POST CHERNOBYL – Fiat lux! Да будет свет! Хай буде світло!

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

Рубрика - Чорнобиль-86

01.02.2016, рубрика "Чорнобиль-86"

INSAG-7. Основные причины аварии на 4 блоке ЧАЭС 26 апреля 1986года

Основные итоги из доклада Международной консультативной группы по ядерной безопасности (INSAG-7) подготовленного для Международного Агентства по Атомной Энергии в 1993 году.

25.04.2014, рубрика "Пам'ять, Чорнобиль-86"

Мать Виктора Кибенка: «Когда я показала награды покойного сына, чиновники возмутились: «Мы его в Чернобыль не посылали!»

Сергей КАРНАУХОВ, «ФАКТЫ» (Львов)

25.04.2014

77-летней тяжелобольной матери героя-пожарного отключили телефон за неуплату долга и грозят конфискацией имущества

26 апреля в Украине — день скорби по тем, кто в 1986 году погиб, спасая мир от последствий Чернобыльской катастрофы, крупнейшей за всю историю атомной энергетики. Четвертый блок АЭС взорвался во втором часу ночи, выбросив большое количество радиоактивных веществ. Начался пожар. Первыми к месту ЧП прибыли дежурный караул (им руководил лейтенант Владимир Правик) из пожарной части ВПЧ-2 по охране ЧАЭС и караул (возглавлял его лейтенант Виктор Кибенок) 6-й военизированной пожарной части Припяти. Ценою своих жизней пожарные не дали огню перекинуться на третий энергоблок, иначе последствия были бы непредсказуемы…

— Виктор с детства мечтал пойти по стопам своего папы — моего мужа, который был майором пожарной службы, — вытирая слезы, вспоминает мама героя 77-летняя Ирина Кибенок, живущая во Львове. — Мы тогда жили в райцентре Иванков, недалеко от Припяти и Чернобыля. Красивый, тихий городок. Сын часто ездил с мужем на чрезвычайные происшествия, восхищался, что его отец спасает людей. После школы Виктор год проработал на Чернобыльской атомной станции, а потом пошел учиться в Черкасское пожарно-техническое училище МВД СССР, которое окончил в 1984 году. Получил звание лейтенанта. Перед выпуском огорошил: «Мама, меня по распределению посылают на Север». Я схватилась за голову. Какая же мать отпустит от себя ребенка Бог знает куда? Говорю мужу: «Делай что-то, чтобы он тут остался!» И ему удалось добиться, чтобы сын служил в пожарной части Припяти. А поехал бы на Север, остался бы жив… Вскоре Виктор женился на прекрасной девушке Тане, это была красивая пара. Но их счастье дли­лось недолго. (далее...)

24.07.2013, рубрика "Чорнобиль-86"

Размышления ликвидатора катастрофы

Сергей ДЕНИСОВ

Журнал «Молодая Гвардия» № 7 – 8 за 2003 год. С.140 – 149

...И упала с неба большая звезда, горящая подобно светильнику,

и пала на третью часть рек и на источники вод.

и многие из людей умерли от вод, потому что они стали горьки.

Имя сей звезде полынь; и третья часть вод сделалась полынью,

Откровение ИОАННА, гл. 8

Жизнь на пределе смерти заставила меня совсем по-иному посмотреть на окружающих людей, на самого себя в этом мире, на происходящие события и переоценить многие земные ценности. Началось все с вопроса: почему Господь сподобил меня оказаться в Чернобыле сразу после катастрофы? Душу до сих пор разрывают воспоминания. Много лет меня не оставляет и другой вопрос: что же на самом деле случилось на ЧАЭС 26 апреля 1986 года в 1 час 23 минуты 4 секунды?

Еще в 1986 году, не удовлетворяясь официальной трактовкой произошедшего, я самонадеянно решил провести собственное расследование причины Чернобыльской «аварии», так как Чернобыль я считаю своим духовным рождением. Сначала я. как и многие «ликвидаторы аварии», собирал все возможные публикации о катастрофе в Чернобыле, вырезал их, складывал в отдельную цапку — для себя и детей своих. Тщательно записывал воспоминания и свои мысли. Вслушивался, всматривался, вчитывался во все сообщения о тех событиях. Первые четыре года информация была довольно скудная. Но даже по прошествии значительного времени из-за мучительных мытарств по больницам и экспертным комиссиям, постоянного нездоровья, а также из-за нынешней тотальной разрухи я понял, что задуманное расследование мне одному не под силу. Я но сих пор надеюсь, что к этому подлинному расследованию еще подключатся честные ученые, профессионалы-ядерщики, политики, священники, все, кому дорого наше многострадальное Отечество. И самое весомое слово о Чернобыле, по моему мнению, должна сказать Православная Церковь.

Прежде всего считаю необходимым вновь вспомнить официальную трактовку трагедии Чернобыля, особо подчеркнутъ несколько моментов. Первый из них — секретность.

В нашей печати сообщение о событиях на ЧАЭС появилось на пятый день, когда скрывать их уже не было возможности. Народ клятвенно заверяли, что обстановка нормализуется, здоровье людей в полной безопасности, налажен строжайший дозиметрический и медицинский контроль. Шестого мая на пресс-конференции в Москве Б.Е. Щербина и тогдашний председатель Госкомгидромета Ю.А. Израэль заявили: радиоактивность в районе аварийного энергоблока ЧАЭС составляет 5 миллирентген в час, то есть находится в пределах допустимой для человека нормы. Хотя в действительности она достигала в Припяти 500—1000 миллирентген в час. (далее...)

29.06.2013, рубрика "Чорнобиль-86"

Чернобыль был взорван, чтобы развалить СССР и оторвать Украину от России, – исследование

Сергей Дмитриев

РИА Новый Регион – Киев, 03.06.13 12:55

Трагедия на Чернобыльской АЭС была умышленно спровоцирована с целью развала СССР и отрыва Украины от России.

Таковы результаты независимого физико-технического расследования, проведённого физиком-ядерщиком Николаем Кравчуком (закончил кафедру теории атомного ядра физического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова).

Результаты исследования изложены им в работе «Загадка Чернобыльской катастрофы», опубликованной в 2011 году в Москве, где она получила определённый резонанс. Ещё до издания книги, после первых утечек в украинской прессе, Кравчук был сразу же уволен с работы в Институте теоретической физики НАНУ.

Выводы Кравчука поддержали в рецензии на книгу поддержали профессор, д.т.н. И.А. Кравец, и д.ф-м.н. В.А. Вышинский. Однако до широкой украинской публики результаты работы учёного не дошли.

Кравчук обратился за поддержкой к представителям Киевского русского клуба. Киевский русский клуб считает нужным довести её результаты до общественности Украины.

Ученый утверждает, что взрыв реактора был заранее спланирован и осуществлён под руководством горбачёвского ЦК КПСС, а вина была аккуратно свалена на персонал станции, оказавшийся «козлом отпущения». Затем атомщики были вынуждены оправдываться в условиях круговой поруки и давления «перестройщиков». Что и было косвенно признано перед мировым сообществом горбачёвским руководством, к которому и ведут все нити.

«В августе 1986 года официальная версия развёртывания событий на ЧАЭС была представлена на сессии МАГАТЭ, и вот её главный вывод: «первопричиной аварии является совсем маловероятное сочетание нарушений порядка и режима эксплуатации, допущенное персоналом энергоблока», отмечает Николай Кравчук. То есть, взорвать Чернобыль без заранее продуманного внешнего вмешательства персонал станции просто не смог бы.

Ни Минэнерго СССР, ни Минатом России, ни Госатом Украины, руководствуясь корпоративной солидарностью в крайне закрытой отрасли атомной энергетики, не были заинтересованы в объективном расследовании, и сделали всё, чтобы оно не состоялось, в частности, манипулировали оперативными журналами станции. В результате, до сих пор так и не удалось принять обоснованную официальную версию.

С 1 по 23 апреля 1986 года «состояние активной зоны реактора существенно изменилось. Такие изменения произошли не случайно, а в результате хорошо спланированных, заранее реализованных действий», пишет Кравчук. На четвёртом энергоблоке содержалось максимальное количество радиоактивных материалов на 1.500 Мки. К моменту испытаний реактор находился в крайне неустойчивом состоянии с падениями мощности. Кроме того, в некоторых ячейках реактора находилось более высокообогащённое топливо с атомных подводных лодок (плутоний-239), что привело к резкому росту мощности и температуры в активной зоне. Вместе с тем, запас графитовых стержней, заглушающих реактор, был исчерпан. Квалифицированные специалисты ЧАЭС (А. Чернышёв) не были допущены на работу в день испытаний, а те, кто были тогда на станции, «просили убедить руководителя испытаний А. Дятлова НЕМЕДЛЕННО прекратить испытания, остановить реактор». Увы, напрасно, так как он получал прямо противоположные указания. (далее...)

29.04.2013, рубрика "Чорнобиль-86"

Опалені Чорнобилем

Минуло двадцять сім років після Чорнобильської катастрофи. Уявімо, що саме трапилось 26 квітня 1986 року. У ході запланованого експерименту на четвертому енергоблоці ЧАЕС експлуатаційники мали перевірити, чи зможуть турбіни виробити достатню кількість залишкової енергії для живлення насосів охолодження до того, як через 40-60 секунд будуть включені аварійні енергоджерела. Дозвіл на проведення експерименту прийшов з Києва тільки о 23.00. Випробування почалися о 1.23.

Всупереч очікуванням, раптово, у багато разів, зросла потужність реактора. Вже через 36 секунд після початку експерименту керівник зміни натиснув кнопку аварійного захисту, але ланцюгова реакція в реакторі вже вийшла з-під контролю. Стався потужний вибух, через який зірвало з кріплень захисну плиту вагою 1200 тонн, що накривала четвертий енергоблок. Схематично можна представити реактор як циліндр вагою 600 тонн, складений з трьох систем по 200 тонн кожна. Після вибуху нижня схема залишилася на проектному місці, середня – стояла вертикально, як копійка, а третя при вибуху випарилася та вилетіла в атмосферу.

Вибух реактора став причиною викиду в атмосферу більше сорока видів радіоактивних речовин, загальна радіоактивність яких складає мінімум 50 мільйонів кюрі. Вивільнена радіоактивність порівнюється зі 100-400-ми атомними бомбами, що були скинуті на Хіросіму. Хмара радіонуклідів спочатку рухалась у бік Скандинавії, пройшла над Польщею, Чехією та Австрією у бік Південної Німеччини і розподілилася по всій північній частині Східної півкулі. Внаслідок регіональних опадів окремі країни різною мірою були забруднені. Хмара не «звертала» уваги ні на національні, ні на політичні кордони – вона зробила Чорнобиль глобальною катастрофою. 30 квітня радянський уряд встановив, що рівень радіації у Києві та інших містах перевищує норму у 60-200 разів. Однак 1 травня у всіх містах люди вийшли на демонстрації з нагоди Дня солідарності трудящих, начебто нічого й не сталося. Багато родин провели на природі та на городах ці теплі весняні дні.

До шостої години пожежники впоралися з усіма осередками вогню у реакторі. У другій половині дня до Прип’яті приїхала комісія з Москви і була зібрана фахова комісія професіоналів з усього СРСР, яка розробляла програму по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Першочерговим завданням було прибирання на проммайданчику викинутих радіоактивних уламків плити та графіту для забезпечення безпечних подальших робіт. Основне навантаження лягло на управління будівництва ЧАЕС та підрозділи тресту «Південатоменергобуд» на Вишгородській промисловій зоні: автотранспортне підприємство (АТПО), управління механізованих робіт (УМСР) та інші монтажні організації. Керуючий трестом «Південатоменергобуд» О.Д. Яковенко з перших днів виконував завдання державної комісії з будування вертольотного майданчика та організовував доставку необхідних сипучих матеріалів та безпосередньо брав участь у завантаженні матеріалів у вертольоти. До 7 травня з вертольотів на реактор скинули понад 5000 тонн піску, бору, свинцю, доломіту й глини.

Розглядалось питання евакуації двохмільйонного населення Києва на випадок, якщо буде пропалене дно реактора, оскільки графіт на четвертому енергоблоці у перших числах травня продовжував горіти. Під дном реактора знаходився двоповерховий резервуар локалізації аварій, в якому повинна збиратися охолоджуюча вода з реактора. Про наслідки пароводяного вибуху краще не думати! Він би розніс три діючих реактори і масштаби цієї катастрофи були б вже ні з чим не порівняні. Була зроблена пропозиція пропалити отвір у резервуар локалізації аварії для з’ясування ситуації. Десять добровольців на чолі зі мною, тоді головним технологом тресту «Південатоменергобуд» за чотири доби пропалили отвір діаметром 2,7 метра у важкому залізобетоні. На щастя, там не було води та розплавленого ядерного палива – питання евакуації населення Києва відпало. (далее...)

23.04.2013, рубрика "Чорнобиль-86"

ВІН БУВ СЕРЕД ПЕРШИХ 28-и ПОЖЕЖНИХ, хто в ніч аварії на ЧАЕС рятував світ для нас...

Газета Іванківського району Київської області «Трибуна праці », 22.04.2013 14:02

Пізніше їх назвуть ліквідаторами наслідків аварії. А в ту трагічну ніч, з 25 на 26 квітня 1986-го року, вони були просто пожежними, які першими прибули для гасіння пожежі на Чорнобильську атомну станцію. Їх було 28 чоловік, які вступили в боротьбу з вогняною стихією, взяли на себе жар полум'я і смертоносний подих реактора: начальники караулів Володимир Правик і Віктор Кібенок, Леонід Телятников, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тішура, Микола Титенок, Борис Алєшаєв, Іван Бутрименко, Михайло Головненко, Анатолій Хахаров, Степан Комар, Андрій Король, Михайло Крисько, Віктор Легун, Сергій Легун, Анатолій Найдюк, Микола Нечипоренко, Володимир Палагеча, Олександр Петровський, Петро Пивоваров, Андрій Половинкин, Володимир Олександрович Прищепа, Володимир Іванович Прищепа, Микола Руденюк, Григорій Хміль, Іван Шаврей, Леонід Шаврей. Про їх подвиг кажуть, що “він дорівнює тільки великим епохальним подіям в ім'я миру і людей всієї планети. Бо вони врятували світ та затулили собою всіх нас”.

Серед названих імен перші сім протягом наступних 27 років після Чорнобильської катастрофи ми чули часто, майже про кожне знаємо якісь деталі. Або, принаймні, основне: вони пішли в небуття як Герої, котрі стійко боролися з далеко не мирним атомом. А ось прізвища та імена інших добре знали й чули хіба що їх близькі і родичі. Нещодавно мені пощастило познайомитися з восьмим у цьому списку – Борисом Миколайовичем АЛЄШАЄВИМ.

Він народився в Чорнобилі. Хоч його батьків у поліський край на Київщині доля закинула колись з далекої Росії: батька Миколу Івановича Алєшаєва – з Пензи, маму – Зою Костянтинівну Лелекову – з Саратова. Борис закінчив Чорнобильську середню школу №2, паралельно – й музичну за класом фортепіано. Крім клавішних, добре освоїв гру на духових інструментах. Його запрошували грати на танцях в РБК, ресторані, на весіллях та проводах в армію.

Якось його запросили навіть попрацювати в столичному “Цирку на сцені”. Але через кілька місяців  він пішов звідти й поступив на факультет промислового і цивільного будівництва Кам’янець­Подільського будівельного технікуму. А закінчивши його, прийшов на роботу у відділ архітектури Чорнобильського райвиконкому. У той час моя знайома чорнобилянка, архітектор Наталія Мазур, теж там працювала.

– Настільки життєрадісної людини, з ніжним серцем і душею – як велике сонце! – ще треба було пошукати в окрузі, – пригадує жінка. – А добряком таким був, що й   “мухи не скривдить”. Кожного, було, заспокоїть, пожаліє. Якщо сталася в когось біда, – розвеселить жартом чи анекдотом. Був хохмачем і весельчаком. Його музичним талантом багато хто  захоплювався. Слова (якщо мова йшла про щось серйозне) теж на вітер ніколи не кидав. А про нас не забував, навіть коли перейшов працювати в пожежну частину №17 в Чорнобилі.

За іронією долі, саме 26 квітня 1985 року стало там першим робочим днем рядового Бориса Алєшаєва. А рівно через рік  грянула біда...

Про ту жахливу ніч він говорить, як про звичайний  виїзд на пожежу караулу Чорнобильської ВПЧ-17, який очолював тоді лейтенант Правик. (далее...)

19.12.2012, рубрика "Чорнобиль-86"

Вижив у епіцентрі пекла

Олексій ГУСАК

«Україна молода», Номер 188 за 14.12.2012

Олексій Бреус залишив пульт управління зруйнованого чорнобильського блока через 15 годин після вибуху реактора. Останнім

Увесь світ знає про подвиг чорнобильських пожежників, які з перших хвилин катастрофи вступили у двобій iз вогнем. Вони були на четвертому блоці до п’ятої–шостої години ранку і не дали полум’ю перекинутися на інші блоки. Шестеро з пожежників загинули... Атомники — працівники Чорнобильської АЕС — залишалися на зруйнованому блоці до вечора! З них загинули двадцятеро.

Одним із тих атомників був Олексій Бреус — колишній оператор четвертого блока ЧАЕС, а тепер — художник, один iз лідерів української арт–групи «Стронцій–90». Бреус був всередині зруйнованого ядерного блока вже о сьомій годині ранку — через шість годин після вибуху. Ввечері того ж дня саме він востаннє натиснув кнопку на пульті управління четвертого блока і останнім з операторів залишив тоді ще «живий» пульт. Фінальна кнопка, яку натиснув Бреус, підтвердила: остання надія — єдиний вцілілий насос — не включився! Ця мить фактично завершила відчайдушне і жорстоке протистояння атомників аварійній ситуації і ознаменувала початок другого етапу катастрофи — ліквідації її наслідків. Сьогодні, в День ліквідатора, Олексій Бреус згадує події, які розділили життя України на «до» і «після» Чорнобильської катастрофи.

Зупинити, відключити, знеструмити, врятувати

«Поки мої колеги були на блоці, — розповідає Олексій Бреус, — їхніми основними завданнями були: загасити вогонь — де з пожежниками, а де й самотужки, розвідати обстановку — стан реактора, будівлі, рівні радіації, подавати будь–що воду до пошкодженого реактора для його охолодження, знайти і врятувати колег, які самі не могли пересуватися. На кожному кроці нас чекали невідомі ще загрози, які ми мали оперативно усувати. Як поводитися у цьому пеклі, ніхто з нас не знав, та й не міг знати».

Завданням номер один для Бреуса було охолодити реактор, бо цього вимагали інструкції і керівництво ЧАЕС. Час від часу телефонували з Москви й наказували будь–що подавати до реактора воду... Щось зупинити, відключити, з’єднати, перекрити...Часто за це треба було заплатити життям. Товаришів, які опинилися під завалами, атомники знаходили знесилених, травмованих, вражених радіацією. І виносили їх на собі, після чого на плечах і руках рятівників з’являлися радіаційні опіки. Одного з операторів, Валерія Ходемчука, знайти так і не вдалося. Він навіки залишився під уламками реакторного цеху. Всередині будівлі, на стіні між третім і четвертим блоками, Ходемчуку встановлено меморіальну дошку. (далее...)

 

Полный анализ сайта