Саме так можна назвати відкриту  виставку творчої студії “Ми духом незламні”

У ці спекотні дні будь-хто може зануритися в  освіжаючу атмосферу виставки студії-галереї “Ми духом незламні”, яка днями відкрилася в Києві в Дарницькому Культурно-мистецькому центрі. В експозиції представлені художники, які працюють в різних техніках, жанрах, у кожного митця – свої улюблені творчі теми, знахідки, досягнення. 

На долю одних  учасників виставки неабиякий вплив  справили чорнобильські сторінки в  їхніх біографіях, в долях решти є інші вражаючі сторінки, які не тільки перевернули їхнє життя, але часом перетворили його на подвиг, можливо, не завжди помітний серед буденних справ. Тепер їх об’єднує ідея, яка й дала назву цьому неприбутковому творчому об’єднанню: “Ми духом незламні”.

Однак, проведення виставок студії-галереї – не тільки чергове нагадування про це і самим собі, й іншим. Кожна виставка традиційно презентує високий мистецький рівень її учасників. Не дарма минулого року за високий художній рівень та виконавчу майстерність творчій студії-галереї присвоєно звання “Народний аматорський колектив”. Багато хто з учасників виставки є лауреатами національних та міжнародних мистецьких фестивалів.

Виставка  відкрилася у переддень Дня Конституції України. Теперішній Основний Закон як ознака української державності існує лише 14 років. Але представлена експозиція презентує художньо-історичний ракурс на українське минуле й сьогодення, який дає можливість стверджувати, що теперішня Конституція – це не кон’юнктурний продукт сучасної української політики, а вагома намистина на дуже довгій нитці українського часу.

Твори авторів  – від символічних образних “вібрацій” на тему Трипілля дослідниці української історії Наталії Смаги, виконаних в авторській техніці, до дещо незвичних натюрмортів Олексія Бреуса, колишнього оператора Чорнобильської АЕС, а тепер прибічника тральфреалізму – сучасного напряму в українському малярстві – охоплюють різні шари національної історії, менталітету, естетики, колористики.

Особливе  місце серед виставлених творів посідають вишивані рушники Євгенії Анцевої, які надають всій виставці національного забарвлення і хатнього затишку. Мисткиня опанувала вишивання уже в похилому віці, але їй є чим пишатися. На її полотнах навіть зі зворотнього боку панує гармонія кольорових рядків.

Козацьке  життя в чорно-білих графічних творах Жоржа Шанаєва, керівника студії-галереї “Ми духом незламні”, постає аж ніяк не чорно-білим. Воно наповнене кольорами, емоціями і почуттями, серед яких, передовсім, – кохання, рішучість, стійкість.

Пастозний живопис  Дмитра Якутовича з нарочитою  професіональною недбалістю пензля, притаманній видатним українським митцям другої половини ХХ століття, оспівує красоту повсякдення, яку автор знаходить чи то на київських пагорбах, чи то у звичному кухонному інтер’єрі.

Арт-дует “Велес” (художники Тетяна Гайдук і Олексій Бреус) представляють фантастично-романтичний пейзаж, де в лісі, певне, причаїлися мавки, а весь простір насичений світлом, піднесеністю, красою і невимовним покликом до духовних висот.

Яскраві образи творів Галини Бреус, без сумніву, мають  витоки як з фольклорних образів  давніх слов’янських часів, приміром, в картині “Птах щастя”, так  і від дещо плакатних образів  епохи стриманого радянського модернізму, як в картині “Зелена Неділя”. Поряд з назвами картин художниця подає розлогі віршовані пояснення, що, так само, як і дивна образність, ріднить її твори з картинами видатної Марії Приймаченко.

У художника-ветерана війни Володимира Глушка фольклорна тема з буйним квітінням на чорному тлі доповнюється жовто-голубою палітрою, завдяки чому набуває авторської неповторності.

Керамічні панно Алли Смаги, зроблені з використанням кольорової глини, є фактично оберегами, щоправда, висять вони не над одвірками чи навіть просто на стіні, а… на обрамлених графічних творах художниці.

Ліквідатор-чорнобилець  Сергій Грицай представляє на виставці підводні фотозйомки, зроблені в Червоному морі під час спільної подорожі з Жоржем Шанаєвим, у якого свого часу переймав секрети дайвінгу. Фото не тільки розповідають про дивовижну красу підводних глибин тих місць, але, певної мірою, свідчать про те, що українські митці не обмежуються національною естетикою і не нехтують сучасними технологіями…

Завдяки відкритості  і гостинності Дарницького Культурно-мистецького центру на чолі з директором Оленою Святецькою, відкриття виставки перетворилося на справжнє творче свято. Після урочистостей учасники виставки і гості читали свої вірші, присвячені творчості, Києву, Україні, коханню. У авторському виконанні прозвучали вірші Алли Смаги, Євгенії Анцевої, Ярини Жейріс, Галини Бреус.

Лауреат низки вокальних фестивалів молодий співак Олексій Вишневський виконав проникливу ліричну пісню, написану спеціально для нього. З перших звуків його голосу було зрозуміло, що пісня приречена на шалені оплески слухачів.

Виставка  триватиме до середини липня. Вхід вільний.

Адреса  Культурно-мистецького  центру: Київ, вул. Ревуцького, 6.

тел. +38044 – 564-99-93

Анатолій  КОЛЯДІН,

Головний редактор часопису «Пост Чорнобиль».

Фото  надані Культурно-мистецьким центром

та  учасниками виставки

Виставка творів Миколи ПАНЬКА, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, заслуженого майстра народної творчості України, члена Національної Спілки художників України

Національний музей „Чорнобиль” спільно з Чернігівським обласним художнім музеєм представляє 100 авторських робот різьблення на дереві – традиційного народного промислу Поліського краю та традиційну чернігівську ручну вишивку, зроблену руками дружини М. Панька – Лариси – майстра народно-декоративного мистецтва. Виставку народної творчості доповнюють документи та фотографії з родинного архіву Паньків.

З метою надання виставці емоційності, душевного тепла, для цілісності сприйняття творчості автора в експозиції створюються тематичні інтер’єри „Дитячий куточок”, „Жіноча вбиральня”, „Українська кухня”.

В центрі експозиції виставки – інсталяція на тему “І третій Янгол засурмив…”, яка складається з фотоколажу (автор X. Гайдамака), створеного з фотографій фондів музею та п’яти жіночих фігур. Головне місце у фотоколажі, присвяченому Чорнобильському Поліссю – землі, яку своїм чорним крилом накрила радіація – займає фрагмент розпису Свято-Іллінської церкви у м. Чорнобилі (1749 р., відбудована після пожежі і освячена в 1878 р., єдина діюча церква у зоні відчуження, відреставрована у 2001 р.), на якому зображений один з сьомі Янголів, що, згідно біблійного тексту, мають засурмити напередодні Страшного суду. “І третій Янгол засурмив, і впала на землю велика зірка, палаюча як смолоскип, і спала вона на третю частину річок і на джерела вод. Ім’я тієї зірки Полин; і третя частина вод стала полином, і багато людей вмерли від вод, тому що вони стали гірки.” (Об’явлення Івана Богослова, 8-10,11). За фігурою Янгола, який попереджає людство про можливість зникнення життя на Землі, у темряві, якби з небуття, виникають жіночі тіні у чорних одежах та хустках – символ туги, суму, а серед них – яскрава дівоча вишиванка та зелений поліський віночок – символ життя, любові, надія на відродження зраненої радіацією землі. Тему відродження закріплює експозиція предметів різьблення на дереві та вишивка.

Микола ПАНЬКО належить до тих майстрів народного мистецтва України, які вагомо заявили про себе у культурному колі держави.

Народився він у 1951 році, у Поліському краї, в селі Роїще Чернігівського району, Чернігівської області, в багатодітній сім’ї селянина. За спогадами родичів відомо, що полюбляв працювати з деревом його прадід – робив ложки, прядки, видовбував човни. У Миколи перші спроби творення з дерева відносяться ще до шкільних років.

Під час служби у лавах Радянської Армії, на дозвіллі продовжував займатися улюбленою справою. Пізніше він став уважно вивчати Чернігівське народне різьблення по дереву, багато читав фахової літератури, ознайомився з творами різьбярів у музейних зібраннях Києва, Чернігова, Сум. Значну допомогу в становленні молодого майстра надали співробітники українських музеїв, центрів народної творчості та культурно-освітньої роботи, спілкування з фахівцями на республіканських святах народної творчості у Тернополі, Полтаві…

Деякий час майстер-початківець знаходився під впливом творчості різьбярів Західної України, але все ж шукав свій шлях і знайшов його у витоках традиційної Чернігівської різьби. У своїй роботі різьбяр використовує всі місцеві породи дерева: липу, тополю, вербу, обробляє і тверду деревину бука і акації. Іноді тонує різьблені візерунки копченням вогню свічки і тоді різьблені узори контрастно виступають на світлому тлі чистого дерева.

Фантазія народного майстра невичерпна. Він знаходить все нові і нові варіанти традиційного українського орнаменту з тонким відчуттям пропорції, ритму та дивовижної гармонії. Серед нового, що вніс майстер у мистецтво різьблення на дереві, варто назвати шрифтові написи, розроблені на основі традиційних виїмчастих елементів різьблення.

За роки наполегливої творчої праці М. Панько виготовив більше 600 робіт, багато з яких поповнили фонди провідних музеїв України, збагатили приватні колекції Швеції, Італії, Росії, Канади, США, Франції та інших держав.

Завдяки таланту умільців, таких як Микола Леонідович Панько, невичерпним є джерело народної творчості.

Анна КОРОЛЕВСЬКА,

заступник генерального директора

Національного музею „Чорнобиль” з наукової роботи,

заслужений працівник культури України

Надруковано “ПЧ” № 15-16 (63-64) серпень 2007