POST CHERNOBYL - Fiat lux! Да будет свет! Хай буде світло! » Судові справи

Возвращение социальных споров в административные суды

glavred — Wed, 21 Jul 2010 04:39:46 +0000

Возвращение социальных споров в административные суды

15.07.2010

В марте вступил в силу закон, по которому рассмотрение чисто административных по природе пенсионных споров и споров относительно социального обеспечения переведен из административного судопроизводства в гражданское. Это вызвало значительное недовольство истцов, дела которых начали футболить.

Верховный Суд обратился в Конституционный Суд относительно неконституционности этого закона как ограничивающего право на судебную защиту.

Не дожидаясь решения Конституционного Суда, законом о судоустройстве социальные споры назад передаются административной юрисдикции. Интересно, что предложение об этом внесли авторы предыдущей идеи.

Поддерживая правильность такого решения, должны признать, что такая непоследовательность и опрокидывание дел вызовет справедливое возмущение деятельностью законодателя. А возможно, такие «карусели» делаются сознательно, чтобы отбить у граждан желание судиться с государством.

Сайт Константиновского союза «Инвалиды Чернобыля»,

http://incher.org.ua

Зразок Заперечення на заперечення на адмінпозив

glavred — Mon, 31 May 2010 18:55:17 +0000

Івано-Франківський окружний

адміністративний суд

(судді ______________________)

Позивач:______________________

Справа: ______________________

З А П Е Р Е Ч Е Н Н Я

на заперечення Івано-Франківської ОДА на адміністративний позов про визнання дій відповідача неправомірними.

Зауваги:

· Окремі твердження представників відповідача підпадають під 366-у статтю Кримінального кодексу України, згідно якої наступає відповідальність у вигляді штрафу або обмеження волі на строк до 3-х років «за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей…»

· У Кримінальному кодексі України є стаття 365 «Перевищення влади або службових повноважень», яка стосується напряму членів обласної тимчасової комісії з визначення статусу осіб, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. Там записано, що «Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян… карається… обмеженням волі на строк до п’яти років...» Чи не варто владоможцям над цим замислитися, а не звинувачувати постраждалих у бездіяльності щодо захисту своїх прав?

Стосовно заперечення відповідача вважаємо за необхідне виставити наші аргументи щодо його спростування:

1. Посвідчення ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС вперше було видано не в 1993, а в 1991 році – радянське посвідчення категорії 2. У 1993 році видано посвідчення УРСР 2-ої категорії на підставі Закону від 28 лютого 1991 року. Пункт 2-ий ст.14 цього Закону визначив, що право на 2-у категорію мали учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які працювали у зоні відчуження у 1986—1987 роках. Між іншим Закон не прив’язував до кількості днів перебування в зоні.

2. У зв’язку із змінами від 01липня 1992 року до Закону УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції 1991 року, Постановою Верховної Ради України (Відомості Верховної Ради України 1992, №37, ст.544) передбачалося, що пенсії призначені до 01 липня 1992 року відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакціях 28 лютого та 19 грудня 1991 року не переглядаються. Ця позиція підтверджує волю законодавчого органу, що Закони України не мають зворотної дії. Ця норма відповідає 22-ій статті Конституції України. Посвідчення видали у відповідності до Постанови КМ № 44 від 18.06.1991р. ЇЇ пункт 10-ий гласить : «Видача посвідчень учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС провадиться на підставі одного з таких документів:

б) воєнний білет з відміткою про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження;

д) довідка про право на підвищену оплату праці за роботу в населених пунктах розташованих в зоні відчуження;

є) довідка, що дає право на пільгову пенсію за роботу у відповідних зонах небезпеки у 1986—1988 роках.

Посвідчення, видано згідно постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 02 липня 1990 року № 148 (мова йде про радянське посвідчення).

Вказані документи у наших воїнів були в наявності. Отже, наведене вище свідчить, що рішення обласної тимчасової комісії звузило зміст і обсяг прав позивача.

3. Твердження про Постанову КМ України № 501 від 25. 08. 1992 року недоречне. Між іншим, Постанови №501 і №51 різні, інакше для чого їх приймати якщо сутність однакова. Оригінальне і недоумкувате твердження, що статус 2-ої категорії не різниться від 3-ої.

4. Розпорядженням ОДА (№ 184 від 26.03.1997 р.) надані обласній тимчасовій комісії з перевищенням повноважень. Постанова КМ України №135 від 04.02.1992 р. (п.3-ій, абзац 2-ий) гласить: « у разі коли документи згідно, якими було видано посвідчення, не дають змоги підтвердити статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, посвідчення підлягає вилученню за рішенням органу, яким це посвідчення видано». У розпорядженні ОДА ця норма записана у останньому абзаці пункту 3.3. (Де рішення ОДА?)

Примітка: якщо чиновникам не зрозуміла вимога постанови щодо заслуховування пояснень громадян, то варто було звернутись за роз’ясненням. До речі, у моїй довідці щодо оплати праці, зазначено, про підвищений її розмір за всі дні перебування у 30-ти кілометровій зоні. Пояснення воїнів батальйону, сформованого на принципах воєнного часу, якраз би зняли застороги у чиновників.

5. Нікого на засідання комісії не запрошували, а про її рішення не повідомляли. Якщо це не так, нехай відповідач надасть відповідні підтвердження на підставі чинного законодавства.

6. Право підпису протоколу належало виключно голові комісії, а він на засідання не ходив. Порушено ще одну норму, що за рішення мала б голосувати більшість членів комісії, а на окремих засіданнях їх було 5 із 12.

7. Звідки взялося твердження, що перебування в зоні відчуження могло бути лише на реакторі ЧАЕС? Воєнний підрозділ був протипожежний, зона його дій 30-ти кілометрова – де горіло, там гасили. Що має на увазі під господарськими роботами, відповідач не розшифровує. Батальйон мав у розпорядженні 52 одиниці спецтехніки. Доставка пального, ремонт і обслуговування автономної електростанції та засобів зв’язку, харчування солдат та інше їх побутове забезпечення. Хіба ці роботи не пов’язані з ліквідацією катастрофи? І все це тривало 48 діб.

8. Якщо посвідчення воїнам в/ч 6033 були видані з порушенням вимог Закону,то хто із чиновників ОДА був притягнутий хоча б до адміністративної відповідальності ?

9. Чинним законодавством довідки на підставі журналу доз опромінення не передбаченні. Там визначено: посвідчення про відрядження, довідка командира військової частини, довідка про оплату праці та архівні довідки. Між іншим ми, це підтверджуємо офіційною відповіддю Управління МНС в області щодо відсутності наявних матеріалів.

10. Воєнна в/ч 6033 підпорядковувалася і розміщалася у місці дислокації 25-ої бригади хімзахисту Міноборони СРСР (йде мова про 1000 солдат, то ж про яке село Оране може йти мова!?).

11. У військовому квитку зазначено, що воїни в/ч 6033 брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 18 липня по 03 вересня 1986 року – 48 діб. Запис скріплено гербовою печаткою і станом на сьогоднішній день його не визнано сфабрикованим.

12. Відповідач для себе прийняв завідомо викривлене твердження щодо спірності наявних підстав для видачі посвідчень 2-ої категорії. Розпорядження ОДА (№184 від 26.03.97р.) передбачало, що «якщо це питання є спірним, відповідні матеріали надсилаються органами, якими вони видані, на розгляд спірної комісії при МНС України для остаточного рішення, яке доводиться до відома особи, документи якої перевірялись». На жаль, цього не було зроблено.

«____» «________________» 2010 р. _________________________

Справа №2-а-222/10

glavred — Tue, 25 May 2010 10:04:28 +0000

Справа №2-а-222/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

09 квітня 2010року м.Балаклія

Балаклійський районний суд Харківської області в складі: головуючого — Муленко Л.М., за участю секретаря — Комар Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на складність у викладенні мотивованої постанови суду, пов’язану з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити її вступну та резолютивну частини.

“Керуючись ст.ст.9, 11, 12, 18, 71, 128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.8, 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст.ст.50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796–ХІІ від 28.02.1991 року, ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, ч.4 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №458/95-ВР від 23.11.1995 року, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області по не виконанню з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року, і з 22.05.2008 року приписів ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та з 01.01.2004 року до 01.01.2006 року приписів Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання в належних розмірах пенсії по інвалідності, додаткової пенсії та підвищення до пенсії.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області вчинити дії щодо перерахунку ОСОБА_1 відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»: з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року пенсії по інвалідності з розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, і з 22.05.2008 року — пенсії по інвалідності з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи виключно із законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком, та провести їх виплату з урахуванням фактично сплачених сум пенсій; підвищення до пенсії з 01.01.2004 року до 01.01.2006 року як інваліду війни ІІІ групи в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком відповідно до встановленого законом мінімального розміру пенсії за віком, та провести відповідні виплати.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.”

Мотивована постанова буде складена не пізніше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя

Справа №2-а-222/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2010 року м. Балаклія

ВСТАНОВИВ:

15.02.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області, в якій просив визнати незаконними бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому пенсії виключно з законодавчо встановлених розмірів та відмову в проведенні відповідного перерахунку та виплати; зобов’язати відповідача, починаючи з 01.01.2004 року провести перерахунок його пенсії відповідно до ст.ст.50,54,67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а саме: установити основну пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року, та починаючи з 01.01.2008 року установити основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, а також проводити відповідні виплати; зобов’язати відповідача, починаючи з 01.09.2004 року відповідно до Постанови КМУ від 13.07.2004 року №894 здійснити збільшення розміру пенсії на 12%, та починаючи з 01.01.2006 року відповідно до Постанови КМУ від 27.12.2005 року №1293 “Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснити збільшення розміру пенсії у 3,5 рази, та проводити відповідні виплати; зобов’язати відповідача відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року установити підвищення до пенсії як інваліду війни ІІІ групи в розмірі 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2008 року — підвищення до пенсії як інваліду війни ІІ групи в розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком, та проводити відповідні виплати; зобов’язати відповідача проводити нарахування та виплату пенсії виключно з законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог ст.46 Конституції України, ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, Постанови КМУ від 16.07.2008 року №654, а також з урахуванням нормативно-правових актів, які встановлюють більший, порівняно з існуючим, мінімальний розмір пенсії за віком та в наступні роки також нараховувати та виплачувати пенсію відповідно до законів і виключно з законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком на день фактичного виконання нарахування та виплати.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що має право на отримання зазначених виплат, однак пенсія у належному розмірі йому не виплачується. У зв’язку з цим він у січні 2010 року звернувся до управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області із заявою про перерахунок пенсії, однак йому було у цьому відмовлено.

Вважає бездіяльність відповідача по ненарахуванню та невиплаті пенсії протиправною, оскільки цим порушено його конституційні права.

Позивач в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу без його участі в судовому засіданні.

Представник відповідача подав заперечення на адміністративний позов, у яких просив розглянути справу без його участі, адміністративний позов залишити без задоволення, провадження у справі закрити. Обґрунтовуючи заперечення на позов, зазначив, що ОСОБА_1 з 03.10.2002 року по 07.02.2007 року отримував пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов’язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за нормами Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991 року. З 08.02.2007 року він отримує пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов’язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за нормами цього Закону.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986—1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. Зазначеною статтею передбачено, що розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи не може бути нижчим ніж 6 мінімальних пенсій за віком, для інвалідів 2 групи – 8 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до статті 67 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Згідно з статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Також, відповідно до ч.7 ст.54 Закону порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, який своєю постановою від 3 січня 2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі – Постанова № 1) встановив базову величину для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій у розмірі 19 гривень 91 копійка. Саме згідно з положенням цієї постанови відповідач визначив розмір пенсії позивачеві, а саме до 01.09.2004 року мінімальний розмір пенсії по ІІІ групі інвалідності становив 19,91Ч6, по ІІ групі інвалідності – 19.91×8. Відповідач не погоджується з позивачем стосовно застосування для розрахунку пенсії та додаткової пенсії згідно ст.ст.50,54 Закону №796-ХІІ величини мінімальної пенсії за віком, встановленої Законами України про Державний бюджет України, оскільки ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закріплює норму, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, застосовується виключно для розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року №894 мінімальний розмір пенсії з 01.09.2004 року збільшується на 12%, по ІІІ групі інвалідності – 19,91Ч6Ч1,12, по ІІ групі інвалідності — 19,91Ч8Ч1,12.

Постановою КМУ від 27 грудня 2005 року №1293 «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1 січня 2006 року передбачено збільшення розмірів пенсій по інвалідності, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році — у 3,5 рази: по ІІІ групі інвалідності — 19,91×6х1,12×3,5, по ІІ групі інвалідності — 19,91×8х1,12×3,5. Зазначеною Постановою встановлено мiнiмальний розмiр пенсій для інвалідів ІІІ групи у розмірі 467,00 гривень, для інвалідів ІІ групи – 500,00 гривень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змiн до деяких законодавчих актів України» внесено змiни до Закону України «Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи», а саме у статті 50 встановлено, що особам, вiднесеним до категорії 1, призначається щомiсячна додаткова пенсiя за шкоду, заподiяну здоров'ю, у розмірі — iнвалiдам IIІ групи — 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам ІІ групи – 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, частини 3 i 4 статтi 54 замiнено текстом: У всіх випадках розмiри пенсiй для iнвалiдiв, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема: для учасникiв лiквiдацiї наслiдкiв аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році — по ІIІ групi iнвалiдностi – 180% прожиткового мінімуму для осiб, якi втратили працездатнiсть, по ІI групi iнвалiдностi – 200% прожиткового мінімуму для осiб, якi втратили працездатнiсть.

Розмiр прожиткового мінімуму для осiб, якi втратили працездатнiсть, визначається на момент виплати пенсії згiдно iз Законом про Державний бюджет України i не може коригуватися iншими нормативно-правовими актами.

Тобто, починаючи з 1 сiчня 2008 року розмiри пенсiй та додаткових пенсiй встановлюються з урахуванням вищезазначеного Закону. Ці зміни були враховані при обчисленні пенсії позивачу.

Рiшенням Конституцiйного Суду України вiд 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституцiйними положення статтi 67 роздiлу 1 пунктів 2-4, 6-8, 10-18, пiдпункту 7 пункту 19, пунктiв 20-22, 24-34, пiдпунктiв 1-6, 8-12, пункту 35, пунктiв 36-100 роздiлу II “Внесення змiн до деяких законодавчих актів України”.

Постановою Кабiнету Міністрів України вiд 28 травня 2008 року №530, яка набрала чинності 22.05.2008 року, врегульовано деякi питання соцiального захисту окремих категорiй громадян, зокрема громадян, якi отримують пенсії, вiдповiдно до Закону України «Про статус та соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи». Пунктами 4 та 6 зазначеної постанови передбачено щомiсячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю відповідно до Закону інвалідам ІІІ групи — у розмірі 15% від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність та мінімальний розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи – 870 гривень, інвалідам ІІ групи — у розмірі 20% від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність та мінімальний розмір пенсії для інвалідів ІІ групи – 965 гривень.

Постановою Кабiнету Міністрів України вiд 16 липня 2008 року №654 «Про пiдвищення пенсiйного забезпечення громадян» для осiб, що отримують пенсiю вiдповiдно до Закону з 1 липня 2008 року встановлено доплату з тим, щоб їх пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством) досягали таких розмірів: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році по ІІІ групі інвалідності – 980 гривень, по ІІ групі інвалідності – 1090 гривень

На підставі цієї постанови з 01.09.2008 року втратила чинність Постанова КМУ від 03.01.2002 року №1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”.

Відповідач вважає незрозумілим питання щодо вимоги позивача про проведення перерахунку пенсії, починаючи з 01.01.2004 року щодо підвищення до пенсії відповідно до ч.4 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №458/95-ВР від 23.11.1995 року як інваліду війни ІІІ групи – 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни ІІ групи – 350 відсотків мінімальної пенсії за віком...

Пунктом “е” ч.2 постанови КМУ від 03.01.2002 року №1 встановлено, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка проводиться розрахунок підвищень, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а саме по ІІІ групі інвалідності – 19,91*200%=39,82 грн. за період з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року, що і отримував ОСОБА_1 до внесення змін з 01.01.2006 року згідно Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 05.10.2005 року №2939-IV.

Відповідно до Закону України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік” мінімальний розмір пенсії з 01.01.2005 року становив 332 гривні, але статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсiйне страхування» передбачено, що мiнiмальний розмiр пенсій у розмiрi прожиткового мінімуму для осiб, якi втратили працездатнiсть, застосовується виключно для визначення розмiрiв пенсiй, призначених виключно з цим Законом.

Згідно Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 05.10.2005 року №2939-ІV, який набрав чинності 01.01.2006 року, частину 4 ст.13 викладено в такій редакції: “інвалідам війни пенсії або щомісячне грошове утримання, чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується інвалідам ІІІ групи – на 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам ІІ групи – на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Ці зміни були враховані при перерахунку підвищення до пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2006 року.

Крім того, відповідач звертав увагу суду на порушення позивачем річного строку для звернення до суду з адміністративним позовом.

Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А №406737 (а.с.7), інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов’язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №261110 від 03.02.2010 року (а.с.9). ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів, що підтверджується копією посвідчення серії Є №125602, виданого 05.02.2010 року (а.с.8).

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 12.05.2009 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області зробити перерахунок та виплачувати йому державну та додаткову пенсію по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, визнано протиправною бездіяльність управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області по невиконанню в 2007 році приписів ст.ст.50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов’язано управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 08.02.2007 року по 31.12.2007 року пенсії по інвалідності з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 року апеляційну скаргу управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області залишено без задоволення, а вказану постанову – без змін (а.с.20-23).

За таких обставин суд вважає, що підлягають судовому розгляду вимоги позивача про перерахунок пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за період з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року та з 01.01.2008 року.

З письмових заперечень, наданих управлінням Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області, вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області і на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю.

19.01.2010 року ОСОБА_1 звертався до управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області з заявою про здійснення перерахунку і виплати пенсії по інвалідності, додаткової пенсії, підвищення до пенсії, та збільшення розміру пенсії (а.с.11).

28.01.2010 року управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області відмовило ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку і виплаті вказаних пенсійних виплат, вказуючи на відсутність підстав для такого перерахунку та правомірність визначення розмірів пенсій (а.с.12,13).

Запереченнями на позовну заяву підтверджуються доводи позивача про те, що пенсія йому нараховувалася не відповідно до вимог ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відповідно до підзаконних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до вимог ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком, по ІІ групі інвалідності — 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до 1 категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам ІІІ групи – 50% мінімальної пенсії за віком, інвалідам ІІ групи – 75% мінімальної пенсії за віком,.

З положеннями даних норм співпадає припис п.4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМУ від 30.10.1997 року №523.

Згідно зі ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що набрав чинності 01.01.2004 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до вимог ч.3 ст.45 Конституції України пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, визначається Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

За змістом абз.3 ст.1 вказаного Закону, державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до вимог Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум встановлюється для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет на відповідний рік.

Визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є певним стандартом, в порівнянні з яким визначаються розміри інших видів виплат та допомоги.

Тобто, мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є відправною величиною від якої проводиться розрахунок державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначених за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з положенням ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому нормативно-правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за Конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають ч.1 ст.50 та ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року та №654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Безпідставним є посилання відповідача на ч.5 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України. Оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача встановлених цим же законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього закону в тому числі й інших законів, якими встановлений розмір мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача щодо виплати позивачу державної пенсії та додаткової пенсії в розмірах, які не відповідають Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та діючому законодавству.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок пенсії позивачу управління Пенсійного фонду України в Балаклійському районі Харківської області провело, виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка, встановленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі – Постанова КМУ від 03.01.2002 року №1).

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 року №894 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.09.2004 року позивачу було збільшено розмір пенсії на 12%.

З 01.01.2006 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір пенсії позивачу було збільшено у 3,5 рази.

Стосовно здійснення позивачу перерахунку пенсії по інвалідності ІІІ групи та додаткової щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю за 2004—2006 роки та з 01.01.2007 року по 07.02.2007 року суд вважає їх підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

Згідно ст.1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік», затверджено на 2004 рік прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність — 284 гривні 69 копійок.

Згідно зі ст.63 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року, затверджено на 2005 рік прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність — 332 гривні.

Відповідно до ст.65 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено в розмірі: з 01.01.2006 року – 350 гривень, з 01.04.2006 року – 359 гривень, з 01.10.2006 року по 31.12.2006 року – 366 гривень.

Згідно ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489-V прожитковий мінімум з 01.01.2007 року по 31.03.2007 року становив 380 гривень.

Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-ІV) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки вказаний мінімальний розмір є певним стандартом, в порівнянні з яким визначаються розміри інших видів виплат та допомог. Тобто, мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є відправною величиною, від якої проводиться розрахунок державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначених по Закону №796-ХІІ.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 109 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»: «Надати право Кабінету Міністрів України в 2006 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами».

Судом встановлено, що пенсію позивачу управління Пенсійного фонду України у Балаклійському районі Харківської області в 2006 році нараховано і виплачено відповідно до постанов КМУ №894 та №1293.

Проте, суд не може погодитися з таким розрахунком, проведеним відповідачем, щодо обчислення пенсії позивача та з посиланням відповідача на ст.ст.50, 54 Закону №796–ХІІ, згідно з якою порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, як і не може погодитися з тим, що застосування щодо спірних правовідносин ст.28 Закону №1058-ІV суперечить вимогам частини 3 цієї статті, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 тієї ж статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Закон №796-ХІІ має вищу юридичну силу і виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме Закон підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.

Крім того, згідно ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, і додаткової пенсії визначається Кабінетом Міністрів України. Проте, надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Тому Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом №796-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій. Навпаки, у ч.1 ст.67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі №796-ХІІ викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом №796-ХІІ, є безпідставним.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме статті 50 та 54 Закону №796-ХІІ і розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання пенсії, передбаченої ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру пенсії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дія ст.с.50 і 54 Закону №796-ХІІ не зупинялася, Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік» неконституційним не визнаний та діяв протягом 2006 року.

Тому саме встановлені Законом мінімальні розміри пенсії за віком повинен брати відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії.

Відповідно до ч.3 ст.67 Закону України №796-ХІІ, яка набрала чинності 31.10.2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсій, визначений відповідно до ст.54 Закону України №796-ХІІ, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на призначення з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року пенсії по інвалідності в розмірі не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком та на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як інваліду ІІІ групи в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку пенсії по інвалідності та додаткової щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню з таких підстав.

Відповідно до підпункту 15 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ (далі Закон №107-VІ) до статей 50 і 54 Закону №796–ХІІ внесені зміни, згідно яких у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для учасників ліквідації аварії на Чорнобильський АЕС у 1986 році: по ІІ групі інвалідності – 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; також, особам, віднесеним до категорії 1, додаткова щомісячна пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі: 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до нової редакції Закону України №796-ХІІ з 01.01.2008 року вихідним критерієм розрахунку пенсії по інвалідності та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, щодо яких встановлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Згідно зі ст.58 Закону №107-VІ прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлюється в розмірі: з 1 квітня — 481 гривня, з 1 липня — 482 гривні, з 1 жовтня — 498 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України №10–рп/2008 від 22.05.2008 року у справі «щодо предмета та змісту закону про державний бюджет України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу 1, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу ІІ Закону України №107-УІ. Пунктом 6 зазначеного Рішення визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України №107-VІ, визнаних не конституційними.

Таким чином, положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 року втратило чинність 22 травня 2008 року. Тому, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст.28 Закону №1058-ІV встановлюється в розмірі, визначеному законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки вказаний мінімальний розмір є певним стандартом, в порівнянні з яким визначаються розміри інших видів виплат та допомог.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області у 2008 році повинно було нараховувати та сплачувати позивачу пенсію по інвалідності та додаткову щомісячну пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, передбачені ст.ст.50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.05.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності підпункту 15 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючих норм ст.ст.50 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нараховувати та здійснювати позивачу виплати відповідних пенсій.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача відповідають Закону України №796-ХІІ, і він має право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком та на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як інваліду ІІ групи в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, але не з 01.01.2008 року, а з 22.05.2008 року, тобто з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

Розрахунок пенсії позивачу управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області з 01.07.2008 року проводило на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 року №654, згідно якої для осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону №796-ХІІ, з 01.07.2008 року встановлено доплату з тим, щоб пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, інвалідів ІІ групи досягали розміру 1090 гривень.

Суд не може погодитись з таким розрахунком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, і додаткової пенсії визначається Кабінетом Міністрів України, і, встановлюючи такий порядок, останній не може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

Крім того, у ч.1 ст.67 Закону №796-ХІІ встановлено, що розміри доплат, пенсій і компенсацій, підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Знову ж таки, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме статті 50 та 54 Закону №796-ХІІ і розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, а не Постанова КМУ, на яку посилається відповідач.

Таким чином, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, що береться для визначення мінімального розміру пенсії за віком, з 01.04.2008 року встановлено в сумі 481 гривня, з 1 липня — 482 гривні, з 1 жовтня — 498 гривень. Тому саме ці встановлені Законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що беруться для визначення мінімального розміру пенсії за віком, повинен брати відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії.

Судом встановлено, що пенсію позивачу ОСОБА_2 Пенсійного Фонду у Балаклійському районі Харківської області у 2008 році нараховано і виплачено відповідно до постанов КМУ №894 та №1293.

Суд не може погодитися з таким розрахунком, проведеним відповідачем, щодо обчислення пенсії позивача та на посилання відповідача на ст.ст.50, 54 Закону №796–ХІІ, згідно з якою порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, як і не може погодитися з тим, що застосування щодо спірних правовідносин ст.28 Закону №1058-ІV суперечить вимогам частини 3 цієї статті, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 тієї ж статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягають саме статті 50 та 54 Закону №796-ХІІ і розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі «Про державний бюджет України» на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку пенсії по інвалідності та додаткової щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з 01 січня 2009 року в розмірі: пенсії по інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії – 75% мінімальної пенсії за віком, суд вважає їх підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

В ч.1 ст.54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 №835-VI (далі Закон №835-VІ) зазначено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Законом України «Про Державний бюджет на 2009 рік» ніяких змін до Закону №796-ХІІ не вносилось. Згідно Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» з 01.11.2009 року становив 573 гривні.

Тобто, при нарахуванні пенсії позивачу з 01.01.2009 року відповідач повинен брати прожитковий мінімум в зазначених розмірах прожиткового мінімуму, оскільки саме він береться для визначення мінімальної пенсії за віком при нарахуванні та виплаті пенсії по інвалідності та додаткової пенсії згідно Закону №796-ХІІ.

Наявність такого права у позивача гарантується Конституцією України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на вищевикладене, дії відповідача є неправомірними та такими, що порушують законне право ОСОБА_1 на отримання пенсії по інвалідності та додаткової щомісячної пенсії, за шкоду, заподіяну здоров’ю, в належних розмірах.

Стосовно позовних вимог щодо зобов’язання відповідача відповіднодо ч.4 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” установити підвищення до пенсії з 01.01.2004 року як інваліду війни, то вони підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що була чинною до 01.01.2006 року, передбачено, що інвалідам війни пенсії підвищуються у таких розмірах: інвалідам І групи – у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком, ІІ групи — 350% мінімальної пенсії за віком, ІІІ групи — 200% мінімальної пенсії за віком. Згідно зі ст.63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004 року, на 2005 рік затверджено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 332 гривні.

Із письмових пояснень відповідача вбачається, що позивач отримував підвищення до пенсії з 01.01.2004 року по 31.12.2005 року в розмірі 39,82 гривні, виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 року, який набрав чинності 01.01.2006 року, ч.4 ст.13 Закону викладено в новій редакції: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне грошове утримання, чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується інвалідам І групи – у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам ІІ групи – у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам ІІІ групи – у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».

З 01.01.2006 року ОСОБА_1 отримував підвищення до пенсії у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму.

Таким чином, позивач має право на підвищення пенсії у встановленому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” розмірі – 200% мінімальної пенсії за віком, але тільки до 01.01.2006 року, оскільки з 01.01.2006 року було встановлено новий розмір підвищення до пенсії.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача, починаючи з 01.09.2004 року відповідно до Постанови КМУ від 13.07.2004 року №894 здійснити збільшення розміру пенсії на 12%, та починаючи з 01.01.2006 року відповідно до Постанови КМУ від 27.12.2005 року №1293 “Про збільшення розмірів пенсій деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснити збільшення розміру пенсії у 3,5 рази, у зв’язку з тим, що вказані постанови чинні та передбачають відповідні підвищення пенсії, а також проводити відповідні виплати, суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Таким чином застосуванню підлягає Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” як нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу порявняно з постановами Кабінету Міністрів України.

Враховуючи те, що відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов ' язку щодо нарахування та виплати позивачу пенсії в належному розмірі, с уд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області по не виконанню з 01.01.2004 року по 07.02.2007 року і з 22.05.2008 року приписів ст.ст.50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та з 01.01.2004 року до 01.01.2006 року – приписів Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання пенсії по інвалідності, додаткової пенсії та підвищення до пенсії.

Оскільки на час прийняття судом постанови вказані порушення відповідачем не усунені, суд приходить до висновку про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок пенсії по інвалідності, додаткової пенсії та підвищення до пенсії і провести відповідні виплати.

Суд відхиляє заяву відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

У відповідності до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Суд встановив, що предметом оскарження є неправомірність дій управління ПФУ в Балаклійському районі Харківської області щодо нездійснення нарахування пенсії і підвищення до пенсії та їх виплати не в повному обсязі, тобто ці позовні вимоги нерозривно пов’язані між собою.

Керуючись ст.ст.9, 11, 12, 18, 71, 128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.8, 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст.ст.50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796–ХІІ від 28.02.1991 року, ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, ч.4 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №458/95-ВР від 23.11.1995 року, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Суддя

Мотивована постанова складена 13 квітня 2010 року.

Суддя

Рішення Суду щодо одноразової виплати за шкоду заподіяну здоров’ю та компенсації на оздоровлення чорнобильцю-інваліду

glavred — Mon, 12 Apr 2010 16:05:41 +0000

Судове рішення на користь чорнобильцю

Рішення Суду щодо державної та додаткової пенсії чорнобильцю-інваліду

glavred — Mon, 12 Apr 2010 15:50:24 +0000

Судове рішення на користь чорнобильцю

Пресс-релиз Европейского Суда по правам человека

glavred — Sun, 04 Apr 2010 04:16:03 +0000

Пресс-релиз Европейского Суда по правам человека — 246 (2010)

Выводы состоявшегося в Страсбурге круглого стола об эффективных средствах правовой защиты в случае неисполнения актов национальных судов

Страсбург, 23.03.2010 – Государства должны обеспечивать принятие соответствующего законодательства и наличие необходимых ресурсов для своевременного исполнения актов национальных судов, включая вынесенные против государства и его образований. Они также должны заранее определять необходимость создания национальных средств правовой защиты в случае неисполнения или медленного исполнения таких актов, как того требует Европейская Конвенция по правам человека.

К таким выводам пришли участники состоявшегося в Страсбурге 15-16 марта 2010 года круглого стола «Эффективные средства правовой защиты в случае неисполнения или длительного неисполнения актов национальных судов». Круглый стол был организован Департаментом по исполнению решений Европейского Суда по правам человека в рамках проекта, финансируемого Траст-Фондом по правам человека.

Участники подчеркнули, что в случае если проблема неисполнения или длительного исполнения является системной, создание национальных средств правовой защиты, каким бы важным это не было, не может являться долговременным решением. Такие ситуации требуют разработки на национальном уровне комплексной стратегии реформирования с участием всех заинтересованных ведомств и лиц, ответственных за принятие решений, в соответствии с Рекомендацией Комитета Министров (2008) 2 государствам-членам относительно эффективной способности быстро исполнять постановления Европейского Суда по правам человека на национальном уровне.

Участники также признали важность развития соответствующего взаимодействия между национальным и европейским уровнях на самых ранних стадиях разработки такой комплексной стратегии реформирования в ответ на нарушения Конвенции.

Данный круглый стол стал третьим по счету круглым столом, посвященным проблеме неисполнения или длительного неисполнения актов национальных судов, которая является на сегодняшний день одной из самых важных системных проблем в рамках Европейской Конвенции по правам человека, приводящей к постоянному наплыву жалоб в Страсбург.

Круглый стол объединил высоких представителей из Албании, Азербайджана, Боснии и Герцеговины, Хорватии, Греции, Молдовы, Польши, Румынии, Российской Федерации, Сербии и Украины, а также соответствующих инстанций Совета Европы, включая судей Европейского Суда и Европейскую Комиссию по эффективности правосудия. Особое внимание было уделено принятой 24 февраля 2010 года Рекомендации Комитета Министров (2010) 3 о средствах правовой защиты в случае чрезмерной длительности судебных процедур, в том числе исполнительной процедуры.

Дирекция коммуникации Совета Европы

Teл.: +33 (0) 3 88 41 25 60

Факс:+33 (0) 3 88 41 39 11

pressunit@coe.int

www.coe.int

Точная ссылка: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?Ref=PR246 (2010)&Language=lanRussian&Ver=original&Site=COE&BackColorInternet=F5CA75&BackColorIntranet=F5CA75&BackColorLogged=A9BACE

Страсбург, 16 марта 2010

Эффективные средства правовой защиты в случае неисполнения или длительного исполнения актов национальных судов

Круглый стол

Совет Европы

Страсбург, Агора

15-16 марта 2010 года

ВЫВОДЫ

Принимая во внимание постоянно растущее количество постановлений Европейского Суда по Правам Человека, выявляющих системные проблемы, связанные с неисполнением или длительным исполнением решений, вынесенных национальными судами, в которых ответчиком выступают как субъекты публичного права, в том числе само государство, так и частные лица;

Напоминая, что эффективное исполнение судебных решений является неотъемлемым элементом принципа верховенства права, соблюдение которого государства обязались гарантировать, в том числе через пункт 1 статьи 6 Европейской Конвенции по правам человека и право на справедливое судебное разбирательство;

Напоминая, что Европейская Конвенция по правам человека обязывает государства принять ex officio все необходимые меры с целью обеспечения быстрого исполнения внутренних судебных решений национальными властями и для того, чтобы сложность исполнения или отсутствие бюджетных или иных средств не могли оправдать неисполнение или длительное исполнение;

Напоминая в этой связи выводы двух предыдущих круглых столов, посвященных теме неисполнения судебных решений, которые в частности рассматривали вопросы, связанные с организацией государственных бюджетных процедур и исполнительных служб¹;

Напоминая в данном контексте закрепленное в статье 13 Конвенции требование о предоставлении эффективных средств правовой защиты, которое является прямым воплощением провозглашенного в статье 1 Конвенции принципа субсидиарности, согласно которому защита прав человека является в первую очередь обязательством национальной правовой системы;

Напоминая, что статья 13 обязывает государства обеспечить наличие средства правовой защиты, способного урегулировать по существу «спорную жалобу» в рамках Конвенции и предоставить надлежащую защиту в форме компенсации, ускорения процедур и/или в другой форме;

Принимая во внимание Рекомендации Комитета Министров Rec (2004) 6 об улучшении внутренних средств правовой защиты и Rec (2010) 3 об эффективных средствах правовой защиты в случае чрезмерной длительности процедур, а также Руководство по надлежащей практике, доклады и рекомендации Европейской Комиссии по эффективности правосудия (CEPEJ)²;

Напоминая, что установление Европейским Судом по Правам Человека нарушений Конвенции налагает на компетентные власти юридическое обязательство по безотложному принятию мер общего характера, направленных на предотвращение подобных нарушений, и что необходимость в таких мерах, в том числе предоставление внутренних средств правовой защиты, особенно срочная в случае повторяющихся нарушений, выявляющих структурные проблемы;

Подчеркивая устоявшуюся позицию Комитета Министров о том, что введение внутренних средств правовой защиты, каким бы важным оно ни было, не освобождает государства от обязательства разрешить структурные проблемы, лежащие в основе нарушений;

Отмечая в частности риск того, что структурные проблемы могут спровоцировать большое число жалоб в ожидании принятия адекватных мер защиты, и связанный с этим риск перегрузки национальных инстанций или органов, созданных Европейской Конвенцией;

Оценив обмен опытом между государствами по проблемам, с которыми они столкнулись, и конкретным мерам, принятым или предусмотренным с целью введения эффективных средств правовой защиты в ситуациях неисполнения или длительного исполнения решений национальных судов, в частности в ответ на постановления Европейского Суда;

Отметив особый опыт, накопленный в рамках пилотной процедуры и в отношении обязательств, наложенных пилотными постановлениями в отношении эффективных мер защиты, и в особенности, в отношении сроков, установленных для их введения и разрешения индивидуальных дел;

Отметив разнообразные дополнительные меры, принятые в разных странах с целью исправления последствий неисполнения или медленного исполнения решений национальных судов, в том числе введение адекватной пени или системы индексации, введение специальной компетенции для судов или специальных судебных органов по наложению денежных взысканий, возможность конфискации государственной собственности и усиление прокурорского или подобного контроля за исполнением органами государственной власти судебных решений;

Отмечая важные реформы, проводящиеся в ряде стран с целью повышения эффективности службы приставов, и продолжающуюся работу CEPEJ ;

Участники Круглого Стола:

Подчеркнули необходимость для каждого Государства иметь в распоряжении правовые инструменты и ресурсы, адекватные и достаточные для обеспечения исполнения национальных судебных решений, включая решения, вынесенные в отношении государства и его органов;

Призвали государства обеспечить, в соответствии с принципом субсидиарности, наличие механизмов для предупреждения возможной необходимости в введении внутренних средств правовой защиты;

Подчеркнули важность включения государствами в план действий, разрабатываемый в ответ на постановление Европейского Суда, вопроса о средствах правовой защиты, в особенности в ситуации, когда постановления выявляют структурные проблемы;

Особо отметили что в ситуациях, когда в основе установленных нарушений лежат структурные проблемы, введение средства защиты, будучи важным, не может само по себе являться долгосрочным решением;

Подчеркнули необходимость, в случае серьезных структурных проблем, обеспечить принятие масштабных целостных национальных стратегий, включающих в себя вопрос о средствах правовой защиты, вовлекающих всех субъектов и всех ответственных лиц, в свете рекомендации Комитета Министров CM/Rec (2008) 2 об эффективной внутригосударственной возможности для быстрого исполнения постановлений Европейского Суда;

Признали важность и необходимость скорейшего развития, как в рамках надзора Комитетом Министром за исполнением постановлений Суда, так и в рамках пилотной процедуры, взаимодействия между государственным и европейским уровнями по вопросам таких всеобъемлющих национальных стратегий;

Согласились продолжать размышления, в том числе в отношении таких вопросов как реформа службы судебных приставов, с целью ускорить и повысить эффективность реформ в соответствующих странах, и вернуться к рассмотрению достигнутых результатов в соответствующем формате при ближайшей возможности.

¹Выводы Круглого Стола «Неисполнение судебных решений по искам к государству, субъектам Российской Федерации и органам местного самоуправления: остающиеся проблемы и необходимые решения» (30-31 октября 2006 г.) и Круглого Стола «Неисполнение судебных решений национальных судов в странах членах Совета Европы: меры общего характера, необходимые для исполнения постановлений Европейского Суда» (21-22 июня 2007 г.)

²См. в частности документ CEPEJ (2009) 11Rev Указания с целью лучшей имплементации существующей рекомендации Совета Европы по исполнению решений, принятый Европейской Комиссии по эффективности правосудия на 14 пленарном заседании.

Точная ссылка: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?Ref=CM/Inf/DH (2010) 15&Language=lanRussian&Ver=original&Site=CM&BackColorInternet=C3C3C3&BackColorIntranet=EDB021&BackColorLogged=F5D383

ЗАКОН УКРАЇНИ № 1691-VІ від 18 лютого 2010 року

glavred — Sat, 03 Apr 2010 05:45:16 +0000

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами

ЗАКОН УКРАЇНИ

№ 1691-VІ від 18 лютого 2010 року

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. Частину першу статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40—42, ст. 492) викласти в такій редакції:

«1. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

2) спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства».

2. Пункт 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., №№ 35—37, ст. 446) виключити.

ІІ. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершують розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.

Президент України В. ЯНУКОВИЧ.

м. Київ, № 1691-VІ 18 лютого 2010 року.

http://www.golos.com.ua/