?> До Дня Перемоги | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
15.05.2006, рубрика "Архіви історії"

Невідомий плацдарм

Відгримів салютами і маршами 60-й День Перемоги.

Була віддана належна шана полеглим в боях і тим хто залишився живий. Якщо говорять про героїв форсування Дніпра восени 1943 р., то частіше всього маються на увазі Букрин і Лютіж. Про них згадується в художній літературі, зняті фільми, побудовані музеї і намальовані картини, а про плацдарм на Дніпрі-Прип’яті тільки скупі рядки.

Гармати Перемоги

Захоплені ці плацдарми були одночасно. По площі найбільшим був плацдарм в районі Дніпра-Прип’ять. Від Іолчі до Страхолісся по фронту (це 50 км по прямій) і від Дніпра до ст. Янов 40 км в глибину. Для порівняння: Букринський – 11 км по фронту, 6 км в глибину; Лютіжський – 15 км по фронту, 7 км в глибину.

21 вересня частини 13 армії Центрального фронту (командувач – генерал-лейтенант Пухов Н.П.) вийшли на лівий берег Дніпра. В ніч на 22 вересня на правий берег переправились розвідники взводу пішої розвідки на чолі з командиром Лучеком Михайлом Тимофійовичом. Це були бійці 8-ї стрілецької дивізії (командувач – Гудзь Порфирій Мартинович) 229 полку (командир – Шишков Данило Кузьмич). За браком засобів для переправи, скористались рибальськими човнами, які надали місцеві жителі.

Негайно закипіла робота по організації переправи для основних сил полку – на допомогу поспішили місцеві жителі. Із рибальських човнів робили плоти. Збивали разом по два і зверху клали дошки, або колоди. Знімали ворота, розбірали хліви. Такий пліт піднімав 45 мм, або 76 мм гармату. А це те, що було потрібно: разом з піхотою підуть на той берег і протитанкові гармати.

Форсували річку глухої ночі, о четвертої годині. Розмовляли пошепки, ніхто не палив цигарок. В першому ешелоні йшов 1-й батальйон капитана Баюка, бувшого морського піхотинця. Разом з ротою ст. Лейтенанта Махортова переправили 45 мм гармату і два 82 мм міномети, взвод протитанкових гвінтовок. Розраховували захопити ворога зненацька, артилерія не відкривала вогню. Спочатку все йшло добре. Але коли підходили до правого берега над річкою спалахнули ракети. Ворог помітив переправу. Почався артилерійсько-мінометний обстріл, але перша рота вже висадилась, дві інші були на підході. Це був безсумнівний успіх. Петро Баюк повів свій батальйон в атаку на ворога, який окопався в селі Гдень. Плацдарм розширювався, на нього переправились вже два інших батальйони полку. Переправу вдосконалили – натягнули через річку трос, діло пішло швидше.

З настанням ранку переправу почали бомбардувати „юнкерси”, але праворуч (вверх по Дніпру) почали переправлятись два інших полку дивізії, а вниз по річці організували фальшиву переправу. Ворог був змушений розпорошувати сили, тому втрати полків були невеликі. Почала діяти і наша авіація: винищувачі прикривали переправи, а штурмовики завдавали ударів по позиціям німців.

Після обіду ворог почав контратакувати позиції 229 полку. Німці при підтримки танків з Верхніх і Ніжних Жарів через незахищений лівий фланг спробували відрізати полк від Дніпра, але на плацдармі вже був винищувально-протитанковий дивізіон, допомагала авіація. Всі атаки ворога були відбиті, але важкі бої йшли ще два дні. Скинути назад в Дніпро німцям наших бійців не вдалося.

8-й стрілецькій дивізії було наказано наступати далі, туди, де кілометрів за 20 знаходилась ще одна водна перешкода – Прип’ять. 229 полк виходив до цієї річки в районі сіл Зимовище і Крива Гора. Прип’ять тут нічим не відрізняється від Дніпра. Річку необхідно було форсувати сходу, але ворог не дрімав і почав підтягувати резерви. І тут на допомогу прийшли партизани Чернігівщини. Комдів Гудзь зустрівся з їхнім представником Покровським – вирішили форсувати Прип’ять разом вранці 25 вересня.

В тилу німців діяли загони Київського з’єднання – загони головача і Ушакова 25 вересня захопили ст. Янов і село Новошепеличі, що полегшило переправу бійцям дивізії і партизанів.

Захопивши Нагорці бійці дивізії притисли до Прип’яті ворогів і розгромили їх. Тут їх чекала радісна несподіванка: паром вантажопідйомністю 25 т та ще 50 човнів і баркасів. З допомогою цих і прибувших переправочних засобів підрозділи швидко форсували річку і захопили плацдарм на Прип’яті, а потім розширили його, вийшовши на рубіж ст. Янов, Чистогаловка.

На плацдармі почались жорстокі бої, дві неділі невщухали ні вдень, нівночі. Ворог підтягнув дві свіжі дивізії. Третього жовтня він наніс удар з півночі і вийшов на тили 13 армії. Війська на плацдармі були відрізані від основних сил. Гітлерівці безперервно атакували. Весь час над плацдармом висіли ворожі літаки, вівся артилерійсько-мінометний обстріл. Незабаром сусідня 74 стрілецька дивізія була змушена відійти. В 8-й дивізії було багато вбитих і поранених, відчувалась нестача снарядів і мін, закінчувались харчі.

10-го жовтня стан справ на плацдармі дійшов до критичної точки. На плацдармі залишались бійці 229 полку і розрізнені частини інших полків 8-ї дивізії. Не було єдиного командування. Полковник Гудзь покинув плацдарм ще ранком. Хтось повинен був об’єднати підрозділи під єдиним командуванням і така людина знайшлася. Це був командир 229 полку підполковник Шишков.

Алея слави

Обелиск

Меморіал

Воінам визволителям

Знову і знову на позиції наших військ пікірували „юнкерси”. Від вибухів бомб і снарядів стогнала земля і ліс. Після авіації із-за пагорбів Чистогаловки на позиції захисників плацдарму рушили танки. Удар ворожих броньованих машин прийшовся на 1-й батальйон капітана Петра Баюка. Вже доводилось заощаджувати снаряди і патрони. На полі бою горіли декілька танків і бронетранспортерів, але ворог вперто продовжував атакувати. Йому вдалося обійти нечисельний батальйон і прорватись на його позиції. Багато було вбитих і поранених. І в цю хвилину смертельної небезпеки Петро Баюк і командир роти ст. Лейтенант Абу Дусухамбетов, вже поранені, поповзли назустріч ворожим танкам. Вони тягли за собою протитанкові міни.

Першим кинув міну під гусеницю танка Баюк, після нього теж саме зробив Абу. Побачивши, як загинули їхні командири, бійці батальйону з мінами і гранатами кинулися назустріч ворогу і відкинули його. Тільки під вечір бій накінець затих. Втрати були великі, але головне вистояли.

Дві доби було відносне затишшя. Вдалося поповнити боєприпаси, завезти продовольство, відновити зв’язок, відбити переправу через Прип’ять.

13-14 жовтня знову тяжкі бої. 60 літаків ворога зависли над позиціями плацдарму і над переправою. Переправа була незабаром знищена. Група Шишкова опинилась знову без зв’язку з сусідніми частинами армії, немає боєприпасів, кінчились сухарі, багато вбитих і поранених.

Штаб армії пропонує пробиватись дрібними групами на східний берег Прип’яті, але на цей час два береги річки були зайняті ворогом.

Підполковник Шишков приймає сміливе рішення пробиватись з оточення не на Схід, а на Захід. Вирішили пробиватись через болото, поза станцією Янов, де були слабкі ворожі заслони. Ризик застряти в болоті був мінімальним, оскільки з групою йшли місцеві партизани, які добре знали маловідомі стежки.

Глуха ніч 15 жовтня 1943 року. Загорілась зелена ракета. Потужне „Ура”, прорів до болота, поодинокі автоматні черги і гвінтовочні постріли.Артилерія німцев відкриває безладний вогонь по болоту. Пізно схаменулись. Все далі і далі відходила група Шишкова. Важко було: темна ніч, незнайома місцевість, вузькі стежки, а патрони тільки в розвідників та в роті автоматників. За ніч бійці досягли партизанського краю, де діяло з’єднання Сабурова. Партизани нагодували бійців, поділились боєприпасами, розмістили в теплих землянках. Потім бійці разом з партизанами приймали участь в визволені Овруча.

В кінці листопада група Шишкова об’єдналася з частинами рідкої 13 армії.

Майже три тижні йшли бої на Прип’ятському плацдармі. Значні сили ворога були відтягнуті з інших ділянок фронту.

Густо окропили наші бійці кров’ю своєю і ворожою місця де побудована ЧАЕС.

PS. В 13 армії за форсування Дніпра і Прип’яті одержали звання Героїв Радянського Союзу 201 воїн.

Іван ЛІЗУНОВ,
учасник ЛНА на ЧАЕС 1986 р.,
2-га категорія, м. Славутич

Надруковано «ПЧ» № 9 (33) травень 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Понедельник, 15 мая 2006 г. в 18:22
и размещена в разделе Архіви історії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта