Іван Гайворон народився в м. Гайвороні на Кіровоградщині.
Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка. Автор багатьох поетичних збірок „Багряні громи”, „Сходження”, „Екліптика духу”, „Божа ріка”, „Із попелу твориться порох” та інших.
Отак воно і йдеться до руїни.
Отак ми й загрузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України.
Все інше – то велике мискоборство.
Ліна Костенко. „Берестечко”
Ліна Костенко
19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів народилася Ліна Василівна Костенко.
Ім’я його – Володимир
У Тамбові в родині Миколи — коваля заводу, було три сини славні, високі, як ясені: Семен, Іван, Федір. І всі три закохались у небо, і закінчили вище військове училище.
Семен Миколайович Капустін добровольцем пішов на захист народної республіки Іспанії.
А коли почалася Велика Вітчизняна війна, злетіли на штурмовиках у різних частинах брати. Билися до останнього. Старший Семен – командир ескадрильї згорів у небі над Хельсінськими лісами. Не повернулися і його брати Іван та Федір – пропали без вісті.
Мати поета Галина з перших днів, як лікар пішла в армію. Працювала у польовому шпиталі, що знаходився неподалік штабу генерала Петрова.
Володимир Семенович розповідає про це: „Тричі німці брали місто Мозок. І тричі вивозили шпиталь і дітей військовослужбовців, в тому числі мене. А тоді ж комендантом міста був Петро Шелест. Виховувався на кухні військової частини. І тому вірш, „Не забудь мені” це шматочок автобіографії.
“ЖИВЕ ЛИШ ТОЙ, ХТО НЕ ЖИВЕ ДЛЯ СЕБЕ, ХТО ДЛЯ ДРУГИХ ВИБОРЮЄ ЖИТТЯ”
За матеріалом статті Івана Кошелівця “У хороший Шевченків слід ступаючи...”
( Василь Симоненко «Берег чекань», видавництво “Сучасність” 1973 р.)
Легко і просто називати себе сином народу, важко і далеко не кожному випадає щастя бути достойним цього високого імені. Легко і просто говорити про свою любов до України, важко і не кожному вдається справді любити її.
Несколько лет назад в Государственной научной библиотеке открылся Центр синтезированного искусства.
Здесь и состоялось мое знакомство с ее организатором – кандидатом технических наук, доцентом Украинского государственного университета пищевых технологий Н.А.Чернышом.
![clip_image002[4]](http://www.postchernobyl.kiev.ua/wp-content/uploads/2009/07/clip_image00241.jpg)
Травень – один із улюблених моїх місяців.
Думаю, і наші читачі нічого не мають проти тридцяти теплих днів. Для одних це завершення весни, для інших – лагідний початок літа. Кінець травня цього року, запам`ятається не лише урочистостями з нагоди ювілею столиці України, Русі, племінного союзу полян та багатьох інших державних утворень, традиційним фестивалем “Київ травневий”. Цьогорічний травень увійде в історію України як місяць, коли одним справжнім поетом стало менше. Із цього марудного й суєтного світу у кращий світ вирушив Микола Вінграновський, справжній поет, прозаїк, тонкий лірик, кінорежисер та кіноактор. 29 травня земля прийняла свого вірного сина.
Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року у місті Первомайську на Миколаївщині. 1961 року закінчив Всесоюзний інститут кінематографії. Починав як актор, і режисер.
