«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

Рубрика - Статті

14.12.2013, рубрика "Статті"

Размышления на Майдане Незалежности

Все средства массовой информации освящают события, которые происходят на Майдане Независимости в Киеве и в других городах. Трагедия, которая разыгралась вечером на Майдане 30.11.2013 г., а затем повторилась 3.12. 2013 г. на ул. Банковой всколыхнуло весь мир. Побоище, а по другому это и не назвать, проводилось тренированными в полной экипировке и подготовленными для уличных потасовок, откормленными подразделениями Министерства внутренних дел. На Майдане находились люди различных возрастных групп, но особенно много было молодежи. Били всех подряд — детей, ровесников, матерей, отцов. Жестокости нет предела. Десятки людей получили телесные повреждения, сотни и тысячи - душевные потрясения. Это войдет в историю нашей страны как трагедия народа, потому что жестоко избивали своих же беззащитных граждан. А почему и зачем? Вот над этим и стоит задуматься. После неподписания Соглашения с ЕС, молодые люди, а это студенты- передовая часть общества, в знак протеста и несогласия с руководителями страны вышли на Майдан. После полученной информации о том, что подписание готовится к весне 2014 г. митингующих становилось меньше. Люди постепенно расходились. На этом все мирно и закончилось бы в ожидани подписания Соглашения с ЕС весной 2014 г. Тем более митингующие не принимали в свои ряды представителей оппозиции, депутатов и политиков. Но власть применила силу. Спрашивается, почему? Да потому что: Первое - власть не общается с народом. (далее...)

13.12.2013, рубрика "Статті"

Перетворення Євромайдану в громадсько-політичний Рух і навпаки

Тарас Плахтій

Блог Тараса Плахтия «Динамічні мережі. Теорія та технологія», Грудень 13, 2013

Євромайдан породив новий громадсько-політичний Рух. І хоча його обриси ледь помітні, проте він вже цілком сформований та володіє майже всіма необхідними компонентами.

Головна його ідея, гасло і, одночасно, надзадача – європейський вибір України: «Україна – це Європа». За основний програмний документ Руху може слугувати Хартія Майдану, яку нещодавно з його трибуни озвучив народний депутат ВР минулого скликання Тарас Стецьків. З часів «Народного руху України за перебудову» це – чи не перший такий же широкий Рух з переважаючим позитивним «ЗА» на основі національного консенсусу, метою якого є творення, а не руйнування. Причому головну ідею поділяють як опозиція, так і влада – остання, правда, поки лише на словах. І хоча довіра до щирості намірів влади постійно зменшується пропорційно до кількості силовиків на Майдані Незалежності та кількості повідомлень про мінування станцій метро, вокзалів і аеропортів, все ж провладний електорат є, здебільшого, переконаний у цьому і сам не проти побудови Європи в Україні.

Народжений Євромайданом громадсько-політичний Рух є багатолідерним, а його структура – комбінованою: в її основі лежить гетерархія (система, яка створена різноманітними і незалежно існуючими структурами управління, що взаємно перетинаються) з елементами адхократії – множиною тимчасово організованих груп, які виникають для реалізації визначених цілей та розпускаються після їх досягнення.

Бракує лише єдиного легітимного координаційного органу, який би формалізував цей Рух в існуючому вигляді та координував би діяльність його складових, застосовуючи методологію стратегічного управління. Причому створення такого органу є актуальним вже зараз – це б сформувало суб’єктність Євромайдану, суттєво підвищило б його організаційний рівень та сприяло б його поступовому перетворенню у громадсько-політичний Рух без втрати набутого потенціалу. Авторський варіант організаційних засад побудови широкого громадсько-політичного руху був представлений в одній з попередніх публікацій.

Чи постане в Україні новий громадсько-політичний Рух?

Чи відбудеться він як впливовий актор українського політикуму, що зданий протягом тривалого часу концентрувати і утримувати увагу усіх своїх членів на початкових цілях і меті в рамках проголошених цінностей?

Чи зможе він подолати опір олігархічних монополій та корумпованої бюрократії, які, без сумніву, не зацікавлені у запровадженні реформ, що здатні запустити процес інтенсивного і всебічного розвитку українського суспільства?

Чи спроможний він стати «кузнею» кадрів і забезпечити позитивну селекцію – сформувати відкриті соціальні ліфти для молодих, перспективних, компетентних і порядних лідерів з інноваційним потенціалом?

Чи зможе він утримувати безконфліктну взаємодію лідерів чисельних власних середовищ в рамках співпраці та кооперації, формувати поле довіри між ними та пропонувати стратегії співпраці іншим організаційним суб’єктам зовнішнього середовища?

Чи зможе він частково виконувати функції профспілок по захисту інтересів працівників в умовах, коли створення повноцінного профспілкового руху в Україні наражається на адміністративний та психологічний опір?

Чи буде він спроможний вивільнити соціальну енергію своїх членів та широких мас прихильників і спрямувати її на побудову сучасного інноваційного суспільства?

На кінець, чи стане він цілісним колективним мультирозумним Суб’єктом, що захищений від зовнішнього управління і здатний створювати та втілювати успішні соціальні інновації?

Все це залежить від волі усіх учасників Євромайдану, а головне – від тих його лідерів, хто добре засвоїв уроки Майдану-2004: не можна розслаблятися після перемоги і втрачати контроль над перебігом подій; не можна цілковито довірятися вождям, дозволяючи їм утримувати монополію на володіння істиною, і в такий спосіб скидати із себе відповідальність; не можна допускати міжусобиць і втрачати вже сформовані альтернативні комунікативні площадки для аналізу викликів і вироблення узгоджених рішень. (далее...)

21.07.2013, рубрика "Статті"

ГЕНОФОНДНА ДЕГРАДАЦІЯ ТА КРИЗА ВЛАДИ

В умовах підвищених рівнів радіонуклідного забруднення довкілля ряд зникаючих видів організмів знову переживає свій розквіт. За даними вчених у зоні відчуження ЧАЕС вже сьогодні налічується біля тридцяти видів тварин, що раніше були занесені до Червоної книги. Небачено розплодилися деякі види ссавців. Можна стверджувати, що умови підвищених рівнів радіації сприяли розквіту деяких видів організмів. А тому поряд з глобальною проблемою зникнення видів та зменшення біорізноманіття, такий сплеск життя в чорнобильській зоні яскраво свідчить про глибину дестабілізації біосфери.

Чорнобильська катастрофа абсолютно не подібна до ядерного вибуху, оскільки після ядерного вибуху практично не залишається самого ядерного палива тобто трансуранових елементів. Після вибуху на ЧАЕС довкілля було забруднено крім типових продуктів розпаду ядерного палива самим ядерним паливом, яке є потужним джерелом альфа опромінення. (далее...)

19.07.2013, рубрика "Статті"

Про наболіле (частина 2)

Минуло 27 років після Чорнобильської катастрофи.

Питання… невирішені питання…які потрібно було вирішити ще 20 років назад.

Вони залишаються по всіх – по ліквідаторах, по переселенцях, по потерпілих…

Ось друге, дуже болюче питання по Прип'яті - Чому людям  на протязі десятків годин забороняли покидати місто Прип’ять, абсолютно достовірно знаючи, що кожна хвилина знаходження в цьому місті при тому радіаційному стані смертельна для десятків тисяч жінок, дітей, мешканців міста…

Стільки людей стали каліками, у тисяч дітей вкрали майбутнє і ми бачимо у двадцятирічних інвалідів в очах приреченість… Вони вже ніколи не будуть мати простого людського щастя… тільки біль… фізичний, бо радіація роз’їдає все тіло, і духовний біль – байдуже суспільство, крихітні пенсії, яких навіть на ліки не вистачає… неможливість повноцінного лікування і байдужість усього світу… Скільки з них вже наклали на себе руки, аби не мучитися…

І головне питання, за що… Для чого в них вкрали майбутнє… В чисельних виправдальних спогадах великих діячів того часу, того ж Миколи Рижкова, Верховного головнокомандуючого Збройних сил Радянського Союзу, голови Ради Міністрів СРСР ми читаємо, що радіаційний стан був незрозумілим керівництву країни аж до 27 квітня 1986 року, нібито тільки 27 квітня 1986 року рівень радіації перевищив допустимі межі…

Є чисельні кінострічки про те як колони автобусів у супроводі машин ДАІ організовано вивозять мешканців міста… Є хвалебні оди урядовцям, які все так швидко і чітко організували… Працівники ДАІ розповідають як важко їм було все це зробити…

І є факти… факти про те, що мешканців міста Прип’ять силою утримували в приреченому місті… Що їм дурили голову про незначні масштаби аварії на Чорнобильській АЕС… аварії, яка не потребує нібито ніяких заходів безпеки, а те, що їх вивезуть на дві – три доби до піонерських таборів, баз відпочинку – так це навчання по Цивільній обороні. Багатьох тішила думка за рахунок держави відпочити, поїсти шашличок, пограти в футбол…

26 квітня 1986 року в місті Прип’ять був звичайнісінький вихідний день, гуляли мами з маленькими діточками… світило сонечко… тільки дехто помічав якусь неприродну прозорість, чіткість повітря, якесь мерехтіння… (далее...)

12.07.2013, рубрика "Статті"

Про наболіле

Минуло 27 років після Чорнобильської катастрофи.

Під Кабінетом Міністрів України голодують ліквідатори аварії на ЧАЕС…

Громадські чорнобильські організації роблять вигляд що нічого не трапилось…

Питання… невирішені питання…які потрібно було вирішити ще 20 років тому…

Вони залишаються по всіх – по ліквідаторах, по переселенцях, по потерпілих…

Ось деякі з них – чому непідготовлених людей, без всякого захисного спорядження було кинуто до радіаційного пекла… голими руками збирати особливо небезпечні для життя радіоактивні уламки ядерного реактору ЧАЕС… Чому людям  на протязі десятків годин забороняли покидати місто Прип’ять, абсолютно достовірно знаючи, що кожна хвилина знаходження в цьому місті в тій радіаційній обстановці смертельна для десятків тисяч жінок, дітей, мешканців міста… Чому мешканці зони відчуження до останнього часу засаджували, обробляли поля, розводили худобу, піднімали надої молока, отримуючи смертельні дози радіоактивного випромінювання, в той час, як все це було нікому не потрібно… (далее...)

07.06.2013, рубрика "Статті"

ВДРУГЕ В ДОНБАСІ, ВПЕРШЕ НА «ХЮНДАЇ»

Якщо взимку гостювати в Донбасі було якось боязко, то влітку – зовсім інші справа. Придбавши квиток у купе (за якихось 210 гривень, без черги, у касі попереднього продажу) вже ввечері сиджу у вагоні.

Душно, парко. У купе – двоє попутників. На нижніх полицях – міцна стать. Я й мужик середнього віку, худий та мовчазний. З усього багажу – тоненький кульочок. Зняв теніску і з голим торсом пролежав аж до Дніпропетровська.

Значно цікавішим персонажем мандрівки виявилась дебела, тлуста п’яна дівка з двома сучасними дорожніми валізами. Валізи дівці занесли, сама вона кудись чкурнула й з’явилася, коли потяг був уже на Київщині. Як її звали, не знаю, поводила себе грубо, вночі слухала музику в МП-3-плеєрі, тринділа по мобілці, доки не поснула. Коли ж Морфей нарешті здолав це не зовсім миле створіння, навушники вислизнули з пухких рук і впали на мене. Поруч приземлився плейєр. Якби не НТР, можливо, дівка мандрувала б касетним магнітофоном. Щоб тоді залишилося від моєї голови? Хороша річ прогрес.

Знайшовши втрачене причандалля, дівка знову поринула в сон. Хропла гірше за мужика. Може краще музика? Хоча російська попса – хіба це музика? Чого вона не могла слухати Поля Моріа чи Джеймса Ласта?

Як вона не виригала на мене?

Вранці цю фарбовану блондинку довго не міг розбудити й підняти провідник-азіат. Не татарин, я цікавився. Значить, узбек. 15 хвилин до Донецька, а вона ще лежить…А їй же ще до Горлівки пертися…

Столиця Донбасу зустріла мене яскравим сонцем. На майданчику коло вокзалу вже стояв автобус до Сніжного, але ніде було діти багаж, тож довелось чекати.

Нарешті умостився й рушили на схід.

ДОНЕЦЬКІ «ПРИКОЛИ» (далее...)

10.03.2013, рубрика "Статті"

ДОНБАС, ОПОВИТИЙ ІМЛОЮ

Пропозиція відвідати цей регіон була несподіваною і застукала зненацька.  На сході України я ще ніколи не був, тим більше – там, у половецьких степах, де на словян чатувало стільки небезпек…

І ось ми на вокзалі «Київ-Пасажирський». Фірмовий потяг №37-38, квитки вартістю до ста гривень (плацкарт). На потязі намальовано «Донбасс», але все решта – державною мовою – написи на фіранках, запаяні пакети із білизною  «Донецька залізниця»… Українізація, панімаєш…

Бригада донецька, головним чином жінки середнього віку. Добросовісно натопили до +26 градусів. Сиджу у майці…Потяг мчить, роблячи лише дві зупинки, по півгодини кожна. Декілька разів наш потяг зупиняється на перегоні, пропускаючи сумнозвісні «хюндаї»… Корейське диво виглядає дуже привабливо – у вагонах яскраве денне світло, зовні світяться різнокольорові лампочки, напис: «Донецьк-Дніпропетровськ»…Але то – мара…

Прокинувшись вранці й здаючи білизну, помічаю  на обігрівачі дві жіночі прикраси – перстеньок та поламану вушну серeжку. Запитую у дівчат, що сиділи тут вчора – не зізнаються… Лишаю собі на пам’ять…

На вокзалі у Донецьку нас зустрічають двоє – голова місцевого осередку «Союзу інвалідів Чорнобиля та війни в Афганістані» Андрій Черевко та його заступник, Микола Щербаков.  Микола Володимирович – справжній пролетар у хорошому розумінні цього слова, 27 років проробив на шахті «Ударник» машиністом комбайнів, видавав за звичайну зміну до 200 тонн вугілля, передсвяткову – по 300-400 тонн. Кремезний, здебільшого мовчазний і безжальний до тих, хто  нехтує його принципами.  Силікоз не заважає йому палити…Говорить короткими фразами, немов рубає вугілля…

Сідаємо у мікроавтобус «Рено» й рушаємо до міста Сніжне. Довкола – густий туман. Як пояснює Андрій Андрійович – це нормально для такої пори року. Випадає багато снігу, він потроху тане, туман неначе «зжирає» сніг.

Донецьк, Макіївка, Харцизьк, Торез, Сніжне. Найкраща дорога – у Донецьку. Найгірша – коло Зуївської ГЕС, справжній танкодром.

Години за три досягаємо мети – місто Сніжне, до російського кордону якихось 15 км.

Довідка. Сніжне́ (до 1864 — Василівка) — місто (з 1938 р.) обласного підпорядкування Донецької області. До Донецька навпростець -- 69 км, залізницею - 133 км, автошляхами - 76 км.

Населення — зареєстровано близько 70 тисяч осіб, реально мешкає близько 50 тисяч мешканців. Кількість населення постійно зменшується.

Кам'яновугільні шахти, промкомбінат, завод хімічного машинобудування, швейна фабрика тощо; два колишніх профтехучилища об’єднано в один ліцей, гірничий технікум, дитячо-юнацька спортивна школа, 15 шкіл (разом з навколишніми селами), п’ять бібліотек, міський клуб, Будинок творчості дітей та молоді, музична школа.

Видобуток антрациту почато 1900 року, росте кількість шахт. У найкращі для міста часи функціонувало дев’ять вуглевидобувних підприємств, на даний час працюють два – «Ударник» та «Зоря», влітку «Ударник» закриють.

У місті на обліку перебуває 43 пам'ятки історії. Серед осіб, яким присвячено найбільшу кількість пам'яток району першу позицію традиційно для Донбасу займає В. І. Ленін — йому в цьому місті встановлено п’ять пам'ятників (було понад 20, зараз за цим показником Сніжне займає третю позицію серед міст Донеччини після Донецька та Єнакієвого). Боввани всі однотипні, пофарбовані у золотавий колір. Один із них – у центрі міста передано на баланс місцевих комуністам.  Тут не знесли жодного пам’ятника, просто більшість із них розвалилися самі, металеві здали на металобрухт.

І вулиці вирішили не перейменовувати – у містечка й так достатньо проблем… Навіщо марнувати гроші? (далее...)

 

Полный анализ сайта