?> Чорнобильський першотравень | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
27.05.2004, рубрика "Спогади"

Знову цвітуть каштани... Знову весна.

Так було і 18 років тому. Я згадую занепокоєний ранок першого травня 1986 року.

Чорнобильський-першотравень

По Києву поширились тривожні плітки про жахливий вибух на Чорнобильський атомній станції. Але попри всі негаразди, всупереч медичним висновкам на центральній вулиці столиці Радянської України відбулась масова демонстрація солідарності трудящих. Я пишався тим, що моя донька, як краща учениця школи та активістка - комсомолка, була асистентом прапороносця знамені Центрального Комітету ВЛКС України і її показували по телебаченню. Протягом дня вона в гурті молоді стояла на Хрещатику під пекучим сонцем і її тіло всмоктувало смертельні дози радіаційної отрути. Тоді ми ще не знали, як це було небезпечно.

Минули роки, донька подарувала мені онука та онучку. Та болісна печатка чорнобильської трагедії залишилась на все життя. Багато років донька хворіє на слабкість серця, нервові розлади. Онук народився передчасно у сім місяців, слабеньким і його з труднощами поставили на ноги. Онучка також мала декілька родових фізичних вад і ми були вимушені оперувати її під загальним наркозом, коли немовляті не виповнилось і року.

Сухі цифри статистики стверджують, що від аварії на атомній станції постраждало понад 3 мільйони людей, серед яких і ні в чому невинні діти. У нашому повсякденному житті з’явився навіть термін “Діти Чорнобиля”.

Ніколи не вгасити горе, яке шматує серце та душу свідків та учасників Чорнобильської трагедії, ніколи не забути Чорнобиль.

Безсонними ночами я знову і знову повертаюсь в пам’яті до подій весни 1986 року, виразно бачу обличчя живих та померлих друзів – ліквідаторів аварії. Вони мовчать і не чекають співчуття. Померлі просять не забути про їхній подвиг, живі потребують моральної підтримки та соціальної допомоги в подоланні фізичних недугів.

Тільки виконавши свій обов’язок перед ними, ми зможемо заспокоїти свою сумлінність та мати надію, що наші діти і онуки будуть щасливо жити в незалежній демократичній Україні і ніколи не матимуть тих страждань, які випали на долю старшого покоління.

Нехай першотравневі свята 2004 року будуть радісними і залишать нам добрі спогади.

Юрій СЄДИХ,
професор,
ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС,

надруковано «ПЧ» №5/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Четверг, 27 мая 2004 г. в 10:51
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта