?> 60-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
05.04.2005, рубрика "Спогади"

Захисникам Вітчизни

Світова громадськість готується відзначити 60-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні та 19 - у річницю аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

На календарі ці дати стоять майже поруч, але їх розділяє 40 років недавньої історії нашої країни, наповненої яскравими трагічними й героїчними подіями.

У пам'яті мого покоління, що одержало сьогодні законодавче визначення – “діти війни”, назавжди залишаться  її суворі роки, голодне дитинство, сирітство.

Страшне слово війна …

Семирічним хлопчиком я почув це слово, але тільки значно пізніше зміг повною мірою усвідомити, яке лихо разом з ним прийшло в наш дім.

У перші дні війни батько пішов добровольцем на фронт у полк народного ополчення й загинув у серпні 1941 року в боях під Каневом. Мамі і мені стало про це відомо, коли, після евакуації й перенесених важких іспитів, ми повернулися в зруйнований Київ. Я чітко пам'ятаю руїни Хрещатика, морозну, сніжну зиму 1944 року. Мені тоді було десять років і нас, школярів, посилали розбирати цеглини з проїзної частини центральної  магістралі міста. Це було початком мого  трудового життя. Як  не вистачало в ті роки  батька,  як  потрібна була його допомога й підтримка,  його рада. Ставши батьком і дідом,  я і в своєму дорослому житті продовжую  відчувати  гірке сирітство. Воно стало моєю генною пам'яттю.

Папа-и-мама

Довоенное фото: папа и мама

З далекого 1941 року в мене залишився лист, написаний кособокими дитячими літерами з помилками, що зберегла мати: «На фронт. Дорогой папа! Мы тебя ждем. Напиши: убитый ты или раненый?». Наївне дитяче питання. Але такі питання задавали тисячі і тисячі знедолених війною дітей, позбавлених батьківської турботи і материнської ласки, а часом й просто засобів до існування.

Дорогу ціну заплатив наш народ за Перемогу. Святковий парад 1945 року ми зустрічали зі сльозами на очах. Я  напружено вдивлявся в мужні обличчя учасників параду і намагався знайти серед них свого батька. Адже він теж зміг би пройти урочистим маршем переможців по вулицях рідного міста.

9 травня – День Перемоги, наша гордість, наше світле свято закінчення війни, але було і 22 червня, її трагічний початок, було і 26 квітня 1986 року. У цей день знову здригнулася  багатостраждальна українська земля, що стала епіцентром ядерної аварії планетарного масштабу. Такої техногенно-екологічної катастрофи людство ще не знало.

Зруйнований реактор 4-го блоку Чорнобильської АЕС, як розбуджений вулкан, щомиті викидав могутні потоки радіаційних часток. Вони отруювали своєю смертоносною силою на десятки і сотні років міста і села України, та й багатьох інших Європейських країн. По розрахунках експертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів склав 50 млн. кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі. Усього радіоактивному забрудненню піддалася територія України загальною площею 50 тис. кв. км і більш 2,3 тисяч населених пунктів у 12 областях. Число потерпілих перевищило 3 млн. чоловік.

Гостро стала проблема: у найкоротший термін приборкати ядерну стихію, захистити населення від радіаційного опромінення, запобігти важким наслідкам  можливого термоядерного вибуху. ( А така  реальна ймовірність, за висновками провідних науковців, існувала до 9 травня 1986 року).

Виконати це складне завдання лягло на плечі мого покоління. На ліквідацію наслідків аварії були спрямовані численні спеціалізовані військові підрозділи, війська цивільної оборони, тисячі  представників різних галузей народного господарства:  будівельники, працівники автотранспорту, робітники багатьох спеціальностей, медики. Були зосереджені величезні матеріальні ресурси і  спеціальна техніка.

Мені довелося керувати групою вчених, що у перші дні травня  були спрямовані в зону аварії. …Зранку ми виїхали в Чорнобиль. По курних дорогах інтенсивно рухався автотранспорт і будівельна техніка, машини швидкої допомоги, йшли групи бійців у захисному одязі, скрізь були виставлені загороджувальні пікети. Обстановка нагадувала бойові дії, що, власне кажучи, і відповідало дійсності. Тільки не було чутно розривів снарядів і свисту куль. Невидимий смертельний ворог – атом, тихо затаївся  на полі бою. І від цього ставало моторошно. Стояла нестерпна жара, духота, піт заливав очі, респіратор забивався пилом. У повітрі відчувався запах горілого житнього хліба, а в роті присмак металу. Працювати було важко, але ми зібрали потрібну інформацію,  виконали виміри радіації на різних площах, визначилися з місцем проведення наукового експерименту. Частково ці роботи проходили на легендарній пожежній машині Героя Радянського Союзу лейтенанта Володимира Правика, що першим розпочав гасіння атомної пожежі. Машина, що випромінювала сотні рентгенів, була залишена в похованні в одному із «могильників» біля станції. За короткий час роботи нам вдалося підготувати конкретні наукові рекомендації, що надалі були ефективно використані при дезактивації блоків й всієї території Чорнобильської атомної станції, повернули у лад діючих сотні одиниць будівельної техніки і спеціального автотранспорту.

У зоні аварії день і ніч трудилися сміливі, мужні люди, що не думали про небезпеку, а чесно виконували свій обов’язок. Багато хто - чи забув, чи не знає, яку жертовну ціну заплатило людство для завершення першого, самого відповідального і складного етапу робіт. У най важких умовах були проведені складні, що не мали аналогів у вітчизняній і світовій практиці, роботи з консервації зруйнованого енергоблоку, зведенню комплексу захисних споруд. Сотні тисяч ліквідаторів передчасно пішли з життя.

14 грудня 1986 року Державна комісія підписала акт прийняття в експлуатацію об'єкту «Укриття», так званого  «Саркофага», могильників радіоактивних відходів і захисних дамб, знову були включені у роботу 1 і 2 блоки атомної станції.

…Минають роки. У передодні 60-ти річчя  Перемоги та 19 річниці аварії на ЧАЕС розумієш, що людська природа інстинктивно прагне забути страшне минуле, повернути спокій і душевну рівновагу. Сувора  правда життя. Тільки помилково думати, що гірка чаша випита до дна. Багато чого ще необхідно зробити для екологічної безпеки країни, для вирішення питань, що нагромадилися, для її економічного і соціального улаштування, для зміцнення моральності й відродження духовності.

Герої живуть серед  нас.  Ми в неоплатному боргу перед тими, хто поліг смертю хоробрих  у справедливій і священній війні за волю й незалежність Вітчизни, хто пройшов вогненними дорогами війни і розгромив фашизм, хто ціною свого життя врятував  нас від ядерної зими. Поки ми їх пам'ятаємо – вони з нами. Сьогодні вони в одному ладі: захисники Вітчизни 1941-1945 років  і рятувальники Батьківщини 1986 року. Їх поєднує мужність вчинків і  жертовність подвигу в ім'я Перемоги.

Це в їхню честь святковий салют Перемоги і це по ним  дзвонять дзвони Чорнобиля. Сполохом вони повинні відзиватись у душах чиновників, що зачерствіли, від яких залежить моральний стан і соціальний статус ветеранів Великої вітчизняної війни, інвалідів-ліквідаторів і потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Вони при житті заслуговують на увагу і подяку держави. Вони мають право розраховувати не на так звані “пільги”, а на повномасштабну компенсацію за втрату здоров'я і перенесені нервові й моральні потрясіння.

Ми живемо в новий час. Історики ще мають дати об'єктивну оцінку подіям, що вже сьогодні одержали визначення «помаранчева революція» і до яких протягом тривалого часу була прикута увага світової громадськості. Дійсно, Київ ще не бачив такої кількості людей, що вийшли на вулиці для захисту свого конституційного права на волю  вибору глави держави.

Публічні виступи лідерів революції, заклики до відновлення справедливості, торжества демократії, одержали відгук й об'єднали  сотні, тисячі городян і гостей столиці України в єдиних протестних діях. І слава Богу, що мудрість і відповідальність керівників  утримали ці акції у демократичному полі, зберегли цілісність нашої країни,  не допустили кровопролиття - нової громадянської війни  чи повторення політичного чорнобиля. Наслідки могли  би  бути непередбаченими.

Сьогодні, піднявшись з колін, народ має право зажадати рішучих змін у соціальному устрої країни. Революція надала мандат довіри нової влади і дуже важливо, що б красиві заклики і гасла не перетворилися у демагогічну лушпайку, а революційний підйом не обернувся важким похміллям.

Україна буде мати майбутнє, якщо збереже пам'ять про загиблих і віддасть належне ветеранам, героям - рятувальникам Батьківщини, що живуть ще серед нас.

Ми  впевненні: Буде жити Україна, буде жити у віках.

Нас не подолати!

Свою передмову я хочу закінчити  віршем мого старшого товариша Бориса Ілліча Олійника. Він най поважна людина у моєму розумінні. Він честь і сумлінність нашої епохи. Увесь свій талант,  свою натхненну працю  віддає він патріотичному служінню Батьківщині, народові України.

Я ще і ще раз перечитую рядки цього вірша і хвилювання стискає горло, якась сила підіймає мене стати струнко перед Парадом вічності, у якому в загальній шерензі вишукались загиблі й живі воїни - захисники Вітчизни 1941-1945 років та її рятувальники Чорнобильського року. Вони живі поки ми їх пам’ятаємо!

Юрій СЄДИХ,
учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС 1 кат.

Парад перед Брамою вічності

Стягам  калиновим вклонимось,
Що не схилились орді.
За ратоборців помолимось
Небу, Землі і Воді.
Крізь півстоліття невгоєне,
Різних призовів і дат –
Строго шикуються воїни
На історичний Парад.
У великодньому леготі,
Чисті, як правда сама,
Встали живі із полеглими:
Мертвих між нами нема.
Пам’ять свічею величноюПеред полками горить.
Пильно вдивімось у вічі їм
В цю заповідану мить.
Бо за сурмою пророчою
Під корогвами весни
Підуть у вічність вони
Прямо з параду урочого.
Підуть, зоставивши правнукам,
У заповітний хосен
Вірність Присязі і Прапору
Честь непорочну імен.
Стягам порфіровим вклонимось.
На ратоборців помолимось
І возвістуєм литаврами
Всім на широтах земних,
Як ми Дев’ятого Травня
В образах ратників праведних
Вперше пізнали ... святих!
Як, небесами повінчаний,
Вклавши у піхви меча,
Їх перед Брамою Вічності
Сам  Змієбор зустріча!

Б.І.Олійник

Надруковано «ПЧ» № 4(16) квітень 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Вторник, 5 апреля 2005 г. в 14:35
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта