?> Анатолій Вінник: «Чорнобильці не здаються за будь-яких обставин!..» | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
10.09.2011, рубрика "Дайджест, Трибуна"

Анатолій Вінник: «Чорнобильці не здаються за будь-яких обставин!..»

Микола Тараненко

Газета «СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ», № 6 • 19 січня 2010

Наш сьогоднішній співрозмовник – голова Харківської обласної організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», депутат обласної ради генерал Анатолій Іванович Вінник.

Скільки іспитів випаде на їхню стражденну долю, певно, нікому з них і не снилося. Свого ж часу їх по праву називали героями, котрі через своє тіло й душу, пропустивши «мирний» атом, спромоглися зупинити ланцюгову реакцію смерті, по суті, ціною власного життя й підірваного здоров’я унеможливили глобальнішу катастрофу світового масштабу. Тепер же безвинними потерпільцями Чорнобильського лиха практично залишені наодинці зі своїми проблемами, приречені кожним прожитим днем самотужки відстоювати право на життя. Принаймні, так вважає і наш сьогоднішній співрозмовник – голова Харківської обласної організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», депутат обласної ради, голова постійної комісії облради з питань планування соціального й економічного розвитку, безпосередній учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, наділений статусом інваліда війни, генерал Анатолій Іванович Вінник.

– Минулого грудня в Україні втретє вже відзначали День вшанування учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Самі чорнобильці цей день, здається, зазвичай схильні сприймати для себе до певної міри святом?

– На противагу сумнозвісному квітневому дню Чорнобильської трагедії 14 грудня й справді розцінюємо в якійсь мірі святковим днем, своєрідним знаком першої перемоги над наслідками Чорнобильської катастрофи. Адже й сам той день в українському календарі встановлений президентським указом 2006 року на спомин про закінчення наприкінці 1986-го будівництва саркофага над зруйнованим 4-м реактором ЧАЕС та прийняття в експлуатацію комплексу захисних споруд, що убезпечували довкілля й населення від подальшого зараження смертоносним радіоактивним сміттям. Втім, уже з місяць, як минуло і чергове свято, а проблеми чорнобильської громади Слобожанщини залишаються.

– Схоже на те, Анатолію Івановичу, що настрої чорнобильців далекі від оптимістичних?..

– Вибачте, але звідки взятися оптимізму, якщо все більше даються взнаки чорнобильські болячки, якщо й у самих нинішніх ушануваннях державою ліквідаторів наслідків Чорнобильського лиха та його потерпільців, по правді, більше декларативності, ніж реального бажання пройнятися турботою за невідкладне розв’язання їхніх украй гострих насущних проблем. Чорнобильці ж не вимагають нічого зайвого: тільки виконання того, що гарантовано їм Конституцією та законами України. Насправді ж ситуацію, що склалася зі ставленням до чорнобильських проблем, можна розцінювати не інакше як геноцид політики держави проти постраждалих на ЧАЕС.

– Для таких категоричних суджень, певно, мають бути особливі мотиви?

– На превеликий жаль, всі вони, так би мовити, на поверхні. Зважте самі: після страхітливої аварії на ЧАЕС у Харківській області мешкало понад 32 тисячі чорнобильців – ліквідаторів та евакуйованих. Сьогодні їх уже трохи більше 24 тисяч, із них майже 7 тисяч – інваліди. Збідовані цілим «букетом» невиліковних хвороб і мізерними пенсіями, багато хто мимоволі втрачає надію, що дочекаються тої допомоги від держави, яка їм належить за законом. Через підірване ж у Чорнобилі здоров’я щороку в області помирає близько 300 чорнобильців. За певними даними, смертність серед чорнобильців у чотири рази вища, ніж серед інших громадян країни.

– Признатися, здатна навіяти тільки сум така чорнобильська «арифметика».

– У тім-то й річ. Нас не може не непокоїти, що відчутно погіршується рівень життя постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи. У той же час влада явно не поспішає вирішувати їхні проблеми. Не виконуються не тільки взяті державою зобов’язання перед цими людьми, а й рішення Конституційного суду, ухвалені з 1999 по 2008 роки, та норми Міжнародного права. Викликає занепокоєння скорочення обсягів фінансування низки «чорнобильських програм». Про жалюгідне пенсійне забезпечення годі й говорити.

– Певно, тому й нещодавно в самому Харкові чорнобильці разом з іншими пенсіонерами, інвалідами змушені бали вийти в пікет під стіни Держпрому?

– Пристали до цієї акції, аби гуртом зажадати від Кабміну безумовного виконання закону про підвищення соцстандартів. Пікетували обласний пенсійний фонд, але основні наші претензії адресовані столичним чиновникам, які продовжують чинити спротив прийнятому у жовтні минулого року парламентською більшістю закону про підвищення соцстандартів. Документ, як відомо, збільшує українцям мінімальну зарплату, прожитковий мінімум і пенсії. Чиновники ж переконані, що він обернеться «діркою» в державній скарбниці. Але скажіть, чи гоже, що сьогодні пенсія ліквідатора-інваліда 1 групи, якому постійно потрібне лікування, сягає лише близько 900 грн? Який рівень купівельної спроможності наших пенсій, можна тільки уявити. На придбання ліків, приміром, на кожного чорнобильця на рік виділяється… 42 грн. Зайдіть до аптеки й самі переконаєтеся: чи багато конче необхідних медпрепаратів за їх нинішньої дорожнечі можна придбати на ті 42 грн на рік? Про безкоштовне ж лікування не може бути і мови, всюди треба платити і немалі гроші…

До речі, на останній своїй торішній позачерговій сесії під саме новоріччя Харківська обласна рада з нашої ініціативи мусила вже прийняти, зокрема, навіть спеціальне звернення до Кабінету Міністрів та Пенсійного фонду України з приводу пенсійного забезпечення інвалідів-чорнобильців з огляду на критичну ситуацію, що склалася в області з виплатою пенсій інвалідам ЧАЕС.

– Даруйте, але є сенс принагідно нагадати про суть конфлікту.

– Йдеться про вимогу здійснення негайного перерахунку й виплати пенсій інвалідам-чорнобильцям у відповідності до рішення Конституційного Суду від 8 вересня 2009 року, за яким той визнав, що Кабмін не наділений повноваженнями встановлювати розмір пенсій інвалідам ЧАЕС, які одержують пенсії згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Управління Пенсійного фонду з часу винесення згаданого рішення КС повинно було сплачувати пенсії всім інвалідам ЧАЕС в обсязі, встановленому Законом, а не згідно з постановами Кабміну, які в кілька разів занижують суми коштів, необхідних для виплати. Однак досі це ігнорувалося. Відтак самі інваліди-чорнобильці змушені в судовому порядку відстоювати свої права, встановлені на законодавчому рівні. Тільки ж у нашій області з понад 6 тисяч інвалідів-чорнобильців уже більше 1300 змушені були звернутися в судові інстанції в надії відсудити різницю в пенсії. Тільки їм держава заборгувала понад 13 млн грн. Проте навіть для тих, кому Феміда пішла назустріч, винесені судові рішення всупереч закону виявилися безплідними. Приміром, у тому ж Зміївському районі з 78 інвалідів-чорнобильців, яким відповідно до рішень судів донарахували пенсію, жоден досі так і не спромігся отримати належних коштів у гарантованому державою обсязі. Врешті-решт, має ж усе-таки і в нас працювати Закон, а не бути тільки на папері.

– У цьому з вами, Анатолію Івановичу, важко не погодитися. Надто з огляду й на відверті нарікання з уст переважної більшості чорнобильців стосовно того, що вони залишаються сьогодні фактично безправними.

– На жаль, усе це суща правда. Нас не може не непокоїти, зокрема й доля вдів чорнобильців, постраждалих дітей чорнобильців (а тільки в нашій області їх понад 5 тисяч, причому, в щонайменше шести десятків із цих дітей встановлена інвалідність, пов’язана з наслідками Чорнобильської катастрофи). Всі вони заслуговують пильнішої уваги й належної соціальної та медичної турботи. У нашій області 1700 сімей чорнобильців стоять у черзі на отримання житла, в якому мають гостру потребу. Однак процес забезпечення постраждалих житлом фактично загальмовано. Адже за останні два роки держава спромоглася профінансувати придбання для них… всього 4 квартир. Причому, торік – жодної. Не закладено жодної копійки на державне фінансування житла для чорнобильців і в попередньо поданому Кабміном законопроекті про Держбюджет на нинішній рік.

– Це ж при тому, що здоров’я уражених підступною атомною радіацією чорнобильців катастрофічно погіршується?

– За сучасного рівня розвитку медицини, можливостей лікування та діагностики, звичайно, під силу було б істотно виправити ситуацію. Але ж, бачте, за умов різкого зменшення фінансування комплексного медико-санітарного забезпечення постраждалих внаслідок Чорнобильського лиха останні через обмаль виділених на їх лікування коштів приречені розплачуватися погіршенням свого здоров’я. Інша наболіла проблема: чорнобильці мають право на щорічне безплатне санаторно-курортне лікування, однак пройти його в нас вдається лише кожному шостому. При цьому майже 8 тис. чорнобильців області потребують лікування тільки в місцевій кліматичній зоні. Але дарма, що для організації такого роду лікування, реабілітації та оздоровлення в Харківській області протягом багатьох років функціонують чудові оздоровниці, як ось, приміром, спеціалізовані клінічні санаторії «Березівські мінеральні води» та «Роща», для оздоровлення харків’янам доводиться відправлятися за тридев’ять земель до оздоровниць інших регіонів, які значно поступаються своїм рівнем нашим. Це ж обтяжливо й у фізичному плані, й у матеріальному.

– Чому ж тоді не вирішується ця давня проблема?

– Вся річ у тому, що впродовж трьох останніх років закупівлю санаторно-курортних путівок для оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, з подальшим їх розподілом у розрізі відповідних адміністративно-територіальних одиниць здійснює Міністерство праці та соціальної політики України. Куди б ефективнішою, на наш погляд, була б передача повноважень щодо проведення тендерних закупівель по організації оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у регіони, від Мінпраці та соціальної політики України до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Якраз відсутність відповідних повноважень призвела до позбавлення можливості санаторно-курортного лікування громадян Харківської області, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в санаторіях місцевої кліматичної зони, що спричинило виникнення соціальної напруги та численні скарги.

– Особисто я добре пам’ятаю пройнятий болем ваш гострий виступ з парламентської трибуни під час торішніх квітневих парламентських слухань на тему «Сучасний стан та актуальні завдання подолання наслідків Чорнобильської катастрофи», що їх супроводжував тоді пікет чисельної делегації харків’ян під стінами Верховної Ради. Може, хоч щось усе-таки змінилося звідтоді в кращий бік для чорнобильців?

– Судячи хоча б уже з того, про що мусив говорити вище, на превеликий жаль, майже нічого. На парламентських чорнобильських слуханнях традиційно порушуємо чимало насущних питань, сподіваючись, що будемо почуті верховною владою. Однак зрушень на краще практично ніяких. Таким чином остаточно підривається віра в те, що нинішній уряд спроможний вирішити невідкладні питання щодо соціального захисту та пенсійного забезпечення чорнобильців. Врешті-решт, маємо ж право побачити та відчути хоча б якусь тенденцію поступового вирішення наших наболілих проблем. На жаль, надії поки що марні.

– Досі, Анатолію Івановичу, ви явно не скупилися зі справедливим наріканнями на адресу верховної влади. Але ж і місцева, певно, мала б активніше підсоб-ляти в розв’язанні наболілих проблем чорнобильців?

– З огляду на вселенські масштаби Чорнобильської трагедії справа ліквідації її наслідків та соціального захисту потерпілих, належного фінансування відповідних заходів покладена в першу чергу на вищу державну владу. Регіональна влада на місцях, безумовно, прагне в міру своїх можливостей підтримати чорнобильців. Торік обласна влада, скажімо, спромоглася викроїти 250 тис. грн на різнопланові заходи, пов’язані з соціальною підтримкою харківських чорнобильців. Депутати Харківської обласної ради й торік неодноразово настійно зверталися до вищого керівництва держави з вимогою повернутися обличчям до злиденного існування чорнобильців. Та їх ніби не чують: у відповідь на звернення облради, як правило, тільки суцільні відписки. У той же час принагідно мушу тут висловити особливу вдячність від імені харківських чорнобильців народному депутату, голові Харківської обласної організації Партії регіонів Дмитру Шенцеву за неухильну увагу до проблем чорнобильців, у тому числі за ініційований разом із колегами-депутатами Сергієм Рижуком та Борисом Дейчем законопроект щодо підвищення пенсійного забезпечення ліквідаторів. Шкода тільки, що той законопроект № 4321 хоч і зареєстрований у Верховній Раді ще в квітні минулого року, але прийняття його й досі зависає в повітрі. Чорнобильці Харківщини вимагають від Верховної Ради негайно розглянути й ухвалити його в цілому. Найменше схильний до того, щоб політизувати питання. Але не можу все ж не зазначити: ВГО «Союз Чорнобиль України» пов’язує добрі для себе надії з прийдешнім оновленням влади в країні. Нинішній владі, судячи з усього, не до збідованих чорнобильців. Однак рахуватися з нами, очевидно, все ж таки доведеться. Для нас же не залишається нічого іншого, як відстоювати свої законні права, гучніше заявляти, що ми заслужили достойнішого життя. Врешті-решт, чорнобильці не схильні здаватися за будь-яких обставин.

http://www.slk.kh.ua/view_post.php?id=4056

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 10 сентября 2011 г. в 7:42
и размещена в разделе Дайджест, Трибуна.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта