?> А ЧЕРВОНУ ГИДЬ БУДЕМ БИТЬ, БУДЕМ БИТЬ! | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
17.11.2010, рубрика "Новини, Проза"

«А ЧЕРВОНУ ГИДЬ БУДЕМ  БИТЬ, БУДЕМ БИТЬ!»

Погожої осінньої днини у Національному музеї літератури відбувалося щось неймовірне. Немов чиясь рука перегорнула сторінки календаря й ми опинилися на початку ХХ сторіччя. За столом – «трійка». У залі – комсомолки й комсомольці у червоних хустках та шкірянках.

Конвойний із рушницею охороняє двох підсудних – авторів «наклепницької» книги - Станіслава Цалика та Пилипа Селігея.  Вони висунули крамольне гасло – «Вся влада – письменникам!», та ще й написали його трьома мовами – українською, російською та англійською.

Суд уважно вислухав і «звинувачених» і «свідків» у справі – Валентину Данилівну Гончар – дружину видатного українського письменника Олеся Гончара, героя дванадцятого розділу книжки; Мар’яну Леонідівну Євтушенко – онуку видатного українського гумориста Остапа Вишні, якому присвячено десятий розділ книжки; Ірину Андріанівну Прахову – пасербицю Уласа Самчука, героя сьомого розділу книжки; Аллу Георгіївну Дибу – науковця Інституту літератури ім. Тараса Шевченка, свідка «підривної роботи»  Станіслава Цалика і Пилипа Селігея в архіві та  Ларису Терентіївну Масенко – мовознавця, доктора філологічних наук, професорку Києво-Могилянської академії, багаторічну мешканку будинку письменників Роліт.

Особливо «зухвало» поводився секретар Київської міської організації Спілки письменників України, відомий український письменник, головний редактор часопису «Київ» Віктор Федорович Баранов.  Він, хоча й покаявся у «гріхах», але нахабно запропонував судові виправдати авторів книжки, нагородити їх і дати можливість їм працювати далі. Один із членів «трійки» аж сіпався від таких слів…

Так весело й невимушено пройшла презентація та обговорення книги «Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури», що вийшла влітку цього року накладом у тисячу примірників  у інформаційно-аналітичній агенції «Наш Час».

Хронологічні рамки книги – 30-50-ті роки буремного ХХ сторіччя. Головні персонажі – добре відомі українські радянські письменники –  Максим Рильський, Павло Тичина, Остап Вишня, Іван Кочерга, Олесь Гончар, Улас Самчук, Юрій Яновський,   Олексій Кундзіч та «придворні» митці  – Олександр Корнійчук та Микола Бажан.

Місце дії – легендарний київський будинок для «робітників літератури» -- Роліт, вулиця Леніна, 68 (зараз – Б. Хмельницького). Протягом семи десятиліть у цих стінах мешкали чи не всі літературні корифеї. Весь перший поверх цього будинку всіяно меморіальними дошками. Їх 28 штук. І це лише найвизначніші мешканці…Здавалося, що може бути невідомим із життя справжнісіньких класиків української літератури? Їхні твори десятиліттями вивчаються у школах, про їхній творчий і життєвий шлях написано сотні книжок та стоси дисертацій, створено документальні та ігрові фільми. Проте ми пересвідчилися, що справжня, без купюр історія української літератури – це захоплюючий детектив. А життя головних героїв – цілий Всесвіт, де переплетено так багато – Світло й Темрява, Любов і Страждання, Слабкість і Сила Духу.

Скажімо я, грішний, особливо просидівши у видавництві «Київська правда» декілька років у одному кабінеті з поетом Миколою Сомом, мав деякі упередження щодо Миколи Бажана.  Але прочитавши подробиці його життя, почав співчувати Миколі Платоновичу.  Жити на першому поверсі, із зачиненими вікнами й щоночі здригатися від чобіт енкаведистів…Дивитися, як по черзі забирають твоїх сусідів і чекати своєї черги. Рік спати у брюках…

Ми бачили цих людей лише на портретах, це були швидше лубочні картинки, нав’язані нам радянською пропагандою.  А які вони у побуті?  Наприклад, всі знають, що Максим Рильський любив полювання. Але чомусь нічого не відомо про його «мисливські трофеї»… Бо він просто бродив із рушницею, спілкувався з колегами. Адже в лісі його було важче підслухати…

Автори переконані – поет Павло Тичина, голова Верховної Ради України і прочая, прочая був із роду українського гетьмана Павла Полуботка, а отже… частина міфічного золота із славнозвісної бочки, яку завзято шукають по всьому світові… могла належати і йому… Далекий родич міністра освіти УРСР, автора віршу «Партія веде» Павла Григоровича – Гнат Тичина – учасник Переяславської ради, полковий старшина…

Не переповідатиму всіх таємниць видання.  Книжка  читається на одному диханні.  Фотографії просто унікальні.  Ціна – 50 гривень, але видання варте таких коштів.

Довідка. Інформаційно-аналітична агенція «Наш час» створена 2005-го року. Спеціалізується на виданні наукової та науково-популярної літератури в царині української історії й надає найширшу палітру наукових здобутків і сучасних концепцій у цій галузі.  Зібравши в собі велику кількість досвідчених, талановитих людей, швидко зайняла достойне місце у книжковому просторі України. Створюючи навчальну літературу, агенція плавно перейшла до однієї із найпопулярніших серій історичної книги – «Невідома Україна». Це єдиний системний історичний проект, що не має аналогів в Україні з точки зору широкомасштабного охоплення різних історичних часів – від первісної людності на теренах України до сьогодення. Висвітлюються найгостріші й найдискусійніші питання історії.  Зараз видано вже понад 20 книжок. Наприклад «Гетьманські столиці України» Віктора Вечерського.   

Дана серія – це потік історії нашої країни у різних сферах та напрямках, про які, на жаль, пересічний українець майже нічого не знає, а науковці ламають списи.  

Паралельно з випуском вервечки історичної літератури «нашчасівці» почали видавати різноманітну художню літературу. З’явилась низка серій, однією з них стала «Сучасна Європейська проза». Читач побачив в ній твори Катажини Грохолі, праці якої визнано  світовими бестселерами й екранізовано в декількох країнах світу. Також народилася серія українського фентезі. Вона подарувала українському читачеві надію на якісні казкові подорожі та польоти фантазії мрійливою Україною.  Агенція налагодила й потік доброго українського детективу на вітчизняний книжковий ринок.

Згодом народилася ще одна з дуже популярних серій – «Українська міліарна історія», які поділяється на три підсерії: «Стратегікон», «Жива історія» та «Плацдарм». Книжки серії відзначені як на численних українських, так і на міжнародних виставках. Наприклад, у серпні цього року «Наш Час» отримав кришталеву книгу від Держкомітету з телебачення та радіомовлення за серію історичних фотоальбомів «Українська мілітарна історія» -- «Жива історія».

До речі, всі працівники агенції, включно із директором, Тетяною Борисівною Харламовою, брали найактивнішу участь у презентації, разом із акторами київського театру «Карнавал».  Ніна Прибєга на таке не піде…

Наклад книги за півроку розлетівся. На презентації в музеї літератури гості просто розмели видання… До цьогорічного «Книжкового світу» агенція була змушена додруковувати додатковий наклад. А кажуть, україномовні книжки не рентабельні, неприбуткові…

Це дивлячись як їх представити…

Валерій СЕРДЮК,

неокласик

Запись была опубликована: glavred(ом) Среда, 17 ноября 2010 г. в 17:58
и размещена в разделе Новини, Проза.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта