?> Чорнобильці повинні зрозуміти | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
26.04.2004, рубрика "Статті"

Чорнобильці повинні зрозуміти, що захистити своє життя, життя своїх дітей можуть тільки вони самі.

Багатьом громадським організаціям чорнобильців Києва та столичної області відома діяльність голови Координаційної Ради Едуарда Каца та голови Фонду інвалідів Чорнобиля Володимира Литвиненка.

Кац-1

Роз’яснення прав згідно Чорнобильського законодавства, розрахунки пенсій, квартирні питання – це далеко не весь перелік питань, з якими їдуть люди звідусіль у Київ, на вулицю Пушкінську, будинок 40. Авторитет просто так не приходить. Він завойовується в невтомній праці для людей. Ці громадські організації провели велику роботу по захисту прав чорнобильців: це листи до Уряду, Верховної Ради, Президента України; це зустрічі з високо посадовцями, від яких залежить прийняття рішень щодо соціального захисту чорнобильців; це участь в акціях протесту проти знущання над чорнобильцями.

Тому ми і вирішили розповісти читачам про їх досвід.

В цей час життя, а точніше Чорнобиль, знову випробує Едуарда Ісаковича Каца. Впродовж року – з березня минулого року по березень цього, він переніс п’ять операцій та курс опромінювання, до цього було ще три операції та опромінювання(загальна доза обох курсів 113 грей, тобто 11300 рентген).

Але ж він не здається. Дуже був радий, довідавшись, що виходить газета для інвалідів Чорнобиля “Пост Чорнобиль” і з задоволенням відповів на ряд запитань кореспондента.

Відверто кажучи, ми були здивовані, коли дізналися, що Едуард Ісакович між операціями та ліжками в лікарні працює над вирішенням проблем, з якими зіткнулися й ми, чорнобильці. В цей час він готує звернення до Конституційного суду України. Питання одне і головне для нас – захист інвалідів Чорнобиля, виконання нашого Чорнобильського Закону у повному обсязі.

Тож побажаємо Едуарду Ісаковичу здоров’я та скорішого повернення до активної праці у громадському чорнобильському русі.

Анатолій КОЛЯДІН

- Едуард Ісакович, у кожного був свій Чорнобиль. Яким він був для Вас?

- На ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС я потрапив разом с організацією, в якій я відпрацював 25 років. Це спеціалізований трест «Укрбурвод», який займався складними інженерними роботами і, в тому числі, бурінням свердловин промислового призначення. Нам було доручено спорудження відсікаючого дренажу, що входив до комплексу захисних споруд зруйнованого 4-го блоку ЧАЕС, віднесеного постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 5.06.86 р. №693-194 до основних, першочергових, особливо важних робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Об’єкт знаходився у 3-й зоні небезпеки(зона найбільшого забруднення). Практично нереальні строки, які ще й скоротили на 15 днів, бо голова Держкомісії повертався до Москви і наш об’єкт був єдиним, який можна було завершити достроково до його від’їзду. Тому був жорсткий контроль з боку Держкомісії інших органів. Люди працювали по 12 годин на добу, в шаленому темпі. Все це створювало великі фізичні і психологічні навантаження на ліквідаторів. Практично всі, хто працював на цьому об’єкті, отримали тяжкі хвороби, втратили працездатність і стали інвалідами, багатьох з них нема вже в живих.

Така ж ситуація була і на інших об’єктах комплексу захисних споруд, визначених вказаною постановою, розташованих у 3-й зоні небезпеки, а ті, хто в 1986 році працював на цих об’єктах, найбільш постраждали.

14 грудня 1986 року з повідомлення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР весь світ з полегшенням дізнався, що на ЧАЕС введено в експлуатацію комплекс захисних споруд зруйнованого 4-го блоку, внаслідок чого він перестав бути джерелом радіаційного забруднення навколишнього середовища. В скрутних умовах за півроку було зроблено те, що в звичайних умовах потребувало б декількох років. Це зробили ті, хто ціною свого життя і здоров’я врятували державу, її народ від страшної біди, коли зоною відчуження могла стати вся Україна і не тільки вона. Сьогодні про це не прийнято говорити. Але для ліквідаторів 14 грудня є Днем їх перемоги, Днем ліквідатора.

- Дуже жаль, що нам не дали свого свята: РЯТУВАЛЬНИКА ВІТЧИЗНИ.

- Так, бо замість подяки і шани ці люди отримали грубі порушення своїх конституційних та законних прав, беззаконня, свавілля і правовий “беспредел” з боку влади та її органів.

- Ви слідкуєте за Чорнобильським законодавством?

- Останнім часом було прийнято ряд законів, якими регулюються майнові та немайнові правовідносини громадян України. Ви знаєте, здається, що це якісь чужі закони, а ми живемо в зовсім іншій державі, державі, де взагалі не існує законів. Взаємовідносини влади з нами давно вже відбуваються поза законом.

Я взяв одну з статей чорнобильського Закону, розписав її виконання і зіставив його з чинним законодавством. Я ще не закінчив, але знайдені мною порушення вже зайняли 5 сторінок комп’ютерного тексту. Тут повне ігнорування норм Конституції і законів, підлоги і фальсифікація, підміна правових норм і понять, створення правового хаосу і виведення чорнобильських проблем поза правове поле України.

Стало нормою, коли підзаконними актами відміняються норми Конституції і законів. Позбавлення інвалідів-ліквідаторів права на відшкодування шкоди, завданої їх життю і здоров’ю, яке гарантується їм Конституцією, як і всім громадянам України, без винятку, здійснено взагалі без будь-якого, навіть формального приводу. От вже дійсно живимо не по законам...

Закон встановлює обов’язкове підвищення пенсій відповідно зростанню вартості життя та мінімальної заробітної плати, ця правова норма повністю ігнорується. Часткове, разове підвищення пенсій інвалідам після того, як їх купівельна спроможність зменшилася в 3,5 рази, на 12%, подається, як великий благородний крок Уряду в справі покращення добробуту цих людей. Ми вдячні за це головному підприємцю держави, бо розуміємо, адже ж від себе відірвали. Особливою увагою у влади користуються інваліди Чорнобиля, для них навіть персональний розмір мінімальної пенсії за віком визначили, який у 5 разів нижчий від діючого в державі для всі інших громадян.

Для підміни, визначених законом, медичних норм харчування для інвалідів на фізіологічні, не погребували навіть піти на відвертий підлог. Закон передбачає надання безплатних санаторно-курортних путівок – путівок не дають. Закон в цьому випадку зобов’язує сплатити компенсацію в розмірі середньої вартості путівки в Україні – фактично виплачують близько 5% від цієї вартості. Підстави? А просто хтось в Уряді так вирішив.

Закон передбачає безплатні ліки для інвалідів Чорнобиля. Міністерства, які дуже опікуються охороною їх здоров’я, склали перелік безкоштовних ліків, завдяки чому найбільш постраждалих людей позбавили життєво важливих, ефективних ліків і, відповідно, можливості вижити. Лікарі сьогодні далеко не завжди виписують навіть ті ліки, що у переліку, як правило це тільки найдешевші, але і це зовсім не гарантує їх видачу аптеками.

В такому ж плані “вирішуються” питання забезпечення житлом, оплати складних операцій, протезування, медичної реабілітації і багатьох інших.

В цій ситуації єдине, що радує, коли відкрив Конституцію України, ти дізнаєшся, що Україна соціальна, правова держава (стаття 1), в якій людина, її життя і здоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3), в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8), в якій права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), де усі люди є рівні у правах, які є невідчужуваними та непорушними(стаття 21), а також рівні перед законом(стаття 24), в якій навіть при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав(стаття 22), де громадяни мають рівні конституційні права(стаття 24), які гарантуються і не можуть бути скасовані(стаття 22), в якій кожна людина має невід'ємне право на життя(стаття 27), в якій кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу, де охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням (стаття 49), в якій громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (стаття 46), а також право на відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю людини внаслідок порушення її права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (стаття 50), в якій конституційні права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України(стаття 64), в якій кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права інших людей.(стаття 68), в якій органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України(стаття 19).

Дійсно, читається як фантастика.

- І що робити?

- Влада добровільно нічого не віддасть. Після того, як практично завершилося розграбування колишньої державної власності, основною “халявою”, якою можна поживитися, лишився Державний бюджет. Тому спроби скоротити ті видатки, з яких нема навару, а це перш за все соціальні програми, будуть все більше агресивними і наполегливими. Здійснюватися це буде під гаслом соціальної справедливості, адресної допомоги і тому подібне. Ми щодня чуємо, як покращилося наше життя, насправді зростають ціни, а пенсії не підвищуються, весь люд знає, що з нами розрахувалися по боргам, але від цього борги по компенсаційним виплатам не зменшуються. Розмір багатьох з них доведено до абсурду. Річна допомога інваліду на оздоровлення аж 26 гривень, це ж взагалі глузування.

Якою ж має бути мораль, щоб так ненавидіти та не поважати своїх рятівників, тих, хто врятував їм життя, тих, хто дійсно має особливі, а не паперові, заслуги перед Батьківщиною, перед людьми, щоб так з ними поводитись.

Ми бачимо, сьогодні реалізується політика фізичного знищення інвалідів-ліквідаторів. Цих тяжко хворих людей позбавлено можливості харчуватися на рівні медичних норм, або хоча б близько до них, їх позбавлено потрібних їм ліків і перш за все життєво необхідних, належної медичної допомоги, в тому числі при стаціонарному лікуванні, куди треба приносити навіть свої шприци, їх позбавлено медичної реабілітації, санаторно-курортного лікування. Повним ходом задіяний механізм зменшення купівельної спроможності пенсій. Тобто створені всі умови, щоб тяжко хвора людина не вижила.

Чорнобильці повинні зрозуміти, що захистити своє життя, життя своїх дітей, можуть тільки вони самі. Пасивна, угодівська позиція тільки, ще більше, погіршує їх становище. Змінити щось на краще можливо тільки завдяки активній боротьбі. І тут потрібна максимальна мобілізація і консолідація сил. Тому дуже прикро бачити, як деякі лідери великих і малих організацій, в силу своїх амбіцій, або виконуючи завдання своїх політичних хазяїв, розпорошують сили чорнобильців, більше того, втягують їх в міжусобну боротьбу між собою. З тим, щоб показати свою значимість, вони починають проводити непідготовлені, спонтанні акції, які з самого початку не запрограмовані на результат. Звідти і відповідний результат. А акції типу “голодування з перервою на обід” взагалі серйозно не сприймаються ні владою, ні чорнобильцями, ні людьми взагалі.

Багаторічної досвід боротьби чорнобильців за свої права свідчить, що разові акції, як і участь в політичних масовках на будь-якому боці нашого політичного спектру, ні разу не дали потрібного чорнобильцям результату.

Найбільший ефект давали тільки чорнобильські, ретельно сплановані і підготовлені акції, які проводили разом “Союзом Чорнобиль України”, “Координаційною Радою громадських організацій” і “Фондом інвалідів Чорнобиля” міста Києва та Київської області, коли до людей завчасно доводилися причини і вимоги, коли акція, відбуваючись у часі, посилювалася, а не стухала, коли для результативного завершення вибиралася сприятлива ситуація, розклад сил, або коли масові виступи призначалися на ті дні, в які влада не могла їх допустити. Демонстрація чорнобильців в День незалежності 1998 року не тільки не дозволила прийняти рішення по скасуванню пільг і компенсацій, але і показала владі, що в разі необхідності, чорнобильці можуть піти на подібні, серйозні акції.

Першою, дійсно значною перемогою чорнобильців, була відміна Декрету Кабінету Міністрів України від 26.03.1993 року №29-93, яким практично були скасовані пенсії інвалідам Чорнобиля. Акцію очолили Валерій Кіркоров та Ігор Антощенко, на мене було покладене юридично-правове забезпечення акції. Акція, розпочата киянами, була підхоплена чорнобильцями з інших міст України, люди приїздили в Київ і ставали рядом з ними, пікетуючи Кабінет Міністрів. В день, коли Верховна Рада приймала рішення про припинення декретотворчої діяльності Кабміну, двадцять інвалідів-чорнобильців лягли на асфальт біля Верховної Ради і оголосили голодування. За їх вимогою влада була змушена створити міжвідомчу комісію, яку очолив віце-прем’єр-міністр В.М.Пінзенек, від чорнобильців до неї увійшли Геннадій Зінченко з Харкова, Сергій Гаврюшенко з Донецьку і я. Голодування було припинене тільки після того, як відмінили цей декрет та прийняли нову редакцію статті 54 Чорнобильського Закону, якою були значно збільшені розміри мінімальних пенсій інвалідів Чорнобиля.

Складна, довгострокова акція проводилася з початку 1997 року з вимогою відмінити постанову Кабінету Міністрів від 11.12.96 року №1492, якою були значно зменшені пенсії інвалідів-ліквідаторів, а багатьох з них перевели на мінімальні пенсії. Зрозумів, що чорнобильці не зупиняться, була також створена робоча група, в яку увійшли представники чорнобильських організацій, наслідком роботи якої став новий порядок обчислення пенсій, затверджений постановою Кабміну від 30.05.97р. №523, який діє і зараз. Крім того, інвалідам Чорнобиля ще неодноразово доводилося виходить на вулицю, щоб захистити свої права.

- Розкажить нашим читачам про Координаційну Раду громадських організацій.

- Останнім часом, посилився не зрозумілий нам інтерес до Координаційній Ради, ставляться питання, що це за організація, чим вона займається, кого представляє. Особливо чомусь, найбільш цікавляться керівники тих організацій, основною діяльністю яких є бізнес, бізнес під вивіскою громадських, чорнобильських організацій. Такі організації мають довічного президента, який від панського столу потроху підгодовує десь з десяток інвалідів, з тим, щоб вони, в разі необхідності, створювали видимість масовості. В цій компанії навіть різні всеукраїнські , національні, міжнародні організації.

Тепер по суті запитання. Всеукраїнська Спілка “Координаційна Рада громадських об’єднань інвалідів та постраждалих від Чорнобильської катастрофи “ зареєстрована Мінюстом України в серпні 1996 року. Оскільки вона заснована громадськими об’єднаннями, серед, яких дві всеукраїнські, одна регіональна і одна професійна організація з осередками в різних областях України, вона має статус всеукраїнської спілки. Згідно статуту є неприбутковою організацією. Координаційна Рада ні ким не керує, вона створена для виконання зовсім інших, конкретних завдань, делегованих їй організаціями-засновниками, а саме: налагодження співробітництва між різними громадськими організаціями, об’єднання їх зусиль для реалізації спільних завдань, координація дій як серед чорнобильських, так і взагалі між інвалідними організаціями, проводити роботу по створенню правової основи для активного захисту прав інвалідів, залучення широкої громадськості до участі в правових, гуманітарних та інших проектах.

З перших днів Координаційна Рада активно включилася в роботу, організацію і проведення акцій 1987 року, участь в розробці нового порядку обчислення пенсій. Крім мене, над цим працювали В.Кіркоров і П.Солошенко. В період 1998-2002 років проводилася значна робота по об’єднанню сил і координації дій різних громадських чорнобильських організацій. Починаючи з першої в історії Чорнобильського руху демонстрації і в подальшому, при підготовці інших значних акцій я, як голова Правління Координаційної Ради, очолював штаби по підготовці та проведенню акцій. Крім того, розробка листівок, звернень, заяв, резолюцій мітингів, здійснювалася Координаційною радою. Завдяки її діяльності інваліди Чорнобиля брали також участь в акціях, що проводив “Союз інвалідів України”. Наряду з цим, сотням інвалідів-ліквідаторів були надані консультації, здійснені розрахунки заробітку для нарахування пенсій, складені десятки позовів в суди, в розглядах дев’яти судових справ представники Координаційної Ради брали участь на боці інвалідів і вісім з них виграли. З тим, щоб довести правду про комплекс захисних споруд зруйнованого 4-го блоку ЧАЕС і його особливу значимість в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, була проведена конференція “14 грудня – День Ліквідатора”, а для інвалідів різних громадських організацій було проведено великий концерт народних артистів України В.Давильця і В. Мойсеєнка (“Кролики”).

Зараз проводиться велика робота по аналізу чинного законодавства, в тому числі прийнятого за останній час і на його підставі готується конституційне звернення з тим, щоб отримати офіційне тлумачення цілого ряду правових норм, які стосуються Чорнобильського законодавства та безпосередньо прав інвалідів Чорнобиля.

Кац-2

- Ваші побажання читачам газети “Пост Чорнобиль”.

- Здоров’я, перш за все. А про ці та інші справи Координаційної Ради ми будемо постійно інформувати газету. Крім того, будемо спеціально для газети готовити матеріали, в яких аналізуватимемо різні правові, соціальні, моральні та інші аспекти, щодо інвалідів Чорнобиля. Будемо працювати разом.

Надруковано «ПЧ» №4/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Понедельник, 26 апреля 2004 г. в 10:01
и размещена в разделе Статті.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта