Фотодокументальна виставка з циклу “ЧОРНОБИЛЬ. ІМЕНА”

На відкриття виставки прийшли друзі Сергія, шанувальники його творчості та інші, хто був в музеї саме в День ліквідатора. Відкриттю виставки передував літературний вечір. Сергій Мирний розказав нам, як зароджувалась книга: спочатку перша – повість «Хуже радиации»; потім друга –  роман «Живая Сила». Треба підкреслити, що вечір пройшов у дружній атмосфері. У своїх виступах учасники цього вечора надали поради письменнику, побажали успіхів і нових книг.

Анатолій КОЛЯДІН

ПРО ВИСТАВКУ:

Ця виставка доносить смак радіації. Запах радіації.

І смак перемоги над радіацією. Смак перемоги над Чорнобилем.

Бо вона – про переможців Чорнобиля, радіаційних розвідників.

Людей, які сміливо й дотепно виконували свої бойові завдання в ядрі катастрофи, освоїлись з радіацією – і освоїли, приручили її. І здобули при цьому ще й безцінні професійні знання та особистий досвід.

А конкретно – вона начебто про одну конкретну особисту перемогу колишнього командира взводу розвідки, лейтенанта запасу і цивільного фізико-хіміка, а зараз професійного письменника та еколога Сергія Мирного спочатку над радіаційним, а потім над інтелектуальним викликом Чорнобиля.

Влітку 1986 року за мужність і героїзм при ліквідації наслідків аварії Сергій Мирний одержав подяку командувача Київським військовим округом. Влітку 2009-го – премію журнала «Кореспондент» на конкурсі «Краща українська книга» за документальний роман «ЖИВАЯ СИЛА (Чернобыльские байки)».

Між цими двома датами – більш ніж два десятиліття. І ще один закінчений університет (вже за кордоном). Новий фах (екологія, людина і довкілля). Нове професійне визнання. Дослідження здоров"я ветеранів Чорнобиля, що випередило свій час. Розробка нового типу поїздок до Чорнобильської зони – «Місцями Чорнобильської слави», тренінг з радіації «Маршрут радіаційної розвідки», – і заснування «Чорнобиль-ТУРу». Премії у Москві та Києві за художні кіносценарії про Чорнобиль.

І, нарешті, роман «ЖИВА СИЛА».

Роман, в якому Сергій правдиво, захоплююче, драматично і весело (так, весело! – саме так, як і бувало на цій радіаційній передовій, серед цих морально здорових мужчин) розповів про фантастичні «3D-пригоди» розвідників в мультивимірному просторі радіації, радянської системи та казкової географії чорнобильського Полісся, де кожен вимір мав свої підступні, смертельно небезпечні пастки – і неочікувані затишні схованки, доступні для досвідчених та бувалих. І не менш захоплююче і точно, з гумором розповів також все, що треба знати сучасній людині про радіацію, – аби вона була для неї не вселенським злом, а розпластаним під ногами переможців, поверженим і майже безсилим змієм... Який, зрозуміло, може куснути, якщо втратити пильність.

Ця книга – запрошення вступити до клубу переможців Чорнобиля. Для уважного читача – це і перепустка до нього.

Написання такого революційного тексту — процес драматичний, напружений, азартний. Як і радіаційна розвідка. Саме про цей процес – про шлях від нотаток у затертому робочому записнику командира взводу, від цифр рівнів радіації на маршрутах розвідки, схем розвідок до рукопису, публікації на батьківщині, до перекладу і видання за кордоном – і розповідає фотодокументальна виставка «Сергій Мирний: ЖИВА СИЛА» з циклу «Чорнобиль. Імена». В ній – унікальні фото, документи, об’єкти з колекції Національного музею «Чорнобиль», особистого архіву Сергія Мирного, його друзів та побратимів, родини.

Фото Анатолія КОЛЯДІНА

От редакции: Ну вот, наконец, и вышла первая книга о ГОРОДЕ, о ПРИПЯТИ.

14 апреля в помещении общественной организации «Земляки» (рукодитель – Тамара Красицкая) состоялась презентация  этой книги.

Книга художественная, хотя, скажем прямо, все герои угадываемые. Книга своеобразная, как своеобразный и сам автор. Читать ее как-то неожиданно интересно. Название этой книги: «РЕМИНИСЦЕНЦИИ или Записки сивого мерина». Неожиданно, да? Автор – Станислав Константинов. Редакция готовит материал об авторе и о том, как создавалась книга. Пока же расскажем о книге вкратце словами автора:

– Я вынашивал эту книгу 18 лет. Поэтому меня можно рассматривать, как самого долгобеременного литературного отца. И написал её за одну зиму – два года назад, в 2004-м. Услугами «литературных негров» не пользовался – всё сам, гусиным пёрышком… (Соседские гуси ту зиму запомнили: они гуляли голыми, посинев от холода и стуча зубами…)

А написав, стал искать двери и стучаться в них, веря, что какая-то да и откроется. И моя книжка уйдёт от меня во внешний читательский мир. Хочется надеяться – большой.

В перерывах между порчей дверей (они не хотели открываться), распечатав больше двух десятков текстов, стал давать их читать совершенно разным по полу, возрасту, интеллекту и жизненному опыту людям, требуя от них критики и только критики. Еще рассылал по Е-меле друзьям, знакомым, и знакомым знакомых. С таким же условием.

Получая заказанную критику, суммировал, осмысливал, долго мучился и приступал к насилию над собой и текстом. В результате книга похудела  где-то на 120 страниц (в А4) и обрела совершенно иной вид от первоначального. Что меня и радует, и огорчает.

Сведения об авторе.

Мне 55 лет (если доживу до апреля, на что надеюсь), 22 из которых я проработал на печально известной Чернобыльской АЭС им. В.И. Ленина, художником-оформителем, не чураясь и разных интересных и полезных работ в зоне реакторов. В 2001 году ушел на пенсию, в связи с закрытием ЧАЭС нашим президентом. За что ему спасибо от нас немереное.

Родился и вырос в Донбассе, откуда ещё в 1979-м, уже с молодой семьей, уехал в теперь мертвый город Припять. Нам повезло пережить катастрофу 1986-го и продолжить жить.

Последние 18 лет живу в городе Славутиче Киевской области, в квартире из четырех комнат. У меня прекрасная семья – жена, с которой живем уже 30 лет (сам удивляюсь, меня так долго терпеть нельзя!..) и четыре дочки. Что необъяснимо – все девочки!.. Представляете?.. Старшей из них скоро 30, а меньшая ходит в первый класс. Еще две в промежутке. У старшей есть мой внук (бракоделы, зятя чуть не убил, еле оторвали!..), он немного старше своей младшей тетки.

Вот такая абракадабра…

Телефон: мобильный 8 (1038) 050-523-30-04

Е-меля: meryn@km.ru

Опубликовано «ПЧ» № 8 (32) апрель 2006

8 лютого цього року в приміщенні Української академії наук відбулася чергова презентація книги на чорнобильську тематику „Чорнобильський лабіринт:

сценарій катастрофи, факти, документи”. Авторами цієї книги є творчий колектив у складі: канд. істор. наук Барановської Н.П., Берестова Л.Б., канд. техн. наук Грищака О.М., Королевської А.В., докт. техн. наук Лівінського О.М., канд. техн. наук Сабалдиря В.П., Самойленка Ю.І.

Початок цієї роботи йде ще з рішення комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи за №51/2 від 01.06.1999 року. Впродовж 1999—2005 рр. за результатами досліджень були підготовлені науково-технічний звіт, монографія та необхідні матеріали для створення комп’ютерної відеомоделі. Верховній Раді України були передані дві доповіді по темі „Обставини, причини та наслідки аварії на ЧАЕС (2001, 2002 рр.) та низка експертних висновків і довідок з Чорнобильських проблем.

У книзі „Чорнобильський лабіринт: сценарій катастрофи, факти, документи” розповідається про зародження та розвиток Чорнобильської катастрофи. Розповідь базується на достовірних фактах і документах. До тексту українською та російською мовами додаються документи мовою оригіналу.

В матеріалах до комп’ютерної відеомоделі відображені не тільки зміни в стані енергоблоку №4, але й місця знаходження, маршрути руху, дії окремих працівників ЧАЕС та пожежників, які знаходились на блоці 26 квітня. Перше і друге узгоджене в часі, що дає можливість оцінити причетність людей до конкретних справ.

Наявні достовірні документи і факти не підтверджують офіційних звинувачень оперативного персоналу в діях, що призвели до катастрофи (підкресл. А.К.), а також свідчить про перебільшення існуючої небезпеки 4-го блоку для населення і екології України. В зв’язку з цим постає питання про необхідність реабілітації на державному рівні оперативного персоналу ЧАЕС, а питання про спорудження „Укриття-2” вимагає окремого наукового аналізу, обґрунтування та незалежної експертизи.

Головним в цій роботі є те, за що треба привітати книгу – це черговий крок до реабілітації персоналу ЧАЕС. Будемо сподіватися на той час, коли нашарування неправди щодо персоналу ЧАЕС відлетять і суспільство побачить важкі умови, в яких енергетикам прийшлося працювати і який великий подвиг вони здійснили, жертвуючи собою.

Цей час прийде!

Анатолій КОЛЯДІН

Надруковано «ПЧ» № 4 (28) лютий 2006

Провина персоналу ЧАЕС у катастрофі на четвертому блоці є одним з міфів Чорнобиля, вважає М. Карпан, автор нового дослідження і книги про Чорнобиль

Провина персоналу Чорнобильської АЕС у катастрофі на четвертому блоці, яка сталася 26 квітня 1986 р. – один з чорнобильських міфів, зазначив Микола КАРПАН 1 лютого під час презентації в Києві своєї книги «Чорнобиль. Помста мирного атому», яку написано за результатами багаторічних досліджень автора.

Він зазначив, що з Чорнобилем пов’язані також міфи про безпеку реакторів чорнобильського типу, про справедливість суду над керівниками ЧАЕС, про причини вибуху реактора. Розвінчанню кожного з цих міфів присвячено окремі розділи нової книги.

За словами М.КАРПАНА, справжні причини і винуватці Чорнобильської катастрофи були відомі вже в липні 1986 року. У своїй книзі М.КАРПАН наводить протокол засідання Політбюро ЦК КПРС від 3 липня 1986 р. з грифом «цілком таємно», з якого видно, що учасники того засідання під головуванням М.ГОРБАЧОВА за результатами детального обговорення з науковцями і урядовцями визнали, що основною причиною катастрофи стали недоліки реактора, зокрема, його здатність до «розгону», що, за словами тодішнього керівника Академії наук СРСР О.АЛЕКСАНДРОВА, «є помилкою Наукового керівника і Головного конструктора реактора РБМК». Учасники засідання також зазначили, що оператори не були поінформовані про всі випадки, коли така властивість реактора може проявитися.

Крім того, на засіданні було зазначено, що реактор не відповідав сучасним вимогам безпеки, а його система аварійного захисту виявилася «невдалою», і що «безпеку реактора має забезпечувати фізика, а не організаційні заходи».

М.Горбачов зазначив, що «в промисловість було передано недороблений реактор», водночас, мало місце «необґрунтоване припинення теоретичних досліджень щодо безпеки реактора». Тодішній прем’єр-міністр М.Рижков сказав на засіданні, що «аварія стала неминучим наслідком недоліків загальної політики держави в управлінні атомною енергетикою».

Незважаючи не такі висновки, 20 липня 1986 р. було поширене повідомлення від Політбюро ЦК КПРС, в якому вся вина за вибух реактора покладалася на персонал ЧАЕС, який звинуватили у порушеннях правил експлуатації реактора, зазначив М.КАРПАН. За його словами, персонал ЧАЕС досі відчуває на собі тиск несправедливого звинувачення. Але в 1986 р. оператори мали в управлінні реактор без необхідних технічних засобів контролю реактора. Розробники реактора не забезпечили операторів навіть приладом для контролю запасу реактивності – параметру, який тепер вважається чи не найважливішим для безпеки, сказав М.КАРПАН.

Він повідомив, що досі існують і поширюються й інші міфи, пов’язані з використанням атомної енергії, яким присвячено інші розділи книги, зокрема, щодо сьогоднішнього начебто благополучного стану справ у Чорнобилі і в атомній енергетиці в цілому.

Загалом в книзі обсягом 570 стор. представлено історію розвитку атомної науки та техніки, від створення атомної бомби до трагічних наслідків Чорнобиля. На основі нових фактів автор дає нові пояснення щодо того, хто насправді і з яких причин ініціював розробку ядерної зброї, ставить питання про моральну відповідальність за перетворення атомної бомби на „бомбу, що виробляє електрику”. Автор  наводить дані про надзвичайну шкоду, якої завдають усьому живому атомні технології. В книзі не в найкращих фарбах представлена діяльність МАГАТЕ.

Довідка: Микола КАРПАН — інженер-фізик; працював на ядерних об’єктах оборонного призначення в Сибіру, на Чорнобильській АЕС (до аварії – у відділі ядерної безпеки, після — заступником головного інженера по науці та ядерній безпеці), заступником директора науково-технічного центру при Держатоменергонагляді СРСР, експертом в парламентській Комісії з питань Чорнобильської катастрофи.

В перші години після вибуху реактора на ЧАЕС був ініціатором і безпосереднім виконавцем розвідки стану зруйнованого четвертого блоку, яка була вкрай необхідна для прийняття рішень щодо ліквідації наслідків вибуху і прогнозу розвитку аварійної ситуації. Після вибуху четвертого реактора, у зв’язку із участю в роботах з переведення інших трьох реакторів у ядерно-небезпечний стан, разом з колегами до 4 травня жив у місті Прип’ять, яке розташоване за 2 км від ЧАЕС (оперативний персонал станції було вивезено з міста 29 квітня, а населення евакуювали 27 квітня).

Олексій БРЕУС,
учасник ЛНА на ЧАЕС 1986 року  1-ї категорії

Надруковано «ПЧ» № 3 (27) лютий 2006