?> Будемо пам’ятати | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
30.12.2004, рубрика "Пам'ять"

Згадую живих

В’ячеславу Бражнику,
Юрію Вершиніну,
Анатолію Огинцю
вічно живим”

Дуже багато написано вже про ту страшну весну 1986 року. Але здебільшого про мужність наших пожежників. Так, вони зробили багато для приборкування жерла руїн реактора. До цього часу залишаються в тіні вічно молоді, окрилені мріями на майбутнє експлуатаційники станції, ті, хто знаходився під руїнами машинного залу, – ті, хто обслуговував турбіни до катастрофи, під час катастрофи і після неї.

4

Несамовите ревисько роторів турбін постійно нагадувало про те, що струм іде в мережу. Таке витримували тільки справжні юнаки, чоловіки. Вони й були такими. Та весняна ніч тільки яскравіше висвітила їхні риси характеру. А інакше й не могло бути. Це на їхні плечі, голови і руки сипався через провалля даху машинного залу „мирний атом”. Це вони не дали розповсюдитись пожежі на багатотонні масляні баки турбін. Це вони контролювали роботу всіх насосів і механізмів турбінного цеху. Це вони до останнього свого подиху мужньо боролись за безпеку заради майбутнього. Чи був у них інший спосіб уникнення від великих доз опромінення? Мені здається, що був. Але про це ще напишуть пізніше.

5

Згадую живих В’ячеслава і Юрія.

В’ячеслав був завжди виважений і відповідальний. Мені доводилось постійно здавати йому зміну. Ніколи він не запитував зайвого. І завжди цікавився, що буду робити на вихідних. Співчував, коли було багато роботи, а це було під час пуску і зупинення блоків. Існувала традиція в кожній зміні і 5-та не була винятком. Вони ніколи не залишали на іншу зміну свою роботу. Ми ніколи не підводили їх.

У Юрія до всього ще й завжди була присутня посмішка на обличчі. Це вже від бога. Він жартівливо ставився до всього сказаного. Просто не вмів ображатись і не шукав для цього причину. Людяність і велика інтелігентність – ось те, що було властиве як Юрію так і В’ячеславу.

Об’єднував нас усіх у вивченні своїх професій Анатолій Огинець. Це була ходяча енциклопедія для турбіністів. Ми всі знаходили відповідь на поставлені запитання у Анатолія. Жодного разу я не пам’ятаю, щоб Анатолій нам не допоміг.

Я відверто і свідомо відійшов від теми катастрофи. Мені не хочеться вірити в те, що їх немає. Мені приємно згадувати ті часи, коли ми грали на першість по футболу між підрозділами та цехами ЧАЕС. І В’ячеслав і Юрій грали в футбол. Мені приємно згадувати наші зустрічі на вихідних на річці Прип’ять.

Мені дуже прикро, що у нас усіх, хто залишився жити, є пільги. А у них не залишилось навіть пільги на життя…

Микола ЮЩЕНКО

Опубликовано «ПЧ» № 12/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Четверг, 30 декабря 2004 г. в 14:34
и размещена в разделе Пам'ять.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта