77300, пр. Лесі Українки, 1-181, а/с 39, м. Калуш,  тел. (03472) 2-54-96, irma8a@mail.ru

№29/59                                                                                  16 липня 2010 року

Заступнику голови Івано-Франківської

облдержадміністрації

п. Роману Іваницькому

       У членів ради обласного громадського об’єднання „Прикарпатбат Чорнобиль” лист-відповідь на їх звернення до голови Івано-Франківської ОДА п. Михайла Вишиванюка викликав не лише здивування, а й розчарування. Такого тону, переконані з особистого із ним спілкування, він не допустив би. По-друге, хто уповноважив п. Федьківа від імені голови висловлюватися?! Все це суперечить вимогам чинного законодавства щодо розгляду звернень громадян. Ми припускаємо, що нашого листа від нього приховали.

      Дивує, у який спосіб це управління виконало Ваше доручення щодо правової експертизи наших вимог про повернення статусу ліквідатора чорнобильської катастрофи категорії 2 серії А. Правове невігластво аж пре із рядків цієї відповіді (додається). Ми сповна усвідомлюємо, що позицію п. Л. Тимків поділяє весь колектив Головного управління правової роботи та внутрішньої політики ОДА. Це засвідчує підпис начальника.

      А тепер по суті надісланої відповіді. Iз грудня 2009 року ні працівники Головного управління праці і соціального захисту населення, ні управління очолюваного п. Федьківим не спроможуться надати документу, який би засвідчив про повідомлення належним чином хоча би одного воїна в/ч 6033 про рішення, яким позбавлено статусу. „Щодо законності встановлення пану Мацейку” статусу ліквідатора другої категорії мусимо назвати такі підстави:

      - запис у військовому квитку  про участь у ліквідації наслідків  авaрії на ЧАЕС з 18 липня по 03 вересня 1986 року (48 днів і ночей);

      - довідка про оплату праці: за чотири дні у п’ятикратному розмірі, а за решту 44 – у двократному (довідка додається).

      Варто б юристам, котрі повинні були вивчити наявні «чорнобильські»  закони та урядові директиви, щоб  нам опонувати , не імпровізувати, не висловлювати уяви та припущення, що базуються на їх особистих емоціях, а посилатися на правові докази, реальні документи. Відсилаємо їх до розпорядження Держкомпраці УРСР від 10 липня 1986 року „Про визначення зон оплати праці” (додаємо). У цьому документі зазначено, що „таким чином, 30-кілометрова зона Чорнобильської АЕС… є єдиною зоною, в котрій застосовуються всі пільги і порядки оплати праці, встановленими вищеназваними постановами уряду”. Серед таких документів ключове місце посідає Постанова Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05 червня 1986 року № 665-195 (її ми люб’язно Вам надаємо). Саме цей документ лежить в основі запису у військовому квитку. Кращу орієнтацію для усвідомлення наших правових підстав щодо повернення статусу дає лист Мінпраці України від 13 квітня 2001 року під номером 03-3/1652-018-2 (його направляли усім Головним управлінням праці та соціального захисту населення облдержадміністрацій). Із нього наводимо дослівну цитату: „Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року №665-195 «Про оплату праці і матеріальне забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, які виконували роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища” (постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 р. № 207-7 оплата праці працівників підприємств, організацій і установ (надалі – підприємств), розташованих у зоні ЧАЕС, які виконували роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, повинна провадитись в розмірах, передбачених розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 р. № 964- у ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки у 5- , 4- , 3- кратному розмірах в порівнянні з нормами, встановленими діючим законодавством.

      На  решті території  зони відчуження, що не була віднесена до зон небезпеки (зона особливого контролю), оплата праці провадилась з дня аварії виходячи з підвищених до 100 % тарифних ставок, посадових окладів, відповідно до Постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 7 травня 1986 р. № 524-156 (постанова Ради Міністрів КРСР від 08.05.86 р №168). На підтвердження додаємо копію довідки про оплату праці воїна батальйону п. Плитка, якого до робіт на ЧАЕС не залучали за рекомендаціями наших лікарів – поганий стан здоров’я. Арифметичну головоломку, що 48<5 ми не спроможні розв’язати. Не сприймаємо їх твердження, що буцімто „зона відчуження” вийшла за межі 30- кілометрової зони.

      Щодо  місця дислокації батальйону надаємо репортаж наших соратників, ми теж були у складі 25-ої бригади хімзахисту Міноборони СРСР. Зверніть увагу: рівень радіоактивного забруднення нашого місцезнаходження станом на 22 квітня 2007 року сягав 600 мкр/г. Це через 21 рік. Присягаємося, що усю наявну техніку (52 одиниці) самоходом у день залишення зони перегнали у могильники.

      Про „дотримання” законодавства обласною тимчасовою комісією Ви можете довідатись із наших експертних оцінок (Інтернет- публікацій нашої пресслужби). http://www.postchernobyl.kiev.ua/category/military/6033/

      Не  можемо погодитись із авторами відповіді, що „порушень вимог законодавства при визначенні Мацейку В.І. статусу … не було”. Це заперечує постанова суду.

1. „Судом встановлено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в період з 18 липня по 03 вересня 1986 року”…

2. „Судом встановлено, що рішення засідання обласної тимчасової комісії по перевірці правильності видачі посвідчення… 24.07.1997 року в частині підтвердження статусу…прийнято в порушення вимог Постанови КМУ від 04.02.1997 року за № 135…та Положення про обласну тимчасову комісію”…

3. „Протиправність дій відповідача підтверджується також посвідченням категорії 3 виданого позивачу, де зазначено, що пред’явник його брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1988—1990 роках та іншими матеріалами справи…”

4. „…суд зазначає, що оскаржуване рішення прийнято протиправно, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без врахування права позивача на участь у прийнятті даного рішення” (копію Постанови суду додаємо).

     Непривітно, навіть цинічно, сприймається фраза: „Ви пікетуєте, а нам своє робить, робить, робить…» А Закон України «Про державну службу” (ст...5) закликає „шанобливо ставитися до громадян, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій, які можуть негативно вплинути на репутацію держслужбовця”.

     P.S. Ми не тільки за справедливу обласну владу, а й грамотних, морально виважених чиновників. Якщо нам хочуть допомогти, то чому така ненависть і спротив?! Ми нічого не випрошуємо. Віддайте те, що ми заслужили по Закону, і тільки.

       З повагою

за дорученням ради

 Голова  ГО  «Прикарпатбат Чорнобиль»  

Я.М.Олійник

Останні намагання ГО «Прикарпатбат Чорнобиль»  увінчались певними досягненнями. Ще  два наші побратими – Микола Турій (Калущина) і Василь  Мельничук (місто Івано-Франківськ) набули  права на свій попередній статус 2-ї категорії. 

Позитивно  відреагувала  на наші запити і  обласна  влада  в  особі заступника  голови  ОДА  Романа  Іваницького. Саме  з  його ініціативи  сьогодні (05 липня ц.р.)  відбулося засідання обласної    комісії  з  визначення  статусу  Чорнобильців.  За  її рішенням    Мельничуку  повернули  2-у категорію.  Розглянуто  ще п’ять  заяв колишніх  воїнів в/ч 6033  і  прийнято  зважене рішення: повернутися до їх вирішення після  реакції комісії  зі  спірних  питань, що працюють при Мінпраці України. Першого  липня у це міністерство направив запит  щодо протиправних  дій  обласної тимчасової комісії  народний депутат України  Микола  Катеринчук за нашим клопотанням. 

Заступник  голови  ОДА  Роман   Іваницький  взяв  під  особистий     контроль  звернення  нашого  об`єднання щодо захисту прав Михайла  Циганчука на пільгову пенсію. До  завершальної  стадії  наблизилося  провадження  справ в Івано-Франківському  окружному  адміністративному  суді за позовом ще  5-х наших  побратимів.  

Пресслужба  ГО «Прикарпатбат  Чорнобиль» 

Коментарі не потрібні: Фото акції протесту ГО «Прикарпатбат  Чорнобиль» Івано-Франківської ОДА і Івано-Франківського окружного адмінсуду 02.07.2010 року.

Фото надані прес-центром ГО «Прикарпатбат  Чорнобиль»

Учасники акції вимагали припинення зловмисного затягування щодо повернення статусу ліквідатора категорії 2 серії А воїнам в/ч 6033, що у складі Івано-Франківського протипожежного батальйону 48 днів і ночей (із 18 липня по 03 вересня 1986 року) займалися дезактивацією 4-го та 3-го реакторів ЧАЕС та брали участь у споруджені «Саркофагу».

Акція пікетування відбулася під стінами ОДА вперше з часу призначення нового голови М.Вишиванюка та його команди. Учасники акції твердять, що їм неодноразово телефонували з «білого дому» і пропонували вирішити свої питання без публічних акцій.

Проте представники «Прикарпатбат Чорнобиль» таки вийшли під стіни адміністративного будинку з гаслами: «Смертникам-чорнобильцям повернути заслужений статус!», «Чорнобильцям належні компенсації!», «Влада має служити людям!», «Захищати людей, а не владу від народу! Вимагаємо справедливого правосуддя!»

До учасників акції вийшов представник ОДА, заступник голови державної адміністрації Роман Іваницький і пообіцяв найближчим часом вирішити витання, які турбують чорнобильців міста Івано-Франківська.

http://zbzs.at.ua/news/2010-07-03-94

Якщо минула  обласна влада пішла на контакт з воїнами в/ч 6033 тільки після пікетування та оголошення безстрокового голодування, то нинішній було достатньо нашого усного звернення.

Зустріч, яку було призначено 19-го травня на 20-е травня відбулася. Інтереси нашого громадського об`єднання відстоювали його голова Ярослав Олійник, та члени ради Віталій Бортов  і Михайло Біленчук. Обласну адміністрацію представляли заступник голови Роман Іваницький та начальник управління соціального захисту населення області Наталя Голубецька.

Розмова була щирою  та відвертою.

Предметом обговорення був пошук шляхів  невідкладного вирішення проблем щодо повернення статусу ліквідатора 2-ї категорії тим, кого її незаконно позбавили при переєстрації посвідчень у 1997—1998 роках.

За згодою обох сторін була підтримана пропозиція Романа Іваницького щодо

проведення в Івано-Франківську виїзного засідання спірної комісії з визначення статусу осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві праці та соціального захисту населення України.

Є надія, що цей захід відбудеться не пізніше червня. Такі запевнення були висловлені обласною владою.

Пресслужба ГО «Прикарпатбат  Чорнобиль»

Нещодавно голова Івано-Франківського громадського об'єднання «Прикарпатбат Чорнобиль» Ярослав Олійник запросив кореспондента «ДП» на судове засідання до Калуського міськрайонного суду, на якому вже вдруге повинна була слухатися справа за позовом чорнобильця Миколи Романіва, водія автомобіля швидкої невідкладної медичної допомоги. Чоловік звернувся до служителів Феміди з тим, щоб визнати неправомірними дії Івано-Франківської ОДА щодо позбавлення його статусу учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 2 серії А.

Проте почути суть справи безпосередньо на засіданні представникам ЗМІ (а прийшов також і оператор районного телебачення. — Авт.) не вдалося, оскільки суддя Якимів попросив їх залишити зал. Ця вимога судді пролунала, як грім серед ясного неба, адже дане судове засідання не було закрите, та і за три дні до слухання справи по суті помічників судді було поінформовано про зацікавленість місцевих журналістів. Відразу виникло питання: «А як же бути з правом на безперешкодне отримання інформації!» Та і стаття 12 Кодексу адміністративного судочинства «Гласність і відкритість адміністративного процесу» стверджує: «Розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито»; «особи, присутні в залі судового засідання, можуть використовувати аудіо технічні засоби...». Журналістів же виставили з блокнотом і авторучкою.

Щоправда, не поталанило цього разу не лише журналістам. Ґвалтування законодавства на цьому не припинилося. Відкривши судове засідання, суддя Якимів винесеною ухвалою переніс його ще на 20 днів. Мотив — відсутність представника відповідача. Хоча стаття 122 згадуваного Кодексу (пункт другий, підпункт четвертий) передбачає, що «у разі неприбуття відповідача — суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів». До того ж дане рішення суддя прийняв без погодження із потерпілою стороною. Хоча після першого судового слухання повістку відповідачу вручили у присутності позивача.

Тому достеменно про проблеми чорнобильців кореспонденту газети довелося довідуватися від позивачів, а до Калуського суду у лютому цього року звернулося вісім чоловік, та від голови об’єднання "Прикарпатбат Чорнобиль» Ярослава Олійника. Як з'ясувалося у розмові, 162 із 259 воїнів Івано-Франківського протипожежного батальйону (в/ч 6033), які у липні-серпні 1986 року стали під мури четвертого та третього реакторів живим ланцюгом, аби вберегти пів-Європи від термоядерної чорнобильської катастрофи, у 1997 році втратили статус ліквідаторів другої категорії. Почувши це, здивувалася, чому лише після стількох років вони вирішили відвойовувати свої права у суді.

Зрозуміти суть справи допоміг Ярослав Михайлович. Саме він і розповів, що їхній батальйон перебував у 30-кілометровій зоні з 18 липня по 3 вересня 1986 року, тобто 48 діб. Займалися воїни дезактивацією 4-го і 3-го реакторів та прилеглих до них територій, також брали участь у спорудженні саркофага. Кожен із особового складу чесно і добросовісно виконував покладені на нього обов'язки, розумів, що інакше не можна, як кажуть «якщо не я, то хто ж». До речі, із семи працівників медслужби прикарпатського батальйону живими залишилися троє. Зрозуміло, що на реактор їх не посилали. У них і своїх справ вистачало. Регулярні медичні огляди воїнів, аналізи крові, перевезення хворих та потерпілих із ЧАЕС до Іванківської райлікарні — це далеко не повний перелік їх обов'язків. Тоді, у 1986-му, за ґратами радянської надсекретності і натяку не було, що Іванківська райлікарня за урядовим розпорядженням мала статус закладу, в котрому виконувались роботи в особливо шкідливих умовах (за радіоактивним фактором), пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. А місцем постійної роботи М. Романіва, який звернувся до суду, була саме ця лікарня.

Винагородою цим людям за самовіддану працю та втрачене здоров'я став аж через п'ять років прийнятий закон про надання їм усім статусу чорнобильців та отримання посвідчень ліквідаторів другої категорії з поміткою «безстрокове» . І хоча у 1992 році у постанову по чорнобильцях були внесені зміни (другу категорію давали тим, хто перебував у зоні відчуження не залежно від кількості днів до 1 липня, та тим, хто перебував там після 1 липня і до 31 грудня не менше п'яти календарних днів), усім без винятку воїнам Івано-Франківського батальйону посвідчення замінили на ідентичні, лише українські, з тими самими відмітками і такої ж категорії. Всі ліквідатори мали відповідні пільги та користувалися ними. Проте, як з'ясувалося пізніше, тішитися ними довелося недовго.

У 1997 році український уряд вирішив «пересіяти» чорнобильців. Зрозуміло, що до того часу з'явилося немало і лжеосіб, які в зоні відчуження у ті найважчі часи насправді не були (до речі, їх поява для нашої держави не нонсенс, за гроші у нас можна купити ще й не такий статус. — Авт.). Бажання навести в цьому лад, звісно, було цілком прийнятним. Проте результати цього «пересіювання» для багатьох воїнів із прикарпатського батальйону були цілком несподіваними, і чому  саме 162 чоловік потрапили під цю мітлу, було незрозуміло. 22-ох взагалі позбавили статусу чорнобильця, а решті видали нові посвідчення, але вже третьої категорії, де зазначалося, що в зоні відчуження вони перебували не в 1986 році, а в 1988—1990 роках. Тобто вказувалась неправдива інформація, яка абсолютно не відповідала дійсності. Та на широкий загал не рішення, а прийняла його обласна тимчасова комісія, не виносилося. Тому більшість і не знала, що окремі постраждали від чиновницького свавілля, інакше це не назвеш, адже кожен жив своїм життям, рідко зустрічався зі своїми колишніми друзями по нещастю (у батальйоні були бійці із різних районів області). Відвойовувати свої права постраждалі намагалися поодинці, писали листи, зверталися до чиновників, оббивали пороги владних кабінетів, та це не давало ніяких результатів, отримували одні відписки, мовляв, все зроблено відповідно до чинного законодавства. Дехто з роками зневірився, переконавшись, що направду один у полі не воїн.

Та, як кажуть, нема лиха без щастя. У вересні 2008 року Ярослав Олійник, який у далекому 1986-му був заступником командира батальйону, вирішив зібрати бійців. І вже при зустрічі з'ясувалося, що гірка доля спіткала багатьох. Щоб якось протистояти цій несправедливості, вирішили діяти разом. Тому було прийняте рішення про створення громадського об'єднання «Прикарпатбат Чорнобиль». Тоді ж у 2008 році знайшли підтвердження, що бійці батальйону позбулися другої категорії, безпідставно, і незаконно. По перше, ст. 22 Конституції України гласить, що закон не має зворотної дії, отож зміни ніяким чином не повинні були торкнутися людей, які перебували у 30-кілометровій зоні відчуження 48 діб і яким були видані безстрокові посвідчення ліквідаторів другої категорії. По-друге, створена комісія мала право тільки перевірити наявні документи і подати ОДА свої пропозиції, а не позбавляти статусу і видавати нові посвідчення, та ще й з неправдивою інформацією.

У 2009 році Ярослав Олійник написав листа і до Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. За її вказівкою у жовтні надійшла відповідь від директора Департаменту Міністерства праці та соціальної політики України С. Лисенка, в якій зазначалося, що батальйон воєнізованої пожежної охорони був сформований за принципами воєнного часу і що «за наявності зазначених документів особи, які у 1986 році брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі в/ ч 6033, можуть звернутися до органів місцевого самоврядування за місцем проживання для вирішення піднятого у зверненні питання». Щоправда, цей самий чиновник раніше у своїх відповідях стверджував, що статус понижений за законом.

— До останнього ми сподівалися, що зможемо вирішити цю проблему досудовим шляхом, — каже Ярослав Олійник.— Відповідно звернулися в Івано-Франківську ОДА, де нам страшенно співчували, проте нічого не робили. А щоб йти до суду, необхідно було мати рішення про позбавлення статусу. Його ж не надавали, мотивуючи різними відмовками, мовляв комісії давно не існує і за нею взагалі слід простив. Щоб зрушити цю справу з місця, 10 грудня 2009 року близько 60 чорнобильців вийшли пікетувати ОДА і поставили умову: якщо до 14 грудня не будуть прийняті конкретні рішення, оголосять безстрокове голодування. Лише після цих кардинальних дій влада пішла на контакт. Вирішили утворити нову комісію, яку очолив заступник голови ОДА Василь Гладій. Проте комісія провела одне засідання і зайняла вичікувальну позицію, хоча всі необхідні документи, які підтверджували перебування наших людей у зоні відчуження, ми надали. Минуло три місяці. Дій не було ніяких. Повідомили, що заяви передали у Київ, а Київ мовчить.

Після цього терпець урвався, і люди звернулися в судові органи. Лише до Калуського міськрайонного суду надійшло вісім позовних заяв. І п'ять служителів Феміди прийняли їх на розгляд та ведуть провадження. Несподіваним було лише рішення судді цього суду пані Кардаш, яка не взялася розглядати позовну заяву чорнобильця Володимира Мацейка. На її думку, цю проблему повинен розв'язувати Івано-Франківський окружний адміністративний суд. А ще порадила позивачу оскаржити її дії у Львові, нагадавши, що на це відводиться п'ять днів. Ця головоломка для позивача виявилася надскладною. Ухвалу прийняли 2-го березня, а отримав він її поштою аж 16-го. Та й Львів, звісно, значно далі від Калуша, ніж село Бережниця. А із законом позивач навіть не на «ви». А ще грошей на дорогу катма, А хто апеляційну скаргу допоможе скласти? Словом, роздумів на рахунок справедливості додалося. Суддя ж чомусь не захотіла заглибитися у проблему потерпільця  (складається враження, що побоялася засуджувати зухвалість людей від влади, хоч і обласного рівня). Хоча поряд зі статтею 18, на яку вона зіслалася, у КАС України є 19-та, у другому пункті якої йдеться: «Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Забула вона чомусь і за вимоги статті 108-ої, якою передбачено, що копія ухвали про повернення позовної заяви надсилається невідкладно. А це «невідкладне» тягнулося 14 днів. А про додані до неї матеріали (два комплекти позовної заяви) взагалі не подумали. Дрібниці, скажете, але їх при судових тяганинах чимало. Тож побувавши в наших судах, зазвичай повертатися до них бажання не виникає.

Проте попри всі колізії калуські чорнобильці таки сподіваються, що справедливість переможе. «Сумнівів у тому, що суд позитивно вирішить наше питання, у нас нема. Підстав для такого рішення більш, ніж достатньо, — каже Ярослав Олійник. — Тим більше, що справу у Богородчанському суді ми вже виграли, і людина таки отримала посвідчення другої категорії. Про компенсацію ж за минулі роки сьогодні не йдеться. Ми хочемо повернути лише те, що нам належиться по праву».

Зрештою, остаточне рішення незабаром буде прийняте. Тоді й побачимо, чи варто шукати правди у наших судах.

Людмила ПАСТУШОК

Дзвони  Підгір`я

2 квітня 2010 року

Світ, урятований у горнилі Чорнобиля 24 роки тому когортою мужніх і самовідданих людей, до котрих належить і Віталій Бортов, продовжується у неповторності кожного нового дня

З кожним роком, що минає, даленіє за зимами та веснами трагічна ніч 26 квітня 1986 року аварії на Чорнобильській АЕС, техногенної катастрофи, котра зруйнувала мирний плин життя багатьох мешканців квітучого Полісся, змусивши їх змінити рідні домівки на непросту долю переселенців. Але саме ця подія продемонструвала світові і безмежну мужність наших людей, їх відданість своєму професійному та громадському обов’язку, беззастережну готовність ціною власного здоров’я, а то й життя, захистити людство від найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття. І скільки б часу не минуло з тієї трагічної вікопомної дати, незгасною і нев’янучою залишатиметься пам’ять великої вдячності прийдешніх поколінь. Одним із тих, хто пройшов горнило Чорнобиля, з честю пронісши у серці любов до Батьківщини та вірність своєму професійному обов’язку, є і полковник у відставці Віталій Геннадійович Бортов, чиє життя пов’язане зі службою у пожежній охороні Івано-Франківської області...

Після закінчення середньої школи в обласному центрі для юного Віталія Бортова не було проблем із вибором майбутнього фаху. Захоплення фізикою, математикою, багаторічні активні заняття у радіогуртку ДОСААФу практично визначили його вибір. Та й долі було завгодно, щоб молодий та енергійний випускник став курсантом Орловського вищого військово-командного училища зв’язку, певною мірою продовжуючи військову кар’єру свого батька, тодішнього працівника органів внутрішніх справ. 1974 року, закінчивши училище з відзнакою, лейтенант внутрішньої служби направляється інженером відділу зв’язку в обласне УВС, а з 1976 року – інженер зв’язку відділу пожежної охорони. З вдячністю згадує Віталій Геннадійович своїх перших наставників, зокрема Володимира Леонтійовича Карпенка, у котрого багато чому навчився: саме цей неоцінений досвід став запорукою подальших професійних досягнень...

Набат Чорнобиля вдарив несподівано, накривши своїм чорним крилом життя багатьох мешканців країни. На ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за покликом серця приборкувати смертоносну радіоактивну стихію у складі батальйону протипожежної служби області одним із дванадцяти кадрових офіцерів вирушив і капітан служби цивільного захисту Віталій Бортов. Шлях від Новиці Калуського району, де початково дислокувався батальйон, до села Оране Іванківського району під Чорнобилем був подоланий менш ніж за добу, і вже 17 липня 1986 року всіх бійців батальйону зустріла обпалена ядерною стихією поліська земля. Свій перший виїзд на зруйновану Чорнобильську АЕС Віталій Геннадійович пам’ятає, наче він відбувався вчора: пам’ять професіонала зафіксувала найменші деталі – й обриси знищеного вибухом реактора, і маршрут слідування, і чисте, напоєне спекотним літом, повітря. Найбільше вразила невідповідність між безлюдними, полишеними поспіхом квартирами багатоповерхових будинків, та розвішаною на балконах білизною, яка легко гойдалася від вітру. За інших обставин вона свідчила б про затишок та мирний узвичаєний плин життя багатьох людей, але на тлі покинутого його мешканцями міста, виглядала беззахисним символом зруйнованого спокою.

На станції працювали по вісім годин, виконуючи відповідальну і важливу роботу – дезактивацію приміщень та обладнання і забезпечення безперебійної роботи насосів та стрічкового транспортера, які подавали бетонний розчин на спорудження саркофагу. Радіаційному забрудненню та великим фізичним навантаженням особовий склад протиставив почуття високого громадянського обов’язку та чітке професійне виконання всіх завдань. Віталій Геннадійович, як начальник служби зв’язку, відповідав також за забезпечення зв’язку з київським керівництвом та з керівниками протипожежної служби республіки. Його вміння та навички знайшли своє застосування і в ще одній важливій та відповідальній сфері – службі дозиметричного контролю. Організувавши навчання групи хіміків-дозиметристів та атестувавши їх на право допуску до самостійної роботи, його група здійснювала радіаційну розвідку на території станції та нагляд за отриманими дозами. Згадує Віталій Геннадійович проведений там серед дозиметристів конкурс професійної майстерності, переможцем якого він став. І додає, що це було б дивним, якби він, їх наставник і керівник не володів досконало даним предметом. Розповідаючи про Чорнобиль та його 30-кілометрову зону, Віталій Бортов зазначає, що місця там неймовірно красиві і живописні. Ліси, повні білих грибів та соковитих ягід, сади, дерева яких буквально вгиналися від багатого врожаю яблук та груш, це все за мить стало отруйним і смертельно небезпечним і з цим також було важко змиритися. Особливо це відчувалося під час виїздів на гасіння пожеж у тридцятикілометровій зоні – у те спекотне літо часто горіли ліси і спалахували полишені напризволяще хати та господарські споруди у довколишніх селах. Робота з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС тривала 48 діб, по 3 вересня, цей час минув швидко і продуктивно, вдалося багато зробити, змінімізувавши наслідки катастрофи та створивши надійний щит захисту від радіоактивної небезпеки. Відтепер ця непроста, сповнена мужності та самопожертви, сторінка біографії залишалася в пам’яті, в грамотах та нагородах. Зокрема, це і медаль «За відвагу на пожежі», знак «Кращий працівник пожежної охорони», знак «За бездоганну службу».

Після повернення з Чорнобиля на Віталія Геннадійовича у рідному відділі пожежної охорони чекала приємна подія – присвоєння звання «майор внутрішньої служби», у 1991 році він стає начальником центру автоматизованих систем управління. У 1997 році підполковником служби цивільного захисту йде на заслужений відпочинок. Але життя тривало, повний сил та багаторічного професійного досвіду, Віталій Бортов знаходить застосування своїм знанням та вмінням в управлінні податкової міліції державної податкової адміністрації області. І в 2002 році полковником податкової міліції з посади заступника начальника управління податкової міліції закінчує службу у цій структурі. Але, не піддаючись невпинному плину років, відразу знаходить нове застосування своїй життєвій енергії, стаючи начальником Івано-Франківської філії українського державного центру радіочастот й успішно виконує свої обов’язки на цій відповідальній посаді. Великою радістю для Віталія Геннадійовича є його родина. Дружина – Галина Михайлівна – котра також понад два десятки років пропрацювала у пожежній охороні області, син Андрій – успішний менеджер готельного бізнесу у Римі, донька Ірина, котра, наслідуючи приклад батька, стала радіоінженером однієї з телефонно-телеграфних станцій Івано-Франківська. Підростає внук Віталій – дідусева гордість та надія. А це означає, що життя країни, врятоване 24 роки тому когортою мужніх і самовідданих людей, до котрих належить і Віталій Геннадійович Бортов, продовжується в усій своїй красі і в неповторності кожного нового дня...

Марія Микицей,

Головне управління МНС в Івано-Франківській області.

Офіційний інформаційний сервер МНС України,

http://www.mns.gov.ua/news/15400.html