14 грудня 2011 року в Національному музею відбулися урочистості з нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 14 грудня зустрічі з ліквідаторами в Національному музеї «Чорнобиль» стали вже традиційними завдяки соціального партнерства Національного музею «Чорнобиль» та Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86». Чарівницьким бальзамом стало для ліквідаторів добре відношення до них працівників Національного музею «Чорнобиль», які створили для ліквідаторів теплу домашню обстановку.

На початку гості стали учасниками відкриття фотодокументальної виставки учасника ЛНА на ЧАЕС Миколи ВАЛИЦЬКОГО «САРКОФАГ: ПОДВИГ ЗАРАДИ ЖИТТЯ», яка призначена на честь 25-річчя завершення будівництва Укриття над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС. Працівниками музею для ліквідаторів була організована чудова екскурсія експозиціями музею. Неможливо виразити словами те враження, яке відчули ліквідатори крокуючі залами Національного музею «Чорнобиль»: здивування, сльози, гордість за причетність до всього цього – все разом!

А головне, ліквідатори пізнали про велику кількість програм роботи музею, багато зацікавились, наприклад, Книгою пам’яті. Будемо сподіватись, що фонд Національного музею «Чорнобиль» поповниться новими анкетами учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Не можна не згадати про святковий концерт, який відбувся на честь ліквідаторів. У святковому концерті брали участь:

інструментальний ансамбль «Благодать натхнення» під керівництвом ГОЛОВАЧ Ірини Василівни (Київський міський будинок Вчителя),

лауреат міжнародних конкурсів юний скрипаль Родіон ПРИЖВА, Київська музична школа №5, член Спілки письменників України, член ГО «Афганці Чорнобиля», поет ГРАБОВСЬКИЙ Микола Сергійович.

Та і самі ліквідатори взяли в руки гітару…

Наприкінці ліквідатори за фуршет ним столиком згадали про тих, кого вже нема з нами та побажали один одного здоров’я.

Свято в музею відбулося!

Анатолій КОЛЯДІН

Микола ВАЛІЦЬКИЙ.

САРКОФАГ: ПОДВИГ ЗАРАДИ ЖИТТЯ.

Фотодокументальна виставка з циклу "ЧОРНОБИЛЬ. ІМЕНА"

Присвячується тисячам людей, які вклали свою працю, частину свого життя в ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи

14 грудня 2011 р. Національний музеї "ЧОРНОБИЛЬ" відкрив виставку унікальних фотодокументів, що розповідають про пекельні будні 1986-го, сповнені мужності, надлюдського напруження та самовідданості тисяч людей, ім'я яким Ліквідатори.

Автор світлин - Микола ВАЛІЦЬКИЙ - ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС у липні-листопаді 1986 року, працівник ядерної галузі, направлений до Чорнобиля одним з підприємств «поштових скриньок» Мінсередмашу СРСР, учасник і свідок спорудження Саркофагу над зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, нині член Національної Спілки журналістів України. Будівельний майданчик Саркофагу був об'єктом особливого режиму. Маючи особливий дозвіл фотозйомки на цьому об'єкті, Микола Валіцький з фотоапаратом в руках побував практично на всіх ділянках, де самовіддано, ризикуючи життям, в умовах високої радіації працювали ліквідатори - будівельники, монтажники, автомобілісти, залізничники...

З метою фотозйомки автор разом із вертолітниками піднімався над зруйнованим енергоблоком, ходив у дозиметричну розвідку, спускався у центр завалу в спеціальній капсулі із свинцевим захистом, двічі заходив в нього без біологічного захисту. Його основним завданням, як співробітника Політвідділу Управління будівництва № 605 Мінсередмашу СРСР, було своїми знімками викликати у ліквідаторів позитивні емоції, готовність виконувати обов'язок в надвисоких радіаційних навантаженнях, показати, що Батьківщина бачить працю кожного і пам'ятає про них.

Мета автора - створити експозицію без особливих коментарів, щоб кожен відвідувач виставки сам відчув значення тієї величезної роботи та титанічних зусиль країни в цілому, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Світлини фотокореспондента Політвідділу УБ-605 Миколи ВАЛІЦЬКОГО відображають епоху Чорнобиля-86, дух ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наводять на серйозні роздуми про повсякденний борг людини перед природою і іншою людиною, перед тими, хто безвинно прийняв на себе радіаційний удар. Більшість фотознімків оприлюднені вперше, розглядаються і оцінюються вже крізь призму часу.

Близько 70 експонатів представлено на виставці; унікальні авторські фото, особисті документи, чорнобильські реліквії, які автор дбайливо зберігав протягом 25 років. За цими музейними експонатами життя людини, долю якої обпалив Чорнобиль, але ж й зробив журналістом.

Анна КОРОЛЕВСЬКА,

заст. Генерального директора

Національного музею ЧОРНОБИЛЬ»

http://chornobylmuseum.kiev.ua

Національний музей «Чорнобиль» розшукує:

Дітей, що народилася у м. Прип’яті 4 лютого 1970 року, 14 квітня 1972 року, 26 квітня 1986 року

В музеї зберігається фото 1979 року, на якому зображені учні третього класу СШ №3

м. Прип'яті, серед учнів - Валерія Куринна - за інформацією, якою володіє музей, її вважають першою дитиною, що народилася в Поліському Атомграді.

Просимо відгукнутися пані Валерію, або людей, яким відома її подальша доля.

Нас цікавлять долі всіх дітей, що народилися у м. Прип'яті

4 лютого 1970 року

4 квітня 1972 року

26 квітня 1986 року

Музей сподівається на ваші відповіді та допомогу, шановні відвідувачі сайту!

Контактна інформація – на сайті.

Фрагменти червоного прапора – символа перемоги і мужності ліквідаторів

1 жовтня 1986 року на 150 – метровій вентиляційній трубі ЧАЕС дозиметристами спецдозрозвідки Олександром Юрченком – начальником загону спецдозрозвідки штабу Міноборони СРСР, Валерієм Стародумовим – заступником начальника тогож загону, Олександром Сотніковим – офіцером Міноборони СРСР було встановлено червоний прапор на честь післяаварійного пуску 1-го енергоблоку та як символ перемоги і мужності ліквідаторів, що брали участь в дезактиваційних роботах на покрівлях енергоблоків в умовах зверхвисоких радіаційних полів.

Пізніше, у 1989 році, прапор було знято з труби та поділено на фрагменти, які роздали ліквідаторам. 2008 року один з фрагментів прапору, що належав доктору біологічних наук, видатному радіоекологу Миколі Павловичу Архипову, був переданий Національному музею «Чорнобиль» його сином - учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, радіоекологом Андрієм Архіповим.

М.П. Архипов (1932-2003) - учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у травні 1986 р. – начальник лабораторії радіобіологічних досліджень при Урядової комісії, потім директор Чорнобильського науково-технічного центру. Тільки протягом 1986-1987 рр. підготував більше 80 документів по оцінці радіаційної та радіоекологічної обстановки в 30-км зоні, випробуванню методів і засобів дезактивації, пропозицій по зменшенню впливу наслідків аварії на об'єкти народного господарства й навколишнє середовище, у липні 1986 склав перші карти радіаційного забруднення 30-км зони.

Музей розшукує власників інших фрагментів прапору, маючи за мету його повне відтворення.

Авторів листів 1986 року

У перші місяці після аварії до дирекції Чорнобильської АЕС, місцевих і центральних органів влади, комітетів компартії України, на центральне і республіканське телебачення надійшла величезна кількість листів та телеграм від пересічних громадян Радянського Союзу з пропозиціями надання допомоги евакуйованим із зони катастрофи людям, розшуку своїх рідних, листи-прохання добровільно взяти участь у роботах з ліквідації аварії, з інженерними пропозиціями щодо приборкання атомного реактора, що вибухнув.

У фондах музею зберігаються майже 1500 таких листів та телеграм, що були відправлені людьми різного віку, різних професій та національностей зі всіх куточків Радянського Союзу: України, Білорусі, Росії, Грузії, Вірменії, Казахстану, Таджикистану, Туркменії, Молдови, Узбекистану, Киргизії, Литви, Азербайджану.

Публікуємо оригінальні зображення конвертів частини цих листів, які розташовані у окремих папках по республікам колишнього Радянського Союзу, конверти з України – по областях.

Музей розшукує авторів листів, їх близьких, знайомих, з метою дізнатися подальшу долю людей, які 25 років потому, у далекому 1986-му, виявили себе небайдужими до біди, що трапилася і були готові від щирого серця надати будь-яку допомогу, що спонукало їх до такого вчинку.

Музей сподівається на ваші відповіді та допомогу, шановні відвідувачі сайту!

Контактна інформація – на сайті.

http://search.chornobylmseum.kiev.ua/

GolosUA.com, Ірина Тимошенко, Інтерв'ю, 24.04.11

Для відвідувачів цього, без перебільшення, унікального музею, який не має аналогів у світі, знайомство з ним починається з оригінального саундтреку: це звуковий ряд, що передає емоційні відчуття людей у перші хвилини після вибуху ... Особлива атмосфера музею, немов вибуховою хвилею накриває відразу ж, як тільки переступаєш його поріг. А кожна сходинка, що веде у центральну частину експозиції, буквально в прямому сенсі наближає нас до зони відчуження і символічному епіцентру найстрашнішої техногенної катастрофи на території Україні, що сталася 25 років тому. Одночасно, наростає й відчуття тривоги, страху й болю, зрозуміле далеко не кожному. Але для тих, хто працює в музеї «Чорнобиль», воно давно стало невід'ємною частиною їх особистого співпереживання і співіснування.

Про те, як створювався цей музей і про його значення в сьогоднішньому екологічному контексті - бесіда із заступником генерального директора з наукової роботи Національного музею «Чорнобиль» Ганною Королевською.

- Ганно Віталіївно, як створювався музей «Чорнобиль» і яке завдання ставили перед собою його упорядники?

- Я в цьому музеї з першого дня, тому вважаю його своїм дітищем і пишаюся тим, що причетна до створення такого цікавого, сучасного і технічно оснащеного музею, а разом з тим, і унікального екологічного центру. Він дійсно єдиний музей такого спрямування на Україні, а можливо, й у світі. І все, що є сьогодні в експозиції музею «Чорнобиль» - ідеї та задуми нашого колективу, втілені в життя за два десятиліття його існування.

Власне, в наступному році ми будемо відзначати 20-річчя нашого музею - він відкрився 26 квітня 1992 року в приміщенні Подільського пожежного депо. Саме в цій та сусідній будівлях в 1980-х роках розміщувалося Київське обласне управління пожежної охорони, яке прийняла на себе основний удар з гасіння пожежі на ЧАЕС. Спочатку пожежники планували зробити невеликий меморіальний музей, присвячений подвигу своїх товаришів по службі. Але коли тут з'явилися справжні професіонали музейної справи, було вирішено створити експозицію, відкриту для всіх. Адже чорнобильська катастрофа - не просто біда окремого регіону України і тих людей, які безпосередньо постраждали в результаті вибуху на станції. Це - загальнолюдська трагедія, яка змушує усіх замислитися над відповідальністю за подальшу долю нашої планети.

Створюючи експозицію, ми передусім хотіли показати людям справжні масштаби чорнобильської аварії через долі тисяч людей - її учасників, свідків і потерілих. Адже, на сьогоднішній день, атомна енергетика посідає дуже значуще місце в економіці багатьох країн. І в той же час це всього лише частина тих високих технологій, які з кожним роком все більше заполоняють нашу планету. Погодьтеся, що історія ХХ століття - це історія численних глобальних катастроф не природного походження, які сталися саме з вини людини, її незнання чи нерозуміння масштабів неправильного використання своїх знань та відкриттів. А в ХХІ столітті буде ще більше нових технологій, з якими треба навчитися жити гармонійно і розумно, для того, щоб не втратити головного - нашої планети.

- Чи означає це, що ваш музей виходить далеко за стандартні рамки класичного музею, де лишень зберігаються експонати та інформація певної тематики?

- Саме так, адже головне завдання музею «Чорнобиль» - допомогти осмислити уроки трагедії у всіх сферах життя і не дати світові можливості забути ці уроки, застерегти покоління наступного тисячоліття від подібних помилок. Тому ми й вибрали особливу форму роботи, яка полягає в постійному діалозі з нашими відвідувачами. Насамперед, ми прагнемо стати центром виховання екологічної культури та культури безпечного життя - саме відсутність цієї культури стала головною причиною Чорнобильської катастрофи.

У нас існує безліч загальноосвітніх і пізнавальних програм, які розроблені спільно з нашими партнерами і представниками освітньої системи. Втім, зізнаюся, поки ми ще не досягли тих результатів, які могли б мати, якби нас підтримали на державному рівні. Хоча окремі проекти й схвалили чиновники у Міністерстві освіти ( адже в програмі навчання існує такий предмет, як безпека життєдіяльності), на жаль, далі розмов справа поки не пішла ... Але ж діти могли б винести набагато більше знань і практичних навичок з відвідування будь-якого заходу нашого екологічного центру, ніж з традиційною лекції або стандартного підручника.

До речі, враження від екологічних заходів, на які ми запрошуємо школярів та студентів, дійсно, залишаються в пам'яті наших гостей надовго. Можете уявити, що наші зустрічі відбуваються прямо на «п'ятаку» атомного реактора, що вибухнув у квітні 1986 року на ЧАЕС. У найбільшому залі нашого музею ми відтворили точну копію захисної плити атомного реактора в натуральну величину, на якій встановлені сидіння. А вгорі, над головами присутніх - знаходиться величезна карта світу з миготливими вогниками всіх атомних електростанцій, які існують на сьогоднішній день - це 438 працюючих енергоблоків атомних електростанцій на п'яти континентах. До слова, саме в цьому залі ми приймаємо всі офіційні делегації та високих гостей з усього світу, які теж приїжджають на наші заходи: прес-конференції, диспути, «круглі столи» екологічної проблематики. І я вважаю, що таке спілкування дає найдієвіші результати, тому що атмосфера цього залу, дійсно, створює колосальну емоційну ауру для будь-якого заходу.

- Яка ваша цільова аудиторія? І що найбільше вражає відвідувачів музею?

- Музей «Чорнобиль» - один з найбільш відвідуваних у Києві, а можливо, й в Україні. З моменту відкриття у нас побували понад 1 000000 осіб з 90 країн світу. Думаю, він однаково цікавий усім, хто приходить до музею - незалежно від вікової категорії, професії, і таке інше…Часто бувають високі гості - як з приватними візитами, так і в складі офіційних, міжнародних та урядових делегацій; зокрема, майже всі голови європейських парламентів, президенти та представники різних міжнародних комісій, організацій ... Насамперед, це гості, які не стільки мають приналежність до атомної енергетики, скільки люди, які несуть відповідальність перед іншими людьми, насамперед, за їхню безпеку. Я завжди із задоволенням спілкуюся з такими гостями.

І, знаєте, що мене найбільше дивує? Те, як під час екскурсії, змінюється їхній настрій і ставлення до всього побаченого і почутого. Це відбувається незалежно від того, з якої країни приїхали ці люди, які організації чи політичні партії вони представляють. Буквально через деякий час після обов'язкового протоколу та знайомства з нашою експозицією - офіційний тон відвідувачів незмінно змінюється на звичайні людські емоції. Вони починають згадувати якісь особисті моменти, зіставляти свої власні переживання, пов'язані з Чорнобильською трагедією чи іншими катастрофами, які мали місце в їхній країні, або в їхньому місті. Тому що наш музей спонукає думати, розуміти і аналізувати, і, крім того, він впливає на прийняття рішень.

Кілька років тому в музеї побував шейх Кувейту, і він сказав нам, що йому дуже важливо було відвідати музей, бо в його країні теж є свій Чорнобиль. Виявляється, там постійно горять нафтові свердловини - тому існують дуже серйозні проблеми з онкологією. Це не був офіційний візит ввічливості, а, перш за все, - особисте бажання людини, яка вболіває за свою країну і свій народ, і думає, як зменшити наслідки тих екологічних проблем, що існують в його державі.

- З чого складається основна виставкова експозиція, адже привозити експонати із «зони» небезпечно?

- На момент відкриття музею було не більше 250-ти експонатів, в основному - особисті речі пожежників і ліквідаторів. Але, це ж було єдине місце, де можна було всеохоплююче говорити про Чорнобильську катастрофу та пов'язані з нею проблеми - тому наші співробітники об'їхали майже всю Україну, неодноразово бували в зоні відчуження: збирали документи, старовинні ікони, предмети народного мистецтва, ремесел і побуту місцевих жителів , записували спогади учасників тих подій... Не всі ці речі, звичайно, представлені в залах - багато зберігаються у фондах. У цілому, це більше 7 тисяч експонатів і колосальний архів документів, який давно вже не в змозі розміститися у приміщенні, які є у нашому розпорядженні.

- Яким же чином можна познайомитися з вашими фондами?

- Ми знайшли дуже зручний і, головне, сучасний спосіб, який дозволяє не просто зберігати інформацію, а й забезпечує моментальний доступ до бази даних будь-якому з наших відвідувачів, у тому числі й іноземцям. Ми створили 7 інформаційних терміналів, які містять найрізноманітнішу інформацію: статистику, карти з даними ступеня забруднення радіацією, іншу документацію, в тому числі, з грифом «таємно». Все це зібрано нашими співробітниками за роки копіткої роботи - і за кожний документ і кожну цифру ми несемо персональну відповідальність.

- Ваш музей має статус «Національного», чи допомагає це вирішувати поточні проблеми і наскільки держава уважна до цієї теми?

- На жаль, незважаючи на наш статус «Національного», музей не отримує від держави належної підтримки і фінансування. Тому ми безмірно вдячні тим людям, які готові співпрацювати і безкорисливо пропонують свою допомогу й підтримку. У першу чергу, хотілося б відзначити наших японських друзів і партнерів, які більше за інших розуміють і знають, що таке атомна катастрофа і наслідки радіації. Вони першими пережили таку біду в 1945 році, та й тепер - технічна аварія на Фукусіма знову поставила під удар безпеку та добробут цієї країни. Минулого року саме уряд Японії виділив грант на створення технічної бази фондів, завдяки чому наш музей першим в Україні освоїв високі сучасні технології. На ці ж гроші музей придбав аудіо гіди - такі необхідні для обслуговування індивідуальних іноземних туристів. Звичайно, в 25-річницю аварії на ЧАЕС інтерес до музею помітно активізувався - часом навіть не встигаємо прийняти всіх бажаючих.

Але окремо хочеться сказати і про тих людей, які свого часу, ризикуючи життям і здоров'ям, брали участь у ліквідації наслідків аварії на АЕС або ж працювали на об'єкті укриття, а зараз з’ясувалося, що вони нікому не потрібні зі своїми проблемами. Ось вони й приходять до нас, як в останню інстанцію, але все що ми можемо для них зробити - це вислухати їхні проблеми і морально підтримати, адже найголовніше для них бути почутими і не бути забутими.

http://www.golosua.com/ua/main/article/intervyu/20110424_a-korolevskaya-nash-muzey-pobujdaet-dumat-ponimat-i-analizirovat-i-krome-togo-on-vliyaet-na-prinyatie-resheniy

Презентація книги спогадів ліквідаторів «ЖИВІ, ПОКИ НАС ПАМ’ЯТАЮТЬ»

Національний музей «Чорнобиль», 18 квітня 2011р. о 11.00

В прес-конференції візьмуть участь:

• генеральний директора ДСП ЧАЕС Ігор Грамоткін
• перший директор об’єкту «Укриття» Володимир Щербина
• директор об’єкту «Укриття» у 1995-2002 рр. Валентин Купний
• доктор фізико-математичних наук, профессор, генеральний директор МНТЦ «Укриття»  у 1993-1996 рр., заместитель генерального директора по науке и новым технологиям «Украинской государственной корпорации «Радон» Володимир Токаревський

Автор Олександр Купний - ліквідатор 3-й категорії, працював на Чорнобильській АЕС  з травня 1988 по червень 2009 року, з них 10 років –  на об’єкті «Укриття», неодноразово з фотокамерою ходив у середину зруйнованого 4-го енергоблоку, що вже 25 років носить назву об’єкт «Укриття».   Автору небайдужа доля цього небезпечного об’єкту, який майже 20 років за допомогою світової спільноти, ми намагаємось перетворити у безпечну екологічну систему.   Як зробити його не тільки безпечним для людей, а й захистити від наших помилок?  Коли буде побудовано Новий безпечний конфаймент?  Скільки буде коштувати його експлуатація?  Які системи контролю та безпеки будуть в ньому працювати? Як будемо вилучати ядерне паливо?  Де будемо його зберігати? Ні на одне питання сьогодні не має чіткої та однозначної відповіді…

Розмовляючи з ліквідаторами багатьох професій – фізиками-ядерниками, хіміками, інженерами-механіками, тощо – автор записав їх спогади та роздуми, які і пропонує вашій увазі. Багато хто з співрозмовників виявився настільки відвертим, що не все з почутого автор вважав за можливе включити до книги. Але ті розповіді, що увійшли вражають своєю правдивістю.

Закінчується книга блоком авторських фотографій, які показують сучасний стан об’єкту «Укриття». Фото публікуються уперше.

Книгу видано двома мовами російською та англійською, у редакції автора.

За додатковою інформацією та з метою акредитації на подію просимо звертатися:

425-43-29, 050-917-39-76  Анна Віталіївна Королевська

museum@chornobylmuseum.kiev.ua

Місце проведення:  Національний музей «Чорнобиль»

м.  Київ, пров. Хорива, 1,

18 квітня 2011 р.  о  11.00

Дата проведения 04.02.2011 г. Национальный музей "Чернобыль", переулок Хоревой, 1

Вход свободный.

CHORNOBYL in my heART / ЧОРНОБИЛЬ В МОЄМУ СЕРЦІ /

виставка-акція авторських плакатів учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України, професора Олега ВЕКЛЕНКА

10 грудня 2010 р. у Національному музеї  “Чорнобиль”  відкривається  виставка, що розповідає про одного з учасників  Чорнобильських подій 1986-го, офіцера запасу, художника, нині професора Харківської академії мистецтв – Олега Векленка.

Одного ясного квітневого дня викладач Харківського художньо-промислового інституту Олег Векленко несподівано отримав повістку з військкомату. Не встиг отямитись, як опинився за сотні кілометрів від рідної домівки на Чорнобильській атомній станції та пробув там два місці. Сталося це наприкінці квітня 1986 року, через кілька днів потому, як рвонув 4-й блок.

Так трапилось, що саме з Харкова у перші дні після аварії на ЧАЕС призвали чи не найбільше резервістів - «партизан» до військових частин протихімічного захисту. Майже всі вони отримали великі дози опромінення. Командири заспокоювали: «Двадцять п’ять рентген – ніщо, п’ятдесят – норма. Навіть отримавши сто рентген – можна жити. А з Києва втікають… то паніка!». «Ми теж тоді так думали, – згадує Олег Векленко – настрій у всіх був майже піднесений. Кожен відчував себе героєм».

Почав малювати майже машинально, хлопці побачили: «Зроби портрет, матері відішлю». Вперше відчув свою потрібність. Приймали всюди як рідного, малюнки вішали на Дошку пошани, листи доходили «Чорнобиль, художнику».

Повернувся додому – тут, в Інституті радіології для нього інший Чорнобиль почався. Запаморочення, капельниці, уколи. І дуже захотілося вижити. Серйозно зайнявся здоров’ям, почав бігати, хоча, він завжди бігав. І в Чорнобилі теж. А от там, якраз і не треба було цього робити. Почав поступово видряпуватися з прірви, збирати себе. І не тільки фізично.

В процес осмислення того, що сталося, Олег додав свою професію. І залучив до нього дизайнерів-графіків усього світу, коли у 1991 році до п’ятої річниці Чорнобиля влаштував Міжнародну триєнале плакату екологічного спрямування «4-й Блок». На заклик Олега Векленка кожні три роки відгукуються сотні дизайнерів з 52 країн світу. Завдяки «4-му Блоку» Харків став світовою столицею екологічного плакату.

Плакатна акція учасника ліквідації аварії на ЧАЕС Олега Векленка «Чорнобиль в моєму серці», об’єднала слова поваги, гіркоти, співчуття дизайнерів з багатьох країн світу і документальні світлини, зроблені ним у 1986 році в одне ціле. На плакатах  тексти - відповіді  на три простих питання :

1. Що означає для Вас слово Чорнобиль?

2. Що Ви відчули, коли вперше почули про аварію на ЧАЕС?

3. Чи вірите Ви, що за допомогою мистецтва можна змінити ставлення людей до екологічних проблем?

Відсилаючи в минуле, плакати і тексти зненацька повертають нас до проблем сьогодення та спонукають до роздумів про майбутнє.

В експозиції виставки 20 авторських плакатів, унікальні документи 1986 року, листи та малюнки Олега Векленка з колекції Національного музею «Чорнобиль».

Національний музей „Чорнобиль”   запрошує  на відкриття виставки-акції  авторських плакатів учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України, професора Олега ВЕКЛЕНКА CHORNOBYL in my heАRT /ЧОРНОБИЛЬ У МОЄМУ СЕРЦІ/ яке  відбудеться 10 грудня (п’ятниця) о 16.00 у виставковому залі музею на першому поверсі.

Вхід вільний

Адреса музею: м.Київ, провулок Хоревий,1

тел. 417-54-22. www. chornobylmuseum.kiev.ua