Все те , що описано нижче, взято не з інтерв‘ю очевидців-керівників часів аварії в квітні 1986 року,

а з пережитого, винесеного на плечах рядових бійців і їхніх командирів під час локалізації аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС.

Пішло в небуття ХХ століття. На зміну йому  почало свій відлік чергове. Сімнадцять років тому вибухнув реактор четвертого енергоблоку ЧАЕС, який без попередження об‘явив непримириму війну людській безграмотності, безвідповідальності і вседозволеності по відношенню до науково-технічного прогресу людства. Мирний атом показав свої хижі зуби. В одну мить поставив людську безпечність з ніг на голову, показав всьому світові, яким чином потрібно відноситись людині-творцю до своїх винаходів, до своєї наукової думки, до свого бажання підкорити енергію природи на свою користь.

Мирний атом показав на скільки людина безпорадна в екстремальній ситуації, наскільки вона безпорадна і слаба в приборканні механізму свого ж витвору, що вийшов з під контролю. Вибухнувший реактор за декілька хвилин зруйнував багаторічні напрацювання вчених-ядерщиків, фізиків, хіміків, медиків зі світовими іменами. Без великих зусиль вщент зруйнував правлячу верхівку держави, показавши при цьому її недосконалість, пагубність, брехливість по відношенню до своїх громадян. Мирний атом розвіяв міф про стратегічність всієї цивільної оборони об’єкту, міста, області і держави в цілому, спроможність формувань ЦО всіх рівнів, діяти в умовах, подібних до катастроф, їх підготовку та навчання в повсякденні.

Як показали перші години після аварії, вся цивільна оборона ЧАЕС була паралізована починаючи з її керівників. Все робилось стихійно. Вся екіпіровка формувань ЦО залишилась на складах під замком.

Всі ті напрацювання і плани, які були чітко відображені на папері, після вибуху енергоблоку так на папері і залишились. Мені, як командиру спецзагону по ліквідації можливих аварій на ЧАЕС, який був сформований на базі в/ч 01646, та затверджений належним чином, ці плани в дозволеному обсязі були знайомі. В складі групи спеціалістів ЦО Київської області я неодноразово брав участь в заняттях, які проводились безпосередньо на ЧАЕС.

Подальша доля показала нежиттєздатність усіх тих планів, напрацювань та навчальних занять по ЦО, а особисто мені та усім моїм підлеглим, в подальшому бійцям 731 окремого батальйону спеціального захисту (в/ч 50937), в повному обсязі довелось відчути її на своїх плечах. Вибухнувший реактор з перших секунд визначив для фахівців усіх напрямків та рангів три основні шляхи  приборкання стихії, які по своїй суті та важливості різні по об‘єму і часу виконання.

Це:

1) Проведення робіт, направлених на попередження повторного вибуху та руйнування решти працюючих енергоблоків.

2) Локалізація аварії 4 енергоблоку, який після вибуху продовжував викидати в атмосферу радіоактивну пилюку в об‘ємі 12 мега/кюрі на добу.

3)Проведення ліквідації наслідків цієї аварії.

Першим і основним завданням в чорнобильській епопеї, звісно, була локалізація самої аварії. Але, на превеликий жаль, виконанню цієї роботи засоби масової інформації і  законодавчі акти приділяли і приділяють дуже мало уваги. Складається враження, що аварія локалізувалась сама по собі.

В своєму “звіті” я хочу оприлюднити дії купки українських “Камікадзе” по локалізації аварії 4 енергоблоку, в складі спецзагону 731 0БС3 (в/ч 50937). Але все по порядку.

Хочу звернути увагу читачів, особливо військових.

Далі піде розмова про деякі  положення, що межують з таємністю станом до 1991року, адже тоді був СРСР і була Радянська Армія. Сьогодні такої держави вже нема, армії нема, то і питання таємності знімаються.

Отже. Рік 1986, 26 квітня 3 години ранку. Черговому по в/ч 01646 надходить сигнал за кодовою назвою “Теодоліт”, який означав збір спецзагону по ліквідації можливих аварій на ЧАЕС. О 6.00 загін покинув місце дислокації і виїхав на місце свого призначення -– ЧАЕС. В м. Прип‘ять спецзагін прибув 26.04.86р. о 10.00  і ,одразу  приступив до виконання своїх професійних обов‘язків. В зв‘язку з тим, що радіаційний стан був незрозумілим і інформацію отримати не мали можливості, тому всі сили і засоби радіаційно-хімічної розвідки загону були кинуті на проведення замірів рівнів радіації на самій станції і прилеглих до неї районів, з метою виявлення радіаційного сліду та напрямків забруднення місцевості ( Прип‘ять, Лельов, Луб‘янка, Обуховичи).