<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<rss version="2.0"
	xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/"
	xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/"
	xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/"
	xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"
	xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/"
	xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/"
	>

<channel>
	<title>POST CHERNOBYL - Fiat lux! Да будет свет! Хай буде світло! &#187; Чорнобиль-86</title>
	<atom:link href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/category/chornobil-86/feed/" rel="self" type="application/rss+xml" />
	<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua</link>
	<description>&#34;Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів &#34;Чорнобиль-86&#34;. Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.</description>
	<lastBuildDate>Sun, 05 Feb 2012 14:18:42 +0000</lastBuildDate>
	<generator>http://wordpress.org/?v=2.9.2</generator>
	<language>en</language>
	<sy:updatePeriod>hourly</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>1</sy:updateFrequency>
			<item>
		<title>Минсредмаш в Чернобыле</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/minsredmash-v-chernobyle/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/minsredmash-v-chernobyle/#comments</comments>
		<pubDate>Fri, 03 Feb 2012 18:00:49 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=11046</guid>
		<description><![CDATA[Минсредмаш в Чернобыле
«РЧ» № 42 (1002), 27 октября — 2 ноября 2011 г.
26 апреля 2011 года исполнилось 25 лет со дня крупнейшей в истории атомной энергетики техногенной катастрофы на 4-м энергоблоке Чернобыльской АЭС с полным разрушением реакторной установки и части строительных конструкций энергоблока. 
Столб горящих материалов и газов поднялся на высоту более километра. Радиоактивные газы [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><strong style="mso-bidi-font-weight: normal;"><span style="color: #800000;">Минсредмаш в Чернобыле</span></strong></h3>
<h3><strong style="mso-bidi-font-weight: normal;"><em style="mso-bidi-font-style: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">«РЧ» № 42 (1002), 27 октября — 2 ноября 2011 г.</span></em></strong></h3>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">26 апреля 2011 года исполнилось 25 лет со дня крупнейшей в истории атомной энергетики техногенной катастрофы на 4-м энергоблоке Чернобыльской АЭС с полным разрушением реакторной установки и части строительных конструкций энергоблока. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;"><a href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2012/02/127922.jpg"><img class="alignleft size-full wp-image-11048" title="12792" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2012/02/127922.jpg" alt="" width="482" height="482" /></a>Столб горящих материалов и газов поднялся на высоту более километра. Радиоактивные газы и летучие радионуклиды были унесены в атмосферу. Ядерное топливо при взрыве активной зоны было рассеяно по помещениям 4-го энергоблока, частично выброшено на кровлю машинного зала и в окружающую среду. Вся территория ЧАЭС была загрязнена разбросанными фрагментами активной зоны, обломками твэлов, кусками графитовой кладки, радиоактивными элементами. Аварию дополнил возникший пожар на крыше машзала, который был потушен пожарными. Они ценой своей жизни спасли станцию, а правильно сказать - человечество. Если бы огонь добрался до других реакторов, последствия были бы еще более катастрофическими. Мощность дозы вокруг разрушенного энергоблока достигала 2000 р/ч, и разрушенный блок представлял собой недоступный источник радиоактивного излучения и аэрозольного загрязнения, так как «дышал» тысячами рентген. С этого дня начался новый отсчет времени в нашей стране - время до аварии на Чернобыльской АЭС и после. Всю страну, весь Советский Союз, затронула эта глобальная катастрофа, и все старались помочь справиться с бедой.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Для изучения причин аварии и осуществления необходимых мероприятий, связанных с ликвидацией ее последствий, в тот же день, 26 апреля, была организована правительственная комиссия во главе с председателем Совмина СССР Н.И. Рыжковым. Побывав на ЧАЭС, члены правительственной комиссии убедились, что 4-й блок не подлежит восстановлению. Чтобы предотвратить выход радионуклидов в окружающую среду, уменьшить воздействие проникающей радиации, было принято решение о долговременной консервации разрушенного блока. К ликвидации последствий аварии был привлечен весь научный и технический потенциал страны. Предстояло решить огромное число вопросов: эвакуация населения, размещение ликвидаторов<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>в безопасных зонах, пылеподавление на всей зараженной территории, дезактивация участков и помещений. и главное - закрыть 4-й энергоблок. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Конечно, Минэнерго, которое построило и эксплуатировало эту станцию, не могло одно справиться со всеми задачами. Поэтому 15 мая Правительство СССР поручило Минсредмашу (в настоящее время - Росатом) совместно с другими министерствами и ведомствами выполнение работ, связанных с консервацией 4-го энергоблока ЧАЭС и относящихся к нему сооружений, а также захоронение радиоактивных отходов. Постановлением ЦК КПСС и СМ СССР от 5 июня 1986 года Министерство среднего машиностроения было назначено генподрядчиком по осуществлению работ, связанных с захоронением 4-го энергоблока ЧАЭС. Генпроектировщиком был назначен Всесоюзный научно-исследовательский и проектный институт энергетической технологии (ВНИПИЭТ), входящий в состав Минсредмаша. Научное руководство по осуществлению консервации 4-го энергоблока ЧАЭС было возложено на институт атомной энергии им. И.В. Курчатова.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">В первые дни после аварии сотни людей Минсредмаша обратились с просьбой направить их в Чернобыль. Среди подавших заявления были люди разных возрастов и профессий, но всех их объединяло одно - высокий патриотический почин и желание отдать свой опыт и знания выполнению задач по ликвидации последствий аварии. Все восхищались мужеством и героизмом пожарных, которые показали пример верности своему долгу. Прекрасно сознавая всю степень опасности и трудности работы, все, подавшие заявления, считали своим прямым долгом приложить профессиональные навыки и мастерство, отдать все силы, не жалея здоровья, для скорейшего выполнения порученного дела. Никто не считал этот труд героическим - обычная работа, только в необычных условиях.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Кто же эти люди, которые считали своим правом и даже необходимостью быть в первых рядах при ликвидации последствий аварии в Чернобыле, даже еще не представляя ее масштабов? Почему посчитали своим долгом оставить все свои важные государственные дела, которыми занималось это ведущее министерство в нашей стране, и отправиться в Чернобыль? Потому что в Министерстве среднего машиностроения работали люди высокой профессиональной подготовленности, построившие первые атомные станции сначала в Обнинске в 1954 году, потом в Сосновом Бору в 1974 году. Атомные ледоколы, атомные подводные лодки - все это дело рук средмашевцев. Только их силами можно было справиться с такой сложной задачей, как проектирование и возведение «Укрытия» в высоких радиационных полях. Это могли сделать только люди Ефима Петровича Славского - трижды Героя Социалистического Труда, лауреата Ленинской и трех Государственных премий, кавалера 10 орденов Ленина, почетного жителя городов Красноярска-26 и Шевченко (ныне Актау). Поэтому и было принято решение проектирование «Укрытия» и захоронение 4-го энергоблока передать Минсредмашу. В Чернобыль немедленно вылетел министр Средмаша Е.П. Славский и другие руководители министерства. Ефим Павлович, приехав на ЧАЭС, прошел весь машзал до «развала» и, оценив обстановку, сказал коротко: «Будем работать».<span id="more-11046"></span></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">В кратчайшие сроки в министерстве были разработаны и подписаны документы по созданию штаба, координирующего все работы на ЧАЭС, во главе с заместителем министра А.Н. Усановым. Его заместителем назначен И.А. Беляев, а в состав штаба вошли: Ю.П. Аверьянов, Л.В. Забияка, В.И. Рудаков, Л.И. Саруль, А.П. Игнашин, П.С. Сидоров, А.П. Гаврилов, Г.И. Дряпак - все руководители и заместители руководителей главных управлений министерства. В течение одних суток к 17 мая была разработана структура вновь созданного Управления строительства (УС-605) и подобран руководящий состав стройки. 21 мая, через неделю после постановления правительства, руководящий состав УС-605 выехал в Чернобыль и приступил к выполнению задания. Было решено работы проводить вахтовым способом. На каждую должность был установлен резерв не менее трех человек, которые могли заменить руководителя, если возникнет такая необходимость.<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Чтобы оценить уровень руководства УС-605, приведу состав руководителей трех вахтовых смен 1986 года.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Начальником УС-605 первой вахтовой смены с 20 мая по 15 июля был назначен генерал-майор Е.В. Рыгалов - начальник УС-604 в Красноярске, главным инженером - В.Т. Шеянов - главный инженер Северного УС с Ленинградской атомной станции. Начальником второй вахтовой смены с 16 июля по 15 сентября 1986 года был назначен Г.Д. Лыков - начальник УС «Сибакадемстрой», главным инженером - Ю.А. Ус - начальник Обнинского УС. Начальником третьей вахтовой смены с 16 сентября по 2 декабря 1986 года - И.А. Дудоров - главный инженер Димитровградского УС, главным инженером - Л.Л. Бочаров - заместитель главного инженера 9-го ГУ Минсредмаша. Это был особо важный объект! Только лучшие из лучших, самые высококвалифицированные специалисты Минсредмаша направлялись на работу в Чернобыль. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Задача быстрейшей ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС по своим масштабам, сложности, ответственности за судьбы огромного количества людей не имеет аналогов ни в отечественной, ни в мировой инженерной практике. </span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">При разработке проекта по захоронению реактора возникали сложнейшие проблемы, к числу которых следует отнести такие: оценка степени повреждения строительных конструкций 4-го энергоблока с целью дальнейшего их использования при возведении «Укрытия», разработка предельно укрупненных конструкций, допускающих дистанционный монтаж, не требующий присутствия людей в зоне монтажа, выбор методов работы, позволяющих предельно сократить сроки строительства, обеспечить полную механизацию выполняемых работ с минимальным количеством присутствующих людей в зоне строительства. Особая сложность проектирования и строительства «Укрытия» заключалась в том, что каких-либо аналогов и технических решений по захоронению таких объектов в отечественной и мировой практике не было.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Проектировщики ВНИПИЭТа под руководством главного инженера института и автора проекта В.А. Курносова проработали 18 вариантов проекта, в частности, устройство единого засыпного холма из щебня, бетона, металлических полых шаров, устройство арочного покрытия пролетом 230 м, устройство накатных сводов и куполов над реакторным залом пролетом до 100 м, устройство консольной надвижной кровли над машинным залом пролетом до 60 м и т.п. Все перечисленные варианты в соответствии с технико-экономическими расчетами требовали значительного расхода строительных материалов, а главное - трудозатрат и длительного до 1,5 - 2 лет времени на их возведение, что не отвечало основным требованиям скорейшей ликвидации последствий аварии. Окончательный вариант, реализованный в дальнейшем, позволил предельно сократить сроки строительства и обеспечить необходимую надежность и безопасность вновь возведенного объекта «Укрытие». Основная идея этого варианта заключалась в том, что для возведения «Укрытия» в качестве опор под вновь возводимые несущие конструкции были использованы сохранившиеся и полуразрушенные конструкции энергоблока.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">В целях снижения радиации и создания благоприятных условий для работы проектом предусмотрен принцип поэтапного наступления на аварийный энергоблок от его периферии к центру. Была разработана такая последовательность выполнения работ, которая позволила проводить последующие операции под радиационной защитой ранее возведенных конструкций. Последовательно бетонировали территорию промплощадки слоем до 500 мм, возводили защитные стены высотой 6 - 8 метров по всему наружному периметру аварийного энергоблока.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Защитные стены выполняли следующим образом. В стороне на специальные железнодорожные платформы монтировали металлические блоки с опалубкой, образующие несущий каркас защитных стен. Платформы толкали в зону установки, а затем дистанционно, с помощью заранее уложенных на платформу бетоноводов бетонировали. Таким образом, решалась проблема подхода к зданию людей и механизмов. И хотя общая радиационная обстановка за защитными стенами была сложной, отдельные операции вблизи завалов с учетом дозовых нагрузок выполняли люди и защищенная техника.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">В результате проектных и технических проработок была принята объемно-пространственная структура объекта «Укрытие», образованная рядом каскадно поднимающихся блоков, размеры и очертания которых определялись конструктивными особенностями элементов ограждающих конструкций, предназначенных для герметизации 4-го энергоблока. Между 3-м и 4-м энергоблоками выполнена бетонная разделительная стена высотой до уровня кровли. Между 2-м и 3-м блоками<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>сооружена металлическая герметичная разделительная стена, позволившая подготовить и вновь запустить в работу уже осенью 1986 года первые два блока.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Северная защитная стена со стороны основного завала выполнена из бетона в виде 4-х уступов высотой до 12 метров. Наружная опалубка уступов выполнена из металлических щитов длиной до 54 метров и высотой 12 метров и массой каждой монтажной единицы более 100 тонн.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Западная сторона энергоблока закрыта защитной бетонной стеной толщиной в один метр, высотой 45 метров. Металлический несущий каркас стены монтировали блоками размером 6 х 45 метров, а массой по 92 тонны.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Но это были еще не самые большие и тяжелые конструкции, которые устанавливали при монтаже «Укрытия» в условиях высоких радиационных полей.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;">Для создания покрытия над центральным залом и с южной стороны энергоблока (деаэраторной этажеркой) необходимо было найти опоры для новых несущих конструкций. Причем расстояние между опорами не должно превышать предельных размеров, обеспечивающих монтаж строительным краном. После тщательных исследований сохранившихся конструкций были найдены оптимальные решения. Но для этого приходилось проектировщикам, монтажникам и инженерам неоднократно подниматься в защищенной кабине, которую цепляли к стреле крана, что на стройках категорически запрещалось, и осматривать место опоры, несмотря на высокие радиационные поля в месте монтажа.</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;"><span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Монтажные работы велись с трех сторон немецкими кранами фирмы «Демаг» грузоподъемностью на основной стреле 600 тонн и вспомогательной при вылете 78 метров - 112 тонн. Как отмечал автор проекта В.А. Курносов: «Если бы не было этих кранов, я не знаю, как бы мы справились с<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>задачей».<span style="mso-spacerun: yes;"> </span>Краны поступили на ЧАЭС в разобранном виде, и в отсутствие немецких специалистов монтажники из треста «Спецмонтажмеханизация» под руководством начальника треста К.Н. Кондырева</span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;"><a href="http://rch-dominfo.ru/index.php?id=12792"><strong>http://rch-dominfo.ru/index.php?id=12792</strong></a></span></p>
<p class="MsoNormal" style="margin-bottom: .0001pt; line-height: normal;"><span style="font-family: &amp;amp;amp;"> </span></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/minsredmash-v-chernobyle/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Александр Странник</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/#comments</comments>
		<pubDate>Fri, 05 Aug 2011 12:25:28 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[Фотогалерея]]></category>
		<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=8750</guid>
		<description><![CDATA[Из личного архива ликвидатора
Чернобыльская АЭС, август 1986

Решил отсканировать и выложить фотографии из зоны ЧАЭС, и написать, что в вспомню. Так сказать, к юбилею.
Мы прибыли в Чернобыль в середине августа 1986. К этому времени, реактор был «усмирен», угроза «ядерного взрыва» исключалась, угроза тепловых взрывов была минимальной, выбросы в атмосферу отсутствовали, над реактором не было даже паровых [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><strong><span style="color: #800000;">Из личного архива ликвидатора</span></strong></h3>
<h3><strong><span style="color: #800000;">Чернобыльская АЭС, август 1986</span></strong></h3>
<p><a rel="attachment wp-att-8754" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/2-22/"><img class="alignnone size-full wp-image-8754" title="2" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/22.jpg" alt="" width="389" height="283" /></a></p>
<p><strong><em>Решил отсканировать и выложить фотографии из зоны ЧАЭС, и написать, что в вспомню. Так сказать, к юбилею.</em></strong></p>
<p>Мы прибыли в Чернобыль в середине августа 1986. К этому времени, реактор был «усмирен», угроза «ядерного взрыва» исключалась, угроза тепловых взрывов была минимальной, выбросы в атмосферу отсутствовали, над реактором не было даже паровых потоков. </p>
<p><span id="more-8750"></span><br />
<a rel="attachment wp-att-8753" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/2-21/"><img class="alignnone size-full wp-image-8753" title="2" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/21.jpg" alt="" width="389" height="283" /></a></p>
<p>Вся самая опасная работа ликвидаторами уже была сделана. На фото хорошо видны машины бетононасосы (тогда очень редкий агрегат для СССР) и бетоновозы, между ними белая будка, там укрывались водители машин. Будка свинцовая, она ослабляла уровень радиации. Эти водители – герои, - или по бесшабашности, или по незнанию. Им платили пятикратную зарплату и обещали «Жигули» без очереди, боюсь, мало кто из них эти «Жигули» успел получить, в месте фотографа было 2р/час, на месте водителей, у основания саркофага – не знаю, но думаю – не меньше 20 р/час, т.е. безопасно работать можно было 1 час, что нереально в тех условиях. Еще, «наши люди», гонясь за длинным рублем и «Жигулями», - оставляли свои дозиметры в «чистой зоне», чтоб их «химики» не списали из «горячей зоны» раньше времени. Вот парадокс времен СССР, - «Жигули» - ценой жизни. На фото ниже - ликвидаторы в черных спецовках и белых кепках<br />
спускаются по лестнице. Очень много шансов, что их уже нет...</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8755" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/3-15/"><img class="alignnone size-full wp-image-8755" title="3" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/3.jpg" alt="" width="389" height="283" /></a><br />
Саркофаг. Его героически строили для защиты от новых выбросов . Денег и здоровья ухлопали немерянно.   Есть два взгляда на этот счет. Первый: в развалах осталось около 194 тонн топлива (из 200 тонн), и саркофаг был необходим. Второй: к началу его строительства все топливо уже выгорело, т.е. такая защита не нужна (это мнение высказал в журнале «Юность» к 20 годовщине аварии один из дозиметристов, опираясь на личный опыт). Если второй взгляд верный, то вся стратегия ликвидации была ошибочна, как и ошибочно сегодняшнее решение о строительстве еще одного саркофага, поверх старого.</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8757" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/4-12/"><img class="alignnone size-full wp-image-8757" title="4" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/41.jpg" alt="" width="395" height="550" /></a></p>
<p>Мешки со свинцовой дробью (сверху над стрелой бетононасоса видны их лохмотья) широко применялись в начале мая. Дробь собирали по всей стране в охотничьих обществах и сбрасывали с вертушек прямо в развал, - цель: заткнуть выбросы в атмосферу. Но…, скапливающийся газ и возрастающая температура приводила к дополнительным тепловым выбросам еще с большим давлением, мешки перестали сбрасывать, на обломках плит до сих пор виднелись и белые тряпки.</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8758" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/5-8/"><img class="alignnone size-full wp-image-8758" title="5" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/5.jpg" alt="" width="424" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8759" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/6-6/"><img class="alignnone size-full wp-image-8759" title="6" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/6.jpg" alt="" width="397" height="588" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8759" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/6-6/"></a><a rel="attachment wp-att-8760" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/7-5/"><img class="alignnone size-full wp-image-8760" title="7" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/7.jpg" alt="" width="397" height="609" /></a></p>
<p>Грибы. Как прошел первый страх от окружающей среды, народ потянуло на экзотику, на яблоки и грибы. К тому времени появились хорошие иностранные приборы, позволяющие замерять степень радиоактивного заражения не только гамма-лучами, но и бета, и альфа. Замер грибов показал – превышение над уровнем общего фона – незначительное, помыли получше и пожарили. Когда запах жареных грибов разнесся по общежитию – потянулись и самые опасливые, все два огромных мешка-пакета отборных белых грибов смолотили за один раз. Больше нас за грибами не отпустили.</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8765" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/8-8/"><img class="alignnone size-full wp-image-8765" title="8" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/82.jpg" alt="" width="394" height="283" /></a></p>
<p>Любопытство. Хотелось сфоткать реактор сверху. Иду на аэродром, охраны никакой, вертушки на поле, вагончик на краю поля. У вагончика – люди, вертолетчики. Кто такой? Фотограф, хочу снять реактор сверху. Иди к желтой вертушке, они чаще облетают объект. Подхожу, прошусь взять. Ты в своем уме, нас туда насильно посылают, а ты сам лезешь, лучше нас сфоткай, у нас ни одной фотки за командировку. Сфоткал экипаж. Когда фотки будут? Сегодня вечером сделаю. Ну, приходи завтра, прокатим тебя над реактором. Пришел через день, раньше не мог. Где желтая вертушка? А тебе зачем, - спрашивают с подозрением. Принес ребятам фотки, они обещали над реактором прокатить. Разбились вчера ребята( Как? Заходили на посадку, порыв ветра, упали на хвост метров с 50 – ти. Живы? Живы! Лежат в санчасти, вертушка обшита свинцовыми листами, управлять сложно, еще легко отделались. Да, а они меня как раз в этот полет приглашали, я не смог, был в наряде. Повезло тебе. Фотки ребятам передайте. Интерес к полету у меня прошел.  <a rel="attachment wp-att-8763" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/9-6/"><img class="alignnone size-full wp-image-8763" title="9" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/9.jpg" alt="" width="400" height="283" /></a></p>
<p>Медицина. У нас на 50 человек был свой врач и фельдшер. Перед выездом прошли медкомиссию, на ней некоторые «откосили» по здоровью. В зоне брали кровь два раза за месяц, давали йод, поливитамины. Воду для кухни возили из чистой зоны во флягах, для питья в ящиках в коридоре стояли бутылки с «Ессентуками» и «Боржоми».</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8764" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/10-11/"><img class="alignnone size-full wp-image-8764" title="10" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/10.jpg" alt="" width="418" height="283" /></a></p>
<p>Защита от облучения. Пост на входе в общежитие с ДП-5, всех обнюхивали, «грязных» отсылали «мыться». Главная защита: респираторы РМ-2 и «лепестки», смена белья (рубаха и кальсоны) каждый день, помывка (дезактивация) каждый день, «обнюхивание» курток и штанов. Дезактивация (помывка с мыльным раствором) наших технических средств. Окна общежития закрыты, воздух подается ФВУстановкой, через 100 литровые бочки – фильтры.</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8766" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/11-6/"><img class="alignnone size-full wp-image-8766" title="11" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/11.jpg" alt="" width="394" height="283" /></a></p>
<p>Приборы радиационной разведки. Был всего один, родимый ДП-5. Иных – не было. Его высовывали и из машин, и из вертушек, и тут же вручную записывали показания в блокнотах. Все время все путали. Посылались группы дозиметристов от разных ведомств – и показания усредняли! Был один лабораторный прибор из Ленинграда, который с вертушки мог разведывать полосу в 200 метров, с ним вертушка и нарезала круги над зоной, показания и с него записывались вручную. Не знаю, есть ли теперь дистанционные приборы радиационной разведки? Видимо, войска собирались посылать вперед «вслепую».</p>
<p>Ну и ещё несколько фотографий. Мне тогда было 30 лет. Я увлекался фотографией, парочка кадров даже на какой-то выставке какой-то приз получила. Но были фотки и для себя. Как сейчас скажут "для одноклассников".</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8768" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/12-7/"><img class="alignnone size-full wp-image-8768" title="12" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/121.jpg" alt="" width="400" height="283" /></a><br />
<a rel="attachment wp-att-8769" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/13-7/"><img class="alignnone size-full wp-image-8769" title="13" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/13.jpg" alt="" width="430" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8770" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/14-8/"><img class="alignnone size-full wp-image-8770" title="14" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/14.jpg" alt="" width="419" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8771" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/15-5/"><img class="alignnone size-full wp-image-8771" title="15" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/15.jpg" alt="" width="395" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8771" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/15-5/"></a><a rel="attachment wp-att-8772" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/16-3/"><img class="alignnone size-full wp-image-8772" title="16" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/16.jpg" alt="" width="425" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8771" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/15-5/"></a><a rel="attachment wp-att-8772" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/16-3/"></a><a rel="attachment wp-att-8773" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/17-2/"><img class="alignnone size-full wp-image-8773" title="17" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/17.jpg" alt="" width="439" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8771" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/15-5/"></a><a rel="attachment wp-att-8772" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/16-3/"></a><a rel="attachment wp-att-8773" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/17-2/"></a><a rel="attachment wp-att-8774" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/18-2/"><img class="alignnone size-full wp-image-8774" title="18" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/18.jpg" alt="" width="397" height="614" /></a></p>
<p>Как то объявили, что приехала с концертом Алла Пугачева. Тогда для советского человека это была МЕГАзвезда.  Мы приехали на УАЗике - буханке, сели на пятый ряд, билетов никаких не было. Народ, по прибытии заполнял все окрестные места и крыши машин, у нашего УАЗика, кстати, всю крышу продавили. Пугачева была с Кузьминым, пели – замечательно. Любопытно: она пела песню «пригласите даму танцевать…» и зазывала всех на танец, никто не шел, СТЕСНЯЛИСЬ! Еле Алла вытащила бравого парня в черном комбезе с танкистскими петлицами. Фотографию, с Пугачевой что-то не могу найти...</p>
<p>Пугачева выступала  в Зеленом Мысе, так называлась зона "Белых Пароходов" - речные круизные суда, около 10 посудин, были причалены и использовались для московских чиновников - самая "чистая" зона в окрестности.<br />
Ну и вот на 25 летие аварии, прислали подарок: термос, бутылку водки и молитву оптинских старцев.</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8775" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/19-2/"><img class="alignnone size-full wp-image-8775" title="19" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/19.jpg" alt="" width="385" height="283" /></a></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8776" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/20-2/"><img class="alignnone size-full wp-image-8776" title="20" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/20.jpg" alt="" width="378" height="283" /></a><br />
от 26.04  Вот тут написал ещё что вспомнилось:</p>
<p><strong>Ещё про Чернобыль</strong></p>
<p>Предыдущий пост всколыхнул в памяти некоторые детали, которые я решил тоже записать.</p>
<p><a rel="attachment wp-att-8779" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/21-4/"><img class="alignnone size-full wp-image-8779" title="21" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/08/213.jpg" alt="" width="397" height="433" /></a></p>
<p>Парадные одежды.<br />
Первый отряд на ЧАЭС с нашего главка выехал в апреле 1986 г. Ребятам сказали: «Кто хочет в командировку на Юг на пару недель?». Это все, что они знали, они подумали – едут в Крым. Желающих набрали моментально. Парни взяли с собой лучшую одежду: костюмы, рубашки, галстуки, - на танцы ходить. Всю эту «парадную экипировку» я видел потом в подсобке в гараже, взять одежду назад не разрешили. На мой взгляд, это от незнания реальной обстановки по радиоактивному заражению одежды, и от общего страха перед радиацией. В этой одежде никуда не выходили, она не могла запылиться радиоактивной пылью. Следующие отряды уже знали куда едут, и одевались во все самое ненужное, чтоб там оставить. Парадокс, эту «ненужную одежду» назад забирать уже не запрещали…</p>
<p>Патриотизм.<br />
Ликвидаторов в «горячую зону» никто «под пулеметами» не гнал. Всегда хватало горячих парней для любой работы, трусы всегда могли «спрятаться за болезнь». Пятикратная зарплата за работу в «горячее зоне», не была, все-таки основным стимулом. Да и получить эту «пятикратку» не успевали. Как только человек набирал 25 рентген и больше, а это можно было сделать и за день, и за час, - его переводили на «чистые работы» или в больницу, там «пятикратки» уже не было.</p>
<p>Одновременно присутствовал бесшабашный порыв при разборе завалов, при очистке крыши, при строительстве саркофага, при облетах реактора, хорошая организация эвакуации Припяти, без ОМОНА, без жертв. И … общая бестолковость в организации работ, отсутствие общей стратегии ликвидации аварии, и корректировки действий по мере изменения обстановки. После того что я видел сам и слышал от очевидцев, у меня как то само «сказалось», - теперь я знаю, КАК МЫ ВОЕВАЛИ В ОТЕЧЕСТВЕННУЮ.</p>
<p>Как я попал на ЧАЭС.<br />
Я попросился на ЧАЭС сразу, как только узнал о масштабах аварии. Что ты там будешь делать, - спросил начальник. Могу на бульдозере завалы разгребать, есть опыт работы в студенческие годы. Без тебя справятся. Потом, уже в августе, когда желающих поехать в командировку поубавилось, вспомнили о тех, кто хотел ехать с самого начала. Со мною из моей смены собралось еще человек пять. Любопытно, как только мы уехали, начальство нас стало называть лентяями, уехавшими, чтоб здесь не работать, льгот тогда еще не было. По приезде, узнав о таком к нам отношении, ребята пожаловались в партком, лентяями называть перестали, но осадок, как говорится, остался.</p>
<p>Сухой закон.<br />
В 30-ти километровой зоне в августе спиртного не было, совсем. Я ни разу нигде даже запаха не уловил, не то, что пьяного встретить. В начале, в мае, было. Потом запретили, слишком много было аварий, перевернувшихся бетоновозов. Привезти спиртное из Киева, было не реально, до Киева и обратно еще надо было на чем - то доехать, общественного транспорта не было, а на кордонах все равно бы отобрали.</p>
<p>Так или иначе, что-нибудь ещё вспомнится, да и фотографии, ещё могут у сына дома остаться...</p>
<p style="text-align: right;"><strong>Александр СТРАННИК </strong></p>
<p style="text-align: right;"><span style="color: #0000ff;"><strong> http://av-strannik.livejournal.com/19236.html</strong></span></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/aleksandr-strannik/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>ИВАШИНА Любовь</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/ivashina-lyubov/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/ivashina-lyubov/#comments</comments>
		<pubDate>Mon, 25 Apr 2011 13:53:02 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[Поезії]]></category>
		<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=8185</guid>
		<description><![CDATA[По зову сердца
 

Эфир заполнен до предела –
Все о Чернобыльской АЭС.
Болтают злобно то и дело,
То «Би-би-си» то «Эн-би-си».
Да, на АЭС у нас случайно
Произошел досадный взрыв.
Мы этого не держим в тайне –
И это не военный взрыв!
А наш народ сплоченный в дружбе,
Когда случалась вдруг беда,
По зову сердца, долга службы
На помощь двинулся туда.
Чтоб людям сохранить здоровье,
Без лишних, так [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><strong><span style="color: #800000;">По зову сердца</span></strong></h3>
<p><strong> </strong></p>
<p><a rel="attachment wp-att-8184" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/ivashina-lyubov/po-zovu-serdca-um-2/"><img class="alignnone size-full wp-image-8184" title="По зову сердца ум" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/04/По-зову-сердца-ум1.jpg" alt="" width="295" height="437" /></a></p>
<p>Эфир заполнен до предела –</p>
<p>Все о Чернобыльской АЭС.</p>
<p>Болтают злобно то и дело,</p>
<p>То «Би-би-си» то «Эн-би-си».</p>
<p><span id="more-8185"></span>Да, на АЭС у нас случайно</p>
<p>Произошел досадный взрыв.</p>
<p>Мы этого не держим в тайне –</p>
<p>И это не военный взрыв!</p>
<p>А наш народ сплоченный в дружбе,</p>
<p>Когда случалась вдруг беда,</p>
<p>По зову сердца, долга службы</p>
<p>На помощь двинулся туда.</p>
<p>Чтоб людям сохранить здоровье,</p>
<p>Без лишних, так сказать, речей</p>
<p>Послал Донецк им для работы</p>
<p>Своих испытанных врачей.</p>
<p>Водителей, дозиметристов,</p>
<p>Чей труд так нужен в этот час.</p>
<p>Работайте на совесть, честно.</p>
<p>Как Родина учила нас!</p>
<p><strong>1986</strong></p>
<p>(Газета «Знамя Ильича» 18 июля 1986 –С. 2)</p>
<p><strong> </strong></p>
<p>Эти стихи в те далекие дни написала участница ликвидаций последствий аварии на Чернобыльской АЭС <strong>Ивашина Любовь Афанасьевна, </strong>которая<strong> </strong>работая в медсанчасти шахты «Заря» заведующей терапевтическим отделением, была направлена по линии Министерства здравоохранения из Донецкого областного здравоохранения в 30-ти километровую зону 1 июля 1986 г.</p>
<p>Любовь Афанасьевна вспоминает:</p>
<p>Медицинские работники области выезжали автобусом из г. Макеевка в Полесский район. Прибыв на место, бригады были распределены по селам. Так, начальнику бригады Ивашиной Л. А. предстояла работа в с. Бобер.</p>
<p>Вместе в одной бригаде работали - лаборант <strong>Андреева Валентина Трофимовна</strong>, медсестра Кралина Татьяна Петровна (г. Макеевка) и водитель Бояра Виктор Иванович (г. Торез).</p>
<p>В обязанности бригады, входило, не только обойти всех жителей села и составить списки на выселение, но и отработать 2 часа на приеме у населения и на вызовах «скорой помощи».</p>
<p>Рабочий день был нерегламентированный. Обход населения продолжался до 1 часа ночи, благо, что ночи светлые. Далее начиналось дежурство в здравпункте.</p>
<p>Сразу же попутно возникает вопрос, который и задаю: «А отдых? Сон?», на что получаю ответ: «Спали урывками, работали без выходных. Тогда никто не думал о себе и льготах. Мы знали, что государство в обиде нас не оставит».</p>
<p>Сразу же по приезду нам были выданы противочумные костюмы – маска, комбинезон и резиновые сапоги. Местное население, завидев нас, пугалось и на контакт не шло. Нам не оставалось другого выхода, как отказаться от обмундирования и работать в гражданской одежде.</p>
<p>Зайдя к людям в дом и поговорив с ними, делали анализы. У кого лейкоциты резко падали на 3 тысячи и меньше, то тех сразу отправляли в больницу.</p>
<p>Были неоднократные случаи, когда взрослые и дети прятались в подвалах, на контакт не шли, но усилиями бригады встреча состоялась, анализы взяты, а выезжать не хотят.</p>
<p>Вспомнился случай, когда одна в доме осталась парализованная бабушка. Так Любовь Афанасьевна сумела определить старушку в больницу, чтоб там был за ней уход.</p>
<p>А в один из дней молодой парень, идя по улице, упал без сознания. Хорошо, что за ним шла молодежь, которая отнесла его в здравпункт. Смотрим – давление низкое, делаем уколы – пришел в себя. Оказывается - вот так влияет радиация на людей.</p>
<p>У многих были жалобы на сухой кашель, головную боль, головокружение, тошноту.</p>
<p>Бригада проживала в частном доме у хозяйки. В один из дней, когда пошел дождь, и нужно было забрать что-то на улице. Андреева В.Т. выскочила из дома босиком. После этого, ее ноги были как огнем обдаты.</p>
<p>В один из дней, ведя прием в здравпункте, зашла группа военных. Мы сразу с вопросом, что, мол, помощь нужна? Нет, это оказалась проверка из Министерства здравоохранения. Проведя проверку журналов нас поблагодарили за добросовестное отношение к обязанностям и через некоторое время нам были вручены почетные грамоты от Министра здравоохранения Романенко.</p>
<p>Больше всего нас поразила мертвая тишина. Места красивые, очень красивые, но, увы - мертвые. И если бы не авария и не пришлось бы там побывать.</p>
<p>Колодцев нигде не было, а вместе с этим и питьевой воды. Первые дни наша бригада питалась в столовой, но потом, поняв, что в пище продукты радиоактивные, мы отказались от питания и стали готовить еду сами на минеральной воде.</p>
<p>На территории села был молокозавод. Какие там сливки, а масло желтое, мы такого не видели нигде, никогда! Нам в благодарность за труды предложили взять что-то, но мы, видя и зная, что там радиация присутствует в избытке, отказались.</p>
<p>По приезду домой написала стихотворение «По зову сердца», которое было опубликовано в газете «Знамя Ильича».</p>
<p>Чернобыль – это трагедия, это подвиг, это память и наша боль. Мы должны помнить и знать о последствиях аварии, чтобы не повторить ошибок в будущем.</p>
<p style="text-align: right;"><strong>Ольга  БРИВКО,</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong>член Национального Союза краеведов Украины,</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong>научный сотрудник Музея боевой славы</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong>Николай  БРИВКО,</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong>член Национального Союза краеведов Украины,</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong>учитель истории </strong><strong>ОШ І-ІІІ ст. № 11</strong></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/ivashina-lyubov/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>А называли героями&#8230;</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/a-nazyvali-geroyami/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/a-nazyvali-geroyami/#comments</comments>
		<pubDate>Sat, 09 Apr 2011 12:33:33 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[Соціальне партнерство]]></category>
		<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=8109</guid>
		<description><![CDATA[А называли героями...
«РЧ» № 9 (969), 10 — 16 марта 2011 г.
Ликвидаторов последствий катастрофы планетарного масштаба на атомной станции в Чернобыле, жертвовавших жизнью и здоровьем во спасение людей, в 1986 году называли героями. Спустя 25 лет о них почти забыли.

Когда Геннадий Гришманов уезжал из Чернобыля, то снял показания своих дозиметров: один показал 190 бэр, другой [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><strong><span style="color: #800000;">А называли героями...</span></strong></h3>
<p><strong><em>«РЧ» № 9 (969), 10 — 16 марта 2011 г.</em></strong></p>
<p><strong><em>Ликвидаторов последствий катастрофы планетарного масштаба на атомной станции в Чернобыле, жертвовавших жизнью и здоровьем во спасение людей, в 1986 году называли героями. Спустя 25 лет о них почти забыли.</em></strong></p>
<p><img src="http://rch-dominfo.ru/assets/images/rch/stranica_likvidatora/10043.jpg" alt="" /></p>
<p>Когда Геннадий Гришманов уезжал из Чернобыля, то снял показания своих дозиметров: один показал 190 бэр, другой - 230. Это значительно превышало предельно допустимую норму.</p>
<p>Он работал в отделе ядерной безопасности на атомной станции Южноукраинска, когда на Чернобыльской АЭС произошла авария. В конце апреля 1986 года устранять последствия катастрофы отправилась первая группа ликвидаторов с Южноукраинской АЭС.</p>
<p><span id="more-8109"></span>- Вернулись назад закопченные, измученные, - вспоминает 70-летний Геннадий Гришманов, - тогда все было засекречено, только спустя какое-то время их стали называть командой смертников.</p>
<p>Геннадий Гришманов попал на Чернобыльскую АЭС 10 июля. Хотя и знал о последствиях радиации, отправился туда добровольно. Стал начальником смены по радиационному контролю. В первый же день работы успел «хватануть 12 бэр», говорит, что за 35 лет работы на атомных станциях не получил такую дозу облучения. А им тогда объясняли, вернее Минздрав издал приказ, что в экстренных случаях возможно воздействие до 25 бэр.</p>
<p>Припять, вспоминает ликвидатор, такой прекрасный город, вокруг озера. Все население было эвакуировано через два дня после взрыва атомного реактора. Люди уезжали второпях, кто-то взял с собой только документы. Думали, вернутся к майским праздникам. Но не вернулись. И тогда началось мародерство. Милиция не могла справиться с мародерами. Они находили все новые способы проникновения в квартиры домов брошенного города и выносили из них все ценное. Когда в августе жителям разрешили забрать часть вещей, зайдя в дома, они ахнули: все разграблено.</p>
<p>Было много странностей, которые подмечал Геннадий Дмитриевич: в округе не пели птицы, ужи стали агрессивными (с одним таким, вставшим в стойку кобры, ему пришлось столкнуться в лесу), на лесных полянах выросло огромное количество грибов. Однажды он увидел целое поле белых грибов. Но мог на них только любоваться, прекрасно зная, что они радиоактивные. Клев в озерах был удивительный, рыбу ловили ради развлечения, измеряли уровень ее радиоактивности: зашкаливал - отпускали назад.</p>
<p>В первый день пребывания на атомной станции, вспоминает пенсионер, он начал кашлять, через какое-то время пропал аппетит (ожоги пищевода и желудка). Пришлось видеть людей с острой лучевой болезнью: их тошнило, харкали кровью. Таких больных забирали «скорые» и куда-то увозили.</p>
<p>Однажды, когда Геннадий Гришманов выполнял свою работу на станции, возле него остановился дозиметрист и сказал: «Дмитрич, ты светишься». На лбу обнаружили радиоактивную топливную частицу.</p>
<p>- Я бросился в санпропускник, - рассказывает чернобылец, - начал тереть кожу всеми моющими средствами и разными растворами.</p>
<p>Через несколько лет на лбу появилась родинка и начала расти. Вскоре мужчине сделали операцию. Неудачно. Осталась глубокая вмятина, но доктора утешили: опухоль не злокачественная.</p>
<p>Вместо положенных 10 дней Гришманов работал на Чернобыльской АЭС более месяца. Попросили остаться, «пообещав грамоту и орден». Последствия его пребывания в зараженной радиацией зоне сказались довольно быстро: вначале поставили диагноз «рак горла», но онкологию «удалили, залечили», правда, остались тонзиллит, ларингит. Был еще и бронхит, который затем перерос в астму.</p>
<p>Предлагали уйти на инвалидность, но крохотной пенсии не хватило бы даже на лекарства. И он остался работать на Южноукраинской АЭС. Трудился. Лечился. Ежегодно ездил в санатории. В 1999 году получил российское гражданство и до пенсии работал на Волгодонской АЭС. Затем переехал в Бердск. Сейчас получает пенсию по старости плюс 2400 рублей за Чернобыль. Обещанного ордена так и не дождался.</p>
<p style="text-align: right;"><strong>Г. ПАНЧЕВА.</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong><a href="http://rch-dominfo.ru/index.php?id=10043">http://rch-dominfo.ru/index.php?id=10043</a></strong></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/a-nazyvali-geroyami/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Апрельская командировка</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/aprelskaya-komandirovka/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/aprelskaya-komandirovka/#comments</comments>
		<pubDate>Sat, 26 Feb 2011 12:36:44 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[Соціальне партнерство]]></category>
		<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=7888</guid>
		<description><![CDATA[Апрельская командировка
«РЧ» № 1 (961), 13 января 2011 — 19 января 2011 г.
 
Пожарный Иван Герц — единственный из 200 закарпатцев — инвалидов Чернобыля перенес острую лучевую болезнь. С этим высоким, крепкого сложения мужчиной общались мы, к сожалению, в больничной палате – он в очередной раз поправлял здоровье. Болезни прицепились к нему после двукратного пребывания [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><span style="color: #800000;">Апрельская командировка</span></h3>
<p><strong><em>«РЧ» № 1 (961), 13 января 2011 — 19 января 2011 г.</em></strong></p>
<p><strong> </strong></p>
<p><strong>Пожарный Иван Герц — единственный из 200 закарпатцев — инвалидов Чернобыля перенес острую лучевую болезнь. С этим высоким, крепкого сложения мужчиной общались мы, к сожалению, в больничной палате – он в очередной раз поправлял здоровье. Болезни прицепились к нему после двукратного пребывания не просто в зоне, а в самом пекле той планетарной трагедии. Несмотря на перенесенные страдания — физические и нравственные, он остался приятным, дружелюбным, жизнерадостным. Мало того, активен в общественной работе, получил высшее образование, построил дом, все силы отдает семье, помогает коллегам. Наш разговор об апрельской командировке 24 года назад, которая так перевернула его жизнь.</strong></p>
<p><strong> </strong></p>
<p><img src="http://rch-dominfo.ru/assets/images/rch/stranica_likvidatora/9173komandirovka.png" alt="" width="300" height="200" /></p>
<p><span id="more-7888"></span>- В 1986 году я служил в Мукачевской пожарной части № 4. 28 апреля поступила боевая команда: немедленно отправляться в Киев на срочные курсы, - вспоминает Иван Герц. - Билет нам забронировали.</p>
<p>Утром 29 апреля генерал Десятников, тогда начальник пожарной охраны Украинской ССР, выстроил на киевском плацу 350 пожарных, которых командировали со всей республики.</p>
<p>«В Чернобыле произошел небольшой пожар. Надо заменить коллег», - коротко, но с каким-то сожалением в голосе сказал генерал. Из Киева привезли автобусами. В Припяти разделили на группы и команды. Ивану Герцу дали «лестницу» и ввели в состав московской команды из пятнадцати человек, которая работала на дезактивации города.</p>
<p>- Моя задача была простой: подавать  лестницу, вытягивать рукава, а другие пожарные дезактивировали многоэтажки, - рассказывает Иван Иванович. - Ко Дню Победы Припять должна быть очищена от радиоактивной грязи - такую поставили задачу. Вместе с другими добровольцами мы отвозили в могильник высокорадиоактивную технику. В огромный по длине ров привозили на жесткой сцепке по две-три машины, их «передвигали» тяжелыми танками с широченными гусеницами и тут же заливали бетоном на окраинах сел Буряковка и Чистигаливка.</p>
<p>У нас были так называемые накопители. И каждый раз в конце дня с них снимали показатели. Я один перенес острую лучевую болезнь - «схватил» аж 112 рентген! Смертельная доза - сто. Это была моя первая чернобыльская «закалка», которая продолжалась с 29 апреля по 8 мая 1986 года.</p>
<p>После той командировки в зону Герца направили в Киев - в Институт гематологии Академии медицинских наук УССР. Назначили капельницу. На выходные все расходились. Ушел и Иван к брату, который жил в столице. Приехал обратно в понедельник, а его кровать уже занята. Он немного походил, подождал - никакого внимания. Сел на поезд и поехал домой. Физически был здоров, кандидат в мастера по велоспорту, чемпион области 1973 - 1974 года.</p>
<p>- Что чувствовал тогда? Очень першило в горле, периодически терял сознание, - вспоминает Иван Герц. - Но вроде бы постепенно стал чувствовать себя лучше, казалось, все прошло.</p>
<p>Может быть, сыграли свою роль молодой организм, домашняя пища, семейный уют, великолепная природа.</p>
<p>И в пожарное подразделение, где продолжал нести службу Иван, в середине июля 1988 года поступило требование: на ликвидацию последствий чернобыльской аварии отправить определенное количество человек соответствующего возраста. Негласно можно и добровольцев. А если нет - принудительно. Коллектив решил подойти к этому «неформально» - тянуть карточки: с пометкой вытащишь - едешь. Иван Герц ее вытащил. И вот с 20 июля в восемьдесят восьмом он вновь нес вахту на ЧАЭС.</p>
<p>- На четвертом блоке я отработал 320 часов, - говорит Иван. - Меня попросили дополнительно построить перед пожарной частью закрытый тамбур, чтобы оттуда поливать площадку и мыть водой из шланга технику. Тогда меня наградили медалью «Участник ликвидации аварии на ЧАЭС». Представляли к ордену, но почему-то не дали.</p>
<p>После этого я приехал домой. Предоставили месячный отпуск. И когда показалось, что стало лучше, я получил инфаркт. Стало страшно. Девять месяцев вынужден был быть на больничном: к работе не допускали, а я разрывался между друзьями и выздоровлением. «Нет» - неумолимыми все больше становились врачи. Лечился то в Мукачеве, то в Ужгороде.</p>
<p>Состояние Герца не улучшалось, скорее наоборот... Его направляют на консультации в Киев - в институт лучевой патологии, там пришли к неутешительному выводу: перенес лучевую болезнь. Оттуда - в поликлинику МВД.</p>
<p>Здоровье покидало молодого ликвидатора. Невыносимые боли донимали. Медики установили инвалидность второй группы, связанную с ликвидацией последствий аварии на ЧАЭС. И тогда, в самом начале 90-х он бросился искать документы, которые бы подтвердили его пребывание в той злосчастной зоне. Нигде ничего! Вердикт был строгим и бесповоротным: «В связи с высокой радиоактивностью все документы того периода, в том числе и Ваши,  уничтожены». Что делать? И все же пенсию назначили - на то время минимальные 144 рубля. Однако почетная грамота министра и знак ликвидатора, считающиеся до сих пор отличием мужества, храбрости и преданности пожарного, а также подтверждение командира части свое дело сделали: истину удалось установить. Но здоровья это не прибавило...</p>
<p>- В 1991-м меня парализовало - отнялась  левая сторона, - вспоминает Герц. - Я перенес два инсульта и инфаркт.</p>
<p>В инвалидной коляске меня доставили в Германию. Нас, десятерых украинских инвалидов-чернобыльцев, автобусами транспортировали в Мюнхен. Диагноз подтвердили: лучевая патология головного мозга. Оттуда - в Киев, в институт нейрохирургии. Там я перенес 14 курсов лечения: каждые три-четыре месяца все начиналось снова. После третьего курса лечения еще раз - в Мюнхен. Вторично. Надо было 57 тысяч бундесмарок на операцию. Таких денег ни у меня, ни у нашего государства не нашлось. Я вынужден был отказаться. Приезжал профессор из Берлина. Он только развел руками. Направили на дополнительное обследование, а затем и на лечение. В Киеве поправлял здоровье у знаменитого профессора Винницкого и заведующей десятой клиникой Ирины Степаненко. Благодаря этим двум людям я остался жить на этом свете.</p>
<p>В 1992 году я скрыл инвалидность - хотел работать. Тем более в хорошем коллективе, где трудились отец и тесть. А мне предлагают уходить на пенсию.</p>
<p>И все же через некоторое время от работы отстранили и отправили на группу. После этого приходилось ездить два-три раза каждый год на лечение в Киев. Пожарная охрана обеспечивала путевками в санатории. Я не мог передвигаться. В 1996 году стало лучше: начал ходить, отпустило левый бок. Даже морально это подбадривало, придавало сил. Через год меня избрали председателем районной чернобыльской организации. На этой должности работаю до сих пор, однако вынужден периодически ездить в столицу к врачу Степаненко в Институт микронейрохирургии АМН.</p>
<p>Иван Иванович - человек целеустремленный. Заочно окончил лесотехнический институт. У него двое взрослых детей, которые, как и отец, получили высшее образование. Живет Герц в собственном доме, выращивает сад и виноград - словом, стремится жить полноценно, активно и содержательно.</p>
<p style="text-align: right;"><strong>В. НИТЬ. </strong></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/aprelskaya-komandirovka/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Микола БОСИЙ</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/mikola-bosij-2/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/mikola-bosij-2/#comments</comments>
		<pubDate>Thu, 10 Feb 2011 11:17:51 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[731 батальон]]></category>
		<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=7737</guid>
		<description><![CDATA[Чорнобильська катастрофа – пік людської безвідповідальності

Вибухнувший 4-й реактор з борту гелікоптера. Ще світиться і димить.
(Центральний Державний Кіноархів  України ім. С. Г. Пшеничного).
Прогрес розвитку світової економіки у 20му столітті вимагає пошуку та освоєння нових джерел енергетики. Величезну увагу в цей період країни світу, котрі володіли достатніми фінансовими ресурсами, почали приділяти вивченню можливості та розробці атомної енергетики. [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><strong><span style="color: #800000;">Чорнобильська катастрофа – пік людської безвідповідальності</span></strong></h3>
<p><a rel="attachment wp-att-7735" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/mikola-bosij-2/bosij-1/"><img class="alignnone size-full wp-image-7735" title="Босий-1" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/02/Босий-1.jpg" alt="" width="506" height="330" /></a><a rel="attachment wp-att-7736" href="http://www.postchernobyl.kiev.ua/mikola-bosij-2/bosij-2/"><img class="alignnone size-full wp-image-7736" title="Босий-2" src="http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/02/Босий-2.jpg" alt="" width="510" height="470" /></a></p>
<p><strong><em>Вибухнувший 4-й реактор з борту гелікоптера. Ще світиться і димить.</em></strong></p>
<p><strong><em>(Центральний Державний Кіноархів  України ім. С. Г. Пшеничного).</em></strong></p>
<p>Прогрес розвитку світової економіки у 20му столітті вимагає пошуку та освоєння нових джерел енергетики. Величезну увагу в цей період країни світу, котрі володіли достатніми фінансовими ресурсами, почали приділяти вивченню можливості та розробці атомної енергетики. В першу чергу цю енергію планувалось використовувати у військових цілях. Перші випробування показали безмежну ефективність цієї зброї. Ядерна зброя, а за нею і термоядерна спроможна знищувати усе живе на великих територіях та за короткий (миттєвий) проміжок часу. При тому, застосування цієї зброї дозволяє вивести з ладу на століття величезні території внаслідок чого проживання на ній, її використання неможливе через радіоактивне забруднення.</p>
<p><span id="more-7737"></span>Паралельно велись роботи по вивченню можливості використання цієї енергії для забезпечення економіки країн енергоносіями, потреба в яких постійно зростала.</p>
<p>Вказані напрями розвитку ядерної енергетики, котрі за своєю суттю протилежні у використанні, потребують різного підходу з боку розробників до форм, методів, конструкторських вимог, правил застосування, експлуатації, надійності, безпечності і т.д.</p>
<p>Коли в першому варіанті стоїть питання енергією атома знищити, як це було з містами Хіросіма та Нагасакі, то в другому варіанті – використання енергії атома у мирних цілях. Це потребує багатьох обмежень та чітко визначених правил експлуатації, передбаченням всебічної системи захисту, високої надійності у роботі, керованості агрегату цілком, та окремих його систем, надійним електронно-технічним контролем за роботою у заданих режимах.</p>
<p>Невиконання хоча б однієї із передбачених вимог може потягнути за собою вихід з ладу всього складного творіння або призвести до катастрофи подібної Чорнобилю.</p>
<p>Кожна країна, економіка та науковий потенціал якої дозволяє займатися даною проблемою вирішує її по-своєму. На жаль, ядерна безпека не обмежується кордонами країни, а розповсюджується за її межі, тому це питання не повинно розглядатись на рівні тієї чи іншої ядерної країни, а спільнотою усього світу. Чорнобиль показав і цей бік проблеми.</p>
<p>Крім того, Чорнобиль показав залежність безпечної роботи ядерних реакторів від системи державного устрою. В країні, де існує персональна відповідальність державного службовця за безпечність функціонування, особливо ядерних реакторів,  ставить питання безпеки на високий рівень (США, Франція, Японія, Німеччина).</p>
<p>Інша справа у колишньому Радянському Союзі з його комуністичним режимом, де існувала колективна відповідальність, що означає – ніхто ні за що не відповідає. Це породжувало вседозволеність, безвідповідальність, халатність у роботі відповідальних осіб, кругову поруку. Неправдивість в оцінці посталих  проблем, замовчення щодо дійсних розмірів небезпеки, з надією на «авось пронесе», неправдиве інформування центральних партійних та владних органів про стан справ внаслідок аварії призвели до важких наслідків. Система господарювання, яка повністю підпорядкована ідеологічній основі, призвела до того, що у державі керують не професіонали, а партійні функціонери, головна мета яких – політична доцільність.</p>
<p>Політична доцільність, основана на ідеологічній основі, пронизала усі сфери державного устрою у колишньому Радянському Союзі і в кінцевому результаті призвела до Чорнобильської трагедії. Катастрофи світового масштабу. І не випадково. До цього система йшла послідовно, впевнено та цілеспрямовано. Причиною аварії стали такі два основні фактори:</p>
<p>а)       конструкторський – наявність недоліків реактора РБМК.</p>
<p>б)       людський – котрий потребує розробки системи захисту «від дурня». На жаль, розробники її не передбачили.</p>
<p>А коли вказані фактори, основані на ідеологічній основі та політичній доцільності, то, як наслідок, виникла катастрофа. Більше того, до цього часу не визначено, який саме фактор є головним, хоча для аварії це не важливо. В основному винна існуюча система, котра дала можливість застосувати подібні недопрацьовані конструктором реактори, запускати в експлуатацію їх в недобудованому, неперевіреному, не готовому до роботи стані, прикриваючи це ідеологічною «тріскотнею» про трудовий порив, соцзмагання, людську активність на честь знаменних дат комуністичної партії Радянського Союзу. А це ніщо інше, як злочинна вседозволеність. Ось як пише Любов Ковалевська у своїй книжці «Чорнобиль – «ДСП» на ст. 40:</p>
<p>«…Оказывается, об эксперименте на ЧАЭС не знал никто: ни Александров (директор института им. Курчатова), ни конструктор реактора Доллежаль. Оказывается: директор ЧАЭС Виктор Петрович Брюханов за спиной своего главного инженера самочинно заключил договор на эксперимент с «Донтехэнерго».  Оказывается «Донтехэнерго» никогда не имел дел с атомными станциями. Оказывается: сотрудники института «Гидропроект» не одобрили и не завизировали проект эксперимента, но никому не сообщили о затее Брюханова и некоего Метленко. Оказывается: в регламенте эксперимента было записано «Выключить систему аварийного охлаждения реактора», которая автоматически включает аварийную систему защиты, а чтобы этого не случилось – были закрыты все вентили, и атомная одиннадцать часов работала с отключенной системой защиты…»</p>
<p>Якщо взяти до уваги, що у проекту експерименту є свій автор – пан Метленко, то, як стверджує директор інституту ім. Курчатова професор А. П. Александров, він також винуватець аварії.</p>
<p>Виняткову інформацію, яка характеризує системну вседозволеність, надає телеоператор Олег Мастинський, який був присутній при фізичному запуску четвертого енергоблоку:</p>
<p>«…Спустился в машинный зал, но он еще выглядел так плохо, что снимать его не разрешили. И мы снимали машзал третьего блока, выдавая его телезрителям за четвертый. Во вспомогательных помещениях – строительный мусор на центральном пункте управления, внутренняя электронная начинка отсутствовала.»</p>
<p>Тільки вищезгаданих факторів достатньо, щоб атомний монстр вийшов з-під людського контролю, що і сталося 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 43 сек. Наслідки її відомі та сприйняті світовою спільнотою як катастрофа планети.</p>
<p>Чорнобильська катастрофа показала, що здібний мирний атом в разі неповажливого ставлення до нього людини, довів на практиці, що людський витвір, начебто направлений на благі справи для людини, в одну мить можуть перетворитись на знищення свого творця.</p>
<p>Чорнобильська катастрофа поклала початок розпаду супердержави – Радянського Союзу, нанісши їй колосальних матеріальних збитків та великих людських втрат. Крім того, величезні площі, забруднені радіацією, століттями будуть негативно впливати на здоров’я  населення цих територій, викликаючи різні захворювання аж до зміни генетичної формули людського організму.</p>
<p>Фактично, забруднення територій зазнала не тільки Україна, Росія та Білорусія. Чорнобильська радіація накрила усю Європу (Німеччину у тому ж числі), створивши їй колосальні проблеми. Радіація вражає всіх однаково, не зважаючи на те, німець ти чи француз, росіянин чи поляк, швед, фін чи чех. Для неї усі рівні, тому і захист від неї для усіх народів – один, і самий дієвий захист – заборона розвитку та використання підприємств, працюючих на атомній енергії. Дієвим він буде тоді, коли уся світова спільнота буде діяти в одному напрямку, напрямку захисту самих себе.</p>
<p>Чорнобильську катастрофу академік Сахаров вважав «… в первую очередь доказательством ущербности общественного строя. В этом плане он рассматривал Чернобыль, как высшее «достижение социализма»…» (Чорнобиль «ДСП», ст. 174)</p>
<p>Чорнобильська катастрофа надихнула прогресивну частину людства на думку, чи потрібна людству енергія, яка тримає в собі величезну небезпеку, котра за певних умов в змозі вмить знищити усе живе на величезних територіях.</p>
<p>Автор викладеного тексту є представником однієї із команд, яка з перших днів аварії приймала участь у двобої з атомним монстром, і на своїх плечах винесла весь непосильний тягар при локалізації аварії. Слід зазначити, що аварія 4 енергоблоку ЧАЕС не обмежується моментом вибуху гримучої суміші, а має свій термін продовження. Некерований реактор викидав у атмосферу радіаційний бруд, потужністю більше, ніж 30 000 рентген/год та в об’ємі близько 12 мільйонів Кюрі за добу. Змусити реактор припинити викиди радіації – першочергове та головне завдання перших днів аварії. Теоретично, воно зрозуміле усім, а от з його практичним виконанням виявилось проблематично – як, у який спосіб виконати її, з якого боку підійти до проблеми, що для цього необхідно?</p>
<p>Питань багато, відповідей – жодної. Все вирішувалось, як усе в існуючій системі державного управління, «на ходу, стихійно», без усякої підготовчої роботи, без наукового обґрунтування і з надією на «авось».</p>
<p>Далі буде розповідь, котра за своїм змістом близька до фантастики, що не завжди адекватно сприймається у громадськості. Але усе сказане – правда, винесена, пережита простими законослухняними громадянами України.</p>
<p>Суботній вечір 26 квітня 1986 року. Чорнобильська АЕС працює в заданому режимі. На четвертому енергоблоці іде підготовка до проведення чергового експерименту. Керує – заступник головного інженера станції – Дятлов. Про суть експерименту згадано вище.</p>
<p>В ході експерименту в реакторі виникла нестандартна ситуація, яка призвела до розриву паропровідних контурів, з яких вивільнилась водяна пара, температура якої була близько 1000 градусів за Цельсієм. Вирвавшись назовні пароподібна вода вмить перетворилась в газ – Водень – Н та газ –  Кисень –  О<sub>2</sub>, а в цілому утворилась гримуча суміш, яка і вибухнула. Внаслідок вибуху був розгерметизований сам реактор (зірвана 20000 тонна кришка реактора), зруйнований дах машинного залу 4 енергоблоку, з викидом назовні ядерного палива та графіту. В подальшому реактор перейшов в неконтрольований режим роботи.</p>
<p>Внаслідок аварії на ЧАЕС та в районі ЧАЕС виникла складна екологічна ситуація, розміри якої були невідомі, і не могли бути оціненими з ряду причин.</p>
<p>Небезпека, що виникла, у вигляді пожежі локалізувалась черговими нарядами пожежної частини станції, з подальшим залученням інших підрозділів пожежників Чорнобильського району та області. Характерною особливістю дій пожежників в цей період було те, що вони були організовані без попередньої радіаційної розвідки на радіаційно небезпечному об’єкті, що привело до фатальних наслідків для усіх бійців пожежних розрахунків. Уже на вечір 26 квітня вогнеборці спец авіарейсом були доставлені в Москву, де у 6 московській клініці знайшли своє останнє пристанище. Це перші людські жертви, жертви Чорнобильської безвідповідальності, вседозволеності, породжені системою комуністичної ідеології разом з політичною доцільністю. По своєму характеру ця небезпека мала місцеве значення, ніякого впливу на навколишнє середовище, крім самого об’єкту не мала і небезпеки не викликала.</p>
<p>Головною небезпекою реактор, що вибухнув, ніс у вигляді радіаційного забруднення величезних територій України, Білорусії, Росії та інших країн Європи, яке вітром розповсюджувалось у всіх напрямках.</p>
<p>Як вже було сказано, починаючи з моменту вибуху, ядерний реактор викинув немалу частину ядерного палива в навколишнє середовище. В отвір, що утворився при вибуху, реактор видихав у повітря із свого нутра радіоактивні продукти некерованої реакції.</p>
<p>Обставини вимагали вирішення проблеми, що виникла, в терміновому порядку, а от який спосіб застосувати для вирішення цієї проблеми, у якому порядку – ніхто не знав. Та і не міг знати. Адже жодного документа, в якому була б передбачена подібна ситуація не існувало взагалі.</p>
<p>Отже, реактор, що вибухнув на ЧАЕС, визначив для Радянського Союзу ряд об’ємних проблем, котрі по своїй важливості та небезпечності вимагали термінового їх виконання, а для світової спільноти надихнув на думку «чи варто людству залучати атомну енергію для задоволення потреб в енергоносіях?»</p>
<p>Як вирішувались чорнобильські проблеми, починаючи з 26 квітня 1986 року, розглянемо нижче.</p>
<p>Але все по порядку.</p>
<p><strong>Оперативний час – 24:00, 26 квітня 1986р.</strong></p>
<p><strong>М. Прип’ять. Територія ЧАЕС.</strong></p>
<p>Місто Прип’ять в стані нічного сну. Чергова зміна на 4 енергоблоці продовжує роботи по плану експерименту.   Реактор виходить з-під контролю. Вмикається кнопка А3-5 (автоматичний захист). Стержні-поглиначі ланцюгової реакції пішли в активну зону. Раптово, почався неконтрольований розгін потужності реактора, який за 5 сек. вийшов у аварійний режим і досягнув критичних розмірів. Можливість подібного проектом реактора не передбачалось. За мить він вибухнув. Це сталось о 01год 23хв 43сек 26 квітня 1986 року.</p>
<p>Робоча зміна ввійшла в стан паніки. Вибух, а за ним пожежа, створили умови невизначеності, паралізована вся система управління. Кожен почав діяти на свій розсуд.</p>
<p>Система загальної тривоги не ввімкнули. Про аварію населення не сповістили. Цивільна оборона станції згідно своїх розрахунків задіяна не була. Інформація про аварію по лінії цивільної оборони за незрозумілими причинами до центральних її штабів була затримана керівництвом станції. Своєчасні міри по організації  виконання заходів та планів по лінії цивільної оборони в екстремальних умовах задіяно не було. В цьому напрямку було оголошено начальником цивільної оборони Брюхановим  командно-штабні навчання. Радіаційна розвідка, як передбачено в подібних випадках, організована не була, велась стихійно з ініціативи начальника штабу цивільної оборони станції Воробйовим С.С. та головним дозиметристом  паном Красножоном, але дані розвідки керівництвом не сприймались. Керівництвом станції не виконано розпорядження Міністерства охорони здоров’я СРСР №4-3848 від 21.09.1983 року. Яким вводилось в обов’язок директора ЧАЕС в разі досягнення рівня радіації 200 рентген/год і більше приймати рішення на евакуацію населення та організацію практичного його виконання, з послідуючою доповіддю у відповідні державні та партійні структури. Внаслідок цього, персонал станції та населення прилягаючих районів отримало радіаційне зараження.</p>
<p>На ранок 26 квітня 1986 року усі види зв’язку з районом аварії були відключені керівництвом КГБ. Будь-яка інформація про аварію на ЧАЕС заборонена. До керівництва країни наслідки аварії доводились в суттєво зменшених розмірах. А в окремих випадках – в сотні, чи навіть тисячі разів.</p>
<p><strong>Оперативний час – 3:00, 26 квітня 1986 р.</strong></p>
<p><strong>Київський полк цивільної оборони.</strong></p>
<p>Черговий по полку по системі зв’язку отримує спец сигнал на збір в терміновому порядку мобільного спец загону (загін за призначенням безпосередньо виконував необхідні заходи на ЧАЕС в разі виникнення на ній нестандартних ситуацій). О 4:00 мобзагін вибув з місця розташування у напрямку ЧАЕС.</p>
<p><strong>Москва. Ранок 26 квітня 1986 року.</strong></p>
<p>Першу інформацію про аварію на Чорнобильській АЕС голова ради міністрів Рижков М.І. отримав від міністра енергетики Майорець А.І. вранці 26 квітня 1986 року. Як стало відомо о 01год 23хв на четвертому енергоблоці ЧАЕС виник потужний вибух, після чого почалась пожежа. На панелі кодових сигналів зі станції висвітились цифри «1, 2, 3, 4», які визначали усі види небезпеки: ядерну, радіаційну, пожежну, вибухову, наслідки яких визначити було неможливо. Об 11 годині ранку постанова про утворення урядової комісії була підписана. Головою комісії був призначений заступник голови Ради Міністрів СРСР Борис Євдокимович Щербина. До складу комісії увійшли вчені-атомщики, реакторщики, хіміки та інші фахівці, а саме Легасов В.А., Пикалов В.К., Ахромеев С.Ф., Силаев, Воронін, Маслюков, Гусев, Ведерников, Толстих, з українського боку – Масол, Мостовий та інші. Водночас, рівно на другий день була утворена оперативна група Політбюро, на чолі з головою Ради Міністрів Рижковим М.І., які взяли на себе весь контроль за ситуацією.</p>
<p><strong>Місто Прип’ять. День 26.04.1986</strong></p>
<p>10:00 26.04.1986р. Прибув мобільний загін київського полку цивільної оборони, який приступив до виконання своїх обов’язків. Першочерговою задачею для мобільного загону, визначеного головою прип’ятьського міськвиконкому Волошко В.П. була:</p>
<p>-              Ведення радіаційної розвідки на самій ЧАЕС, в м. Прип’ять та в районах, безпосередньо межуючи зі станцією.</p>
<p>-              Визначити напрямок розповсюдження радіоактивного забруднення по своєму сліду</p>
<p>-              Проведення дезактивації вулиць м. Прип’ять усіма наявними засобами мобзагону.</p>
<p>Для виконання поставлених задач, м. Прип’ять було поділено на 5 мікрорайонів та виділено 5 машин РХР, по одній у кожний район. Один екіпаж БРДМРХ на територію самої станції.</p>
<p>Перші розвідувальні дані показали:</p>
<ol>
<li>Забруднення території мало вогнищевий характер.</li>
<li>Рівні радіаційного забруднення виявлені в розмірах від 0, 35      мілірентген на годину до 1,5 рентгена. На окремих ділянках і більше.</li>
<li>Напрямок розповсюдження попередньо на північний захід.</li>
<li>На самій станції в районі їдальні рівень сягав 2080рентген за годину.</li>
</ol>
<p>Вогнищеве радіаційне забруднення місцевості дає можливість оцінити, що в реакторі має місце не ядерний вибух.</p>
<p><strong>Місто Прип’ять. Вечір 26.ради 04.1986 р.</strong></p>
<p>Урядова комісія прибула в Чорнобиль близько восьмої години вечора. Наступна інформація була: «…во время нештатного испытания турбоагрегата на четвертом блоке АЭС последовательно произошли два взрыва. Реакторное помещение разрушено, несколько сот человек получили лучевой удар. Двое погибли, радиационная обстановка сложная и пока до конца неясная. Очевидно, что без военных не обойтись. Срочно нужны вертолеты, лучше тяжелые, нужны химические войска, и поскорей… Комиссия обнаружила полностью деморализованное руководство станции и с этого часа все управление работами взяла на себя…» (Н.И. Рыжков «Десять лет великих потрясений», стр. 165)</p>
<p>Члени урядової комісії почали знайомство з обстановкою, її вивченням та усвідомленням, уточненням отриманих доповідей, визначенням першочергових заходів для локалізації аварії. Близько опівночі, фахівцями по напрямках були підготовлені попередні висновки та намічені пропозиції для обговорення на черговому засіданні комісії.</p>
<p>Особливу увагу голова комісії приділяв готовності формувань цивільної оборони до дій в екстремальних умовах та можливості їх використання. На превеликий жаль, уся система цивільної оборони була паралізована, до дій по локалізації аварії не готова повністю з повною втратою управління не тільки об’єкта, міста, району, а навіть обласного та республіканського рівня. Свою оцінку діям цивільної оборони висловив голова Ради Міністрів СРСР Рижков М.І. у своїй книзі «Десять лет великих потрясе ний». На сторінці 196 сказав: «…Столь же бездарно «прокололась» и наша прославленная гражданская оборона. Ненужным оказались все эти пресловутые занятия с примеркой противогазов и разглядыванием плохо нарисованных плакатов. Верно сказано: гладко было на бумаге…В теории наши «геошники» куда как заматерили, а в реальности выгоняли на зараженные улицы поливомоечные машины – щетками пыль скрести.»</p>
<p>Ні один із керівників цивільної оборони, ні ЧАЕС Брюханов В.П., ні м. Прип’ять Волошко В.П., ні Київської області Плющ І.С., ні начальник штабу ЦО України генерал М. Бондарчук не могли надати хоч будь-яку інформацію про готовність своїх формувань до дій. В такому стані знаходились і їхні штаби. Подібне підтвердилось на практиці при організації наступу на реактор 27 та 28 квітня 1986р. Темпи наступу були настільки недостатніми, що змусили урядову комісію задуматись над подальшою співпрацею з цивільною обороною.</p>
<p>На ранковому засіданні Урядової Комісії 27.04.1986р. були визначені та затверджені першочергові заходи, визначені сили та засоби на їх виконання.</p>
<p>За пропозицією академіка Легасова В.А. було визначено спосіб локалізації аварії. «Реактор з повітря, використовуючи гелікоптери засипати сипучими матеріалами з добавкою свинцю, бору, доломіту. Скинуті градієнти під дією високої температури утворять захисну плівку, яка у свою чергу зменшить викиди радіоактивного бруду в атмосферу.»</p>
<p>Перші спроби засипки реактора розпочались з 27 квітня 1986р. з використанням контейнерів, які розкривались,  але успіху не мали. Сипуча маса, з висоти 200 метрів, попадаючи в гарячу струю з реактора викидалась у зворотному напрямку, змішавшись з радіоактивними елементами в подальшому осідала на поверхні ґрунту, забруднюючи її та залишаючи радіоактивний слід за напрямком вітру. Виникла необхідність зміни способу бомбардування реактора. В зв’язку з цим, було запропоновано використовувати для цієї цілі вантажні парашути. Сипучі матеріали (градієнти), попередньо затарені у мішки, в подальшому укладались в куполи парашутів в кількості, що відповідала можливостям відповідного гелікоптера. Формувалась так звана «парашутна лялька». Лялька чіплялась за спец гак гелікоптера і останнім доставлялась до реактора і автоматично скидалась в нього з 200 метрової висоти з завислого положення.</p>
<p>Визначений спосіб був простий у виконанні, але надзвичайно складний в організації. Складність полягала в тому, що людські ресурси потрібно використовувати на місцевості з високими рівнями радіації. А це вимагає відповідного підходу.</p>
<p>Коли затарювання мішків градієнтами можна організувати в кар’єрах на місцевості, попередньо дезактивувавши її, то вже завантажування гелікоптерів, де рівні радіації вимірюються не мілірентгенами, а десятками рентген на годину, відповідно і перебування людей на майданчиках завантаження обмежується кількома годинами. З цією метою виникає необхідність частої зміни (один раз за 4 год) складу виконавців, що у свою чергу вимагає наявності великої кількості людських ресурсів, а коли до цього ще додати необхідність їхньої підготовки до дій, великого об’єму та терміновості, в умовах повної втрати управління в даному регіоні – задача надзвичайно складна. З іншого боку, невиконання або затримка в виконанні може призвести до величезних втрат для усього Європейського суспільства.</p>
<p>28 квітня 1986 року розпочався наступ на реактор з застосуванням вантажних парашутів та мішків з сипучими градієнтами. В ньому приймали участь місцеві жителі, яких можна було тільки задіяти. Місцеві органи влади зробили все можливе, щоб залучити максимально можливу кількість людей.</p>
<p>Було організовано три вантажні майданчики, в районі Копачів, Лельова, Чистоголовки, на яких завантажувались гелікоптери та організовано кілька кар’єрів, де заповнювались мішки. Один кар’єр в районі хлібозаводу у м. Чорнобиль та два на кордоні Копачів та Чистоголовки.</p>
<p>В організації цих заходів активну участь приймали перший секретар Чорнобильського РК КПУ Амелькін Анатолій Микитович, перший секретар Чорнобильського райкому комсомолу Репіленко Василь Миколайович.</p>
<p>На жаль, в організації цих робіт рівно через один день виникли такі умови, які потягнули за собою відмову населення в завантаженні гелікоптерів. Виною цього виявились дозиметристи, що заміряли рівень радіації на майданчиках завантаження. Вони виявились надзвичайно високими і люди відмовлялись від роботи на даній місцевості.</p>
<p>Виникла нерозв’язна проблема, яку можна було вирішити введенням надзвичайного положення, що дозволяло використовувати людські ресурси.</p>
<p>Урядова комісія, оцінивши результати наступу на реактор першого дня, дійшла висновку, що з такими темпами аварія буде локалізуватись дуже довго. Що потягне за собою небажані наслідки.</p>
<p>Було прийнято рішення залучити до цієї цілі збройні сили. З цією метою були розподілені повноваження у наступному порядку: уся територія навколо ЧАЕС розподілена на три сектори, які підпорядковані воєнним округам:</p>
<p>1-тій сектор – за Білоруським ВО</p>
<p>2-тій сектор – за Київським ВО</p>
<p>3-тій сектор за Прикарпатським ВО.</p>
<p>Локалізацію аварії доручено сектору №2 – за який відповідає командувач КрКВО. На цивільну оборону Київської області положено повне забезпечення мішків з сипучими градієнтами на погрузочні майданчики. Завантаження гелікоптерів забезпечити військовими підрозділами округу. Якщо брати по великому рахунку, то усе зрозуміло. Є об’єкт , є засоби, є наявні сили – плануй, забезпечуй та виконуй. От тільки існуюча система державного устрою дає можливість застосування вседозволеності. В даному випадку кожен посадовець, кожен керівник думає по-своєму. Чітко усвідомивши, що кожну справу легше виконувати чужими руками, в даному випадку – простіше не використовувати наявні підрозділи, а замінити їх резервістами, яких призвати як би на навчальні збори. От тільки чому навчати? Об’єм та специфіка завдань більш відноситься до цивільної оборони, і аж ніяк не до штатних армійських задач. Більш того, якщо під цей "шумок" сформувати підрозділ (спец команду) для виконання цілеспрямованого завдання (завантаження гелікоптерів), в даному випадку – з стовідсотковою загрозою для життя, при цьому не відображати ні в якому юридично-правовому документі, то і відповідальності ніякої з них. Наслідки поглине стихія.</p>
<p>В такий спосіб і була сформована погруз очна команда для завантаження гелікоптерів під умовною назвою 731 окремий батальйон спеціального захисту (в/ч п.п. 50937). Умовною назвою вона була для офіційних джерел військового відомства, а для «бійців» цього батальйону, в їхній уяві, була правдивою.</p>
<p>Об’явлене «воєнне положення» для офіційних джерел мало умовний характер, а для бійців – справжній, нічим не прикритий, з жорсткими умовами, повною відповідальністю за виконання    поставленої задачі. Кожному бійцю вищезгаданої команди (731 ОБСЗ в/ч п.п. 50937) в «зрозумілій формі» було об’явлено « за невыполнение поставленных задач будете отвечать по Законам Военного Времени».Ці слова були виказані  начальником   з полковничими погонами на плечах 29 квітня 1986 року усьому особовому складу, що знаходився в строю у селищі Лелів, Чорнобильського району.</p>
<p>До подібних дій керівництво змусили обставини, що виникли на 28 квітня 1986 року в Чорнобильському регіоні.</p>
<p>Виходячи з цього, Урядовою комісією було прийняте рішення залучити для цієї цілі наявні війська Київського військового округу, на що були віддані відповідні розпорядження.</p>
<p>Для уникнення відповідальності ні одного офіційного, юридично-правового документа відносно сформованого 731 ОБСЗ (в/ч п.п. 50937) оформлено не було. В даному випадку була задіяна системна поширено-існуюча форма  під назвою «авось пронесе».</p>
<p>Далі вважаю за потрібне зупинитись на деяких аспектах Чорнобильської трагедії. Забігаючи наперед, хочу відмітити деякі дії окремих структур Держави в період аварії, після аварійний період при ліквідації наслідків та в повсякденному житті  сучасності. Вказані три етапи різні по термінах виконання, важливості, небезпечності при діях, об’єму виконання, важливості при участі. Найнебезпечнішим етапом вважається перший етап – етап аварії, визначений проміжком часу  з моменту аварії  1ч 23’ 43” 26.04.1986 р. по 06.05.1986 р., коли реактор суттєво зменшив викидати в повітря радіоактивний бруд. Цей період показав, що не надто активно вступав у двобій з реактором наявний людський контингент, котрий мав безпосереднє відношення до атомної станції та атомної енергетики. Ці люди розуміли що до наслідків радіоактивного опромінювання, тому при першій можливості розбіглися, кинувши своє дітище на призволящє (маю на увазі переважну більшість станционщиків). Ні одне формування цивільної оборони не спрацювало.</p>
<p>Насправді головний тягар першого етапу, етапу локалізації аварії, винесли на своїх плечах екіпажі гелікоптерів та бійці 731 ОБСЗ (в/ч п.п. 50937), котрі за сім діб завантажили та скинули в зруйнований реактор більше 5000 тон градієнтів у мішках, в наслідок чого утворився захисний шар, котрий призупинив викиди радіоактивного бруду в атмосферу. З цього моменту Чорнобильська катастрофа для країн Європи тимчасово перестала нести небезпеку. Настав час для загальної оцінки наслідків аварії та визначення заходів по їх ліквідації. В одно час на порядок денний некерований реактор почав виносити загрозу повторного вибуху термоядерного характеру. Висока температура з його активної зони весь попередній час викидалась в повітря, реактор «дихав». Вся система охолодження була зруйнована вибухом. З утворенням  захисного шару «дихання» реактора призупинилось, внаслідок чого почався швидкий підйом температури всередині нього. К кінцю дня 7 травня 1986 року досягла відмітки 2400° С. Розпочався процес прогорання бетонного днища реактора, котрий досягав 1.5 м на добу. Виникла небезпека підйому температури до критичної ─ 2773°С, при якій розпочинається  термоядерна ланцюгова реакція, а в разі прогорання бетонного днища реактора, критична температура викличе термоядерний вибух в ґрунтових водах<span style="text-decoration: underline;"> </span>. за оцінкою академіка Легасова, вибух знищить в мить усе живе в радіусі 500 км. Одночасно може загинути 35-40 мільйонів людей.</p>
<p>Постало питання – як попередити загрозу та не допустити термоядерного вибуху? Вихід один – терміново знизити температуру в реакторі, та не допустити прогорання бетонної плити, що відокремлювала сам реактор від барбатера. Було прийнято рішення температуру в реакторі знизити з застосуванням рідкого азоту, закачавши його в систему охолодження, попередньо вивільнивши її та барбатер від води. Щоб збільшити товщину бетонного дня реактора планувалось закачати бетоном у вивільнений об'єм (барбатер). Як проходив цей процес, хто ці герої-смільчаки окрема тема (<em>читай додаток</em>). Але внаслідок проведених заходів, станом на 9 травня 1986 р. температура в реакторі була знижена, небезпека ліквідована, ядерна стихія відступила. З цього часу почався новий, третій етап Чорнобиля, етап будівництва укриття та ліквідації наслідків глобальної катастрофи.</p>
<p>Чорнобильська небезпека призупинена, але не ліквідована повністю. Загроза для людства існує і буде існувати ще не одне десятиріччя. Шкода, заподіяна аварією, століттями стоятиме на порядку денному у суспільстві, вивчатиметься, аналізуватиметься, знешкоджуватиметься протягом життя не одного покоління людей. В цьому зв’язку у суспільстві може виникнути питання: чи доцільно розвивати ядерну енергетику, коли вона несе з собою колосальну небезпеку. Чорнобиль показав наглядно, що уся електроенергія, яку отримано за весь час роботи ЧАЄС усіх її блоків разом взятих не покриває збитків, нанесених аварією. Чорнобиль довів, що навіть «мирний атом» не завжди буває мирним. Вийшовши з під людського контролю переходить в некерований стан, але, маючи необмежені енергетичні ресурси, в змозі нанести людству величезних збитків, «видихати» які доведеться не одно століття.</p>
<p style="text-align: right;"><strong>Босий Микола Федотович</strong></p>
<p style="text-align: right;"><strong>19.09.2010 р.</strong></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/mikola-bosij-2/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
		<item>
		<title>Неизвестный подвиг шахтеров</title>
		<link>http://www.postchernobyl.kiev.ua/neizvestnyj-podvig-shaxterov/</link>
		<comments>http://www.postchernobyl.kiev.ua/neizvestnyj-podvig-shaxterov/#comments</comments>
		<pubDate>Fri, 21 Jan 2011 11:43:54 +0000</pubDate>
		<dc:creator>glavred</dc:creator>
				<category><![CDATA[Чорнобиль і світ]]></category>
		<category><![CDATA[Чорнобиль-86]]></category>

		<guid isPermaLink="false">http://www.postchernobyl.kiev.ua/?p=7659</guid>
		<description><![CDATA[Неизвестный подвиг шахтеров

«РЧ» № 51 (960), 30 декабря 2010 — 5 января 2011 г.
Руководитель Тульской областной общественной организации инвалидов Союз «Чернобыль», председатель межрегионального совета Союза «Чернобыль» России Центрального федерального округа Владимир Наумов был среди первых, кого в 1986 году направили на ликвидационные работы в Чернобыль. Сегодня он рассказывает, что пришлось пережить и совершить людям, попавшим [...]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<h3><strong><span style="color: #800000;">Неизвестный подвиг шахтеров</span></strong></h3>
<p><img src="http://rch-dominfo.ru/assets/images/rch/stranica_likvidatora/8983_1.jpg" alt="" /></p>
<p><strong><em>«РЧ» № 51 (960), 30 декабря 2010 — 5 января 2011 г.</em></strong></p>
<p><strong>Руководитель Тульской областной общественной организации инвалидов Союз «Чернобыль», председатель межрегионального совета Союза «Чернобыль» России Центрального федерального округа Владимир Наумов был среди первых, кого в 1986 году направили на ликвидационные работы в Чернобыль. Сегодня он рассказывает, что пришлось пережить и совершить людям, попавшим на место ликвидации последствий катастрофы на ЧАЭС в первые дни после взрыва четвертого реактора. Поведал о том, что никогда не писали, а возможно, больше и не напишут в СМИ.</strong></p>
<p><span id="more-7659"></span>Мне тогда было 30 лет. Я работал на одной из шахт Тульской области. Как только случилась авария, на ликвидацию ее последствий стали набирать шахтеров. Нам было дано серьезное и значимое задание, о котором вообще мало кто знает.</p>
<p>Начну с того, что из шахтеров в Чернобыль поехали только лучшие проходчики, добровольцы, прошедшие строгий отбор парткома. На АЭС нас привезли спустя 18 дней после взрыва реактора.</p>
<p>В первый день - и сразу на смену. Было дано задание пробить 150-метровый штрек (тоннель) под землей от третьего энергоблока к взорвавшемуся четвертому. А потом под тем самым четвертым блоком вырыть камеру размером 30х30х30 метров. В этом пространстве должны были установить специальные холодильники. Подразумевалось, что они остудят вещества, образовавшиеся в результате взрыва, и несколько уменьшат радиоактивное излучение.</p>
<p>Срок дали 3 месяца, мы сделали все менее чем за месяц. Как работали в Чернобыле шахтеры, даже показывали другим - экскурсии организовывали. Лопаты друг у друга отбирали! Приходит смена, а им предыдущая говорит, мол, рано! Те, в свою очередь: «Нет, уже 2 минуты, как наша смена!» Энтузиазма было хоть отбавляй. Ведь в те времена советская идеология  отличалась другим воспитанием. «Кто, если не мы?» - был такой известный лозунг.</p>
<p>В перерывах между сменами мне удалось несколько раз побывать снаружи, над землей, непосредственно в зоне наибольшего радиоактивного заражения.</p>
<p>Ребята мои сам блок не видели ни разу - под землей же работали, а мне довелось. Очень непривычно было не видеть ни одной живой души в 30-километровой зоне. Села в тех местах богатые были: кирпичные дома, фермы. А людей - нет! Ворота раскрыты, трактор какой-то стоит, брошенный в спешке посреди участка. Только собаки поначалу бегали и скулили, да и тех перестреляли потом.</p>
<p>А однажды поехали за топливом для техники. Я особо за дорогой не следил, а с нами дозиметрист был. Щелкал измерительным прибором своим, все мерил радиацию. И тут раз... и прибор-то этот у него зашкалил. Я в окно глянул - взорванный блок проезжаем. Все разворочено, много людей вокруг работает.</p>
<p>Кстати, замеряли радиацию в своем тоннеле, вроде как все и в норме было. Относительно, конечно, по сравнению с тем, что снаружи. Все-таки земля немного защищала, да и плита бетонная огромная под всей станцией была.</p>
<p>Смену установили нам в 3 часа. В нормальных, не чрезвычайных, условиях за это время делают 80 см тоннеля. В Чернобыле проходили по 2 метра.</p>
<p>Как подводники под водой, десантники в воздухе, так и шахтеры под землей - в неестественных для человека условиях очень дружны.</p>
<p>Три отряда выполняли задачу. По две недели каждый. Первый отряд практически прошел тоннель, второй его доделал и начал копать камеру, а третий уже завершил эту работу и стал помогать монтировать холодильники. Установки до сих пор так и остались - над реактором бетонный саркофаг, под ним - холодильная камера.</p>
<p>Когда вырывали эту камеру, грунт вывозили на вагонетке (в тоннеле сразу проложили рельсы). 90 вагонеток вывозили все смены, однажды даже был рекорд - 96! По 2 минуты на каждую ходку. То есть полтонны загрузить, 150 метров вагонетку по рельсам протолкать, выгрузить и назад загнать.</p>
<p>Причем толкали ее вдвоем, а загружали человек пять-шесть - вручную, лопатами. О зарплате не думали. Вначале даже и не знали о том, что выходили секретные постановления ЦК КПСС об особой оплате работавшим на ликвидации. Там определялись три зоны - чем ближе к реактору, тем больше оплата. Мы работали в последней, третьей, самой опасной.</p>
<p>Получали пятикратный оклад - 100 рублей за смену. Такие постановления вышли для многих министерств. Но выполнили их далеко не все.</p>
<p>Например, говорят, Минобороны платило «партизанам» стандартную ставку, как за обычные военные сборы.</p>
<p>Выполнили мы свою задачу - и домой. Казалось бы, всего несколько недель, а такое ощущение, что годы там прошли. До сих пор вспоминаем, минувшей весной даже ездили туда. Прошлись по местам трагедии. Почтили память погибших...</p>
<p style="text-align: right;"><a href="http://rch-dominfo.ru/index.php?id=8983">http://rch-dominfo.ru/index.php?id=8983</a></p>
]]></content:encoded>
			<wfw:commentRss>http://www.postchernobyl.kiev.ua/neizvestnyj-podvig-shaxterov/feed/</wfw:commentRss>
		<slash:comments>0</slash:comments>
		</item>
	</channel>
</rss>

