«ПостЧорнобиль»

Від редакції:
В сьогоднішній буремний час стає дедалі важче виживати багатьом людям, зокрема, чорнобильцям. Але, як би не псували життя економічні негаразди, як би не ускладнювалася політична ситуація, в Україні не забувають подвиг воїнів, які захищали Батьківщину від фашистської навали. І чорнобильці – не виняток. Зазирнувши свого часу в очі ядерної смерті, втративші здоров'я та побратимів-ліквідаторів, пройшовши через поневіряння в чиновницьких кабінетах, чорнобильці добре розуміють і подвиг воїнів другої світової,  і їхні проблеми. І завжди згадують їх з пошаною і щирою вдячністю.

У переддень Свята Перемоги учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Володимир Гудов пропонує спогади про свого діда, якого винесли з поля бою під Києвом без надії на життя. Та у долі свої закони. Повернувшись з "того світу", дід прожив ще довге, хоча і вкрай складне життя. У цих спогадах – біль, гордість і бажання зберегти пам'ять про людину, яка гідно пройшла через випробування долі. І ця людина, як і інші ветерани другої світової, варта нашої доброї пам'яті та поваги. 

_________________________________________

Судьба фронтовика

Великая отечественная война… Как много в этих словах! Это покалеченные судьбы, преждевременно ушедшие из жизни люди. Это также героизм и подвиг людей, защищавших свое Отечество, свой народ…

Это несчастье всего мира, страшные страницы в истории многих стран и народов. Миллионы людей умирали за бредовые идеи политических лидеров, ещё миллионы становились калеками, сиротами, оставались без средств существования в разрушенных странах. Тем не менее, за рубежом давно говорят: «Зачем так долго помнить о войне? О ней нужно просто забыть».  Но не может забыть наш народ о тех страшных событиях, когда массово погибали мирные жители, уничтожались целые народы! Миллионы людей Союза Советских Социалистических Республик погибли в той страшной войне. К примеру, в Белоруссии в этой войне погиб каждый четвертый житель республики. Страшные цифры!

В каждой семье кто-то воевал в той войне – или дед, или отец. Многие не вернулись с фронта. У нас погибли два деда (по линии отца и по линии мамы). Вернулся с фронта только двоюродный дед – Гудов Иван Максимович. Вернулся он с многочисленными ранениями, которые не давали о себе забыть все последующие годы. Как и у многих выживших фронтовиков, судьба деда оказалась очень тяжелой.

Представляю вашему вниманию воспоминания его дочери Людмилы Ивановны и сына Николая Ивановича Гудова. В воспоминаниях есть различия. Но, что смог запомнить человек в детстве, то и рассказал…

Владимир Гудов,
корреспондент "ПостЧернобыля",
участник ЛПА на ЧАЭС.

(далее...)

За выполнение приказа— распишись

Бомба

Четверг, Ноябрь 20, 2014

Сайт независимого мнения «Политическая кухня Украины»

Если вы зайдете на сайт энциклопедии и наберете фамилию штандартенфюрера СС, кавалера Рыцарского Креста с дубовыми листьями барона Манфреда фон Арденне (20 января 1907 - 26 мая 1997гг), то вы  можете удивленно прочитать, что он лауреат двух Сталинских премий 1947  и 1953гг. За что??? Талантливый физик. Автор 600 патентов. Один из пионеров телевидения.

Национальные премии ГДР за 1958 и 1965гг. Может, за телевещание? Наши  источники хранят полное молчание - ну нет в мире этого человека. На самом деле это именно Арденне, а не Курчатов, сделал Сталину атомную бомбу и фактически подарил нам роль великой державы. Сделано это было для того, чтобы Германию спасти от англо-саксов и столкнуть Россию с Америкой.

Ф. Арденне был любимым физиком фюрера. У него была своя частная лаборатория под Берлином, которую щедро финансировало министерство почт под немецкий "Уран-проект" (Kerwaffenprojekt) 1938-1945гг. Именно Манфред ф. Арденне разработал метод газо-диффузионной очистки изотопов урана (гексафторид, или шестифтористый уран, оказывается, газ) и разделения изотопов урана 235 в центрифуге.

Его лабораторию охранял полк СС. Бетонные укрепления, отборно-обученные солдаты - надо было потерять три дивизии на штурм объекта и никаких шансов взять документацию и неповрежденное (не взорванное) оборудование, тем более никаких шансов поймать этих физиков, которые могли в один миг разбежаться и лечь на дно в западной  зоне. И вдруг апрельское чудо - эсесовцы безропотно сложили оружие, весь научный состав лаборатории хочет сотрудничать именно с русскими, вся аппаратура и урановая центрифуга института сданы работающими, со всей документацией и реактивами. (далее...)

"О друзьях-товарищах, о боях-пожарищах…"

Приехал я осенью к маме в село. Дни стояли теплые, солнечные. Нужно было помочь убрать урожай с огорода. Как-то двоюродный брат сказал мне, что в селе живут два фронтовика-добровольца. Один из них – его дедушка, Панюков Иван Николаевич, 1927 г.р., второй – Акульшин Анатолий Павлович, 1927 г.р.  Интересно то, что оба ушли на войну добровольцами, не достигнув совершеннолетия.

«Добром нагріте серце» Ивана Бровко

Владимир Гудов

Прочитав статью «День космонавтики – со слезами на глазах» 2012 г. (авт. Е. Зеленская) в эл. газете «Пост Чорнобиль», вспомнил о человеке, который  работал с Сергеем Павловичем Королевым. Это – Иван Бенедиктович Бровко. Судьба этого человека также заслуживает внимания и уважения. Мне неоднократно приходилось с ним встречаться. Это Человек с большой буквы – о таких так говорят.

При очередной встрече мы обменялись авторскими книгами. Мне он подарил книгу на украинском языке «Добром нагріте серце», в которой кратко отражена  его жизнь, а также воспоминания его друзей. Родом он из с. Маячка Кобелякского района Полтавской области. Закончил Донецкий институт народного образования в Луганске, филологический факультет. Работал учителем. В 1939 году был призван в Армию и уже перед войной закончил высшее артиллерийско-ракетное военное училище по ускоренной программе с присвоением воинского звания – лейтенант и был назначен командиром одной из первых батарей «Катюш».

(далее...)

Vladimir GUDOV

731  SPECIAL BATTALION

DOCUMENTARY STORY

KIEV

PUBLISHER N. VESELICKA

2012

The author of the book "731 Special Battalion"

Lieutenant Gudov Vladimir Anatolyevich,

deputy commander of Special Battalion

in charge of policy in the year 1986.

From the author. Live and remember for the sake of that not to happen again.

The years passed. Battalion commander,

Align and check your army, man!

They fought for people, being profound,

For rescue, for solvation then.

Oh, boy, what can I see, - a ghost?

Or phantom with the fourth alive?

But three, the hosts of heaven, all lost,

They stand in transparent robes, oh, my!

Guys didn't survive to getting grey.

They passed away being young and strong,

And those who stayed, they were on way,

Forgotten in time to live alone.

English version T.Abramenkova (далее...)

Петро ШВИДЬКО: «Я працював у «команді смертників». Мій радіопозивний був 216-й»

Станіслав ПРОКОПЧУК,

«Урядовий кур’єр», 17 квітня 2013

Член штабу з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1986 рік),

кандидат технічних наук

Петро ШВИДЬКО

Свого співрозмовника — Петра Швидька, я відніс би до категорії людей унікальних. За високою порядністю і обов’язковістю, енциклопедичними знаннями і нестримним прагненням бути корисним з ними суспільству. Це яскраво проявилося за його п’ять років перебування — за власним устремлінням — в самому епіцентрі ліквідації наслідків «катастрофи ХХ століття». А ще Петро Васильович — Людина незвичайної, жорсткої принциповості у справах, що стосуються державних, тобто наших з вами інтересів. І коли зустрічає на цьому шляху людей, готових переступити через все і всіх заради власної кишені або корпоративної мети, Він кидається нерідко в нерівний бій заради торжества правди. Не завжди це, на жаль, закінчувалося переконливою перемогою. Всемогутня корупція та патологічна жадоба можновладців та їх приспішників до збагачення за рахунок інших-досить важка перешкода на шляху до соціальної справедливості…

— Петре Васильовичу, майже три десятиліття відділяють нас від тієї страшної трагедії. Як з висоти років людині, котра входила до команди смертників-ліквідаторів, видається тогочасний науково-технічний рівень готовності наддержави реагувати нестандартними рішеннями на мінімізацію жахливих наслідків випущеного з реактора немирного вже атома?..

— 10 травня 1986-го мене викликали до Москви, до Держкомвинаходів СРСР, де отримав по загривку за те, що як автор способу великотоннажного захоронення радіоактивних відходів не доповів членам урядової комісії про своє технічне рішення. Цього ж дня, а саме через дві години, мені було видано позитивне рішення на винахід (авторське свідоцтво №1426295), а через добу я вже був у Києві, у приймальні академіка Ігоря Походні, який очолював у Національній академії наук штаб з ліквідації наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС з фізичних проблем.

Згодом доля звела мене з керівником штабу ЛНА в самому епіцентрі трагедії, майбутнім Героєм Соціалістичної Праці, видатною особистістю Юрієм Миколайовичем Самойленком. Кожен у його команді був незамінним фахівцем у тих екстремальних умовах. Було сказано відкрито, що цей штаб — на відміну від інших — «команда смертників» з добровольців. Його головне завдання — максимально мінімізувати колективну дозу опромінення ліквідаторів, використовуючи робототехніку та розробки оптимальних за дозовим навантаженням технологій дезактивації покрівель між четвертим зруйнованим і сусіднім третім енергоблоками станції. Мій радіопозивний був 216-й, у начальника штабу Юрія Самойленка — 201-й. (далее...)