Микола ВАЛІЦЬКИЙ.

САРКОФАГ: ПОДВИГ ЗАРАДИ ЖИТТЯ.

Фотодокументальна виставка з циклу "ЧОРНОБИЛЬ. ІМЕНА"

Присвячується тисячам людей, які вклали свою працю, частину свого життя в ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи

14 грудня 2011 р. Національний музеї "ЧОРНОБИЛЬ" відкрив виставку унікальних фотодокументів, що розповідають про пекельні будні 1986-го, сповнені мужності, надлюдського напруження та самовідданості тисяч людей, ім'я яким Ліквідатори.

Автор світлин - Микола ВАЛІЦЬКИЙ - ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС у липні-листопаді 1986 року, працівник ядерної галузі, направлений до Чорнобиля одним з підприємств «поштових скриньок» Мінсередмашу СРСР, учасник і свідок спорудження Саркофагу над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, нині член Національної Спілки журналістів України. Будівельний майданчик Саркофагу був об'єктом особливого режиму. Маючи особливий дозвіл фотозйомки на цьому об'єкті, Микола Валіцький з фотоапаратом в руках побував практично на всіх ділянках, де самовіддано, ризикуючи життям, в умовах високої радіації працювали ліквідатори - будівельники, монтажники, автомобілісти, залізничники...

З метою фотозйомки автор разом із вертолітниками піднімався над зруйнованим енергоблоком, ходив у дозиметричну розвідку, спускався у центр завалу в спеціальній капсулі із свинцевим захистом, двічі заходив в нього без біологічного захисту. Його основним завданням, як співробітника Політвідділу Управління будівництва № 605 Мінсередмашу СРСР, було своїми знімками викликати у ліквідаторів позитивні емоції, готовність виконувати обов'язок в надвисоких радіаційних навантаженнях, показати, що Батьківщина бачить працю кожного і пам'ятає про них.

Мета автора - створити експозицію без особливих коментарів, щоб кожен відвідувач виставки сам відчув значення тієї величезної роботи та титанічних зусиль країни в цілому, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Світлини фотокореспондента Політвідділу УБ-605 Миколи ВАЛІЦЬКОГО відображають епоху Чорнобиля-86, дух ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наводять на серйозні роздуми про повсякденний борг людини перед природою і іншою людиною, перед тими, хто безвинно прийняв на себе радіаційний удар. Більшість фотознімків оприлюднені вперше, розглядаються і оцінюються вже крізь призму часу.

Близько 70 експонатів представлено на виставці; унікальні авторські фото, особисті документи, чорнобильські реліквії, які автор дбайливо зберігав протягом 25 років. За цими музейними експонатами життя людини, долю якої обпалив Чорнобиль, але ж й зробив журналістом.

Анна КОРОЛЕВСЬКА,

заст. Генерального директора

Національного музею ЧОРНОБИЛЬ»

25 років – це великий період в історії людства. За ці роки ми всі стрімко прозріли, подорослішали на цілу епоху, ми стали жорсткіші й вимогливіші і до самих себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високою ціною довелося заплатити за Чорнобиль. І саме сьогодні 14 грудня ми вшановуємо ліквідаторів аварії на ЧАЄС. Бо героями не народжуються, - ними стають.

14 грудня 2011 року в залі Сніжнянському музеї бойової слави, для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було проведено тематичний вечір «Помним и чтим» за участю адміністрації виконкому міста, творчого союзу «Свет» та учнів ЗОШ І-ІІІ ст. № 2.

З промовою до молодого покоління звернулася секретар міської ради Петрухіна О.М. та учасник ЛПА на ЧАЕС Івашина Л.А. Члени творчого союзу Ніколюк О.І. та Зімін М.К. познайомили присутніх із своєю творчістю. Так, Олег Іванович, виступив із піснею «Саркофаг», яка була представлена на 5 міжнародному фестивалі «Чорнобильські мотиви», що проходив у грудні 2011 р., а Микола Казимірович - із віршами «Чернобыльский дождь», «Я там лежал», на які вже підготовлена музика. Від імені молодого покоління до чорнобильців звернулася учениця ЗОШ І-ІІІ ст. №2 Смаль Іванна.

Напередодні проведеного заходу делегації підприємств та організацій міста, члени «Союзу інвалідів Чорнобиля і війни в Афганістані» на чолі голови організації Черевко А.А. та учні ЗОШ І-ІІІ ст. №3 зібрались біля пам’ятного знаку героям-ліквідаторам, для вшанування передчасно померлих чорнобильців та покладання квітів. До всіх присутніх з промовою звернувся міський голова Доронін Олександр Олександрович. Також міський голова нагородив медалями «За мужність» Кислякова С.М., Назаренко Л.І., Черкасова В.В., медаллю «До 25-ї річниці аварії на ЧАЕС» Чайку В.Н., Ткаченко С.І., Блажко Г.М., Сидоренко С.А., Андреєву В.Т. і пам’ятними знаками «Ветеран військової служби» Черевко А.А., Щербакова М.В., Бірюкова М.В., Габричука М.О., Гаврікова В.М., Грудініна В.В., Іщенко О.М., Корябіна Ю.А., Латишова В.В., Мінина В.В., Мушіна І.Ф., Полієнко В.І., Попова В.І., Раюшкіна В.П., Сидоренко С.А., Тимощука М.М., Халуновського О.В., Цимбалова О.М., Шеменева А.І.

Науковими співробітниками музею були підготовлені інформаційний стенд, що висвітив подвиг земляків та міні-виставка книг «Смерти став на пути», на якій були представлені Книги Пам’яті учасників ЛПА на ЧАЕС Донецької області.

Про сніжнянців - ліквідаторів підготовлено матеріал, який не увійшов до міської книги «Дзвони Чорнобиля», та було надано до 6 тому Книги Пам’яті учасників ЛПА на ЧАЕС Донецької області. Також відбулася презентація 5-го тому Книги Пам’яті учасників ЛПА на ЧАЕС Донецької області. За цю плодотворну працю автори Бривко Ольгу Іванівну та Бривко Миколу Вікторовича було відзначено грамотами міського голови та міської суспільно-громадською організації «СІЧВА».

Бривко М.В.

Спец кореспондент «ПЧ», член НСКУ

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«СПІЛКА ВЕТЕРАНІВ МІЛІЦІЇ» Украина, 96200, АР Крым,
пгт.Раздольное, ул. Ленина 64-а
тел. (06553) 54-118
моб. +380509897995
+380667785119

Исх. №______________
от « _»_________20

Всем чернобыльцам Украины

УВАЖАЕМЫЕ БРАТЬЯ, ОДНОПОЛЧАНЕ!

Наша организация насчитывает 7 ликвидатором, трое из которых инвалиды. Так сложилось, что чернобыльскую организацию Крыма возглавляют непорядочные люди. Организации в регионах разрознены, нет сплочения. Мы гордимся и восхищаемся Вашим мужеством. Нужно показать и доказать этой власти кто есть кто. Мы отдали в свое время здоровья. Нам уже не молодым приходится добиваться правды в судах, на баррикадах. Хочу от всех чернобыльцев Крыма выразить соболезнование родным и близким погибшему шахтеру Коноплева Геннадия Ивановича. Который не являлся чернобыльцем, но по духу был нашим братом и пришел, чтобы поддержать чернобыльцев. А чья-то ненавистная, нечеловеческая рука поднялась на этого человека и лишила его самого главного, что нам дал Бог-жизни. Мы вместе с Вами братья, скорбим по поводу его трагической смерти в борьбе за отстаивание своих законных прав. Вечная тебе память наш старший брат, спи спокойно, мы тебя не забудем.

С уважением ко всем моим однополчанам,
инвалид – чернобылец

Зам. председателя организации В. П. Щербаков

Сумська, Роменська, Недригайлівська, Тростянецька, Охтирська районні, міські організації ВГОІ «Союз.Чорнобиль.Україна» в Сумській області та всі чорнобильці Сумщини глибоко обурені подіями, які відбулися 27 листопада в м.Донецьку, де з примусу злочинної влади руками бандитів-нелюдів був здійснений акт насильства по відношенню до мирної, законної акції протесту-голодування донецьких чорнобильців. Це привело до найжахливішого – смерті нашого побратима Конопльова Геннадія Івановича.

Зі словами щирого співчуття схиляємо голови перед рідними загиблого товариша. Ми вклоняємося перед мужністю чорнобильців Донбасу.

Звертаємося до всіх чорнобильців, афганців, ВГО «Ніхто крім нас», ветеранів РА, ВМФ, МВС, студентів, підприємців, учасників Помаранчевого майдану та народу України вийти на організовані протести по всій Україні.

Завтра, 29 листопада в м. Києві пройде широкомасштабний страйк. Влада-вбивця готує масові провокації, не випускає з міст автобуси, маршрутки, погрожуючи перевізникам відібрати ліцензії. В той же час зганяє в м. Київ велику кількість міліції. Ми закликаємо всіх прийти до Кабінету Міністрів о 10-00 і відстояти наші права і свободу. Не бійтеся! Протестуйте! Влада сама боїться свого народу.

* * *

Крымская Республиканская организация ВООИЧК «Чернобыль-Еднисть» выражает соболезнования родным, близким и друзьям Коноплева Геннадия Ивановича. Мы Чернобыльцы Крыма скорбим вместе с Вами по поводу его трагической гибели 27 ноября 2011 года в борьбе по отстаиванию законных прав. Вечная тебе память, мы тебя не забудем.

Анатолий К.

«РЧ» № 35 (995), 8 — 14 сентября 2011 г.

Воспоминания ветерана подразделений особого риска Баженова Алексея Филипповича

Просматривая свой семейный фотоальбом, Алексей обратил внимание на небольшую фотографию времен своей службы в Советской армии. Посылая семье короткую весточку, молодой сержант Алексей Баженов вложил в конверт свое фото. На обороте написал: «Моей дорогой супруге Галине и дочке Ирочке в год великих учебных побед. Станция Тоцкое 22.10.1954 года». Подписка о неразглашении перед отправкой на Тоцкий полигон вынуждала Баженова держать язык за зубами и все последующие годы.

Алексей служил в гвардейском минометном дивизионе, который находился в районе Бреста. Летом часть срочно перебросили в Поволжье. Эшелон, замаскированный под обычный товарняк, шел без остановок. На редких полустанках к поезду подбегали перепуганные женщины и дети. Протягивали солдатам свертки с деревенской едой. Женщины причитали: «Что, соколики, опять война?» В начале 50-х годов мир опасался ядерной войны.

Вслед за США наша страна начала подготовку к ядерным испытаниям. В документах бомбу называли «Татьянка». Испытания решили провести в оренбургских степях. С разных концов страны на Тоцкий полигон прибыло около 45 тысяч солдат и офицеров всех родов войск.

Командовать невиданной операцией, получившей романтическое название «Снежок», предстояло прославленному маршалу Георгию Жукову.

Палаточный городок расположился на десятки километров с госпиталями, клубами, столовыми, кухнями и т.д. Весь август 1954 года солдаты копали окопы, строили блиндажи в «три наката». Стояла невыносимая жара, температура воздуха доходила до 400С. Начальство отсиживалось в специально возведенных бетонных бункерах.

Ближе к сентябрю в части разразилась эпидемия дизентерии, подкосившая треть личного состава. Офицеров не хватало, и сержанту Баженову поручили командовать взводом. Он помнит, как к предполагаемому месту взрыва стянули несметное количество военной техники, а к блиндажам привезли много живности: коз, баранов, собак и т.д. Животным отвели роль «противника».

Всем бойцам выдали матовые (темные) очки (стекло). Они должны были защитить глаза от яркой вспышки в момент взрыва бомбы.

Рано утром 14 сентября в небо поднялся тяжелый бомбардировщик. В половине десятого прозвучал последний предупредительный сигнал: «Молния!» «Татьянка», напоминавшая огромную бочку, взорвалась в трехстах метрах от земли.

«В этот момент я находился в укрытии, - голос Баженова замирает. - Внезапно почувствовал, как почва, вздыбившись, стала уходить из-под ног. В глазах потемнело. И вдруг стало необыкновенно тихо. Наверное, потерял сознание. Из оцепенения вывел страшный грохот: это била артиллерия. Только закончилась артподготовка, прозвучала команда «На броню». До эпицентра было не более шести километров. А там - непроглядная стена из копоти и дыма, перевернутые и горящие грузовики, оплавленные корпуса самолетов и вмятые в землю танки с оторванными башнями. Животные, до этого издававшие звуки, будто испарились. А блиндажи, собранные из огромных бревен, сложились словно карточный домик. В радиусе трех километров от леса остался бурелом.

После возвращения у солдат забрали обмундирование, взамен выдали новую форму. Считалось, что это полностью избавит людей от воздействия радиации.

А до того солдат снабдили трехдневным сухпайком (НЗ), который состоял из фляжки чая, двух банок говяжьей тушенки и сухарей.

Но офицеры запретили их есть, сказав, что все это заберут после учений. Впоследствии об этих пайках забыли. И солдаты все съели. Не пропадать же добру.

А вот сколько было в этих продуктах «радиоактивных доз», солдаты не задумывались. О лучевых заболеваниях мы почти ничего не знали.»

Уволившись из армии, Баженов уехал с женой и дочкой на Север. Работал на Мурманском никелевом комбинате. Но неожиданно 23-летнего здорового парня разбил радикулит. Врачи все списали на тяжелую работу. С тех пор здоровье пошло на ухудшение. Болит все. Инвалид III группы, но получить связь своих заболеваний с участием в испытаниях на Тоцком полигоне не может. Недавно перенес инсульт, еле ходит, рука плохо работает. Ослеп. Но на судьбу седо-власый ветеран не ропщет, говорит, что она ему и так много отпустила. Ведь никого из тех, с кем он служил, уже нет в живых.

Записал А. ЮДИН,

ветеран подразделений особого риска.

На снимке: памятный знак в эпицентре взрыва.

http://rch-dominfo.ru/index.php?id=12232

«РЧ» № 34 (994), 1 — 7 сентября 2011 г.

В городе Орске Оренбургской области недавно произошло знаменательное событие - открытие еще одного памятного места, символизирующего подвиг орчан, которые принимали участие в испытаниях ядерного оружия или ликвидации последствий аварий на атомных объектах.

Всех их объединил атом. Он и является главной составляющей этого памятного знака, который и был назван - «Орчанам - пострадавшим от радиации».

Место установки и расположение выбрано удачно - в сквере за кинотеатром «Орск», рядом расположен храм Георгия Победоносца.

Открытие памятного знака прошло в торжественной обстановке, присутствовало много орчан. От имени всех пострадавших от радиации, их родных и близких были выражены слова сердечной благодарности тем, кто так или иначе был причастен к появлению этого памятного знака в нашем городе. А таких людей было много. Это - Берг Юрий Александрович - губернатор, глава правительства Оренбургской области, Франц Виктор Абрамович - глава города Орска, Егерь Сергей Владимирович - зам. главы города по муниципальному хозяйству, Китаев Олег Павлович - главный художник города, Уваров Владимир Иванович - руководитель Ленинского района и др.

На расширенном заседании членов общественной организации - Союз «Чернобыль» и ветеранов ПОР было принято решение: каждый последний четверг очередного месяца собираться в этом сквере у памятного знака в 12 часов, чтобы почтить память своих товарищей, не доживших до этих дней.

А.М. ГОВОРУЩЕНКО,

В.П. СИМУКОВ.

http://rch-dominfo.ru/index.php?id=12202

В 1986 году Владимир Михайлович в Чернобыле был старшим лейтенантом – командиром пожарно-технического взвода, основная работа которого была дезактивация объектов и техники

2011 год, юбилейный для ликвидаторов 1986 года, для Владимира Михайловича стал самым активным и последним годом в его жизни. Не его это вина. Он очень многое хотел успеть сделать не для себя, для своих побратимов чернобыльцев-ликвидаторов.

Но 8 сентября 2011 года в 15-00 его сердце остановилось.

Уходят лучшие…

Выражаем соболезнование близким и родным Владимира Михайловича, его друзьям и побратимам.

Вечная память тебе, Владимир Михайлович.

Мы будем помнить…