Анатолій ГНАТЮК. Актор, ведучий і співак. Його ім’я спочатку укорінилося на сцені Національного академічного театру ім. І Франка, згодом стрімко вирвалося на сцену з піснею й закріпилося на телебаченні у ролі ведучого популярної передачі “Лото Забава”. Та мало хто знає про те, що Анатолій Гнатюк чорнобилець другої категорії. Йому не один раз довелося бувати в зоні відчуження. Сьогодні Анатолій ГНАТЮК, заслужений артист України – наш гість.

– Пане Анатолію а яким чином вас торкнувся Чорнобиль?

– У 1985-у році, після закінчення після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого пішов до лав Радянської армії. Служив у Київському військовому окрузі. Співав у хорі. У 1986-у, тільки-но вибухнув Чорнобиль, 9 травня наш ансамбль в повному складі вже виступав у зоні. Ми давали концерти для вахтовиків. А в червні за 11 днів ми об’їхали всю 30-ти кілометрову зону. Я був і ведучим, і співав.

Тоді ми ще мало розуміли, а швидше не хотіли того усвідомлювати, якої шкоди нам завдав “мирний атом”.

– І так минуло 20 років. Чи доводилося ще бувати в тих місцях?

– Так. Минулого року поїздку в зону організував Олександр Рябека, голова всеукраїнської організації “Афганці Чорнобиля”.  Трохи моторошно було бачити картину: порослі бур’янами двори, колюча проволока, шлагбаум...  Нас перевіряють за прізвищами, ніби ми перетинаємо кордон. Дорогу нам переходить табун коней Пржевальського... Проїжджаємо справжнісінькі хащі, крізь них пробиваються мертві очі сільських хатин. Ця картина вражає до сліз. А колись тут вирувало життя. Згадую, як їздили тими місцями у 86-у році. Бігали вулицями покинуті кури, коти, собаки... Звисали достиглі черешні, промовляючи:” Нас їсти заборонено”.

Особливо запам’ятався концерт, присвячений пожежникам у Прип’яті. Опівночі почали сходитися до майданчика люди. Варто лиш уявити. Ніч. Тиша навкруги і постаті з свічками у руках. У той самий час, коли вибухнув реактор, включають сирени пожежники. Мороз по шкірі. І ледь-ледь накрапає дощик. Кажуть, що і в ту злощасну ніч також накрапав дощ. Таке враження, що й небо плаче за героями, які врятували світ. І немає сумніву, що з цих сльозин проросте жито й пшениця. А потім ми співали пісень, читали вірші, пам’яті загиблих. Завжди думаю про те, що ті хлопці, які врятували нам життя були сміливі й відважні, певно так любили цей світ, що подарували його нам.

– Здається, ім’я Анатолія Гнатюка наші читачі відкрили після того, як ви на сцені палацу культури “Україна” заспівали разом з Миколою Гнатюком пісню “Ой, смереко”?

–              Все дуже просто, і все дуже складно. Так, спасибі моєму рідному братові Миколі Гнатюку. Він, почувши як я співаю, запропонував заспівати дуетом. Мої ж вокальні дані розвивалися з часом. Дякуючи педагогу Олександру МИХАЙЛОВУ ( на жаль, покійному), який, коли я вчився в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого, ствердно говорив: “Толя, ти обов’язково заспіваєш на професійній сцені. Так і сталося. Знамениту нині “Ой, смереко” ми заспівали з Миколою 1996 року. Ясна річ, що спеціально Микола не задумував мені допомагати. То був для мене лише поштовх. У мене своя дорога на естраді. Я скоріше співаючий актор. Перше моє крило – це театр, а пісня – друге. Є ще телебачення. Але це ніби як хвіст, мов у птаха.

–                  Та все ж, ви, пане Анатолію, обрали театр. Для вас він – головне крило. Про театр ви любите говорити годинами.

–                  Так. Це моя професія, тут моє серце. Мені, вважаю, пощастило. Адже після інституту влитися в трупу франківців... А ще, відкинувши скромність, додам, що зайнятий я у головних ролях. Так, і в мене був складний творчий період, але зараз моя театральна зірка яскраво запалала. Я відчув себе в своїй професії, я люблю свій театр як рідний дім. Він для мене – найкращий у світі. Тут згуртувався колектив дуже талановитих акторів. І коли я досяг якоїсь висоти, а це, до речі, як у стрибках у висоту – відступати нікуди. Серед головних ролей які я зіграв, – Санчо Панса у “Дон Кіхоті”, Барильченко в “Суєті”, Шельменко-денщик в однойменній виставі, Голохвастов у “За двома зайцями”, Куп΄єло в “Різдво в домі Куп΄єло”. Словом, за останні  роки велика низка головних яскравих ролей випала на мою долю.