Уже сложилась традиция, что в майском номере «ПЧ» мы знакомим читателя с новыми гранями творчества Валентина Михайлюка. Родился он 1-го мая 1935 года и оборвалась его жизнь в самом рассвете его таланта 4-го декабря 1999 года.  Чернобылянин от деда-прадеда он никогда не порывал связи с родной землей, с родными берегами реки Припять. И не случайно, что песенная муза посетила его именно после черного апреля 1986 года. Валентин Михайлюк создал более 100 песен, которые он исполнял со своей женой Зинаидой (у них сложился замечательный дует «Чернобыляне»). Не случайно и то, что Лина Костенко, написавши предисловие к сборнику песен, изданных в 1999 году, назвала поэта и композитора Валентина Михайлюка «ликвидатором последствий духовных».

В сегодняшнем номере газеты мы предлагаем песни Валентина Михайлюка раннего периода его творчества. Песни  мелодичны, лиричны и мы надеемся, что любители песенного творчества включат песни Валентина Михайлюка в свой репертуар. Они достойны этого.

Анатолий КОЛЯДИН,

Петр ЕМЕЦ, графика, «Портрет В. Михайлюка»

БЕРЕГА НАДЕЖДЫ

Берега, берега, берега

Проплывают в рассветном тумане.

Нет ни друга со мной, ни врага.

Ни костра в затаившейся рани.

Берега, берега, берега.

Где найду вас в дороге далекой?

 Может быть и у вас, берега,

Без меня на душе одиноко''

Берега уплывают, маня,

Остаётся неистово ранний

Тот юнец, что похож на меня,

Похитивший восторги желаний

Но по-прежнему жизнь дорога.

Пусть осмысленно ноют невежды.

Если где-то плывут берега, —

Значит есть еще берег надежды

Солнце плещет в луга и леса

Поцелуями верно влюбленных,

Вся в соцветьях моя полоса.

Я в ряду косарей закаленных.

Мне под ноги ложатся цветы...

Их не вижу, — от слез ли, от пота, —

Новый шаг в глубину красоты,

И работа, работа, работа!

Берега, берега, берега...

Пусть осмысленно ноют невежды,

Если где-то плывут берега, —

Значит есть еще берег надежды!

1984 г

ВЕСЕННИЕ СВАДЬБЫ

На розе ветров мне судьбу отыскать бы –

Надеется юность в начале пути

Весенние свадьбы, весенние свадьбы,

Желаю вам счастье сквозь жизнь пронести.

Весенние свадьбы, веселые свадьбы,

Что вас ожидает — цветы или снег?

Весенние ветры для вас задержать бы

И с вами направить их радостный бег!

«Любовь коротка» и «обманчива нежность»,

Но я согласиться никак ие хочу,

Что в мире, которому имя — безбрежность.

Сердцами коснемся мы мыслей-причуд.

Весенние свадьбы, осенние свадьбы,

Что вас ожидает — цветы или снег?

Весенние ветры для вас задержать бы

И с вами по жизни направить их бег!

Напрасно надежду искать за морями,

На розе ветров холодна бирюза.

Любовь и надежда давно уже с вами,

Вы только вглядитесь в родные глаза

Весенние свадьбы, осенние свадьбы.

На трудных дорогах и розы, и снег.

Осенние ветры теперь задержать бы.

По грустному золоту нежный разбег.

Декабрь 1985 г

МЕЧТЫ

В застолье шумном юбилея,

В раздолье песенной молвы

Я был подростка не смелее,

И женственностью были вы .

Душой, внезапно оробелой,

Я благодарен был судьбе

За явь и сон о чайке белой

В кругу поющих голубей.

Давно потерянное что-то

К нагому сердцу путь нашло:

Прибоя шепот, власть полета

И чайки белое крыло

Мечты, как чайка, улетают

И разбиваются о быт,

А звезды — спутники летают,

Не отрываясь от орбит.

1984 г.

ТАЛАЯ ВОДА

Не виновата талая вода –

Влюбляются девчонки и ребята,

Не виновата талая вода,

А молодость, наверно, виновата.

И было так и будет так всегда

Весной снега растают без возврата.

Не виновата талая вода,

Одна весна, наверно, виновата.

Когда на двух и радость и беда,

А в будущем минувшего отрада, —

Не виновата талая вода,

Одна судьба, наверно, виновата.

Грустят о пережитом провода,

Сопровождая ласковые даты.

Не виновата талая вода.

Одна любовь, наверно, виновата.

Виновата,

Виновата,

Виновата Любовь ...

1980 г.

УЛЫБКА ЮНОСТИ

Сады цветут. В душистой дымке город.

Расправил плечи под окошком клен.

Прохладой майской веет мне за ворот,—

Пришла весна в Чернобыльский район

Я здесь живу с моею милой Сарой

Баклуши бью и кушаю бульон.

Рекорды в ОРСе ставлю с ней на пару,

На весь родной Чернобыльский район.

Пускай я не учился на отлично,

Но все ж талантом не был обделен:

Зарплата мини, но живу прилично.

На весь родной Чернобыльский район.

Не нужен мне коктейль и кока-кола,

Я в простоквашу издавна влюблен.

Пусть процветает жизненная школа

И дорогой Чернобыльский район!

Любому типу я расквашу «шнобель»,

Любой красотке выдеру шиньон,

Пусть только тронет мой родной Чернобыль

И дорогой Чернобыльский район.

 1952 г.

ЮНОСТЬ

Ласкает борт вода зеленая весенняя.

Плыву на палубе с друзьями не со всеми я

Ах, где же. где же, где же гы, моя любимая?

Опять плыву, плыву, плыву с друзьями мимо я.

Качает белый катерок на узкой Дёсенке,

А за спиной остались где-то наши вёсенки,

Я их прошу: «Не торопитесь, не спешите-ка,

И с нами юность нашу снова подружите-ка».

У берегов вода зеленая волнуется,

А мне не пьется, не поется, не ревнуется,

Так где же, где же, где же ты, моя любимая,

Опять плыву, плыву, плыву я в счастье мнимое

Волна целует огоньки неуловимые,

Умчит минуты и года неуловимые,

А наше счастье не минется, не кончается,

А наше счастье в детях наших воплощается.

Опубликовано «ПЧ» № 9-10 (57-58) май 200

Свою нову пісню на слова матері, поетеси, члена Національної спілки письменників України Валентини Козак, лауреата літературно-мистецької премії ім... С. Руданського та М. Трублаїні, композитор, співак Юрій Козак присвятив учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції.

Він, і сам, солдат, у 1986 році був ліквідатором, став інвалідом і отримав статус учасника ЛНА на ЧАЕС I категорії. Нині він, закінчивши Львівську консерваторію, служить у ансамблі Збройних Сил України.

Чорно-біла доля

Балада-видіння

Слова В.Козак
Музика Ю Козака

Чорно-біла Доля, чорно-біла,

Чорнобилем доля побігла…

Бігла, навіжена от і не спиталась,

А на кого мила засталась?

Чорнокрила Доля, чорнокрила,

Чорнобилем землю накрила,

Накривала, божевільна, ой, не спиталась:

А на кого Мати зосталась?

Не вій, вітре, з України, вітре,

Не рознось біду свою по світу,

Бо ліси наші зелені поруділи,

Діточки наші веселі – помарніли.

Чорно-біла Доля, чорно-біла,

Чорнобилем доля побігла…

Бігла, горопаха, ой, і не спиталась:

— А на кого Україна зосталась?!

— А на кого? А на кого? Зосталась!

Надруковано «ПЧ» № 7 (31) квітень 2006

Якщо Бог справді забирає до себе кращих, то в черговий раз ми переконалися у цьому.

Рік тому померла композитор та виконавець Консуело Веласкес.

«Besame mucho»

Besame, besame mucho,

Como si fuera esta noche la ultima vez.

Besame, besame mucho,

Que tengo miedo perderte, perderte despues.

Quiero tenerte muy cerca,

Mirarme en tus ojos, verte junto a mi.

Piensa que tal vez manana

Yo ya estare lejos,

Muy lejos de aqui.

Besame, besame mucho,

Como si fuera esta noche la ultima vez.

Besame, besame mucho,

Que tengo miedo perderte, perderte despues.

Бесаме мучо (Целуй меня крепко)

Тонкая нить,
Рук твоих прикосновенье,
Мне не забыть
В голосе твоем волненье.

Только зачем
Гаснет свет и все иначе?
Наша любовь
Ничего уже не значит.

Бесаме, бесаме мучо.
Я ухожу, так будет лучше.
К берегам другим плыву я,
Туда, где нет тебя.

Бесаме, бесаме мучо.
Я ухожу, так будет лучше.
К берегам другим плыву я,
Туда, где нет тебя.

Тенью прошла.
Между нами ночь желаний.
Ночь унесла
Крик последний и печальный.

Я за собой
Навсегда закрою двери.
Сердце мое
Твой навек покинет берег.

Згідно даних опитувань, проведених музичними критиками різних країн, мексиканська пісня «Бесаме мучо» («Цілуй мене міцніше») увішла до десятки найпопулярніших композицій XX сторіччя. Вона виконувалась на 120 мовах у понад ста країнах. Загальний наклад дисків та касет з її записом перевищив 100 млн. екземплярів.

Всесвітньовідомі та менш популярні виконавці включали її до свого репертуару.  Її співали Пласідо Домінго на оперній сцені; її співає відомий американський хор Рея Коніффа; з цієї пісні «Бітлз» починали свою кар”єру, її співали Елвіс Преслі, Елла Фітцджеральд, Луї Армстронг, Державний хор Радянської Армії під управлінням Олександрова.

Цю пісню авторка написала в 1941 році, будучи юною нецілованою п”ятнадцятирічною дівчиною, а за три роки пісня «Besame mucho» стала переможцем першого хіт-параду в США.

Майбутній смарагд народився у Мексиці в м. Сапотлан ель Гранде, Халіско 29 серпня 1924 року. Пізніше родина перебралась до м. Гваделахара, где минуло її дитинство та юність.

Батьки — Ісаак Веласкес дель Вальє та Марія де Хесус Торрес Ортіс де Веласкес. Після передчасної смерті батьків її вихованням та освітою займались дядько та тітка по материнскій линії. З дитинства її пристрастю була музика. Займатися музичною освітою із нею почав Р. Серратос. Кращим другом для неї стало фортепіано, на якому вона рано почала створювати пісні. Консуеліта швидко навчилась інтерпретувати почуті мелодії. Згодом був переїзд до Мехіко, куда Р.Серратоса призначили директором музыкальной школы, яку й закінчила Консуело Веласкес. В 16 років вона вже стала вчителем фортепіано. Її перші композиції народились з імпровізацій і, тим не менш, згодом вона стала відомим композитором.

Головна пісня свого життя була написана під впливом почутої арії з опери «Goyescas», написаної відомим іспанським композитором Енріке Гранадос — (1867—1916). 1944 року «Бесаме мучо» стала першою мексиканською піснею, яка перемогла в хіт-параді, що проходив у Нью- Йорку. Песнею номер один «Бесаме мучо» стала після виконання Джиммі Дорсі та його оркестром. Впродовж трьох місяців ця пісня знаходилась на вершині популярності в США, Європі, Азії та Латинській Америці.

За 60 років творчої діяльності Консуело Веласкес написала велику кількість чудових пісень, таких як „Любити та жити", «Качито», «Будь щасливим», та інші музичніх твори — сонати, ораторії і навіть симфонії, але в історию латиноамериканської та світової музики вона увішла перш за все як автор «Бесаме мучо».

Саме ця пісня забезпечила їй безбідне життя. Адже сеньора Веласкес отримувала певний відсоток за кожне її виконання, чи то в концерті, кінофільмі чи на телебаченні.

Останні роки митець вела усамітнене життя. Двадцять п”ять років тому вона втратила палко коханого чоловіка, простого мексиканця. Жила у невеличкому будиночку на околиці Мехіко разом із сином-художником.

Історія життя та успіху пані Веласкес доводить – феномен Моцарта не поодинокий. Природа щедро дає кожному із нас, але не кожен користується цим даром. Один все життя працює бухгалтером, а після роботи пише вірші, інший закопує свій талант у землю й живе у матеріальному світі. А хтось пише „Бесаме мучо”, „Богемську рапсодію”, або „Історію кохання”...

Валерій СЕРДЮК

Надруковано «ПЧ» № 2 (26) січень 2006