?> Чорнобиль: 26 років пам’яті і болю | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
10.05.2012, рубрика "Дайджест"

Чорнобиль: 26 років пам’яті і болю

26.04.2012 09:46

Аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 р. – найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Внаслідок викиду радіоактивних матеріалів і речовин із зруйнованого реактору прямого радіоактивного ураження зазнала майже вся територія України. Від катастрофи постраждало понад 3,5 млн. осіб. Загальні прямі витрати України за період з 1986 по 2000 рік склали майже 11 млрд. дол. США. У мінімізації і подоланні наслідків цієї катастрофи можна виділити декілька етапів.

На першому етапі – етапі негайного реагування (1986 – 1991 роки) аварійні або термінові дії щодо попередження негативних наслідків були спрямовані на захист населення від можливості значного опромінення його шляхом евакуації з міста Прип’ять та сусідніх поселень, проведення дезактиваційних робіт, обмеження використання земельних ресурсів посиленого контролю за радіоактивним забрудненням продуктів харчування та інших продуктів господарської діяльності, а також запровадження компенсаційної політики, які стосувалися різних категорій постраждалих внаслідок  Чорнобильської катастрофи. У цілому тільки прямі витрати на пом’якшення наслідків катастрофи за рахунок всіх джерел фінансування за період з 1986 по 1991 рік склали майже 18,9 млрд. доларів США.

На другому етапі – етапі пом’якшення та мінімізації наслідків катастрофи (1991 – 2000 роки) першочергова увага приділялася вивченню пріоритетних напрямів у ліквідації наслідків та концентрації фінансових зусиль на найбільш критичних напрямах. Витрати на ліквідацію наслідків катастрофи на цьому етапі склали більше 5,3 млрд. доларів США.

З 2000 р. розпочався новий, третій, більш тривалий етап мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, протягом якого необхідно було реалізувати програми подальшої соціальної, медичної та психологічної реабілітації постраждалого населення, закінчити в основному реабілітаційне та економічне відновлення населених пунктів і території, що зазнали радіоактивного забруднення, забезпечити збереження їх культурно-історичної спадщини, змінити психологію споживацтва на психологію активного соціально-економічного відродження як людини, так і забрудненої території.

Згадаймо ці роки і періоди

Основні соціально-економічні наслідки Чорнобильської катастрофи

Фінансові витрати держави. З території зон радіоактивного забруднення було переселено  163  тис. громадян.  Загальні  витрати  і   збитки   за  1986 - 1990 рр.   склали 10 млрд. карбованців (Витрати періоду 1986-1990 років подаються у порівняльних цінах 1990 року).

З господарської діяльності повністю виключено території, які мали щільність забруднення 15 Кі на квадратний кілометр. Збитки від забруднення і виводу територій склали 2,5-4,8 млрд. карбованців.

Значної шкоди було нанесено лісовому господарству. Загальна площа забруднених лісів склала 1,5 млн. га. Збитки від втрати деревини на цьому етапі оцінено більш як у 95 млн. крб., а щорічні додаткові втрати вимірюються у розмірі 15-18 млн. крб. Втрати  через  недобір  заготівельної продукції  лісу оцінюється у розмірі 1,5 млн. крб. Загальні збитки у лісовому господарстві оцінено у 1,8-2,1 млрд. крб.

Забруднення водойм і рік України радіонуклідами мало масштабний характер. Практично весь басейн Дніпра забруднено радіонуклідами у широкому діапазоні. Ріка Прип’ять і Прип’ятський басейн повністю втратили своє господарське і рекреаційне значення. Спорудження водоохоронних споруд, що уловлюють бруд на цьому етапі, дозволило тимчасово захистити водойми. Зроблені оцінки показують, що проведені заходи дозволили попередити можливі збитки водним ресурсам від забруднення на суму 300 млн. карбованців.

Поряд з еколого-економічними збитками Україні було спричинено соціальних втрат, які можна було виразити у втраті здоров’я населенням, яке проживає у забруднених районах, під впливом іонізуючої радіації. Під час оцінки соціальних збитків враховувалось населення, яке проживало у 1986-1990 рр. у зонах, де щільність забруднення радіонуклідами складає більш як 1 Кі/кв.кілометр. Нормативом соціальних збитків було прийнято, на базі наявних оцінок, суму грошей у розмірі 110-365 крб. для відновлення здоров’я однієї людини при одержанні нею дози опромінення в 1 бер. Загальні соціальні збитки від забруднення України радіонуклідами було оцінено на першому етапі у розмірі 0,9-3,0 млрд. крб.

За оцінками ряду вчених, економічні збитки від аварії, пов’язані з зупинкою реакторів і припиненням їх виробництва для нових АЕС, ростом витрат на підвищення безпеки електростанцій та іншими витратами, склали в Україні 48-50 млрд. крб. Загальні економічні збитки, виходячи з експертних оцінок, на цьому етапі склали 63-70 млрд. крб. У зв’язку з тим, що у величину збитків не ввійшли збитки від забруднення водних ресурсів, атмосферного повітря, радіаційного ураження тваринного і рослинного світу, то верхній рівень збитків буде найбільш реальним.

У 1991 році були прийняті Закони України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про правовий режим території, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зазначені закони із наступними змінами і доповненнями діють і зараз.

Фінансове забезпечення прийнятих законів планувалось за рахунок державного бюджету такої держави, як СРСР. Проте з проголошенням незалежності всі витрати, пов’язані із мінімізацією наслідків Чорнобильської катастрофи Україна взяла на себе. В той же час Державний бюджет України в умовах надзвичайної складної економічної ситуації не може фінансово забезпечити виконання чинного законодавства (для прикладу, на 2000 рік ця потреба становила 7,5 млрд. гривень). Зазначене в свою чергу вимагає визначення пріоритетності напрямків, концентрації фінансових зусиль на найбільш критичних напрямках. Але і в цих умовах питома вага Чорнобильських витрат у різні роки становила 5-7% загальних видатків державного бюджету. За 1991-2000 роки ці витрати склали більше 5,3 млрд. доларів США.

Таким чином, загальні витрати України за період з 1986 року по 2001 рік склали понад 11 млрд. дол. США.

Економічні наслідки. Внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні до 95% територій зазнали радіоактивного забруднення різного ступеню.

Упродовж 1991-1995 років відповідно до вимог чинного законодавства було визначено територію зон радіоактивного забруднення. До цих зон було віднесено 2293 населених пунктів у 74 районах 12 областей (Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській), що зазнали найбільшого забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, де станом на 1 січня 2002 року проживає 2,3 млн. осіб, у тому числі – у зоні посиленого радіоекологічного контролю понад 1,6 млн. осіб.

Заходи з мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи суттєво вплинули на економічні та соціальні процеси на постраждалих територіях. Обмеження економічної діяльності на забруднених територіях, особливо вилучення з користування сільськогосподарських угідь та лісорозробок, стало надзвичайно важливим фактором. Скорочення сільськогосподарського виробництва стосується територій з щільністю забруднення, яка перевищує 40 Кі на кв. кілометр, де будь-яке сільськогосподарське виробництво було заборонено. Частина вилучених сільськогосподарських земель з метою зменшення поширення радіонуклідів і майбутнім забезпеченням результатами лісорозробок була засаджена лісом. Промислова вирубка та заготівля лісу була повністю заборонена на територіях, де рівень забруднення ізотопами цезія-137 перевищував 15 Кі на кв. кілометр. У зв’язку з високим рівнем забруднення та високою вартістю відновлюваних заходів 512 тис. га сільськогосподарських угідь і 492 тис. га лісів було вилучено із користування.

У лісовому господарстві України забруднені території – це найбільш багаті ліси, де крім деревини, заготовлялось десятки тонн сіна, багато грибів та ягід. Так при наявності 0,6% сосни від загальносоюзної кількості тут заготовляли 50% від загальної кількості живиці, яка збиралася в колишньому СРСР, щорічно біля 60 тис. тонн хвойної муки на суму 15 млн. карбованців.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи в цілому було повністю зупинено діяльність 20 сільськогосподарських та лісових господарств і 13 промислових підприємств.

Загальна сума втрат доданої вартості склала по Україні за 1991 – 1997 роках більше як 12 млрд. гривень. За рахунок втрат доданої вартості по галузях, що виробляють товари, було недоотримано 9,4 млрд. грн., в т.ч. по промисловості – 5,1 млрд. грн., сільському господарству – близько 3 млрд. грн., у будівництві 1,3 млрд. гривень. По галузях, які виконують послуги, втрати становили 2,8 млрд. гривень.

З метою залучення, підтримки та стимулювання інвестування в постраждалих регіонах Кабінет Міністрів України запровадив спеціальний режим у дев’яти районах та одному місті на території Житомирської області, які охоплюють площу в 16 тис. кв. кілометрів.

В Україні почали працювати 16 проектів, які, як очікується, залучать інвестиції на суму 25 млн. доларів США, збережуть 495 робочих місць і створять додатково 1332 нових. Проте поки що не вдалося залучити значних обсягів як внутрішніх, так і іноземних інвестицій, необхідних для економічного відродження постраждалих регіонів.

Соціальні наслідки. Чорнобильська катастрофа завдала великих збитків традиційній матеріальній і духовній культурі Українського Полісся – одного з найбільш унікальних етнокультурних регіонів слов’янського світу. Вона негативно позначилася на всіх сферах культурного життя – культурно-мистецькій, освітній, науковій.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС пройшли значні зміни в соціальній сфері забруднених територій. З одного боку, вона руйнувалася, а з другого – центральні та місцеві органи влади докладали зусиль до її збереження і розбудови.

У 1986 – 1989 роках почалося скорочення кількості загальноосвітніх шкіл на постраждалих територіях. Темпи введення нових учнівських місць у середніх навчальних закладах, як у забруднених регіонах, так і в цілому по Україні за період з 1990 по 2001 рік суттєво знизились. Актуальною залишається проблема забезпечення педагогічними кадрами шкільних закладів у зоні радіаційного забруднення. Владні структури центральної та місцевої влади протягом 16 років прагнули зберегти функціонування дитячих дошкільних закладів. Саме через них можна було забезпечити харчування дітей чистими продуктами, контролювати стан здоров’я, вести їх виховання. Однак, якщо мережа цих закладів дещо зросла, то кількість дітей у них зменшилась.

У цілому на забруднених територіях обсяги будівництва дитячих садків значно скоротилися, а значна частина садків припинили свою діяльність. Окрім цього охоплення дітей дошкільними навчальними закладами суттєво знижується. Проблеми соціального захисту населення постраждалих територій вирішувались також через діяльність закладів охорони здоров’я. Центральна та місцева влада докладають значних зусиль щоб розширити і зміцнити їх. Однак медичним закладам постраждалих територій доводилося і доводиться долати значні труднощі через виїзд медпрацівників, складні умови праці, невирішеність житлових питань.

У найбільш гострій ситуації опинилося культурне обслуговування населення. Низький рівень відвідування установ культури, зубожіння людей спричинили згортання культурної роботи на селі. На сьогодні у четвертій частині сіл взагалі відсутні клуби, значна кількість тих, що діють, потребують капітального ремонту, окремі з них перебувають в аварійному стані. У більшості установ не вистачає інвентарю, необхідної апаратури. Щороку скорочується число колективів художньої самодіяльності, зменшилася кількість виїздів у сільську місцевість професійних творчих колективів.

У цілому стан соціальної сфери постраждалих територій можна оцінити як незадовільний. Ситуація з наданням послуг усфері медицини, освіти та культури для населення, що проживає на цих територіях, погіршується і в поєднанні із бідністю; психологічними наслідками проживання потребує прийняття кардинальних заходів щодо виправлення ситуації.

Компенсаційні пільги постраждалим внаслідок Чорнобильської катастроф поширюються на наступні сфери життя: охорона здоров’я, пільги для вступу в навчальні заклади, податкові пільги, грошова компенсація за втрачене майно та втрату здоров’я і щомісячні виплати за інвалідність, пов’язану з аварією на ЧАЕС. Система деяких пільг впроваджена у повному обсязі, інші ж застосовуються тільки частково у зв’язку з недостатнім фінансуванням. Відповідно до чинного законодавства громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, надається близько 50 видів пільг, допомог та компенсацій.

Бідність, переселення, обмеження сільськогосподарської діяльності призвели до того, що все більше людей намагаються отримати права на чорнобильські пільги. Разом з економічною кризою, яка мала місце в 90-х роках, реєстрація осіб як жертв аварії для багатьох людей стала єдиним шляхом отримання доходу та інших життєво важливих послуг, а саме: послуги в сфері охорони здоров’я, включаючи забезпечення медичними препаратами. 830 тисяч осіб отримують пенсії та майже 3,2 млн. осіб мають право на пільгове медичне забезпечення, оскільки зареєстровані як постраждалі. Згідно з статистичними даними, кількість осіб, що офіційно вважаються безповоротно недієздатними внаслідок аварії на ЧАЕС, зросла від 2000 осіб у 1991 до 64 500 у 1997 році та 98 021 осіб - у 2002 році. Разом з інфляцією та зростаючою бюджетною скрутою вартість й обсяг цих пільг стабільно падають. Система також створила умови для потенційно небезпечної поведінки та виникнення споживацької психології у людей.

Демографічні наслідки і стан здоров’я постраждалого населення. Після аварії на ЧАЕС більш ніж 163 тис. осіб було переселено, серед яких одна частина була відселена відразу ж після аварії, інша – протягом кількох років потому. Ці заходи повністю зруйнували демографічну піраміду в найбільш постраждалих регіонах.

Відсутність молоді має серйозний негативний вплив на розвиток економіки територій, що зазнали забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це також має негативний психологічний ефект. У школах, лікарнях, сільськогосподарських кооперативах та інших підприємствах й організаціях не вистачає кваліфікованих спеціалістів.

За даними Державного комітету статистики, на 1 липня 2002 року в Україні чисельність громадян, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи становить 3 044 607 осіб, серед них 98 021 інвалід, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, та 1 109 793 – дитини. На територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, проживає  2 294 816 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у тому числі 491 297 дітей віком до 14 років.

За даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я, під час медичного обстеження осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виявлено 83 відсотки хворих. Найбільша кількість хворих серед учасників ліквідації – 91,5, евакуйованих із зони відчуження – 87,7, осіб, які постійно проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, - 83,7 відсотка. Серед дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, віком до 14 років хворих – 76,1 відсотка. Серед дітей, евакуйованих із зони відчуження, хворих – 83,7 %, серед дітей, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, - 76,6 відсотка.

Поширеність захворювань серед дорослих і підлітків зросла на 28,3 % (з 12354,3 у 1993 році до 15850,8 у 2001 році), а захворюваність – на 10,6 % (з 5308 до 5871 на 10 000 постраждалих). Поширеність захворювань серед учасників ліквідації порівняно з 1993 роком зросла з 25823 до 31607,5; серед осіб, які евакуйовані із зони відчуження, - з 22926 до 28007,9; серед осіб, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, - 15517,2 до 15605,5 на 10 000 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Захворюваність дорослих і дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2001 році на 4% (5842,5 проти 5619,3 захворювань на 10 000 постраждалих) перевищувала захворюваність громадян, які не постраждали від цієї катастрофи.

У структурі захворювань, на які хворіють особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на кінець 2001 року найбільше хвороб органів дихання (35 відсотків), нервової системи, органів чуття (11,4 відсотка), системи кровообігу (10, 2 відсотка), травм і отруєнь (7,8 відсотка), сечостатевої системи (7,2 відсотка). Кількість хвороб серед дорослих і підлітків за 10 років збільшилася в 2-6 разів. Спостерігається зростання кількості новоутворень, хвороб крові та органів кровотворення, кістково-м’язової системи.

Рівень захворюваності та поширеність захворювань серед дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, перевищує ці показники серед інших дітей. Рівень захворюваності дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, підвищився на 28,4 відсотка і становив 1411,4 на 1000 дітей у 2001 році проти 1089,3 у 1993 році. Одночасно зросла і поширеність хвороб на 47,3 відсотка – з 1494 у 1993 році до 2200,8 у 2001 році.

Найбільш поширені серед дітей хвороби органів дихання (60,3%), нервової системи та органів чуття (7,8%), шкіри (5,3%), органів травлення (5%).

Інші класи хвороб з меншою питомою вагою у структурі захворюваності у дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, характеризуються також значними темпами зростання. Це стосується новоутворень, психічних захворювань, хвороб сечостатевої системи, вроджених вад.

На 1 січня 2002 р. зафіксовано понад 250 випадків раку щитовидної залози у дітей віком до 18 років. Інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи стало 2 668 дітей.

Показник загальної смертності серед осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, підвищився з 13,3 у 1993 році до 14,3 на 1000 потерпілих у 2001 році, тобто на 7,5 відсотка. Серед учасників ліквідації цей показник зріс з 5,5 до 12,6 на 1000 осіб, або у 2,3 раза.

Ефективність робіт з радіаційного захисту населення. Результати оцінки протирадіаційних заходів дають підстави стверджувати, що найефективнішими були:

заміна продуктів харчування з високими рівнями радіоактивного забруднення на чисті;

вапнування ґрунтів (одночасно із зниженням рівня накопичення радіоактивного цезію-137 давало змогу зменшити накопичення важких металів – свинцю і кадмію);

внесення підвищених доз мінеральних добрив;

залуження та перезалуження луків, пасовищ.

У  1986-2001 роках в Україні було проведено агро-технічні та агро-хімічні заходи на площі більше 1,5 млн.га забруднених земель. Внесення вапна на забрудненій території в поєднанні з мінеральними добривами дозволило зменшити вміст радіонуклідів у 2,5-5 разів. У середньому ефективність контрзаходів у рослинництві складає 2-3 рази і ці реабілітаційні заходи суттєво впливали на зниження радіаційного забруднення продукції практично на всій території.

Високу радіологічну  та дозову ефективність контрзаходів у тваринництві проведено з використанням у раціонах кормових домішок нових технологій годівлі та утримання  сільськогосподарських тварин.

Результати дозиметричної паспортизації, проведеної у 1996 – 2001 роках, показали, що внаслідок здійснення протирадіаційних заходів і природного відновлювального процесу перелік населених пунктів, що віднесені до зон радіоактивного забруднення, виходячи з існуючих нормативів, може бути значно скорочено. У 1350 населених пунктах сумарна середньорічна ефективна доза опромінення людей не перевищує критерій віднесення до зони посиленого радіоекологічного контролю – 0,5 мілізіверта за рік. У цих населених пунктах проживає 1,6 млн. осіб, з них 390 тис. дітей.

За підрахунками, близько 200 тисяч осіб з усієї кількості, які брали участь у ліквідації наслідків аварії у 1986 – 1987 роках, одержали середні дози опромінення приблизно 100 мЗв. Близько 10% із них одержали дози приблизно 250 мЗв, а декілька відсотків одержали дози, що перевищують рівень 500 мЗв. 116 тисяч осіб, евакуйованих із зони відчуження у 1986 році, також зазнали суттєвого впливу радіації. Близько 10 % із них одержали дози понад 50 мЗв, а близько 5% - дози понад 100 мЗв. Очікувані дози опромінення людей, які проживають на найбільш забруднених територіях, що будуть накопичені протягом 70 років після аварії (з 1986 року до 2056 рік), складатимуть близько 160 мЗв.

У цілому, для значної частини населення, що проживає на забруднених територіях, уже реалізовано близько 90% дози за все життя. Дози внутрішнього опромінення (отримані від спожитих продуктів харчування) можуть досягти 90-95% сумарної дози. З цієї причини, майбутні заходи з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи необхідно спрямувати на організацію виробництва чистих продуктів харчування на критичних територіях.

Отже, бар’єрні властивості природно-техногенного комплексу зони відчуження є досить ефективними, оскільки від їх надійності залежить ступінь небезпеки цієї зони для населених територій.

Основні завдання соціально-економічного розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, та місць компактного переселення громадян

У сфері мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи необхідно переходити до нового етапу, коли головним завданням діяльності на постраждалих територіях має стати:

відновлення екологічного стану і повноцінного господарського та соціального життя, сприяння соціально-економічному та екологічному відродженню,  перехід до нової стратегії радіаційного захисту, поліпшення стану здоров’я населення у постраждалих регіонах, прискорення економічного розвитку і росту доходів домашніх господарств, утвердження нової економічної моделі та нової політики в соціальному захисті населення. Обмеження економічної діяльності на забруднених територіях, особливо вилучення з користування сільськогосподарських угідь і лісорозробок, стало надзвичайно важливим фактором. Скорочення сільськогосподарського виробництва стосувалися територій з щільністю забруднення, яка перевищувала 15 Кі/кв.кілометри, де будь-яке сільськогосподарське виробництво було заборонене. Частина вилучених сільськогосподарських угідь з метою зменшення поширення радіоактивних нуклідів і майбутнім забезпеченням продуктами лісорозробок була засаджена лісом. Промислова вирубка та заготівля лісу була повністю заборонена на територіях, де рівень забруднення ізотопами Сs137 перевищував 15 Кі/кв.кілометрів. У зв’язку з високим рівнем забруднення та високою вартістю відновлювальних заходів частину сільськогосподарських земель було вилучено з користування на наступні 60-80 років. На територіях, що зазнали радіоактивного  забруднення,   кількість   підприємств   малого та середнього бізнесу на 10 тисяч жителів нижча, ніж у цілому по країні;

розроблення та впровадження на місцевому та національному рівнях  заходів екологічної політики, а також управління екологічною діяльністю;

впровадження концепції стратегії екологічного планування та транскордонної співпраці за участю зацікавлених громад. Необхідно зосередити ресурси на задоволенні потреб найбільш постраждалих осіб та громад. Особливо це стосується малозабезпечених сімей, що проживають у сільській місцевості та вирощують і споживають власні продукти харчування; розробити інноваційні підходи для накопичення знань і розуміння стосовно того, як можна безпечно проживати на забруднених радіацією територіях. Це передбачає сприяння використанню спеціальних добрив та додатків до корму для худоби, особливо в секторі малих приватних сільськогосподарських ферм, що продовжують належати до особливої групи ризику, підтримку впровадження нових технологій і найкращих практик через низку навчальних програм та передового досвіду;

перегляд меж зон радіоактивного забруднення. Зонування забруднених територій має провадитися на основі  дозового критерію як інтегрального показника впливу різних факторів, зумовлених радіаційною ситуацією за рівнями розрахункових сумарних середньорічних ефективних доз опромінення населення, що склалися внаслідок радіоактивного забруднення територій (з урахуванням можливих змін у дозовому навантаженні за умови припинення активних дій щодо радіологічного захисту населення). Території, віднесені до зони відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, можуть бути повернуті для використання в народному господарстві за умови, що за рахунок природного самоочищення довкілля ефективна доза опромінення населення, зумовлена радіоактивним забрудненням цих територій, зменшиться до рівня, який не перевищує 5 мілізівертів за рік;

вирішення проблеми впливу наслідків аварії на ЧАЕС на здоров’я населення у контексті реформування системи охорони здоров’я в країні за рахунок поліпшення якості медичного обслуговування населення.

Економічний розвиток, спрямований на відновлення соціальної та економічної життєдіяльності на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, на середньо- та довгостроковій основі, має відігравати центральну роль у всіх стратегіях, що передбачають подолання наслідків чорнобильської катастрофи. Це означає створення умов і можливостей для людей та громад щодо власного визначення свого майбутнього, і залишається ефективним фактором з точки зору використання ресурсів і дуже важливим з погляду подолання психологічних і соціальних наслідків катастрофи. Стабільне фінансування та створення відкритої для конкуренції ринкової економіки, а також сприятливе інвестиційне середовище залишаються основними передумовами для відродження територій, що зазнали радіоактивного забруднення.

На регіональних рівнях необхідно впровадити заходи щодо:

допомоги місцевим бізнес-структурам інтегруватися в світову економіку, сприяти і підтримувати внутрішні програми інвестування як на національному, так і міжнародному рівнях;

стимулювання розвитку місцевого малого та середнього бізнесу в найбільш постраждалих громадах, підтримки сільських громад, що здатні вести домашнє господарство та якнайшвидше стати більш самостійними. Необхідно спрямувати активні зусилля на підтримку становлення й зростання структур малого та середнього бізнесу на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, а також у сусідніх містах та населених пунктах з використанням широкого спектра заходів, що вже пройшли перевірку та застосовувались в інших державах світу, націлених на підтримку цих структур.

На місцевому рівні забезпечити:

необхідний стимул для підтримки підвищення економічної самостійності домашніх господарств. У постраждалих районах сільське населення вже має достатній досвід, необхідний для самозабезпечення;
запровадити місцеві ініціативи стосовно вирішення питання дрібномасштабного фінансового забезпечення та допомоги виходу на нові ринки збуту.

Особливе значення для відтворення діяльності громад мають зусилля, спрямовані на стимулювання економічного їх розвитку та збільшення прибутковості домашніх господарств, поліпшення базових послуг у сфері охорони здоров’я та організація культурних заходів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та місць компактного переселення громадян. Підвищення ролі громад та їх розвитку повинні сприяти діючі соціально-психологічні центри, різноманітні ініціативи недержавних організацій і міжнародних волонтерських формувань.

На національному рівні фінансування економіки, створення відкритої для конкуренції ринкової економіки та сприятливого інвестиційного клімату залишаються передумовами стабільного відродження територій, що зазнали радіоактивного забруднення.

На рівні регіонів необхідні ініціативи надання підтримки та сприяння внутрішнім, національним і міжнародним інвестиційним проектам, забезпечення умов для створення додаткових робочих місць і формування позитивного  розвитку відповідних регіонів. Зусилля також мають бути спрямовані на підвищення ефективності роботи локальних агенцій економічного розвитку на базі наявного досвіду (такі агенції вже функціонують в м. Славутич (Україна), а також на створення мережі організацій, що відповідатимуть місцевим особливостям та будуть здатні діяти як з’єднуюча ланка між національними та  міжнародними інститутами розвитку та донорами.

Для економічного відродження територій, що зазнали радіоактивного забруднення, та місць компактного переселення громадян необхідно здійснити такі заходи:

- розширити наукові дослідження соціально-економічних процесів, які проходять на зазначених територіях,  та отримання відповідних рекомендацій;

- рішення щодо довгострокових контрзаходів та відновлюваних робіт мають прийматися з урахуванням їх великого соціального, економічного та психологічного впливу, який може переважати радіологічні наслідки для здоров'я людей;

- перегляд системи пільг та компенсацій з метою переходу на адресну грошову допомогу для постраждалого населення, в першу чергу для осіб з реалізованим  ризиком;

- забезпечити повернення непридатних земель  в економічно доцільне господарське використання, що може стати потужним поштовхом для розвитку ринку як потенційних інвесторів, так і з психологічної точки зору для населення, яке там проживає;

- здійснити перегляд, як того вимагає чинне законодавство, віднесення населених пунктів до зон радіоактивного забруднення за дозовим критерієм і відповідно до новітніх даних з дозиметричної паспортизації;
- забезпечити перегляд стратегії відновлення та розвитку економіки і соціальної інфраструктури на цих територіях шляхом створення сприятливих умов для можливого залучення вітчизняних і зарубіжних інвестицій;

- децентралізувати прийняття рішень, пов’язаних з мінімізацією наслідків Чорнобильської катастрофи, і відповідно посилити роль територіальних громад, становлення їх економічної самостійності;

- організувати навчання населення на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, веденню підприємницької діяльності шляхом створення бізнес-інкубаторів, мережі курсів, поширенню відповідної літератури та підручників тощо.

Економічне відновлення територій, що зазнали радіоактивного забруднення, стає дуже важливим чинником у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і провадитиметься за двома напрямами:

- створення відповідних умов для їх економічної реабілітації та розвитку;

- більш широке залучення місцевих бюджетів та інших позабюджетних джерел фінансування до забезпечення належного соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому першочерговими завданнями є:

- розширення сфери нетрадиційних видів зайнятості громадян;

- створення належних умов праці в сільській місцевості, гнучкої і багатогалузевої системи робочих місць відповідно до пріоритетних напрямів розвитку агропромислової інтеграції, розширення діапазону не аграрних видів діяльності різних соціально-демографічних груп сільського населення;

- створення умов для забезпечення кількісної та якісної відповідності робочих місць і кадрів;

- нормалізація процесів відтворення робочої сили відповідно до цільових орієнтирів соціально-економічного розвитку регіону.

Для розв’язання цих завдань необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на збільшення місткості ринку праці у зазначений період, створення нових робочих місць, оптимізацію структури зайнятості відповідно до вимог ринкової економіки. Це дасть змогу забезпечити повну економічну реабілітацію зазначених територій, раціональну та збалансовану зайнятість населення з урахуванням кон’юнктури регіонального ринку праці, потреб виробництва і соціальних пріоритетів розвитку регіонів. Передбачається також підвищити основні економічні показники (у тому числі щодо зайнятості населення) областей, значна частина території яких зазнала радіоактивного забруднення, до рівня середніх по Україні.

Невід’ємним елементом стратегії економічної реабілітації та розвитку економіки територій, що зазнали радіоактивного забруднення, є розроблення та застосування пілотних проектів стабілізації зайнятості населення для окремих районів або населених пунктів з використанням коштів державного і місцевого бюджетів. Передбачається залучення до розроблення таких проектів зарубіжних і вітчизняних інвестицій з поступовим зменшенням частки державних коштів, призначених для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. В результаті цих заходів вивільнятимуться кошти для створення додаткових робочих місць і працевлаштування незайнятого населення. Метою розроблення та застосування таких проектів є забезпечення зайнятості населення, яке проживає на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у місцях компактного переселення; створення пільгових умов оподаткування підприємницької діяльності; залучення, захист і використання вітчизняних і зарубіжних інвестицій до відродження традиційних галузей і спеціалізації цих територій, підвищення ефективності господарювання в окремих регіонах. При цьому необхідно враховувати наявні в районі ресурси, у тому числі трудові, а також спеціалізацію району в обласному поділі праці, рівень радіаційного забруднення території та компактність проживання населення, його професійно-кваліфікаційний склад.

Для поліпшення соціального захисту громадян необхідно передусім удосконалити:

- механізм фінансування заходів, що проводяться на виконання положень Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

- механізм забезпечення адресного соціального захисту шляхом створення банку даних усіх категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

http://www.u-e-p.eu/news/2012/april/chornobil-26-rokv-pamyat-bolu.html

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 10 мая 2012 г. в 9:10
и размещена в разделе Дайджест.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта