Тим, кого з нами нема, присвячую...

Посадімо квітки,

Запалімо свічки

В пам"ять тих , кого з нами нема.

Проти атома йшов

За життя хто й любов.

Кого атом забрав, мов війна.

Діти й внуки живуть,

На могили ідуть

До людей найрідніщших своїх,

Щоб згадати про них,

Про таких дорогих,

Мов за чийсь відпокутувать гріх.

Помолімось і ми

Разом з цими дітьми,

Із онуками їхніми теж,

Що життя віддали,

Щоб втішалися ми

Світом цим. що для нас ще цвіте.

А для них далина

Невідома така,

Бо ще звідти ніхто не вернувсь,

І сердечна сльоза

По щоці потекла,

Зажиття мов подяка комусь.

Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС,

тим, хто захистив життя на планеті Земля присвячую

Ви є герої й в цьому справжня суть.

Життя ж бо на планеті зберегли,

а подвиг ваш ніколи не забуть,

Як й тих, що не вернулися з війни.

у кожного свій шлях туди проліг.

не всі на битву цю ішли свідомо.

Та вам вклоняюсь низько я до ніг,

Кажу сьогодні найдорожче слово.

Ви заслужили цього, ви бійці.

Ви Батьківщини гідні є солдати,

Скажіть, в якій державі на Землі

Знущаються з героїв бюрократи?

Не кажу про медалі, ордени.

Що мали б прикрашати ваші груди,

Та знайте, вас все ж визнають вони,

А ще підуть з посад вони в нікуди...

Як у проломи на АЕС ішли,

Що дальше з вами буде, то не знали,

Чиновники посади берегли

І совістю своєю торгували.

І прикривалися високим почуттям,

Любов"ю до Вітчизни і народу.

Ви ж захистили на Землі життя.

Відстояли Україні свободу.

У зону йшли такими молодими

І не могли подумати ніколи,

Що будете боротись колись з ними,

Щоб діяли чорнобильські закони.

Планету від вогню ви захищали

Здоров"ям своїм і життям , і кров"ю,

Ви совісті своєї не продали,

Залишились з повагою й любов"ю

До матінки - Землі,що вас зродила,

І до життя . що часто б"є, мов струмом,

Згадаймо тих, хто спить уже в могилах,

Живих згадаймо й голос їх почуймо.

Хто визнання свого не дочекався

За героїзм, що межував з безум"ям,

Хто мав кохатись, але не кохався,

Із ким прощались із плачем і сумом.

Вам досить плакать і шукать причини,

За себе станьте, адже ви герої,

Ви зберегли життя задля людини

Й права зумійте відстояти свої...

Нестор МАРТИНЕЦЬ, учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, голова Івано-Франківської обласної організації " Спілка Чорнобиль".

Обнявшись міцно з атомом, іду відпочивати,

Прилипла радіація до тіла наче пір"я.

Не знаю, чи прийдеться мені з постелі піднятись,

Чи прийде пані в білому до мене на подвір"я.

Бо невідомість крутиться довкола наче змійка,

Не хоче повідомити, що дальше мене жде.

Чи я іще співатиму любимі коломийки,

Чи в танець з дорогою дружиною підем.

Онуків буду бавити і тішитися ними,

У них я впізнаватиму себе, як був малим,

Вони сьогодні дуже є для мене дорогими,

Бо додають натхнення упевненості й сил.

Прийшлось мені під осінь вже із тими воювати,

Хто в ту біду просидів у світлих кабінетах,

Як йшли життя на світі ми в Чорнобиль рятувати,

Коли від болю корчилась в агонії планета.

Не мали часу думати, що дальше нас чекає,

чи ще дружин побачимо, дітей почуєм сміх,

Бо бачили, планета нещасна помирає,

Життя почало падати до сатанинських ніг.

І ми, зібравшись з силами, на битву стали з атомом.

Із ворогом невидимим, безжалісним й жорстоким.

Вітчизни тоді вірними залишились солдатами,

Не думали, що з нами проходитиме потім.

Що бюрократ бездушний, страшніший яничарина

Буде над нами вишукано, вміло так знущатись.

Та ми іще тримаємось, на захист свій ще станемо

Й права свої зуміємо в цій битві відстояти.

Автор предлагаемой читателям книги является участником ликвидации аварии на ЧАЭС 2-й категории. Он представляется читателям не только как автор прекрасных стихов, но как оригинальный дизайнер, оформитель книги. Большинство фотографий из личного архива автора, часть фото для книги ему предоставили друзья.

Уверены, что читатели получат удовольствие от знакомства с творчеством побратима-чернобыльца.

Редакция

Ольга Іванівна Свиньчук в 1986 році була евакуйована з міста Прип’яті. Вже 25 років вона є мешканкою м. Радехів Львівської області, активно працює в чорнобильському громадському русі і на сьогодні очолює Радехівську благодійну організацію «Cоюз Чорнобиль України».

Але Ольга Іванівна, крім наслідків Чорнобиля, хронічно «хворіє» творчістю, її душа відтворює поезії. Тож її вірші дійшли і до читачів газети «Пост Чорнобиль». Побажаємо успіхів нашому новому автору!

Редакція

* * *

Сумная новина весь світ облетіла

Зі страхом і болем для всіх.

Заплакала мати, затужила жінка,

Тобі , любий, треба рятувати світ.

У нашім Поліссі, у любій Вкраїні,

Там атом вночі розгулявсь,

До ранку в суботу нещадно до всього

Вогонь все навкруг огортав.

Заплакала мати гіркими сльозами

І тужить дружина, тебе вже нема,

Тоді в ніч квітневу ,вдихнувши рентгену,

Навік зупинилося серце німе.

Не вернеться більше той час, що минає,

Не буде вже більше в Поліссі життя

І місто ,і річка, що Прип’яттю звалось,

Назавжди відходить уже в небуття.

Помолимось щиро за тих, що нема

Засвітимо свічку за пам'ять про них

І будемо вічно про тих пам’ятати,

Що маєм героїв іще ми в живих.

ЛІКВІДАТОРАМ

Ми - сильні духом

І ми це змогли,

Чорнобильський атом,

Приборкали ми.

Про це забувати

Не можна нікому

Війну на реакторі

Виграти - нікому!

Не думали навіть

Про дітей і батьків,

Не стидно - нам зараз,

Признатись усім.

Реактор, весна

І Прип’ять – сама,

Про це дізнаєтесь

Непросто – слова.

Усе, що зробили

Тоді на АЕС,

Ми Вас врятували,

Пізнали Ви це.

Минають роки,

Нас - все менше в живих,

А ті , хто лишились!

Підтримуйте всіх!

24.04.2010.

БІЛЬ ПІСЛЯ АВАРІЇ

Я жила в При’пяті тоді,

Коли рванув реактор.

І зовсім юною була –

Дитячий ще характер.

Але пройшло чимало днів

І атом у кістки сховався.

Тепер він мучить день і ніч,

Скажіть, нащо він мені здався?

Болить від нього голова,

У грудях серце затискає,

Але найважче за слова;

Від нього люди помирають.

ПОГАСЛО СВІТЛО НА АЕС

Людей від’їхало багато,

А це тому, що уже все,

Забрав наш гордий. мирний атом.

Він так вночі розбушувавсь,

Що все покрила чорна хвиля,

Він все в людей тоді забрав,

Чого людина там нажила.

ПРОБЛЕМИ ЛІКВІДАТОРІВ

В недалекому столітті

Катастрофа сталась

Над четвертим реактором

Пітьма розгулялась

І приїхали герої

Із усього краю

Брали голими руками

Бо більш ніц не мали.

Пригортали вони атом

Графіт вибирали

Ну а потім той реактор

Забетонували.

Втратили вони здоров’я

Бо рентген здобули

І в парламенті у Раді

За них вже забули.

Не дають їм лікуватись –

Ліки дорожають

Навіть ціни на продукти

Завше підіймають.

Їхні пенсії-мізерні:

Ні за що купити

Мусять самі раду дати

Щоб їм далі жити.

І болить у них серденько

Бо хвороб купа мають

І путівок на курорти

їм також не дають.

Діти їхні – нездорові

Треба лікувати

Тільки після 18

За них забувають.

Горе собі наодинці

З тим після розбирати

Хай би уряд так подумав

Як їм помагати.

Та куди там помагати:

Вони б те забрали,

Щоби ті, хто нюхав атом,

Собі повмирали.

Але Бог вас не забуде

Як покине влада

Бо сама пречиста Діва

Цьому теж не рада.

Будем Матінку благати

Щоб просила Бога

Щоби кожному герою

Світилась дорога.

Помоліться за героїв

Бо нелегке в них життя

Щоб всі біди, що їх мучать,

Відійшли у небуття.

Помоліться за героїв,

Щоб їм легше було

І всі біди, що їх мають,

Відійшли в минуле.

14.12.10

ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ДЗВІН

Чорнобильський дзвін у серці моїм

Видзвонює кожного разу,

А скільки страждань покинув мені

Тілесну й духовну відразу.

Не кожен з людей збагне те,що є,

Для тих, що відчули злий атом,

Як дзвін у Чорнобилі дзвінко заб’є,

Боротися з ним треба разом.

У ту тиху ніч, коли всі ще сплять,

Коли як біда ця там сталась.

Немає життя, нема майбуття

Тепер у поліському краю.

12.04.2010.

НАШИМ ЛІКВІДАТОРАМ

Коли ви їхали в Чорнобиль,

Зустріли вас аж на КПП.

Тоді Вам зрозуміло стало,

Що діється там щось не те.

Вас огорнула чорна хмара

Й реактор виднівсь вдалині.

Від нього дихало невтішним,

Від нього дихав чорний дим.

Але ви цього не злякались,

Та Ви ставали в чорний бій

Хоч і самі добре не знали,

І рятували білий світ.

В Поліссі стали ви Герої

Тоді як атом бушував

І, як в реактор бетон клали,

Здоров’я кожен там поклав.

Тепер там привиди гуляють,

Розвіюють про те, що є,

Але ті привиди зникають,

Коли екскурсія іде.

12.04.2010.

На Новый Год хочу поднять

Я свой бокал за тех ребят, которых с нами нет сейчас,

За тех ребят кто жизнь свою отдал

За будущее нашей Родины детей,

За будущее верности присяге сыновей,

Присяге будучи верны,

Они – с заглавной буквы нашей Родины сыны

Нам отстояли честь страны.

И пусть бокалом гордости за них

На Новый Год мы вспомним поимённо их.

13.01.2012 г.

Кривой Рог.

ustosu@i.ua

1.

Штурмует Раду седина

Штурмует Раду!

Чернобыльцы, Афганцы

Братья рядом.

На солнце отливаются –

Награды

Им не страшны

Ни Беркут, ни ограды.

Штурмуют Раду!

Как 4-ый блок когда-то.

Понять не трудно

Поседевшего солдата.

А для Афганца там засели –

Злые духи,

Наклавшие в штаны свои

В испуге.

2.

Штурмуют Раду!

Наши сироты и вдовы.

Терять им нечего

Они на всё готовы.

За города и сёла,

Где счастливо жили

И за мужей своих

Рентген, что положил в могилы.

Зачем такое наказание

Народу

В Верховной Раде

Содержать УРОДОВ.

Которые закон гнут

Под своё повидло,

А Мы для слуг народа

Просто - БЫДЛО.

3.

ДИТЁ ВОЙНЫ

Штурмует Раду с ВЕТЕРАНОМ,

Кто знал войну!

И у кого гноятся раны.

Кто боль свою несёт

Сквозь седину и шрамы.

И слёзы душат

За народ и за Державу!!!

И никакие Беркуты, Омоны

Милиция с овчарками, заборы

И подлые удары в наши спины

Не заберут у нас СВОБОДНОЙ УКРАИНЫ!!!

Валерий БОЛОТОВ,

Инвалид ЧАЭС 2гр.

08.11.2011