POST CHERNOBYL – Fiat lux! Да будет свет! Хай буде світло!

Невідомий плацдарм

Відгримів салютами і маршами 60-й День Перемоги.

Була віддана належна шана полеглим в боях і тим хто залишився живий. Якщо говорять про героїв форсування Дніпра восени 1943 р., то частіше всього маються на увазі Букрин і Лютіж. Про них згадується в художній літературі, зняті фільми, побудовані музеї і намальовані картини, а про плацдарм на Дніпрі-Прип’яті тільки скупі рядки.

Захоплені ці плацдарми були одночасно. По площі найбільшим був плацдарм в районі Дніпра-Прип’ять. Від Іолчі до Страхолісся по фронту (це 50 км по прямій) і від Дніпра до ст. Янов 40 км в глибину. Для порівняння: Букринський – 11 км по фронту, 6 км в глибину; Лютіжський – 15 км по фронту, 7 км в глибину.

21 вересня частини 13 армії Центрального фронту (командувач – генерал-лейтенант Пухов Н.П.) вийшли на лівий берег Дніпра. В ніч на 22 вересня на правий берег переправились розвідники взводу пішої розвідки на чолі з командиром Лучеком Михайлом Тимофійовичом. Це були бійці 8-ї стрілецької дивізії (командувач – Гудзь Порфирій Мартинович) 229 полку (командир – Шишков Данило Кузьмич). За браком засобів для переправи, скористались рибальськими човнами, які надали місцеві жителі.

Негайно закипіла робота по організації переправи для основних сил полку – на допомогу поспішили місцеві жителі. Із рибальських човнів робили плоти. Збивали разом по два і зверху клали дошки, або колоди. Знімали ворота, розбірали хліви. Такий пліт піднімав 45 мм, або 76 мм гармату. А це те, що було потрібно: разом з піхотою підуть на той берег і протитанкові гармати.

Форсували річку глухої ночі, о четвертої годині. Розмовляли пошепки, ніхто не палив цигарок. В першому ешелоні йшов 1-й батальйон капитана Баюка, бувшого морського піхотинця. Разом з ротою ст. Лейтенанта Махортова переправили 45 мм гармату і два 82 мм міномети, взвод протитанкових гвінтовок. Розраховували захопити ворога зненацька, артилерія не відкривала вогню. Спочатку все йшло добре. Але коли підходили до правого берега над річкою спалахнули ракети. Ворог помітив переправу. Почався артилерійсько-мінометний обстріл, але перша рота вже висадилась, дві інші були на підході. Це був безсумнівний успіх. Петро Баюк повів свій батальйон в атаку на ворога, який окопався в селі Гдень. Плацдарм розширювався, на нього переправились вже два інших батальйони полку. Переправу вдосконалили – натягнули через річку трос, діло пішло швидше.

З настанням ранку переправу почали бомбардувати „юнкерси”, але праворуч (вверх по Дніпру) почали переправлятись два інших полку дивізії, а вниз по річці організували фальшиву переправу. Ворог був змушений розпорошувати сили, тому втрати полків були невеликі. Почала діяти і наша авіація: винищувачі прикривали переправи, а штурмовики завдавали ударів по позиціям німців.

Після обіду ворог почав контратакувати позиції 229 полку. Німці при підтримки танків з Верхніх і Ніжних Жарів через незахищений лівий фланг спробували відрізати полк від Дніпра, але на плацдармі вже був винищувально-протитанковий дивізіон, допомагала авіація. Всі атаки ворога були відбиті, але важкі бої йшли ще два дні. Скинути назад в Дніпро німцям наших бійців не вдалося.

8-й стрілецькій дивізії було наказано наступати далі, туди, де кілометрів за 20 знаходилась ще одна водна перешкода – Прип’ять. 229 полк виходив до цієї річки в районі сіл Зимовище і Крива Гора. Прип’ять тут нічим не відрізняється від Дніпра. Річку необхідно було форсувати сходу, але ворог не дрімав і почав підтягувати резерви. І тут на допомогу прийшли партизани Чернігівщини. Комдів Гудзь зустрівся з їхнім представником Покровським – вирішили форсувати Прип’ять разом вранці 25 вересня.

В тилу німців діяли загони Київського з’єднання – загони головача і Ушакова 25 вересня захопили ст. Янов і село Новошепеличі, що полегшило переправу бійцям дивізії і партизанів.

Захопивши Нагорці бійці дивізії притисли до Прип’яті ворогів і розгромили їх. Тут їх чекала радісна несподіванка: паром вантажопідйомністю 25 т та ще 50 човнів і баркасів. З допомогою цих і прибувших переправочних засобів підрозділи швидко форсували річку і захопили плацдарм на Прип’яті, а потім розширили його, вийшовши на рубіж ст. Янов, Чистогаловка.