Дорогие читатели и пользователи!

Поздравляю вас всех с праздником Дня защитника Отечества!

Не важно, кто и когда служил, в каких войсках, где именно: в Забайкалье или на Кубе, в Германии или в Подмосковье, в отдалённом гарнизоне, на погранзаставе или в мегаполисе...

Наряды по роте и кухне, караулы были всюду!

Не важно, кто в каком звании вернулся.

Мы были там!

Мы прошли очередное испытание и вернулись живыми и здоровыми, окрепшими и закалёнными, с татуировками на теле!

Одни зимой натягивали танковые траки, а другие ползали на пузе в грязи, рыли окопы в полный рост...

Кто-то успешно сдавал все нормативы: одевал ОЗК, разбирал и собирал табельное оружие,   а другой не укладывался...

Ну и что?   В бой пошли бы все вместе, отличник и раздолбай, «дедушка» и «бобёр»...

Одни служили на аэродромах, сидели в штабах,  а другие бегали марш-броски каждый день и стреляли из всех видов оружия...

Но мы служили в армии, мы защищали Родину!

И пускай Родина уже не та, и слово Отечество каждый понимает по-разному...

Поздравляю вас всех:  танкистов и пехотинцев, рядовых и офицеров, прапорщиков и мичманов!

Нас не спрашивали, хотим ли мы служить, но большинство из нас не жалеет о тех годах!

Мы познали цену настоящей мужской дружбе, мы делились последней сигареткой, мы поднимались по тревоге и не знали, учебная она или уже боевая...

Военная форма — морская, сухопутная, авиационная, обычный камуфляж любого человека делает стройнее и красивее, мобилизует. 

Современной молодёжи не понять ощущения воронёной стали в руке.

АК, стреляющий очередями, изрыгающий пламя и пули, словно вырывается из рук.

Выстрел из гранатомёта, от которого ты чуть не падаешь с ног,  а поток горячего воздуха срывает шапку с головы... 

Выстрел из снайперской винтовки, который оставляет «бланж» на лице…

А трассирующие снаряды, а ночные полёты, а ракетные залпы...

Может и не стоило стоять в карауле у Боевого Знамени, можно было его закрыть в сейфе, но с этим знаменем сражались наши предки, бравшие Берлин и Кенигсберг, форсирующие Днепр, Дунай и Одер, закрывавшие своими телами дзоты...

Кому-то довелось побывать в «горячих точках», а других Бог миловал...

Но мы не прятались от военкомата, не «косили».

Мы возвращались героями под бравые марши типа «Прощание славянки».

 С праздником вас всех, мужики!

А женщина может поздравить деда, мужа, отца или брата...

Валерий СЕРДЮК,

гвардии рядовой запаса,

авиационный механик группы АО,

ПрикВО и МВО

Петро Васильович Калюжко – учасник ЛНА на ЧАЕС у 1986 році, інвалід III групи, активно працює в громадській організації чорнобильців міста Долинська Кіровоградської області, у 2004 році до річниці Чорнобильської катастрофи разом із іншими учасниками ЛНА на ЧАЕС був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, він наш  постійний передплатник і патріот газети «Пост Чорнобиль». Але він ще й постійний автор публікацій в нашій газеті.

 Шановна редакція газети «Пост Чорнобиль»!

Передплачую газету з 2004 року. В цьому році відновив передплату на весь 2008 рік. Агітую це зробити і інших чорнобильців. Газету чекаю весь час з нетерпінням. До газети дописую час від часу, по своєму здоров’ю, адже я інваліді III групи з втратою працездатності 60%. Дописую і подаю матеріали, які хвилюють мене та й багато інших чорнобильців. На цей раз прохаю теж надрукувати мій лист. Можливо новій Уряд прочитає та прийме адекватні міри по виконанні Чорнобильського Закону. Все в листі не охватиш. Я вже не пишу про те, що стосується Указу Президента України від 19.12.2005 року №1726 «Про заходи пов’язані з 20-ю річницею Чорнобильської трагедії, де містяться положення, виконання яких полегшало б нам стражденне життя. Тож не розумію, хто і чому не хоче втілювати пункти цього документи в життя.

Маємо те, що маємо,

або чому в нашій Державі чиновники не дотримуються Законів?

Для нас, ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, роботи з усунення наслідків тієї страшної катастрофи коштували втрати здоров’я. Нас багато стало інвалідами. Відтак нам живеться не дуже просто. І хоч існують в Україні документи, прийняті на підтримку таких, як ми, але стикаємося з тим, що не всі з них виконуються. Наведу перелік таких документів, та й то не всіх.

1. Виплата компенсацій на продукти харчування.

До 2007 року ця виплата проводилась. Згідно Наказу державного казначейства №330 від 8 грудня 2006 року виплата призупинена. Наказ не може носити юридичного характеру, так як він не зареєстрований в Мін’юсті. Запитання до Уряду: «Як можна Наказом відмінити Постанову Кабінету міністрів №936 від 20 вересня 2005 року, де пунктом 7 передбачене, що виплату компенсацій та різних видів допоміг може проводитись через банківські установи, або поштові відділення.

Даним наказом порушено ст. 22 Конституції України.

2. Порядок обчислення пенсій інвалідам ЧАЕС.

Постановою Кабміну №1240 від 22 вересня 2004 року «Про внесення змін до пункту 1 Порядку обчислення пенсій по інвалідності внаслідок ЧАЕС, встановлений справедливий підхід по обчисленню пенсій військовослужбовцям запасу призваним на збори по ліквідації аварії на ЧАЕС згідно Постанови Кабміну №523 від 30 травня 1997 року, де згідно лиходійського листа Держкомпраці №136 за 1986 рік було вкрадено нарахування зарплати за вихідні, святкові, понаднормові, преміальні та інше. На превеликий жаль, Постанова №1240 не діє належним чином. Організації, підприємства, установи не видають довідок про до рахування вкрадених коштів, що суттєво впливає на розмір пенсій. Якщо надають довідки, то їх Пенсійний фонд бракує. Заставляють довідки брати лише за рішенням судів.

3. Виплата компенсацій вартості путівок.

Кабінетом Міністрів до сьогодні не прийнято Постанову «Про виплату компенсацій середньої вартості путівки за 2003—2005 роки.

4.Перелік ліків.

Для ліквідаторів встановлено так званий Перелік ліків для амбулаторного лікування, згідно Постанови Кабміну №1071 від 05.09.1996 р. Даний Перелік не задовольняє якісного етіопатогенетичного лікування. Хотілось знати: Чай чиновників з міністерства лікують за переліком ліків? Час від часу цей перелік міняють та не в кращу сторону, а в сторону зменшення ліків в Переліку. Раніше рецепт виписаний лікарем був дійсний від 10 днів до 2-х місяців в залежності від захворювання. На сьогодні лише 10 днів, а коштів в аптеці нема –  рецепт пропав. Знову їди по новому в обхід по поліклініці.

5. Зрівнялівка пенсій.

З 1 травня 2007 року проведено зрівнялівку в виплаті пенсій для чорнобильців інвалідів, віднесених до інвалідів війни. Фактично втратила свою силу Постанова Кабміну від 27 грудня 2005 року, де були застосовані коефіцієнти по роках: 1986 рік в 3,5 рази, 1987—1990 – в 2,5 рази. Для III групи інвалідів тепер що 1986 що 1990 – пенсія однакова 833 гривні.

6. Тендери на закупівлю путівок.

Проводиться Тендер на закупівлю путівок. Витрачено за даними преси 27 млн. грн. Тендер – це посередник, який з’їв додатково 12 тисяч 857 путівок вартістю в 2100 грн., яких не вистачає для ліквідаторів, особливо для інвалідів. Дані кошти можна було б пустити на зубопротезування, а не забирати кошти з ліків (10%), як зараз це робиться.

7. Похоронні справи.

Діє Закон «Про поховання та похоронну справу» №1102-IV від 10 липня 2003 року. Законом №1340 від 8 лютого 2006 року внесені зміни до ст. 14 щодо безоплатного поховання інвалідів війни (це пункт «г» — інвалідів війни). На неодноразові запити до Управління праці та соціального захисту Долинської райдержадміністрації та Головного управління області, відповідають: «Даний пункт не діє для інвалідів війни з числа чорнобильців». Спираються на пункти «а», «б», «в» — особи 1941—1945рр.

Чому ж не виконується Закон про інвалідів війни? Чому? – Та тому, що чиновникам все одно зарплату заплатять, а біди інвалідів їм не болять і не цікавлять. А є мудра поговірка, що «українець не повірить, поки на собі не провірить». То ж дай Бог мудрості чиновникам, щоб прислухались до людей, які перенесли на собі нелегкі тяготи життя.

Петро КАЛЮЖКО,

Учасник ЛНА на ЧАЕС 1986 року

1-й категорії

Надруковано «ПЧ» № 21-22 (69-70) листопад 2007

Шановний, пане Анатолію, вже не один рік маю нагоду читати Вашу газету, в цьому році виписала її для своєї організації. Вважаю, що Ви висвітлюєте важливі теми для чорнобильців. Але в даний час чорнобильці діють самі по собі. „Союз Чорнобиль” зовсім нічого не робить для вирішення проблем чорнобильців. Я хотіла би знати, чи є в даний час організація, яка спроможна повести за собою інші чорнобильські організації? Кожна чорнобильська організація в різних містах України сама по собі вирішує свої проблеми.

Я пропоную Вам на сторінках Вашої газети опублікувати адреси чорнобильських організацій України (діючих) з якими можна було би співпрацювати.

В даний час у нас в місті Біла Церква Київської області активно діє громадська організація „Ветерани Чорнобиля”, яку очолює інвалід-ліквідатор Мерц Сергій Сергійович. Наша організація організувала чорнобильців різних категорій на відстоювання в суді свої права по ст. 48 Закону України „Про соціальний захист чорнобильців” за неправильну виплату коштів на оздоровлення – так за 2005 рік згідно Закону одноразова матеріальна допомога для інвалідів 1-й категорії мала становити 1660 грн., а отримали по 120 грн. Повернення недоплати в сумі 1540 грн. ми і вимагаємо. Рішення судів позитивні. Є позитивні рішення Верховного суду з цього питання.

У Верховній Раді зараз намагаються заслухати законопроект №2535 від 14.11.06 де набагато зменшуються права та пільги чорнобильців. Наша організація разом з чорнобильськими організаціями Донеччини, Закарпаття, Запоріжжя та інших міст України через народних депутатів ВР намагається не допустити порушення наших прав.

Ще раз звертаюся до всіх чорнобильських організацій України об’єднатися у вирішенні питань по Чорнобильському закону. І якщо когось зацікавила робота нашої організації прошу звертатися за тел. (04463) 7-51-83. Адреса: Київська область, м. Біла Церква, Леваневського, 40.

Для Вас, Анатолій, я висилаю порівняну таблицю, яку зробили Донецькі чорнобильські організації по законопроекту, якщо вважаєте за потрібне, опублікуйте.

З повагою,

ІВАНОВА Олена Георгіївна,

ліквідатор 1-й категорії,

інвалід II групи, евакуйована.

Цей лист до редакції надіслали з міста Біла Церква Київської області. Зміст цього листа співзвучний із основним завданням творчого колективу редакції часопису та його засновників. Дійсно ми, чорнобильці, дуже розрізнені. Мабуть настільки, що ми вже ніколи не зможемо стати міцною дружньою силою, яка б змогла себе захистити. Причин для цього багато, зокрема й амбіції лідерів та комерцізація і „партійзація” чорнобильського руху, але головна, що чорнобильці з кожним роком все більше і більше втрачають здоров’я. Ми вже не можемо робити багатоденні пікетування, виставляти палатки, об’являти голодовки, тому що кожен другий чорнобилець не витримає цього  й на другий день, в кращому випадку, опиниться на ліжку у лікарні. Але чорнобильці в більшості своєї мають могутній інтелект, і його слід направити на соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи. У цім напрямку ми зможемо об’єднатись для захисту Чорнобильського закону та у напрямку його виконання. Треба обмінюватись досвідом подолання бюрократичного свавілля, пропагувати виграні судові справи, висвітлювати ганебні вчинки щодо чорнобильців державних посадовців. Жахливо, але чорнобильцям приходиться „воювати” за свої права з державою.

Щодо пропозиції опублікувати законопроект №2535 або Порівняльну таблицю цього законопроекту, нажаль у нашого часопису не вистачає місця. Законопроект передбачає внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зокрема, пропонується внести зміни до: пунктів 15, 19 частини першої статті 20;частини першої статті 52; статті 50, 51, 54 викласти в новій редакції.

У змінах до статей 50 – 52 і 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачається для розрахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячної компенсації в разі втрати годувальника, а також мінімальної пенсії по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовувати розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не розмір мінімальної пенсії за віком (як це було встановлено в існуючій редакції відповідних статей цього Закону).

В розділі „Обґрунтування необхідності прийняття Закону” Пояснювальної записки до цього Закону говориться: „Система соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та забезпечення відповідності соціальних стандартів потребам гідного життя людини потребує перебудови. Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом. Застосування цього соціального стандарту в нормах Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” для розрахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячної компенсації в разі втрати годувальника назріло давно.

Норми статті 54 чинної редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не узгоджуються з нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” стосовно порядку обчислення розмірів пенсій. На даний час статтею 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (норма поширюється лише на сферу регулювання зазначеного Закону). У результаті на даний час правове регулювання цих питань здійснюється підзаконними нормативними  актами, при цьому  розміри соціальних гарантій громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, досить тривалий час практично не переглядаються. Постановами Кабінету Міністрів України встановлено розрахункову величину мінімальної пенсії у розмірі 22 грн. 30 коп., згідно якої ведуться всі розрахунки пенсій, компенсацій чорнобильцям, що значно нижче ніж передбачено нормами базового Закону.

Наслідком цього є суттєве порушення встановленої Законом системи соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не  відповідає  вимогам  пункту 6 статті 92 Конституції України”.

Але завданням прийняття цього законодавчого акту є: „Узгодить норми статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стосовно порядку обчислення розмірів пенсій з нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Допоможе подолати колізії, що виникають при застосуванні до громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, Закону України “Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування”.

Внесення змін до пунктів 15, 19 частини першої статті 20 узгодить норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з нормами Закону України  “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Можна було б повірити у чесність цих намірів, але у фінансово-економічному обґрунтуванні до цього закону говориться відкритим текстом: „Реалізація проекту Закону призведе до збільшення видатків Державного бюджету у 2008 році на 500 млн. гривень. Набрання чинності з 1 січня 2008 року дозволить заздалегідь врахувати необхідні витрати під час підготовки проекту Закону України про Державний бюджет України на 2008 рік. Формальне  дотримання вимог статей 50 – 52 та  54 чинної редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачало б значно більш значний розмір видатків державного бюджету”.

Тобто, застосування реальної мінімальної пенсії замість розрахункової величини мінімальної пенсії у розмірі 22 грн. 30 коп. передбачало б значно більш значний розмір видатків державного бюджету ніж пропонується у законопроекті №2535.

Коментарії зайві.

Редакція.

Надруковано «ПЧ» № 6 (54) березень 2007

У №140 „Урядового кур’єру” від 29 липня 2006 року вийшла стаття Володимира Косаківського „Настільна книга чорнобильців” про „... про збірник нормативних актів щодо особливостей оплати та пенсійного забезпечення осіб, яки постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Упорядкували видання голова правління Пенсійного фонду України Борис Зайчук і директор Департаменту пенсійного забезпечення Валентина Микитенко – висококваліфіковані спеціалісти, які глибоко розуміються на нюансах чорнобильської проблематики.

Висвітлюючи тему, автори обрали форму коментаря щодо застосування окремих норм Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Правові документи, а це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, закони та витяги з них, рішення Конституційного суду України щодо офіційного тлумачення закону, засвідчують державну політику в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях.

Ця книга розрахована на використання її практичними працівниками Пенсійного фонду України, сторонами соціально-трудових відносин, студентами і викладачами вищих навчальних закладів тощо. Вона стане настільною книгою для чорнобильців, адже тут можна знайти документально підтверджену відповідь на питання, які хвилюють їх у щоденному житті”.

Прочитавши цю статтю наш читач і постійний автор часопису „Пост Чорнобиль” Калюжко П.В. із м. Долинська Кіровоградської області звернувся до голови правління Пенсійного фонду України Б. Зайчуку щодо отримання цього збірника як для свого районного відділення Пенсійного фонду України, так й для роботи у своїй громадській організації чорнобильців.

Пенсійний фонд України  листом за підписом заступника Голови правління В.Підліснюка повідомив, що „...зазначені збірники законодавчих актів замовляли і оплачували виготовлення регіональні управління Пенсійного фонду України. З питання придбання збірника Вам необхідно звернуться до головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. 50-річчя Жовтня, 4”. Відповідь як відповідь – нічого дивного. Наш читач звертається до Головного управління праці та соціального захисту населення.

Шановні читачі, а вже далі дуже цікавий сюжет листування нашого читача з державними установами! Відповідь від 27.10.06 за №3402/05-02 за підписом начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Кіровоградської обласної держадміністрації Г.Пастуха така: „На звернення гр. Калюжка Петра Васильовича, 28.06.1952 року народження стосовно придбання за власний рахунок книги „Особливості оплати праці та пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС” повідомляємо, що дана книга видавалась видавничо-поліграфічним домом „Формат”, Київ – 2006. Автори книги Зайчук Б.О., Микитенко В.С. Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу авторів заборонено.

Як повідомив заявнику своїм листом Пенсійний фонд України зазначений збірник замовляли і оплачували виготовлення регіональні управління Пенсійного фонду України, куди йому і слід звернутись.

Одночасно повідомляємо, що за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в даний час для службового користування в наявності є лише один примірник даної книги”.

Коментар зайвий.

Але потрібне розтлумачення деяких фраз. Що таке „Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу авторів заборонено”? І що означає „для службового користування”?

Впевнений, що у держслужбовців будь якого рангу немає бути ніяких секретів від громадян, за податки і пенсійні внески яких вони отримують чималу зарплату. Більш того, вони зобов’язані розповсюджувати матеріали цієї книги у вигляді консультацій через засоби масової інформації, зокрема і в нашій газеті „Пост Чорнобиль”. Ми завжди підемо назустріч.

Анатолій КОЛЯДІН

Надруковано «ПЧ» №1 (49) січень 2007

Цього листа ще в травні 2006 року було направлено Голові правління Пенсійного фонду України Зайчуку Б.О., Київському міському голові, голові Київської міської державної адміністрації Черновецькому Л.М. а також голові Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації:

Звертаємося до Вас від імені поневолених органами пенсійного фонду 1875 інвалідів Чорнобильської катастрофи (категорія 1), які проживають в Оболонському районі міста Києва.

Начальник управління пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва Рудкевнч М.А. не виконує в повному обсязі свої службові обов'язки, передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України й Законами України, в першу чергу по відношенню до інвалідів Чорнобиля, що є геноцидом по відношенню до хворих людей, які віддали своє здоров'я за подальше існування БАТЬКІВЩИНИ.

Оболонське управління пенсійного фонду протягом чотирьох місяців не перерахувало в повному обсязі пенсії по інвалідності, яка настала внаслідок виконання громадянами приказу ДЕРЖАВИ по ліквідації наслідків катастрофи, і усуненню можливості ще страшнішої ВСЕСВІТНЬОЇ катастрофи (до якої могли привести взрів усіх блоків Чорнобильської АЕС), яка передбачена згідно статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підвищення з 1 січня 2006 року пенсій інвалідам Чорнобиля передбачено постановою Кабінету Міністрів України «Про збільшення розмірів пенсії деякім категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1293 від 27 грудня 2005 року.

Передбачена указаною постановою Кабінету Міністрів України кратність збільшення пенсій в більшості випадків не витримана, а від начальника управління пані Рудкевич М.А. замість аргументованої згідно пенсійної справи відповіді інваліди чують тільки лайку з запевненням, що Чорнобильці „виколачують^” собі привілеї.

Пані Рудкевич М.А. забуває, що в 1986 році ДЕРЖАВА у приказному порядку заганяла (навіть через військкомати) в ЧОРНОБИЛЬСЬКУ ЗОНУ громадян не за «ПІЛЬГАМИ», а ліквідовувати страшну катастрофу, навіть не повідомляючи які наслідки очікують людей, які запобігли катастрофі ВСЕСВІТНЬОГО масштабу (усунули вибух усіх блоків станції, і ще більшого розповсюдженню радіації), тому вони залишили в «ЗОНІ» своє здоров'я (потребують на лікування коштів значно більших від наданих ДЕРЖАВОЮ, і по стану здоров'я не мають можливості отримувати доходи ГІДНІ своєї кваліфікації), а інші громадяни, які тепер заздрять пенсіям і пільгам у інвалідів Чорнобиля (але ніхто не заздрить тому здоров'ю, і навіть не допускають отримання хвороб і страждань, які мають інваліди Чорнобиля кожен день) у 1986 році осаджували вокзали тікаючи в ЕВАКУАЦІЮ від «МИРНОГО АТОМА» (радіації), якій прийшов до наших будинків (в Києві рівень радіації був значно меншим від ЗОНИ).

До начальника пенсійного фонду Оболонського району, як жебраки за милостинею по кілька разів ходять жінки інвалідів Чорнобиля прикутих до ліжка (тільки на памперси та ліки для них тратять значно більші кошти від отриманих від ДЕРЖАВИ) за перерахунком пенсій, яка повинна була проведена автоматично згідно пенсійних справ, а пані Рудкевич М.А. відповідає їм, що в Києві усі Чорнобильці, а справжні ліквідатори вже давно повинні були «ЗДОХНУТИ». В той-же час, не перераховуються пенсії Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за втрату годувальника жінкам вже померлих інвалідів Чорнобиля, декому пані Рудкевич М.А. говорить що втрачені пенсійні справи, а з деяких вдів вимагають наново представити усі довідки з пенсійної справи знаючи, що організацій, від яких направлялися на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи інваліди на цей час не існує. Користуючись відсутністю контролю державних органів і безкарності (ніхто з керівників-злодіїв при Президенті України Кучмі Л.Д. не поніс кримінальної відповідальності за злочини) на підприємствах-банкрутах, вкрадених у держави («прихватизованих»), ліквідовані і знищені усі архіви.

Усе викладене вище розцінюємо як «ГЕНОЦИД» по відношенню до хворих людей (інвалідів Чорнобиля), та громадян які втратили годувальника, а тепер тратять свої мізерні доходи на віддачу боргів, які накопичилися під час лікування й похорон.

Прошу Вас негайно усунути порушення закону в пенсійному фонді Оболонського району міста Києва, і призначити на посаду начальника управління людину, яка буде виконувати Конституцію і закони України, і доброзичливо відноситися відвідувачам (першу чергу інвалідам), вирішуючи поставленні питання згідно матеріалів пенсійної справи і діючого законодавства.

За дорученням інвалідів

Голова правління "Фонду інвалідів Чорнобиля

Оболонського району м. Києва”                                                                                       Дубас Л.П.

Члени ради фонду                                                                                                               Нестрига В.Г.

Ткач єнко Д.П.

Зелений П.Ф.

Доля В.М.

Грушецький М.С.

У відповідь на колективне звернення інвалідів Чорнобиля Облонського району м. Києва. було отримане листа від Пенсійного фонду України за 7958/02-30 від 22.06.06 р. за підписом  заступника голови правління фонду В.Підліснюка. Наводимо уривок: „30 травня 2006р. в присутності першого заступника начальника головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Колошмай Г.В., начальника управління пенсійного забезпечення Глущенко С.А., першого заступника начальника управління в Оболонському районі м. Києва Захарій О.В. та заступника начальника управління-начальника відділу призначення та перерахунку пенсій Коваленко С.Г. була проведена зустріч-нарада з головою правління фонду інвалідів Чорнобиля Оболонського району Дубасом Л.П. та представниками інвалідів Чорнобиля. Під час зустрічі встановлено, що непорозуміння у зв'язку з перерахунком пенсій пов'язані з відсутністю необхідних документів про заробіток за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видача довідок про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється підприємствами, установами та організаціями”.

Яке лицемірство! Чорнобильці у своєму листі наводять факти про те, що знищені архіви, що вже неможливо здобути ніяких документів, зокрема й  бухгалтерських, а вони пишуть, що видача довідок про заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС здійснюються підприємствами, установами та організаціями. Вищою мірою знущання над чорнобильцями можна назвати вимоги про надання додаткових або нових довідок по заробітної платі, або нової її форми. Нажаль цього не бачить вище керівництво Пенсійного фонду України. Це показує істинне ставлення держслужбовців Пенсійного фонду України до героїв Чорнобиля саме в 20 річницю Чорнобильської катастрофи.

Так все-таки, чи є в Києві справжні ліквідатори, і чи побачать їх в Пенсійному фонді України та в усіх його обласних та районних відділеннях?

Чи звертатися чорнобильцям до судів захищаючи свою честь і гідність?

Анатолій КОЛЯДІН,

головний редактор часопису „Пост Чорнобиль”,

голова Спілки ліквідаторів-інвалідів Чорнобиля 86

Надруковано «ПЧ» № 21-22 (45-46) листопад 2006

Президиум Совета Всеукраинской общественной организации «Союз Чернобыль Украина» заинтересовано отслеживает материалы, публикуемые в прессе на тему социальной защиты ликвидаторов и пострадавших от самой масштабной в истории человечества техногенной аварии на Чернобыльской АЭС.

Занимая принципиальную позицию в решении жизненно важных вопросов социальной и правовой защиты этой категории населения Украины, мы неоднократно проводили и проводим протестные акции, выступления нашего актива в средствах массовой информации, обращая внимание власть имущих на серьезные нарушения Конституции Украины и, в частности, чернобыльского законодательства. Только со времени своего создания ВОО «СЧУ» провело более ста массовых демонстраций и митингов, заканчивающихся выдвижением требований к Президенту, Верховному Совету и Кабинету Министров Украины. У нас ведется постоянный мониторинг за соблюдением прав пострадавших от аварии, ликвидаторов, инвалидов — чернобыльцев, организован диалог с министерствами и ведомствами, отвечающими за этот участок работы.

Мы приветствуем любые острые выступления в прессе, которые поднимают актуальные проблемы повышения социального и материального статуса ветеранов, предотвративших трагедию планетарного масштаба, принявших на себя жар разбушевавшегося атома. Многих уже нет среди живых.

Полностью разделяя позицию редакции газеты, изложенную в статье «Бенкет на гробах» (№6, март 2006 г), мы обращаем внимание на досадные неточности, которые могут быть истолкованы как предвзятое, необъективное отношение к отдельным, упомянутым в ней, личностям. В частности, в статье написано, что Ю.А.Андреев, «не маючи ніяких нагород за ЛПА на ЧАЕС у 1986 році, все сповна надолужив потім». Редакция не сочла за труд проверить изложенные сведения, а опрометчиво поторопилась преподнести этот факт для подтверждения своей позиции. Повторяя свое принципиальное мнение, что двадцатилетие годовщины аварии — это, прежде всего день памяти и скорби, а не дата для банкетов и раздачи наград, я требую извинения за приведенные недостоверные данные. В декабре 1986 года за активное участие в ликвидации последствий аварии я был награжден Грамотой Верховного Совета УРСР, которую мне лично вручила В.С Шевченко, Многие годы я участвую в чернобыльском протестном движении. Мне доверяют высокий пост Президента ВОО, поэтому тенденциозное, ошибочное выступление в газете, я воспринимаю не как личное оскорбление, а как попытку принизить авторитет нашей всеукраинской общественной организации, которая в настоящее время осталась одной из самых массовых и структурированных организаций, способной противостоять тенденции сокращения законных льгот и компенсаций, пострадавших от аварии.

Ю.Б.Андреев,

президент ВОО «Союз Чернобыль Украины»

От редакции: Юрий Борисович сам высказался довольно точно, что в текст статьи «Банкет на гробах» вкралась досадная неточность. Мне нужно было все таки точнее написать: «…не маючи нагород за ЛПА на ЧАЕС у 1986 році у вигляді ордена або медалі, все сповна надолужив потім». Но главное не в этом. Я никогда и нигде не говорил о том, что Юрий Андреев не работал на ликвидации последствий аварии на ЧАЭС. Работал, и работал в самые тяжелые дни и месяцы 1986 года: с апреля по декабрь. Работал и в последующие годы. Кроме того, работал в самом эпицентре Чернобыльской катастрофы – в 3-й зоне радиационной безопасности  на промплощадке ЧАЭС. Этот самый эпицентр был центром великого коллективного подвига ликвидаторов 1986 года. 251 работник Чернобыльской АЭС были награждены государственными наградами СССР:

орденом ЛЕНИНА – 5 чел.;

орденом ОКТЯБРЬСКОЙ РЕВОЛЮЦИИ – 5 чел.;

орденом ТРУДОВОГО КРАСНОГО ЗНАМЕНИ – 13 чел.;

орденом ДРУЖБЫ НАРОДОВ – 23 чел.;

орденом ЗНАК ПОЧЕТА – 43 чел.;

орденом ТРУДОВОЙ СЛАВЫ – 24 чел.;

медалью За ТРУДОВУЮ ДОБЛЕСТЬ – 88 чел...

Почетной Грамотой ВС УССР награждены 12 чел., Грамотой ВС УССР – 32 человек.

Присвоено звание «Заслуженный Энергетик УССР» — 6 человек.

Здесь уместно отметить, что награждены были далеко не все достойные. В советское время существовали определенные правила игры в этом вопросе: разнарядки, квоты, ИТР и рабочие, партийные и беспартийные и т.д. Не секрет и то, что к персоналу ЧАЭС было особое предвзятое отношение.

Целью моей статьи было обратить внимание на ликвидаторов 1986 года, привлечь внимание общественности к необходимости учреждения Дня Ликвидатора. И наградить по справедливости всех участников ЛПА на ЧАЭС, которые работали в 1986 году, и особо отметить тех, кто работал в 3-й зоне безопасности. А 26 апреля должно стать Днем Памяти и Скорби для всех пострадавших от Чернобыльской катастрофы. И у нас есть еще время добиться Дня Ликвидатора к 20-летию окончания строительства «Саркофага», которое будет 14 декабря этого года.

У меня никогда не было претензий к Юрию Андрееву, как к ликвидатору. И не могло быть. Но к Юрию Андрееву, как к президенту «Союза Чернобыль Украины», есть. И не только у меня. Самый большой вред рядовым чернобыльцам нанесла политизация Чернобыльского движения. Сначала депутатские амбиции лидеров «СЧУ» привели эту организацию к активному участию в парламентских выборах, затем президентских. Непомерные амбиции других привели к созданию Чернобыльской партии. К окончательному расколу привело создание второй «чернобыльской» партии – социально-экологической партии «Союз. Чернобыль. Украина». Участие в последних выборах уже двух партий окончательно раскололо Чернобыльское движение, что значительно снизило авторитет Всеукраинской общественной организации «Союз Чернобыль Украины».

Хотя количество голосов набранных этими партиями на последних выборах должно отрезвить политиков от Чернобыля, главный вывод должен сделать все-таки «Союз Чернобыль Украины». Руководством «Союза Чернобыль Украины» должен быть принят отказ от участия в политике. И это должно быть громко озвучено. Чернобыльцы должны отторгнуть от себя эти партии. «СЧУ» должен объединять всех чернобыльцев независимо от их политической ориентации. А газета «Пост Чернобыль» будет всегда на стороне тех, кто объединяет Чернобыльское движение и укрепляет Чернобыльское братство.

Анатолий КОЛЯДИН

Опубликовано «ПЧ» № 9 (33) май 2006

Коли я отримав грудневий номер „ПЧ”, то здивувався й зрадів водночас.

Мене теж турбують проблеми, підняті Едуардом Кацом у статті „14 грудня – День ліквідатора”, хоча й маю із цього приводу дещо відмінні думки.
У моїх спогадах я спираюся на книги „Чернобыль: годы испытаний”, (Київ, 2001) типографією „Тираж” та Алли Ярошинської „Чернобыль: совершено секретно”, в якій публікувалися документи Опергрупи ЦК КПРС про прийняття до експлуатації об’єкту „Укриття”.

В той час я працював у газеті „Шляхом Жовтня” Згурівського району. І саме 30 листопада ввечері мені зателефонували земляки з Чорнобиля про закінчення робіт на „саркофазі”.  Ми – теж свідки Чорнобильської аварії, адже до нашого району евакуювали чимало народу звідти, — щиро раділи із тієї новини й навіть випили по келиху вина.

Із січневих номерів був приємно вражений матеріалом про мого чорнобильського сусіда Миколу Карповича Дробота. Я друкував його вірші у чорнобильській районній газеті „Прапор перемоги”, у згурівській районці, а а також у вінницькій обласній газеті „Земля подільська”.  Один вірш умістив у своїй книжечці „Чорнобильські спомини”. Надсилаю її вам.

Керівники деяких громадських чорнобильських об’єднань наполягають на тому, аби 14 грудня стало в Україні Днем Ліквідатора, точніше, Днем учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Чому саме ця дата?

Саме 14 грудня 1986 року газета „Правда” надрукувала повідомлення щодо закінчення захисних споруд довкола зруйновного 4-го енергоблоку.

Звичайно, читача заворожить число 14, і він вважатиме його датою завершення „Саркофагу”. Натомість журналісти знають, що матеріал до газети чи журналу готується заздалегідь, і ніяке вранішнє видання не може надрукувати повідомлення такого змісту: „Сьогодні відбулася така-то подія.” Так можуть повідомляти вечірні газети або радіо чи телебачення. Крім того, не можна не помітити, що в самому повідомленні ніякої дати не було.

Отож, звернімось до свідків, які брали участь у спорудженні „комплексу захисних споруд пошкодженого енергоблоку”, інженерна назва якого – „Укриття”, а народна – „Саркофаг”.

Так от, колишній головний інженер II головного будівельного управління Міністерства середнього машинобудування СРСР Леонід Васильович Забіяка, який в акті Державної комісії із прийняття об’єкту „Укриття” до експлуатації розписався другим, згадує:

— І ось 30 листопада 1986 року – історичний момент. Спочатку свої підписи поставили виконавці: будівельники, монтажники, проектанти, „директор саркофагу”, як усі його називали Г.Рейхтман... Настала черга головного інженера М.О.Штейнберга – той підписувати відмовився. Виявилося, Микола Олександрович чомусь вирішив, що установка для придушення активності не готова до експлуатації.

Від постійних стресів, переживань, нелюдських навантажень усі вже втомилися настільки, що достатньо було малої жаринки, щоб втратити самовладання. Дехто з присутніх став гарячково збиратися на Москву. Довелось докласти чималих зусиль затримати їх на ті півгодини, доки Штейнберг з’ясовував на станції, чи працює вищезгадана установка.

Нарешті Микола Олександрович повернувся і мовчи розписався в акті. Це означало, що будівництво укриття над зруйнованим блоком станції завершено.

А ось як говорить учасниця тих подій, спеціаліст в галузі радіаційного захисту Ірина Яківна Симановська:

— Довгоочікуваний день 30 листопада ми тепер відзначаємо як одне з найбільших свят.

Тож якого числа – 30 листопада чи 14 грудня відзначати як День ліквідатора?

15 листопада 1986 року голова Урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Борис Євдокимович Щербина доповів Оперативній групі Політбюро ЦК КПРС з питань, пов’язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про те, що всі основні роботи по консервації четвертого енергоблоку, передбачені проектом, завершені, випробувані системи вентиляції,  затверджені вимоги до прийняття об’єкту „Укриття”, робочі комісії розпочали приймати окремі дільниці й системи споруди.  Зараз час зруйнований реактор не впливає на радіаційну обстановку.

Оперативна група ЦК КПРС доручила Урядовій комісії, відповідним міністерствам та відомствам завершити на високому якісному рівні всі роботи з консервації четвертого енергоблоку ЧАЕС із тим, щоб Державна комісія мала можливість підписати до 1 грудня 1986 року акт про прийняття об’єкту „Укриття” для технологічної експлуатації, а також для довготивалих програм спостереження за його станом і проведення необхідних досліджень. Слід зауважити, що дата 1 грудня 1986 року була затверджена на Політбюро ЦК КПРС. І кожен високопосадовець, який би проігнорував це рішення, міг позбутися партквитка й посади.

Микола ЛАЦІС

Надруковано «ПЧ» № 8 (32) квітень 2006