?> Чорнобиль – два кольори | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
17.09.2011, рубрика "Творчість"

Чорнобиль – два кольори

В 25 річницю аварії на Чорнобильській АЕС у державному підприємстві - санаторії «Конча-Заспа», де на протязі літа пройшла лікування та реабілітацію значна група інвалідів – ліквідаторів аварії на ЧАЕС, відбулась творча зустріч з відомим журналістом та науковцем, членом Ради Асоціації генералів-ветеранів МО України. академіком Ю.І.Сєдих.

На зустрічі сталася щира та відверта розмова про історичні події буремного 1986 року, про подвиги людей, які захистили країну від некерованого розвитку найбільшої техногенної катастрофи у світі та стали на шляху подальшого розповсюдження радіаційного забруднення і значно мінімізували наслідки аварії на атомній електростанції.

Як учасник ліквідації наслідків аварії з перших днів травня 1986 року, Ю.І.Сєдих поділився своїми спогадами та презентував авторські твори чорнобильців, що правдиво відобразили події найважчого періоду боротьби з розбудженим атомом.

«Чверть віку пройшло від дня аварії, та рани не загоїлись, біль не пройшла, наслідки аварії будуть відчувати ще не одне покоління наших співвітчизників, - зазначив Ю.І.Сєдих. 26 квітня поділило час на «до» і «після», цей день гірких втрат та страждань і одночасно мужніх вчинків справжніх патріотів, він розділив людей на боягузів та дезертирів і тих, хто ціною здоров’я та й власного життя відвернув небезпеку і вписав героїчні сторінки в літопис сучасної України.

Про події на Чорнобильській АЕС написано вже чимало і в прозі, і в поетичних рядках, в правдивих спогадах очевидців аварії та переказах третіх осіб, де іноді правда і вигадки стоять поруч, як проза і поезія, як радість та біда, як чорні та червоні кольори у нашому житті»

Ю.І.Сєдих поділився своїми власними спогадами про травневі дні 1986 року, коли під його керівництвом група науковців в екстремальних умовах розробляла ефективні засоби боротьби з радіаційним забрудненнях ураженої території атомної станції та військової техніки і спеціального транспорту.

Правдиві свідчення про перебіг подій на станції в квітні, травні 1986 року залишив у своєму документальному оповіданні «Суровые уроки Чернобыля» заступник прокурора УРСР Я.П.Нагнойний, який вже на початку травня був залучений до з’ясування причин аварії.

Надалі Ю.І.Сєдих навів авторські спогади із книги В.А.Гудова, заступника командира 731 окремого батальйону спеціального захисту, на долю якого випала найважча робота в перші часи аварії бути в епіцентрі вибуху, необхідність працювати безпосередньо в зоні 3 та 4 реакторів. Не дивно, що на сьогоднішній день в живих залишилось мабуть не більше 25 відсотків особового складу батальйону.

«Прошли года. Комбат, построй,

Поверку сделай батальона.

Ведь он сражался как Герой

За жизнь, спасение народа» (В.Гудов)

П’ять років після аварії, з лютого 1987 відпрацював на Чорнобильській АЕС її директор М.П.Уманець. На його плечі ліг важкий тягар найвідповідальніших рішень виводу станції з небезпечного стану, подолання наслідків аварії. В усіх ситуаціях, навіть у найскрутніших, приміром, під час пожежі у 1991 році, він діяв як надійний керівник, високопрофесійний фахівець.

З особливою теплотою згадує він своїх колег, чорнобильських побратимів, з якими ділив усі труднощі незабутніх років. Талановитий інженер, керівник М.П.Уманець, виявив свої здібності і в поезії, видавши декілька поетичних збірників. В своїх віршах він висвітлив дійсні факти і події та зумів їх так узагальнити і художньо подати, що вони набули значного суспільно-політичного звучання. Вірші пройняті глибоким ліризмом і сповнені трагізму, вони передають біль автора за обставини, які позначились рубцями на його серці.

«Здесь, конечно не фронт, но не знаю, где хуже.

Год здесь за три. В ожогах луга и леса.

Исковерканы судьбы. Обуглены души.

И закаты в крови. И в свинце небеса.

И укором немым каждый дом обездоленный,

Где облезлые псы о спасение скулят …

Я ночами кромешными корчусь от боли

И стыда за славянское наше «тяп-ляп».

У другому вірші М.П.Уманець, якому довелося звідати і славу героя і критику невігласів, що спекулюють на чорнобильській темі, стверджує свою причетність до мужніх людей, які за покликом сумління рушили у двобій з атомною небезпекою.

«Только там в эпицентре на блоках товарищи,

С ними Родина, Долг, с ними Совесть и Честь,

Жизнь, вдохнувшие в страшное это пожарище,

И доныне на вахте стоящие здесь.

И я горд, что я с ними, что я их частица.

Верю, знаю, наступят, придут времена

И история им до земли поклонится

И потомкам святые назовут имена»

Як зазначив Ю.І.Сєдих, серед літописців Чорнобиля, які правдиво висвітлили події чорнобильського року, було багато журналістів, серед них: колишній голова Київської спілки журналістів І.І.Засєда, кореспондент газети «Правда» О.П.Гусєв, головний редактор газети «Пост Чорнобиль» А.Ф.Колядін, кореспондент «Робітничої газети» Ю.В.Сафонов. Він на протязі років мужньо намагався подолати страшну хворобу, спричинену атомним випромінюванням, але пішов з життя, залишивши нам на згадку такі рядки:

« … утоли моя печаль…

Насыти несытых хлебом,

Дай слепым увидеть небо

И бездомным дай причал…

В брани помири людей,

Дай врагам понять друг друга,

Отведи скорей недуги

От влюбленных и детей.

И заблудших всех прости –

Пусть не сразу, пусть не разом,

Просвети владыкам разум:

Помоги страну спасти»

Як не приєднатися до ціх слів, як не погодитись с автором про необхідність об’єднати зусилля влади, усіх політичних опонентів на подоланні економічних та соціальних проблем, породжених в Україні розбудженим атомом. Чорнобиль – наша пам’ять, наша біль. А водночас і рубіж крутого повороту історії, яка вчить і багато до чого зобов’язує. Аварія на ЧАЕС вже отримала два суттєвих визначення: найбільша у світі техногенна катастрофа та чорнобильська атомна війна. За висновками фахівців викид радіонуклідів у сотні разів був потужнішим, ніж під час ядерного вибуху в Хіросімі.

Десятки тисяч військових, офіцерів і бійців строкової служби та й запасу, будівельники, шахтарі, водії були мобілізовані на важку та небезпечну роботу, яка велась на першому етапі, за невеликим виключенням, вручну.

Саме вони у травневі свята запобігли ще більшому вибуху, який послав би у небуття Київ, спустошив би пів України. Напружена й відповідальна робота продовжується і у теперішній час. Сьогодні держава має виправити припущені помилки і взяти на себе відповідальність за подолання наслідків аварії, як у площині організаційних і науково-технічних заходів, так за поліпшення медичного лікування та соціального захисту постраждалих.

Треба пам’ятати, що із звичайних воєн можна повернутися навіть без подряпин, але з Чорнобильської – ні, бо всі її учасники поранені радіацією. Найбільш соціального захисту потребують інваліди - ліквідатори квітня - грудня 1986 року, бо саме вони пройшли пекельний шлях боротьби із атомних лихоліттям у найтяжчий період, зазнали суттєвих пошкоджень здоров’я і потребують до себе посиленої уваги.

Наспів час аби ліквідаторів наслідків аварії 1986 року, яких народ вже назвав „Рятівники Вітчизни”, дорівняти у статусі до Захисників нашої Батьківщини у 1941-1945 рр. Бо ліквідатори - „воїни Чорнобиля 1986 року” були на справжній атомній війні. Поширити для інвалідів-ліквідаторів 1986 року, додаткові компенсації на кшталт учасників ВВВ. Вилучити із вживання самий термін пільги („льготи”), який принижує гідність героїв ліквідаторів аварії.

Вже не один раз вносились пропозиції про доцільність встановлення ордену або почесного знаку - нагороди для учасників самого найважчого періоду боротьби із наслідками аварії на ЧАЕС (1986 рік) та надання їм статусу осіб, що мають одержувати надбавку за особливі заслуги перед державою. З роками відходять у небуття ті, хто безпосередньо приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Їх залишилось суттєво замало. Треба поспішити віддати їм належне.

Кожного разу перед черговою річницею аварії ліквідатори чують гасла про необхідність і запевнення влади змінити до них своє ставлення, та плине час і багато чого залишається без змін. Можливо до 14 грудня - Дня вшанування ліквідаторів аварії, до 25-ої річниці спорудження захисного саркофагу відбудуться відчутні позитивні зміні, на які вже так довго чекають і заслуговують справжні рятівники Вітчизни.

Зрозуміло, що породжені Чорнобильською катастрофою двадцять п’ять років тому проблеми важким тягарем лягли на економіку України, та прикро, що в умовах розшарування населення на «богатих» та «бідних», невпинного зростання цін на продукти харчування та ліки, розроблені державою програми з мінімізації наслідків аварії, повною мірою не виконуються, а деякі важливі статті Конституції України та Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи” брутально порушуються. Хоча відомо, що згідно ст.22 Конституції України права і свободи громадянина не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Учасники зустрічі ще раз торкнулись гострих питань соціального захисту постраждалих від аварії. Зокрема В.П.Колеснікова, президент Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля», зазначила: - «боляче говорити, що люди, причетні до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, сьогодні для влади не герої, а «споживачі державних коштів» Коли ж у нас буде справжній соціальний захист, який не викликатиме гіркої посмішки серед чорнобильців? Коли замість декларативних “пільг”, буде справжня соціальна допомога ? Чому чорнобильці мають захищати свої права у судах? Я вважаю, що для нас важливі не віртуальні пільги, а реальна моральна та матеріальна підтримка, аби ми вижили і були здорові наші діти»

Наприкінці зустрічі генерал Ю.І.Сєдих висловив впевненість, що в нашому житті буде все менше чорного кольору, а справжні герої-ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС будуть гідно пошановані і їх життя наповниться яскравими барвами. Одночасно він відповів на численні питання присутніх та подарував бібліотеці санаторію, як шеф-редактор журналу «Честь имею», три його перших номери, а також новітні переклади сонетів В.Шекспіра, зроблені їм в співдружності з Г.Пилипенко одночасно на дві мови: російську та українську.

Користуючись слушною нагодою, чорнобильці, які прийшли на зустріч, щиро привітали Ю.І.Сєдих та склали подяку медичному персоналу санаторія за кваліфіковане санаторно-курортне обслуговування і надання ефективної медичної допомоги інвалідам, ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС.

Юрій ВАНІН

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 17 сентября 2011 г. в 15:03
и размещена в разделе Творчість.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта