?> 15 лютого – 18 річниця з Дня виводу радянських військ з Афганістану | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
22.02.2007, рубрика "Спогади"

15 лютого – 18 річниця з Дня виводу радянських військ з Афганістану

СЕРЦЕ ПАМ’ЯТТЮ БОЛИТЬ...

Останнім часом ми рідко згадуємо той афганський період 1979-1989 рр., який  10 жахливих років тримав у напруженні фактично усю країну, кожну сім’ю колишнього Союзу.  Мабуть, це не зовсім вірно, адже історію, навіть для нас трагічну, забувати не слід. Хоча б ще й тому, що через горнило афганського пекла пройшли 620 тисяч радянських військовослужбовців, із них 160 тисяч – наші співвітчизники.

Дацько

Про одного з них, нашого земляка з Обухова, підполковника внутрішньої служби Валерія Івановича Дацько,  моя розповідь.

* * *

1979 рік. Осінь.

Молодший сержант Валерій  Дацько проходе строкову службу в Угорщині.  Саме тут, далеко від Батьківщини, Валерій вперше пережив гостре ностальгічне почуття любові до рідної землі, до рідного Обухівського краю, де народився і виріс.

Згадуючи Київщину, юнак навіть гадки не мав, що доля закине його ще далі від отчого порогу і повертатиметься він додому зовсім з іншого краю і зовсім іншим, дорослим чоловіком, за плечима якого будуть такі випробування, які він не зможе забути до кінця свого життя.

А почались ці випробування у грудні того ж 1979 року, коли радянські війська перетнули кордон з Афганістаном.  За  два тижні по тому, і Валерій Дацько згідно приказу командування Південної групи військ, залишає Угорщину, летить у Термез і в числі перших угрупувань радянських військ переходить кордон далекої і чужої йому країни.

Валерій Дацько Учбовий центр Десна

Валерій Дацько, учбовий центр Десна

Першим для нього випробуванням на чужій землі – стало випробування смертю. Тоді, на перевалі Саланг, у вузькому тунелі довжиною 3км 600м, одночасно скупчилась велика кількість техніки і людей. Від вихлопних газів БТРів  люди почали задихатись, але ні вперед, ні назад вийти з тунелю було неможливо. Відчайдушна спроба вирватись із западні закінчилась трагічно: в паніці БТРи подавили своїх ...

– В звичайних нормальних умовах людина, мужчина, набирається життєвого досвіду і дивиться на світ очима дорослої людини десь у 30-35 років. В Афганістані дорослішали за місяць, два, за один бій чи й першу смерть товариша, – каже Валерій. –В той перехід я відразу став старшим на кілька років. І хоч після тієї трагедії  колони проходили тунелі тільки невеликими частинами, але саме на перевалі Саланг особисто я залишив свою юність ...

Особливим було і бойове хрещення Валерія.

Афган.В першому ряду перший справа В.Дацько

Афган. В першому ряду, перший справа В.Дацько

То була одна з перших бойових операцій його взводу. Треба було перевірити вирите прямо в скелі навколишніх гір приміщення, подібне до нашого льоху. Першим у підземелля ступив  зовсім юний комвзводу лейтенант Геннадій  Фомін.  Валерій ішов за ним. Одна сходинка вниз, друга, третя – і неймовірної сили вибух розірвав тишу. І  на шматки розірвав Геннадія...

Осліплений вибухом і смертю командира, Валерій завмер лиш на долю секунди, а потім жбурнув  у підземелля димову шашку із сльозоточивим газом. За ним це зробили й інші солдати. Однак викурити душманів не вдалося. Тоді Валерій взяв  командування на себе і прийняв рішення закидати підземелля тротиловими шашками. Вбитими потім знайшли 12 душманів.

АфганГрамота

За цю операцію Валерій Дацько отримує медаль „За бойові заслуги”. Її Валерію вручає командувач 40-ої Армії особисто.

Валерій Дацько – учасник 22-х бойових операцій. Він, волею долі, належить до тих людей, які пройшли зовсім інші суспільні відносини., бо війна розкриває кожного до кінця. У бою неможливо прикинутись чи обманути. Там життя і смерть справжні, там біль проходить тільки через серце.

– Бути на війні – велике випробування, - вважає Валерій. –За короткий час осягаєш те, що в мирні часи часто „не вкладається”, що проходить чи відбувається десь, поодаль тебе. А на війні все відбувається з тобою. Насправді. Там – реальна смерть. І завжди поруч. І все що ти робиш, що ти любиш, бережеш – вимірюється життям і смертю. Такі речі ніколи не проходили безслідно. Тому те, що ти пережив, вистрадав, ти потім носиш у собі все життя.

Я пережив там і злість, і страх, і горе. На моїх очах вмирали і сивіли безвусі юнаки. У нашому 191-у  окремому мотострілковому полку за час моєї там служби, загинуло 120 чоловік і понад 300 було комісовано. Але, водночас, у хвилини найбільшої відповідальності за життя інших я пізнав справжню чоловічу дружбу, надійну руку товариша. Кожен з нас знав, був абсолютно впевнений, що навіть мертвого тебе там не залишать. Я знаю смак малесенького шматка хліба і ковтка води.  А ще там, на війні, по-особливому учишся любить...

На Київщині Валерій залишив кохану дівчину. Кожну вільну від бою хвилинку він думав про Валентину...

Йому пощастило. Він залишився живим. І за кілька днів до вже нового 1981 року заступник командира взводу старший сержант Дацько повернувся до рідного Обухова.

Він так скучив за домом, що по закінченні Черкаського пожежного училища, повернувся  на Київщину. Одружився з Валентиною, вперше став батьком, отримав у Прип’яті квартиру і став працювати в ВПЧ-2 начальником караулу. Прийшло щастя. Вистраждане, виболіле, заслужене. І здавалось, відтепер воно буде завжди.

* * *

Та настав 1986 рік. 25 квітня.

Валерій  змінився з чергування,  змінив його Володимир Правик. А серед ночі  пролунав дзвінок і вкрай стурбований Леоненко повідомив про аварію на ЧАЕС.  За хвилин 40  Валерій Іванович вже був на атомній. Він зустрічає тут Володю Правика, але  говорити ніколи, бо відразу ж із Василем Давиденком біжать у турбінний цех. Там провалився  і впав на турбіну палаючий дах. Їх завданням було не допустити  в цеху розповсюдження вогню. Працювали в протигазах і  вийшли звідти лише о 08.30.  Перепочивши, 27 квітня, він знову працює, очолює караул. Але вже звідси потрапляє в лікарню в Іванків, а через добу – в Київ. Лікувався 2 місяці. Каже, що страху не було до тих пір, поки не дізнався, що в Москві померли хлопці. Звістка  про смерть колег-пожежних знову оголила в пам’яті війну, смерть і біль. В душу закралась тривога, адже відчув і зрозумів, що радіація у мирний час, у сонячний день, на рідній уже землі може забрати у нього життя.

На щастя, він знову залишився живим, нехай і з підірваним здоров’ям. Через рік після аварії він став працювати у ВПО-56.  Через 10 років  пішов на пенсію по інвалідності. Його участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відзначена орденами „Червоної Зірки” та „За мужність” ІІІ ступеня.

Афганістан і Чорнобиль. Дві жахливі трагедії суспільства випали  і на його особисту  долю. Туго і навіки вплелись  вони у Валерієве життя...

Минуло 20 років з дня аварії на ЧАЕС. Але вона й до сьогодні міцно тримає  Валерія Івановича в своїх лещатах. Особливо б’є  по здоров’ю. Однак, наперекір  радіаційній дозі, він виглядає бадьорим,  струнким  і красивим мужчиною.

В музеї Чорнобиль

Минуло 26 років і з дня його особистої участі у війні в Афганістані. Пам’ять і спогади про неї – важка ноша і недаремно вважається, що війна не закінчується з останнім пострілом. Вона триває, допоки живі її солдати... Тож пам’ятаймо. Вони поруч нас і сьогодні.

15 лютого підполковник внутрішньої служби Валерій Іванович Дацько покладе квіти до пам’ятника афганцям,  як вшановує він і чорнобильців, щоб ніколи не забути пережите. І щоб жити далі. Але ордени і медалі завжди вертатимуть  Валерія Івановича на поле його битв і на поле його перемог. Тільки ось від життєвих незгод і поразок може вберегти його тепер надійне плече рідних і близьких людей, хто сьогодні поруч воїна-афганця, воїна-чорнобильця.  А їх любов зміцнить його силу духу і віру в щасливе майбутнє.

Ольга ТЕРЕЩЕНКО,

співробітник Центру пропаганди

ГУ МНС України в Київській області

 

Надруковано «ПЧ» № 4 (52) лютий 2007

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 22 февраля 2007 г. в 20:18
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта