?> ЧОМУ СТАЛКЕРА ТЯГНЕ В ЗОНУ? | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
11.11.2011, рубрика "Живопис, Спогади"

ЧОМУ СТАЛКЕРА ТЯГНЕ В ЗОНУ?

Своїми роздумами щодо захисту прав ліквідаторів та спогадами про трагедію з нами ділиться відомий дизайнер і ліквідатор, засновник Асоціації дизайнерів-графіків «4-й Блок», а також – однойменної триєнале, професор Харківської академії дизайну і мистецтв, заслужений діяч мистецтв України Олег Векленко

«Пікнік на узбіччі» - 86

У вересні 2007 року я знову відвідав Зону… Я дивився на знайомі місця й згадував, як у травні-червні 1986-го в Чорнобильській зоні постійно ловив себе на неймовірній думці про те, що це зі мною вже було. Відчуття небезпеки випромінювало все: зруйнований вибухом чорний «кубик» 4-го енергоблока ЧАЕС ім. Леніна, загубленого в соснових лісах та безмежних прип’ятських луках Полісся, легкий подих вітерцю й травинка під ногами, гілочка сосни, якої торкнувся... До речі, за рік до Чорнобиля мені випадково потрапила до рук брошурка з «Бібліотечки «Огонька» «Пікнік на узбіччі» братів Стругацьких – всі слова про Зону там уже були сказані. У «Сталкері» Андрія Тарковського, знятого за мотивами цієї повісті, все точно було проілюстровано.

Згадував і розмову з письменницею Світланою Алексієвич у жовтні 2004 року в Базелі, на «Базельському тижні», присвяченому чорнобильським проблемам. Мене запросили з виставкою «4-й Блок». Світлана представляла свою книгу «Чорнобильська молитва». Нас поселили в одному готелі. Дізнавшись про те, що я був у Чорнобилі буквально через тиждень після вибуху, вона зацікавилася. Ми розмовляли з нею, мабуть, понад годину. Досі в мене не виходять із голови її слова про те, що Чорнобильська катастрофа була маленькою прелюдією, знаком нашого майбутнього. Тоді в затишній Швейцарії, в невеличкому ресторанчику з чудовим краєвидом на Рейні, її жорсткі слова про всіх нас – самовпевнених, гордих, і, як 100-200 років тому, брутально недосвідчених у своєму відчутті інтелектуальної, технологічної і якої завгодно переваги над природою – здалися мені, м’яко кажучи, не оригінальними… Тепер розумію: був неправий. І сьогодні в колекції «4-го Блока» є роботи, котрі «шершавим язиком плаката», попереджають, просять, благають зупинитися, замислитися, спробувати стати іншими… Висновок: любіть мистецтво, намагайтеся прочитати його. А якщо поїдете до «Зони» на екскурсію, будьте гранично уважними. Більше дивіться не навколо, а в себе. І, можливо, ви зрозумієте, що Вона хоче сказати вам.

…Під час другого побачення із Зоною я знову переживав події 86-го… Чорнобиль перевернув моє життя. Два місяці поспіль, у вільний від основної роботи час, я фіксував у малюнках свої враження про оточуючих людей та події перших тижнів і місяців після аварії. Як не дивно, Чорнобиль не викликав у мене однозначно негативних емоцій. Це місце, де я відчував себе вільною людиною. А радіація має дивовижну властивість – просвічувати людей наскрізь. Є, виявляється, чимало класних, відчайдушних хлопців!

Постчорнобильські «мутації»

Хто ж вони, ці «чорнобильці»? Якось перед черговими роковинами катастрофи знайомий телережисер сказав мені: «У мене відчуття, що це міцні бійці, які колись хоробро кидалися на зруйнований реактор, рятуючи весь світ, а тепер відчайдушно відстоюють свої права й пільги».

Зараз, на відстані понад 25 років від подій 86-го, нікчемним видається пафос більшості страшних казок і героїчних історій про чорнобильські події кінця ХХ-го століття. Їхні учасники та свідки вже знайшли свої ніші – хто на кладовищі, хто в лікарні чи на лавці у дворі, хто в бізнесі (часто вельми сумнівному). Декому дісталися чиновницькі, навіть депутатські крісла. Про чиновників розмова окрема. Колись на всіх рівнях влади сновигала незчисленна армія держслужбовців – володарів заповітних «синіх корочок». Як тільки вони примудрилися взяти участь у роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС?! Адже навесні, влітку, і навіть восени 86-го перебування в Зоні реально загрожувало життю й здоров’ю! А для отримання одноразової грошової компенсації у вигляді 10-кратної зарплати після повернення із Зони (про пільги ще не йшлося) потрібно було представити «тепленькі» і навіть трішки радіоактивні довідки, запечатані трикутними штампами й круглими печатками військових частин (якщо тебе призвали як «партизана», про інші просто не знаю). Номенклатура вичікувала – їхати в «радіоактивне пекло» не хотілося.

Та ось «об’єкт» Укриття» звели героїчними ударними темпами. Підняли червоний прапор на смугастій трубі, доповіли до жовтневих свят. І боротьба з радіацією в Зоні стала повсякденною роботою. Пільги для тих, хто побував «там», стали набувати конкретики у вигляді безкоштовних путівок у санаторії, банок червоної ікри, дефіцитної кахельної плитки і чеських унітазів «без черги». От тепер уже всі рвуться в «Зону»! Частіше – засвідчити своє перебування десь у більш-менш спокійному місці і швиденько забратися звідти. «Корочки» гарантовані. Решта – теж.

Але пізніше стали бідніти пайки та блага. Рядовим ліквідаторам залишили тільки безкоштовний проїзд у міському транспорті, путівку до санаторію і якісь дрібниці. Дещо суттєве з минулих благ продовжувало перепадати лише інвалідам Чорнобиля. І тут уся чиновницька рать миттєво здобула тяжкі захворювання, пов’язані з перебуванням у Зоні, та інвалідність. Преса повідомляла, що деякі особи на найвищих постах у державі, виявляється, інваліди-чорнобильці. Почув, що й на обласному рівні багато господарів великих кабінетів теж чорнобильські інваліди. Скільки ж великих і дрібних чиновників без докорів сумління «загрібали» те, що призначалося простому трудязі-ліквідатору! З тих пір не покидають мене сумніви, коли бачу «іконостаси» на піджаках. Бо тільки зараз реально усвідомлюєш ризик тих, хто перебував навесні 86-го в 30-кілометровій зоні…

Якось спекотного травневого дня, впавши від утоми просто на траву (зазвичай на землю в Зоні лягати й навіть сидіти – побоювалися) в тіні «кунгу» (пересувного клубу бригади) крізь дрімоту дослуховувався до радіоприймача в машині. Чую, нарешті! Почали надавати прості й дієві поради киянам: без особливої потреби не виходити на вулицю, тримати кватирки в помешканнях зачиненими, частіше робити вологе прибирання й ретельно мити голову. Я подумав: ну що їм, столичним мешканцям, в 90 км від реактора, за постійної наявності гарячої й холодної води, перейматися! Тут ось другий день воду в табір не підвозять… треба «попуткою» на станцію з’їздити помитися, білизну поміняти... Для тих, хто у травні-червні 86-го був у 25-й бригаді хімзахисту, ця думка не здавалася дикою. І вже за 20 хвилин ми з майором Колесником мчали на «уазику» до «головного джерела радіаційного забруднення» відмиватися від «радіації».

Ще незвичніша шкала відносин була на самій станції. Пам’ятаю, знайомий капітан із нашої частини, призначений на чергування в штабі ЧАЕС, обурювався з приводу «перевіряючого» з Москви. «Цей гад «на поверхню» не виходить! Або в «бункері» сидить, або в душі годинами миється!». Підозрюю, що московський офіцер за «подвиги» отримав нагороди й підвищення по службі.

Мій колишній знайомий, молоденький хлопець-водій, майже щоденно слухняно виконував у Зоні «бойові» завдання (возив на БРДМ команди вчених до стінки реактора, в найскладніші місця «помацати радіацію живцем»).…Через три роки, покинутий усіма, він спився, замерз на снігу… Сусід, років на десять молодший від мене – інвалід-ліквідатор. Потрапив до Чорнобиля майже через півроку після аварії. Що він там робив, не знаю. Розповідав, що біля «саркофага» побував одного разу, заради цікавості – подивитися… Інвалідність «відвойовував» довго. На вигляд – бадьоренький. Регулярно отримує свою пенсію і щось «на харчування». Раз на рік «лягає» в лікарню. У мітингах протесту й чорнобильських пікетах не бере участі. Різні люди, але більшість із них добросовісно й чесно виконували тяжку й небезпечну чоловічу роботу.

Підготувала Марина Казбан

Запись была опубликована: glavred(ом) Пятница, 11 ноября 2011 г. в 23:35
и размещена в разделе Живопис, Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта