?> 14 грудня – День Ліквідатора | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
17.12.2005, рубрика "Статті"

14 грудня - День Ліквідатора

14 грудня для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – особливий день.

Цей день вони по праву вважають Днем своєї перемоги – Днем Ліквідатора.

Газета Правда

Саме 14 грудня 1986 року весь світ облетіло повідомлення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР: „На Чорнобильській атомній електростанції в результаті здійснення великих наукових, технічних і інших заходів завершений особливо важливий етап робіт по ліквідації наслідків аварії. Державною комісією прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд пошкодженого енергоблоку. Зруйнований реактор перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Після проведення всіх необхідних заходів по забезпеченню безпеки введені в дію перший і другий енергоблоки електростанції. Завершення цього етапу, виконання в стислі терміни великомасштабних задач по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС стало можливим завдяки самовідданій, героїчній праці робочих, інженерів і техніків, учених і фахівців, воїнів Радянської Армії”.

Цьому дню передувала дійсно тяжка, складна робота, яку в умовах високої радіації, виконали ці люди, яких народ з повагою і вдячністю назвав ліквідаторами. Особливо дісталося тим, кому в 1986 році довелося працювати в 3-й зоні небезпеки зони відчуження (зона з найбільшою радіацією) на об'єктах комплексу захисних споруд зруйнованого реактора. Саме там тоді вирішувалися долі мільйонів людей, саме там були особливо драматичними і жорстокими умови і терміни виконання робіт.

5червня 1986року ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР були прийняті дві постанови № 663-194 і № 665- 195. Перша „Про заходи по консервації об’єктів Чорнобильської АЕС, пов’язаних з аварією на енергоблоці № 4, та запобіганню стоку вод з території електростанції”, відмічала незадовільну організацію і темпи робіт, взаємодію учасників їх виконання. Постанова визначила пооб’єктно весь комплекс захисних споруд, а також першочергові роботи, конкретні строки їх виконання, виконавців та встановила жорсткий контроль за їх виконанням. Друга „Про умови оплати і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і установ, зайнятих на роботах, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС і запобігання забруднення навколишнього середовища”,  встановила диференційовану, в залежності від зони небезпеки, оплату праці, від двократного до п’ятикратного, у третій зоні, її розміру. Тощо влада на самому високому рівні одночасно прийняла ці постанови, свідчило про те, що маючи вже досвід попередніх аварій на атомних об’єктах та випробування на людях ядерної зброї, вона нарешті усвідомила всю катастрофічність цієї аварії, рівній якої світ досі не знав.

З тим, щоб виконати встановлені завдання, у радіаційне пекло увійшли не просто мужні люди, що, не маючи жодних засобів захисту від радіаційного опромінення, працювали там, де взагалі не повинна бути людина. В зону увійшли професіонали. Енергетики і шахтарі, метробудівці і буровики, будівельники і механізатори, цивільні і військові, робітники, інженери, техніки, учені, представники різних спеціальностей і професій, дійсні майстри своєї справи. Але навіть для них поставлені задачі здавалися не реальними. Висока радіація в місцях виконання робіт, їх терміновість, технічні можливості і технологічні вимоги, а інколи і просто брак необхідних фахівців, диктували умови виконання робіт. Щоб виконати їх, працювати прийшлося в шаленому темпі, удень і вночі, без вихідних і свят, надурочно, не рахуючись з  часом, не припускаючи помилок, оскільки кожна помилка – це додаткова витрата часу і здоров’я людей.

За півроку були виконані дуже складні роботи, які не мали аналогів ні у вітчизняній, ні у світовій практиці, в обсягах, які у звичайних умовах потребували б декілька років.

Саркофаг

Кожний день цього надзвичайного будівництва – це мужність і професіоналізм, самовідданність і самопожертва заради врятування мільйонів людей, що зливалися в єдиний, здавалось незабутній, подвиг. Подвиг, яким в усі часи могла б пишатися будь-яка цивілізована країна. На прикладі якого виховувалася б молодь.

„Наш народ завжди буде пам'ятати з глибокою вдячністю громадянський і трудовий подвиг робітників, інженерів, учених, фахівців, воїнів Збройних Сил СРСР” – говорилося в повідомленні і тоді здавалось, що так повинно бути і так буде.

Нажаль, Влада в Україні зробила і робить все, щоб витравити з пам'яті суспільства і цю дату, і ці значущі для долі України події, щоб Чорнобиль не сприймався населенням, як подвиг конкретних, зокрема ще живих людей, а ліквідатори – як захисники і рятівники Вітчизни, що здійснили цей подвиг.

Неодноразові звернення громадських чорнобильських організацій до всіх президентів України з проханням офіційно на державному рівні визнати 14 грудня, як „День учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” (День ліквідатора), щоразу залишалися без відповіді і будь якого реагування. Це характерний приклад того ступеня «поваги і подяки», відношення Влади до цих людей і до тих подій. Навіть встановлене професійне свято „День рятівника” був призначений на звичайний день, з тим, щоб він ніщо не нагадував про те, що Чорнобиль — це унікальна рятувальна операція, рівної якої світ не знав, а ліквідатори – це дійсно справжні  рятівники. Влада і офіційна пропаганда залишили чорнобильцям тільки 26 квітня, як скорботний і поминальний день, і те тільки тому, що це вже від них не залежить. Але і цей день Влада перетворила в всенародно показові виступи, де звучать формальні, абстраговані від проблем і лих постраждалих, слова, за якими переховуються лицемірство, байдужість і бездушність. Крім того, це стало зручним приводом для чергової масової роздачі, до абсурду девальвованих, фестивальних звань і орденів, за якими кожного разу вишиковується  натовп одних і тих же «непричетних» збирачів нагород та навколочорнобильських функціонерів, перетворивших проблеми і біди чорнобильців у вісьма доходний для себе бізнес, які неодноразово, заради своєї вигоди, зраджували  чорнобильців, їх права і інтереси. Ця дата використовується також, як дуже зручний момент, щоб в обхід закону і багаторічної великої черги постраждалих, отримати автомобіль чи квартиру, інколи вже другу, а то і третю. Влада щедро відмічає і заохочує тих, хто вніс значний вклад в дискредитацію і розвал чорнобильського руху, в дискредитацію учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Все це не могло не викликати подразнення у суспільстві. І суспільство, намагаючись відсторонитися і відгородитися від цієї гидоти, поступово дистанціювалась і відгородилась від тих страшних подій 1986 року. У населення сформувалося відчуття непричетності до них. Тому в суспільстві і не виникає почуття вдячності тим, хто його врятував, відчуття боргу перед цими людьми. Це дуже зручно, оскільки визволяє суспільство від докорів совісті, від співчуття тим, хто постраждав  рятуючи його, а також від своїх зобов'язань піклуватися про них. Крім того, суспільству немає необхідності виконувати свої обов'язки по відношенню до цих людей, віддавати їм навіть те, що їм належить по Конституції і законам України, міжнародним правовим нормам і конвенціям.

Все це не від нерозуміння Владою чорнобильських проблем, це продумана державна політика. Населення повинно з задоволенням, в крайньому випадку, байдуже, сприймати все, що відбувається з чорнобильцями. Влада робила і робить все, щоб Чорнобиль асоціювався у людей більше, як технічна задача і проблема, менш, як екологічна і не в якому випадку, не викликав асоціацій, що Чорнобиль – це самовіддана праця і подвиг ліквідаторів, що Чорнобиль – це складна соціальна проблема. Для здійснення другий частини задачі, влада вибрала два направлення: перше – постійна масована моральна дискредитація ліквідаторів, друге – створення умов, сприятливих їхньому фізичному знищенню.

Високими службовими особами держави і «чесними» засобами масової інформації у населення постійно і наполегливо формується негативний тип чорнобильця, тип паразита, що сидить на шиї у народу. Ці виступи носять відверто провокаційний характер, де годиться все: фальсифікації і фальшування, підміна правових норм і понять, неперевірені чутки і некоректні порівняння, все, що може настроїти людей проти чорнобильців.

Для прикладу нагадаю одну з останніх сенсацій про те, що половина ліквідаторів „липові”. Вищі службові особи держави, в чиїх руках влада і можливість перевірити дану інформацію, повинні були до того, як її озвучити, зробити це і повідомити тільки матеріали перевірки, а не ставати передавачем чуток і пліток. «Чесні» засоби масової інформації широко розтиражували цю плітку. На цьому все і закінчилося, ніхто і не збирався проводити будь яких перевірок. Потрібен був тільки черговий негатив, що кинув тінь на усіх ліквідаторів, тепер виправдовуйтесь, що ви там не всі «липові». Справу зроблено. Жоден з каналів, що передавав цю інформацію не вибачився за те, що передавав інформацію, яка нічим не підтверджувалася. Більш того, звертає на себе увагу, що, наприклад, на одному «самому чесному каналі» телебачення, ведучі неодноразово дозволяли собі грубо переривати дзвінки чорнобильців, що намагалися повідомити про той „безпредел, що творить влада відносно їх. Можливо, що повідомляти правду про фізичне знищення інвалідів-ліквідаторів, це не їхній формат, як говорять телевізійники.

А „безпредел” справді не має межі.

Високу радіацію, величезні, на грані зриву, фізичні і моральні навантаження прийшлося витримати багатьом ліквідаторам. Нажаль, „3-я зона” нікому з них не залишала можливості врятуватись. Багатьох з них сьогодні вже немає в живих, і ті що залишилися, отримали тяжкі хвороби, втратили працездатність і стали інвалідами.

В подібних випадках, у світовій практиці, здійснюється виплата відшкодування шкоди заподіяної життю і здоров’ю людини. Задача і ідеологія відшкодування шкоди в тому, щоб допомогти вдовам і осиротілим дітям, які втратили годувальника , а також забезпечити постраждалому можливості необхідні для виживання: вчасну необхідну медичну допомогу, життєво необхідні, ефективні медикаменти, діагностику і дослідження, здатні, на сучасному рівні, на ранній стадії виявити негативні процеси в організмі, диспансеризацію, профілактику, реабілітацію, санаторно-курортне лікування, харчування за медичними нормами, нормальні житлові умови і спокійне, без стресове, достойне життя. При цьому, відшкодовуються всі інші збитки, витрати, моральні збитки, пов'язані з нанесеним ушкодженням.

Всі це закріплено в Конвенції Міжнародної організації праці, чинність якої розповсюджується і на Україну. Право кожного на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, визначене статтею 50 Конституції України, яка віднесена Конституцією до прав людини. Крім того, законодавство України по всій його вертикалі від Конституції до Правил відшкодування, затверджуваного постановою Кабінету Міністрів, направлене на утвердження цього права. І це право в Україні діє відносно всіх, кому нанесена шкода, окрім учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ушкодження здоров’ю яких пов'язано з виконанням ними цієї роботи. Тим самим Влада позбавила їх коштів, що повинні були забезпечувати матеріальний рівень цих тяжко хворих людей, необхідний їм для виживання.

Незаконне позбавлення інвалідів-ліквідаторів конституційного і законного права людини на відшкодування шкоди, це не просто порушення норм Конституції і законів України, не просто порушення конституційних і законних прав людини і громадянина, це умисне створення для  них життєвих умов, розрахованих на їх фізичне знищення. Держава, яка згідно статті 27 Конституції України зобов’язана захищати життя людини, навпаки свідомо поставила їх в небезпечний для життя стан і тим самим порушила їх конституційне право на життя, на його захист державою. Це підтверджується і іншими діями уряду.

Внаслідок ігнорування Владою норм Конституції і законодавства України, службових підробок і фальсифікацій, підміни правових норм і понять, навмисного створення правового хаосу і плутанини, питання медичного і соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи виведені за рамки правового поля України. Внаслідок цього, а також постійного фактичного скорочення фінансування медичних і соціальних чорнобильських програм всі складові, необхідні для  виживання, фактично лишилися безкоштовними тільки на папері.

Броники

Пожарки

Сьогодні людина, що іде в лікарню на операцію, повинна принести практичні все – шприці, системи, леза для скальпеля, бинти, вату, марлю, гумові рукавички (декілька пар) і багато іншого. «Безкоштовні» медикаменти фінансуються на рівні 26 грн. 80 коп. на одного постраждалого від Чорнобильської катастрофи на рік. Тільки по відношенні до них, застосовується мінімальна пенсія за віком в розмірі 19 грн. 91 коп. І мінімальна заробітна плата – 5 грн. 30 коп., т. е. в розмірах, яких ніколи в Україні не було. Це при встановлених – 332 грн.  Встановлені законом, медичні норми харчування підміняються фізіологічними. Замість компенсації середньої вартості санаторно-курортної путівки, виплачується 3.5-4.5% її вартості. Цей перелік фактів беззаконня можна ще довго продовжувати. Суть в тому, що всі вони, як і у випадку з невідшкодуванням шкоди, мають одне спрямування, а саме, на істотне обмеження матеріальних можливостей і погіршення умов життя цих людей.

Тобто відбувається абсолютно усвідомлена реалізація державної програми їх знищення. З тим, що б остаточно в цьому переконатися, подивимось, що відбувається з пенсією інвалідів-ліквідаторів, що призначається на підставі стаття 54 Закону України «Про статус і соціальної захищеності громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», і є єдиним джерелом їхнього існування.

Згідно статті 67 даного Закону, конкретні розміри цієї пенсії повинні підвищуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до змін індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Однак вимоги означені цією статтею  виконані не були. Розмір пенсії, що призначається з заробітку в зоні відчуження у 1986 році, станом на 1.03.1996р. був збільшений в 38 145.75рази, а рівень вартості життя зріс у 139 286.2 рази. В наслідок цього, купівельна спроможність пенсії зменшилася в 3.65 рази і становила 27, 4% від початкової. З 01.03. 1996 г. без будь-яких правових підстав і пояснень уряд взагалі перестав збільшувати пенсії інвалідів-ліквідаторів. Майже за десять років пенсії інших громадян України зросли більш ніж в десять раз, а деякі у десятки разів. За цей час ціни на товари і послуги зросли в 3,5 рази, а ціни на ліки у порядку десяти разів. Купівельна спроможність пенсії становить вже 7,8 % від початкової. Тобто Влада запустила механізм, яким людина позбавляється свого найвищого конституційного і загальнолюдського права, права на життя. Він діє, як зашморг, який поступово затягують. Пенсія, що в умовах інфляції постійно не збільшується – поступово втрачає свої купівельні можливості і після того, як вона перетинає рівень, необхідний для виживання, людина гине.

Це відбувається внаслідок грубого порушення Владою прав людини і громадянина, гарантованих  Конституцією України і перш за все, права на життя та його захист, в тому числі і Державою, згідно статті 27; права на достатній рівень життя(стаття 48), перш за все достатній для того, щоб вижити; права на охорону здоров’я(стаття 49); права на відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю людини(стаття 50); права та на соціальний захист(стаття 46), що включає в себе  право на підвищення пенсії, згідно статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Суть у тому, що в Україні існує група громадян, що визначена Владою за ознакою втрати здоров’я внаслідок участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відносно якої здійснюється особлива дискримінаційна політика, політика порушень і обмежень прав. Маючи  певні Конституцією і законами, рівні з іншими громадянами права, ці люди, в результаті протиправних дій Влади, позбавлені можливості їх реалізувати і фактично стали нерівними і перед законом, і відносно інших громадян, що суперечить нормам статті 24, що Конституцією віднесена до норм прав людини і громадянина. Конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані (стаття 22), права людини не відчужені і непорушні (стаття 21). Ці дві статті, що також належать до конституційних прав людини, Владою теж порушуються.

Сьогодні тисячі інвалідів-ліквідаторів уходять з життя, не тому, що смерть була невідворотною і непереборною, а тому, що Влада своїми протиправними діями абсолютно навмисно «поставила постраждалих в небезпечне для їхнього життя становище». Подібні дії статтею 135 Кримінального кодексу України кваліфікуються, як кримінальний злочин, що належить до злочинів проти життя і здоров’я людини. «Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення», саме так чинять з інвалідами-ліквідаторами. Але це цитата із статті 442 цього кодексу України, яка визначає, що є геноцидом.

Спроба попереднього уряду і особі Юлії Тимошенко, В’ячеслава Кириленка, Миколи Томенка, вирішити питання відшкодування шкоди і підвищення пенсій інвалідам-ліквідаторам, повернувши їх у правове поле України, і завдяки цьому зберегти життя тисячам дійсних, а не кабінетних, паперових захисників Вітчизни. За дорученням Ю.В.Тимошенко Міністерством праці і соціальної політики, разом з Консультаційною Радою, в якій представлені Всеукраїнські громадські чорнобильські організації, був підготовлений проект Постанови Кабінету Міністрів України, яким передбачалося поетапне збільшення всіх чорнобильських пенсій в 10 разів, а саме з 1.01.2006року в 2,5рази, з 1.04.2006р.в 2 рази і з 1.07 2006р. в 2 рази, з послідуючим постійним їх збільшенням згідно вимог, вище вказаної статті 67, відповідно індексу інфляції і росту мінімальної заробітної плати. Крім того, був розроблений Порядок відшкодування шкоди, заподіяної учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними робіт з ліквідації наслідків цієї аварії, а також проект постанови Кабінету Міністрів, яким цей порядок затверджувався і з1.01.2006 року вводився в дію. На нараді в Кабінеті Міністрів 15.08.2005р. Юлія Володимирівна повідомила присутніх, що в разі продажу Криворіжсталі, необхідні для реалізації цієї постанови 1250 млн. грн., будуть виділені. Але ця спроба допомогти інвалідам-ліквідаторам, наштовхнулася на шалений опір і всебічний саботаж в Мінфіні, в Кабінеті Міністрів, в опозиції і з боку багатьох інших. Не зважаючи на доручення Миколи Томенко від 08.09.2005 №43456/10/1-05, негайно представити для прийняття вказані документи, їм таки вдалося затягнути, це до відставки уряду.

Цю спробу, вирішити проблему на основі верховенства права, нинішня Влада проголосила популізмом і «проїданням» і категорично відкинула її. Цієї Владі явно ближче ті методи вирішення цих проблем, що мають  спільні ознаки зі статтями згаданого нами Кримінального кодексу. Нажаль, в цьому вона знайшла підтримку з боку керівництва Союзу Чорнобиль, який подав альтернативну пропозицію щодо підвищення пенсії інвалідів – ліквідаторів 1986року у 3 рази і всіх інших у 2 рази. Навіть Влада вирішила збільшити у 3,5 та 2,5 рази проти наданих пропозицій громадською організацією в 3 і 2 рази..

Вирішення питання щодо відшкодування шкоди „Союзом Чорнобиль України” взагалі ігнорується.

Складається враження, що деякі керівники громадських організацій взагалі не заінтересовані у вирішенні соціальних проблем інвалідів, бо на протестній хвилі, обурених діями Влади людей, легко демонструвати свою значимість і, наприклад, поторгуватися за місце у виборчому списку, або вибити якісь державні кошти. Практика укладання  договорів між громадськими організаціями і урядами, для інвалідів –ліквідаторів обернулася десятирічним поступовим зубожінням, внаслідок не підвищення їх пенсій за домовленістю, а для тисяч з них і втратою життя.

І дуже жаль, що робиться це з мовчазної згоди Гаранта дотримання Конституції України, прав людини і громадянина.

Ні з позиції права, ні з позиції моралі не можливо пояснити те ганебне ставлення Влади, до тих, хто ціною свого здоров’я, врятував це суспільство, цю Державу і тих, хто у владі, тих хто зробив все можливе і неможливо, щоб Україна, разом з Києвом, не стала зоною відчуження, а українці біженцями у чужих краях.

Скільки б з трибун і майданів не повторювалися слова: «Верховенство права», воно прийде тільки після того, як в наше суспільство прийде верховенство чесності і справедливості, совісті і моралі.

А доки для тих, хто постраждав, захищаючи мільйони людей від Чорнобильської катастрофи, її трагічні наслідки не тільки в тому, що їм приходиться передчасно розраховуватися за це своїм життям і здоров’ям, але і в їх правової незахищеності, в кабальній залежності від свавілля і беззаконня, у відсутності обов'язкової відповідальності Держави, органів Влади, відомств і службових осіб перед людиною.

Нажаль, час не зменшує трагічні наслідки цієї катастрофи, а навпаки ще більше їх загострює. Саме тому нам знов і знов приходиться говорити про це.

Едуард КАЦ,
голова правління Всеукраїнської Спилки
об'єднань інвалідів Чорнобиля
„Координаційна Рада”,
учасник ЛНА на ЧАЕС 1986 р. 1-й категорії

Надруковано «ПЧ» № 12 (24) грудень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 17 декабря 2005 г. в 19:21
и размещена в разделе Статті.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта