?> Статті | «ПостЧорнобиль» - Part 2
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

Рубрика - Статті

03.11.2012, рубрика "Статті"

Бессмысленно и беспощадно

Василий РЫБНИКОВ

«Обком», 02 Ноября 2012 17:23

Первая неделя после выборов прошла хорошо. Она подарила людям надежду на лучшее. А именно на то, что зажигательные драки на мажоритарных участках неизбежно перенесутся в Верховную Раду, где наконец-то кто-то кого-то замочит – при дележе комитетов, например, а может и просто так, для души.

Бросить камень в одномандатных кандидатов Виктора Пилипишина или там Галину Герегу, превративших нудную работу окружных комиссий в веселое приключение, конечно, может каждый, тем более что Пилипишин постоянно крутится у себя на окружкоме, и попасть в него нетрудно. Тем не менее, этих уважаемых людей тоже можно понять. Соперники у них – тупо неизвестно кто, никакого добра людям не принесли даже в пакетах, так, вышиванки ходячие, бессмысленные и беспощадные.

Конечно, нельзя сказать, что в вышиванке как таковой совсем уж нету смысла. К примеру, в свое время ярко блистал на политическом Олимпе такой искренний патриот и хороший товарищ, как народный депутат Давид Жвания, который на пике карьеры в 2005 году носил свой гордый грузинский нос над вышиванкой очень даже осмысленно – он тогда дружил сВиктором Андреевичем Ющенко, а у друзей Виктора Андреевича Ющенко тогда была такая униформа. С целью дальнейшего экономического процветания Давид Важаевич даже, говорят, купил два расписных улья с равликами и связку свистулек, но потом поругался с Виктором Андреевичем и все те ульи сжег, а свистульки выбросил в пропасть. После чего подружился с донецкими, сколотил группу тушек и, встретив как-то в кулуарах одного нардепа, одетого в вышиванку, сказал ему: «Ты чего это надэл? Пашол нах..й!».

В общем, не зря Давид Важаевич выиграл нынешние выборы спокойно и без всякого мордобоя. Тельняшка по размеру, бескозырка и матросский танец «Яблочко» – вот, в сущности, все, что нужно для того, чтобы завоевать симпатии избирателей в Одесской области. Ну и сформированная Партией регионов окружная комиссия, разумеется.

Пилипишин и Герега тоже показали себя достойными политиками. Виктор Петрович, к примеру, запомнился киевлянам еще с прошлых выборов мэра, когда на каждом втором доме столицы появились надписи «Пилипишин не гей», спровоцировавшие множество жарких дискуссий и принесшие кандидату заслуженную популярность в обоих лагерях. Галина же Федоровна увековечила свое имя в родном округе на лавочках «З добром до людей Галина Герега», на которых тоже пишут, что Пилипишин не гей. И что самое главное – оба уважаемых кандидата идут на выборы с актуальной, злободневной, близкой каждому человеку идеологией – с целью самосохранения. (далее...)

25.08.2012, рубрика "Статті"

Несвяткове святкове

Василь Расевич

«Чорнобильський Прес-експрес», Субота, серпня 25, 2012

Україна прожила ще один рік у формі незалежної держави – у старих кордонах і з майже тією ж державною та політичною елітою. Що ж змінилося або додалося нового і чого чекати ближчим часом?

Змінилося багато. Попри те, що на останніх парламентських виборах ми мали можливість вибирати між «більшим і меншим злом» і результат цього вибору виглядав досить захищеним, тепер навіть про такий привілей говорити не доводиться.

Напевно, в Україні вже не залишилося таких територій, де б населення просто вірило у свободу волевиявлення, а особливо – в гарантії незмінності його результату на шляху від скриньки у сільському клубі аж до Центральної виборчої комісії. Пострадянська Україна саме тим і відрізнялася від Росії, Білорусії та республік Середньої Азії, що зміна влади в ній відбувалася мирним, демократичним шляхом, тобто через процедуру виборів. Тепер ситуація істотно відрізняється від усіх попередніх років.

Треба пам’ятати, що теперішня виборча кампанія відбувається в умовах, коли харизматична лідерка опозиції сидить у тюрмі. Українська Феміда винесла їй однозначно політично вмотивований вирок: за такими ж звинуваченнями можна пересадити майже весь чинний український уряд і левову частину Верховної Ради. Історія з вироком для Юлії Тимошенко показала ще дві величезні проблеми України: відсутність незалежного суду, заанґажованість прокуратури та… політичну неспроможність партій лідерського типу. Бо що таке «Батьківщина» без її, повторюся, харизматичної лідерки?

Навіть якщо припустити, що партійні соратники Тимошенко виявляться стійкими до різноманітних спокус, які чигають на них на кожному кроці – то приміряти на себе роль лідера опозиції, то тихенько домовитися про щось з регіоналами, то закрутити інтрижку проти слабшого крила у самій партії – ефект буде той самий: не переконливо. Про харизматичність іншого в’язня сумління говорити не доводиться, бо він послідовністю і політичною принциповістю ніколи не відзначався. Він просто став заручником внутрішніх розборок, в яких сам так охоче брав участь. І Юлії Тимошенко, і Юрієві Луценку ми можемо закидати, що вони самі винні в тому, що свого часу, на вершині владної піраміди, нічого не змінили, а навіть навпаки – охоче користувалися важелями цієї системи. Та не про це сьогодні нам ідеться. Ми маємо розуміти, що теперішня владна верхівка брутально позбавила нас права вибору, оскільки на останніх президентських виборах за пані Тимошенко проголосували понад одинадцять мільйонів виборців, а це тільки трішки менше від відданих за чинного президента Україна голосів. Усунення у такий неправовий спосіб із виборчого процесу лідерів опозиції однозначно перетворює ці вибори на недемократичні.

Але політикам із Партії регіонів байдуже, вони не звикли до всіх цих демократичних церемоніалів і вважають їх зайвими. Це і є одна з підставових відмінностей між українською та донецькою політичною та управлінською культурами. (далее...)

24.08.2012, рубрика "Статті"

Ніч державності

«Чорнобильський Прес-експрес», 24 серпня 2012 р.

Чому шарикови засіли в парламенті й прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які «без году неделя» громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику? Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи?

Ліна КОСТЕНКО

Півстоліття тому Євген Маланюк означив стан України в історії як «Ніч бездержавності». Бо таки ніч, то українці й поснули. І наснилася їм держава. Молода, незалежна, демократична. Зі своїм прапором, і гербом, і державною мовою. Всі її люблять, всі поважають. Земля родить, економіка розвивається. Президент обраний всенародно, депутати чесні, суди справедливі. Ані тіні корупції. Культура в розквіті. І все це дісталося задарма, просто вломилося від розпаденого Союзу.

Тільки хто ж це там співає вночі: «Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно»? А, це ж той гурт «Мандри», Хома невсипущий, постукайте йому в батарею, людей побудить. Але від нього вже не залежить, — коли пісня гарна, то вже й сама в душі відлунює: «Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої».

І що ж вони бачать з тих темних небес?

А бачать вони велику й прекрасну країну, найбільшу в Європі — понад шістсот тисяч квадратних кілометрів (Франція — до п’ятисот з половиною тисяч, Німеччина й того менше). А клімат, а земля! А природні ресурси! А «лани широкополі, і Дніпро, і кручі»! А «село, і серце одпочине»! А «хрущі над вишнями гудуть»! А «грає синє море»! І «на оновленій землі» «врага» немає, «супостата», а люди вільні, совісні й роботящі!

Так, це та земля, це та країна, за яку ви боролися і за яку ви загинули. У повстаннях і війнах, у в’язницях і депортаціях, у Сибіру, на Колимі, на Соловках, у Сандармосі. Скрізь, де зарівняні ваші могили.

Це Україна, яка була вам дорожча від вашого життя.

Тільки чому ж вона тепер така занехаяна? Чому така зневажена, окрадена і залежна на 21-му році Незалежності?

Де поділися люди, було ж 52 мільйони!

Чому тривалість життя менша, ніж у Гондурасі?

Чому молодь полишає Україну? (далее...)

20.07.2012, рубрика "Статті"

Деякі підходи до кількісних оцінок соціальних наслідків Чорнобильської аварії

Володимир ТИХИЙ, ст.н.с.

Інститут проблем математичних машин і систем НАНУ

Володимир Олексійович ТИХИЙ народився 21 грудня 1952 року в селі Тубал (Новокостянтинівка) на Приазов’ї, де батьки працювали вчителями. Навчався в школі в робітничому селищі в Донецькій області, неодноразово був переможцем і призером українських і всесоюзних олімпіад з фізики. Закінчив фізичний факультет Московського державного університету у 1975 р., був направлений в Інститут ядерних досліджень АН УРСР в Києві. У 1985 році захистив кандидатську дисертацію. Після аварії на ЧАЕС займався вивченням забруднення водних об"єктів 30-км зони, моделюванням міграції радіонуклідів у водному середовищі.

З 1988 року - активний учасник Зеленого руху,  у 1990-92 роках член Правління Екологічної асоціації "Зелений світ". У 1991-1993 - директор Незалежної радіологічної і токсикологічної лабораторії відділення Грінпіс в Україні, у 1993-1998 роках - заступник директора і виконавчий директор Центру екологічної освіти та інформації. Менеджер кількох проектів Агентства охорони навколишнього середовища США та Програми Розвитку ООН. З 2001 до 2011 року - старший науковий співробітник Лабораторії екологічного моделювання НАНУ та консультант з питань екологічного менеджменту та участі громадськості. У 1998-2011 учасник низки чорнобильських проектів Інституту науково-дослідного реактора Університету Кіото та публікацій з цієї теми.

Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 2А.

Економічна самодостатність, оптимальне здоров"я, пристойне помешкання, доступ до освіти і відпочинку, щасливі відносини з рідними і друзями - це фундаментальні потреби, які є основою соціального благополуччя. Уряди і ті, хто визначають політику, впливають у найбільшій мірі на соціальні умови життя, особливо у системах на зразок "розвиненого соціалізму", яка домінувала в Україні під час та довгий час після Чорнобильської аварії. Соціальні наслідки (в цій роботі ми не торкаємося питань здоров"я) прийнятих після аварії рішень торкнулися практично кожного українця, а для деяких груп населення вони ще більш значні:

  • понад  300,000 учасників ліквідації наслідків аварії живуть в Україні (з них понад 90,000 - інваліди, які втратили здоров"я внаслідок роботи по ліквідації аварії);
  • вже до початку 1992 року було переселено більш ніж 105,000 чоловік, з яких понад 60,000 було евакуйовано до середини травня 1986 року, самостійно переселилися з радіоактивно забруднених територій більш ніж 60,000 чоловік; всі ці люди втратили помешкання і майно, звичне оточення, роботу, перспективи;
  • більше двох мільйонів продовжують жити на радіоактивно забруднених територіях, з дуже непевними економічними та соціальними перспективами.

Зараз важко досліджувати систему прийняття рішень, яка діяла в перші роки після аварії, але можна звернутися до матеріалів, які висвітлюють наукові і інформаційні дані, які, очевидно, лягли в основу рішень, і в яких аналізуються їх наслідки. Надзвичайно інформативними в цьому плані є колективна монографія НАНУ за редакцією В.Бар’яхтара[1], збірник документів КДБ[2], а також матеріали, які були розміщені на веб-сторінці МНС України[3]. (далее...)

19.12.2011, рубрика "Дайджест, Статті"

БЕСПОЛЕЗНО РАНЯЩИЕ КОЛЮЧКИ

Виктория АНДРЕЕВА,

«ОРД», 18.12.2011 23:47

Оперативная информация из села Пуховка на Киевщине. Прибывший в беспрецедентном окружении силовиков на отчетно-виборную конференцию общественной организации «Союз Чернобыль Украина» первый вице-премьер Клюев трогательно поблагодарил чернобыльцев «за помощь правительству в решении проблемных вопросов социальной защиты граждан». Его же пресс-служба первой сообщила, что главой организации переизбран тот же Юрий Андреев. Вот – сведения, конечно, не от клюевской пресс-службы: из зала силком вышвырнули делегата, который с трибуны пытался выразить правительству отнюдь не благодарность, и, надо понимать, именно в процессе вышвыривания его «лишили статуса делегата». А вот – Харьков. В ментярню были вынуждены вызвать «скорую», чтобы с гипертоническим кризом госпитализировать двух пожилых чернобыльцев, которых допрашивали практически беспрерывно два дня, и таким образом не допустили на конференцию. Поговоримте об этом. Это касается всей страны.

(далее...)

16.12.2011, рубрика "Статті"

НЕ ВЕДАЯ СТРАХА

Малоизвестному, незаметному украинскому городку Припять Киевской области суждено было войти в историю 26 апреля 1986 года. Его название разнеслось по всему миру. Многие восприняли весть о беде, которая случилась здесь. Её последствия могли быть больше, если бы не самоотверженность и героизм ликвидаторов.

Так, в составе медицинского состава в ликвидации последствий аварии на ЧАЭС принимал участие Владимир Сергеевич Шашков, который будучи уроженцем города Тореза, был призван Торезким военкоматом для прохождения спецсборов.

(далее...)

15.12.2011, рубрика "Дайджест, Статті"

Чи загрожує Україні бунт?

Денис Денисенко,

"Українська правда", Вівторок, 13 грудня 2011, 12:58


Фото segodnya.ua

Поки політична опозиція займається з’ясуванням міжпартійних стосунків, входить та виходить з власноруч створених і прогнозовано безпомічних комітетів, громадські рухи протистоять владі саме там, де можна досягти результату – на вулиці.

В похмурій атмосфері поліцейської держави, на яку дуже швидко перетворилася Україна, інші форми захисту своїх прав вже не діють.

Опозиція в парламенті не зробила нічого, щоб влада з нею рахувалася. Її нинішні дії нагадують спроби відбитися згорнутою в трубку газетою від озброєного пістолетом грабіжника.

Професійні патріоти сховалися за кулісами політичної сцени, вони не готові особисто протистояти аргументам у вигляді кийка та важкого чобота беркутівця. Урочистими покладаннями квітів до пам’ятника Шевченка владу не зміниш, а на інше вони, схоже, не здатні.

Опозиційні партократи також не пропонують своїм прихильникам варіантів розвитку подій, продовжуючи мислити категоріями виборів. Вони не розуміють, що суспільство знаходиться в тому стані, коли його вже не цікавить політика як процес. Нині лозунг "Юлі – волю" – ніщо, можливий голод – все.

Замість того, щоб власною присутністю підтримувати температуру кипіння нинішніх громадських протестів, опозиціонери склали зброю задовго до головних боїв, причаївшись на безпечній відстані від лінії фронту.

Хоч один з загальнонаціональних вождів опозиції спробував взяти відповідальність і повести людей за собою? Хоч хтось із них спробував об’єднати підприємців, чорнобильців, афганців та інші протестні рухи спільною ідеєю та планом її досягнення?

(далее...)

 

Полный анализ сайта