POST CHERNOBYL – Fiat lux! Да будет свет! Хай буде світло!

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
27.02.2016, рубрика "Наше право"

До 25 річниці прийняття Верховною Радою Української РСР Закону «Про статус і соціальний захист громадян,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII

28 лютого 2016 року виповниться 25 років з дня прийняття Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Нагадаю передісторію його прийняття - до 1990 року офіційні українські органи влади всіляко відмовлялися пов’язувати нашу втрату здоров’я, працездатності з дією іонізуючого випромінення. Лише 31 липня 1990 року на спеціальному засіданні Верховної Ради Української РСР, присвяченому ліквідації аварії на ЧАЕС пролунав звіт заступника Голови Ради Міністрів Української РСР Масика К. І., який навів дані тільки по одному з 2000 радіонуклідів ізотопів цезію-137:

- Загальна площа території України з рівнями забруднення цезієм-137 понад 1 кюрі на квадратний  кілометр перевищує 36,5 тисячі кілометрів. У тому числі з рівнями від 5 до 15 кюрі на кілометр квадратний становить 1960 квадратних кілометрів - це 11 % від загальної території з таким рівнем забруднення трьох республік. Від 15 до 40 кюрі - 820 кілометрів (близько 12 %), понад 40 кюрі - 640 квадратних кілометрів (20,6 %). Високі рівні забруднення стронцієм-90 та плутонієм-239 і 240.

Ці цифри свідчать, що станом на 1990 рік остаточна радіація після аварії на ЧАЕС унеможливлює на площі, значно більшій ніж уся 30 кілометрова закрита зона, проводити всякі роботи, крім аварійних, які потрібно проводити в спеціальному захисному обладнанні не більше 3-х годин на добу.

Одночасно заступник Голови Ради Міністрів Української РСР К. І. Масик визнав, що приховування, фальсифікація рівнів переопромінення ліквідаторів здійснювалася навмисно з метою: «зняти відповідальність за катастрофу з держави, міністерств і відомств» та «не сплачувати компенсації за втрати, понесені учасниками робіт по ліквідації наслідків аварії».

За результатом цього звіту, Верховна Рада Української РСР прийняла 1 серпня 1990 року постанову № 95-XII «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» в якій визнала роботу Ради Міністрів Української РСР по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи у 1986 - 1989 роках незадовільною. Раду Міністрів Української РСР зобов’язано підготувати закон про статус ліквідаторів і потерпілих.

28 лютого 1991 року Верховна Рада Української РСР прийняла Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (оприлюднено: Голос України від 27.03.1991 року, набрав чинності з 01.04.1991 року, надалі – Закон 796-ХІІ).

В статті 13 цього Закону держава визнала повну відповідальність за наступну шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи:

1) шкоду здоров'ю або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою;

3) матеріальну шкоду, завдану громадянам та їх сім'ям внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до цього Закону та чинного законодавства;

4) своєчасність медичного обстеження і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Закон № 796-ХІІ в редакції 28.02.1991 року в статті 1 метою закону визначив захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для чого передбачив в якості компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації аварії на  Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника одноразову компенсацію особам, які стали інвалідами та сім'ям, які втратили годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 10 тисяч карбованців (інвалідам І групи), щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат у республіці (стаття 46) та пенсії: державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю (стаття 47). Розмір додаткової пенсії для інваліда І групи встановлювався в 100 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої, відповідно до статті 58, з 01.04.1991 року для інвалідів ЧАЕС не міг бути меншим ніж розмір мінімальної заробітної плати.

Стаття 52 Закону 796-ХІІ в редакції 28.02.1991 року визначала, що державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, та в зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи призначається в розмірі відшкодування  фактичних збитків.

Закон в цілому позитивний, але містить як мінімум три деструкційні новели, які в подальшому дозволили Кабінету Міністрів України звести його позитивізм нанівець.

Перше – замість нормативно визначеної в 1986 році «зони Чорнобильської атомної електростанції» (постанова ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС від 07.05.1986 р. № 524-156, постанова Ради Міністрів УРСР від 08.05.1986 р. № 168) відповідно до рівнів радіаційного забруднення визначених за нормами радіаційної безпеки НРБ-76, в закон введена штучна конструкція «зона відчуження», що значно обмежує кількість ліквідаторів аварії відповідно до норм як національної так і світової радіаційної безпеки,  міжнародних конвенцій, ратифікованих Українською РСР станом на 1986 рік у відношенні захисту працюючих в умовах іонізуючого випромінювання. Це, в першу чергу, НРБ-76 та ОСП-72/80 національного законодавства, Конвенція ООН (МОП) № 115 та Вимоги до ядерної безпеки МАГАТЕ. Ця штучна конструкція, вигадана у 1990 році, ставить статус ліквідатора наслідків аварії та компенсації які надає держава ліквідаторам за ушкодження здоров’я, втрату працездатності, в залежність не від вимог норм радіаційної безпеки, санітарних норм, а від примх чиновників, які у 1986 – 1989 роках фальсифікували реальні рівні радіації і не проводили більшість робіт по відселенню постраждалих, відповідному відчуженню територій. Якщо нанести на карту зону, яку складають населенні пункти так званої «зони відчуження», то ця територія не перевищить 500 квадратних кілометрів, в той час коли по опублікованих у 2006 році даних по радіаційному забрудненню території Київської області, навіть в 2006 році мінімум на 2600 квадратних кілометрах праця без засобів захисту, без відповідної кваліфікації, заборонена.

Друге, в світлі визнання уряду 31.07.1990 року факту свідомого заниження державою заробітної плати ліквідаторам за роботу в зоні ЧАЕС, законодавець неправомірно не включив до закону відповідну норму про компенсацію недоплаченого заробітку, тому зобов’язання держави сплачувати державну пенсію цим ліквідаторам «в розмірі відшкодування фактичних збитків» містить можливість для уряду в подальшому не враховувати ці суми при визначенні розміру пенсії, що суперечить як постанові РМ УРСР № 207-7, так і Конвенції ООН (МОП) № 95 «Про заробітну плату».

Третє, в умовах фактичної незалежності України, законодавець виплату пенсій зазначених у закону № 796-ХІІ призначив «за рахунок коштів Пенсійного фонду СРСР» (п. 4 Тимчасового положення про відшкодування видатків, передбачених Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»), що є неправомірним. Потрібно було б або визнати повну відповідальність СРСР за шкоду здоров’ю, втрату працездатності ліквідаторів, або ж вказувати реальний механізм сплати пенсій в Україні.

Позитивом Закону № 796-ХІІ є законодавче врегулювання оплати праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. В статті 36 узаконена секретна навіть до цього часу інструкція СРСР, яка встановлювала залежність оплати праці (тарифних ставок) від рівня радіоактивного забруднення.

Так при рівні забруднення ізотопами цезію понад 30 Кі/км2 Закон № 796-ХІІ вимагав підвищувати тарифні ставки, посадові оклади на 80-100 процентів (інструкція визначала для цезію-137, при рівні забруднення більше 40 Кі/км2, підвищувати оклади на 100 %).

Головним здобуттям, при всіх недоліках Закону № 796-ХІІ в редакції від 28.02.1991 року, є те, що він встановив повну відповідальність держави за шкоду здоров'ю або втрату працездатності ліквідаторів станом на 01.04.1991 року, коли закон набрав чинності. Враховуючи вимоги п.п. 10 ч. 2 п. 1 постанови 207-7, яка апріорі визначила вину працедавця за втрату здоров’я, працездатності ліквідаторів ЧАЕС, виникало достатньо спорів із-за конкретного винуватця. Так узагальнюючи судову практику, Пленум Верховного Суду СРСР прийняв 05.09.1986 року постанову № 13 «Про судову практику по справах про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров’я», в якій в п. 9 відповідальність за шкоду здоров’ю під час відрядження покладається на організацію, яка відповідає за безпеку проведення відповідних робіт. Існувала проблема і з територіальними межами – санітарні норми відповідальність за ядерну аварію покладали на атомну станцію тільки в межах встановленої санітарної зони, на іншій забрудненій радіацією території, відповідальність несли органи державної влади цієї території.

Головним недоліком Закону № 796-ХІІ є те, що він змішав до кучі як професійних ліквідаторів, так і людей відряджених до зони аварії з підприємств, які не мали допуску до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Якщо по відношенню до професійних ліквідаторів, які були  працівниками спеціалізованих підприємств, мали відповідну кваліфікацію та засоби дозиметричного контролю, індивідуального захисту, все досить правомірно, бо на цих спеціалізованих підприємствах застосовувалися секретні в 1986 - 1989 роках інструкції та правила, які дозволяли контролювати безпеку проведення аварійних та рятувальних робіт, були задіяні нормативи оплати праці, преміювання в умовах іонізуючого випромінювання, то для всіх інших всякий контроль за безпекою праці в умовах екстремальної потужності іонізуючого випромінювання був повністю відсутній, як і були відсутні нормативні документи про підвищену оплату праці - відповідні постанови уряду, навіть головна правовстановлююча постанова Ради Міністрів Української РСР та Української Республіканської Ради Професійних Спілок від 10.06.1986 року № 207-7 «Об условиях оплаты труда и материального обеспечения работников предприятий, организаций и учреждений, занятых на работах, связанных с ликвидацией последствий аварии на Чернобыльской АЭС и предотвращением загрязнения окружающей среды» (надалі – постанова № 207-7) були засекречені (постанова № 207-7 була розсекречена тільки 26.05.1989 року, вперше офіційно оприлюднена в Україні в 2001 році).

Як наслідок – професійні ліквідатори при середньому рівні заробітної плати в 5 – 8 тисяч рублів СРСР на місяць, отримували загальне переопромінювання в сотні разів менше, ніж відряджені до зони аварії зі звичайних підприємств, при рівні заробітної плати в 200 – 1000 рублів СРСР на місяць.

Цей факт порушує як вимоги цілої низки міжнародних договорів Української РСР, ратифікованих станом на 1986 рік, зокрема Конвенції ООН (МОП) № 95 «Про заробітну плату», так і національного законодавства - статті 94 та 100 Кодексу законів про працю Української РСР (станом на 1986 рік, надалі – КЗпП УРСР) визначали: «У відповідності з Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР праця робітників і службовців оплачується за її кількістю і якістю», «На важких роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці і на роботах у місцевостях з важкими кліматичними умовами встановлюється підвищена оплата праці».

Але яким би не був недосконалим Закон Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції 28 лютого 1991 року, це був чесний закон, чого не скажеш по відношенню до його редакції станом на сьогодення...

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень - травень 1986 року)

Віктор Гайдак

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 27 февраля 2016 г. в 21:15
и размещена в разделе Наше право.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта