?> До Дня працівників гідрометеорологічної служби | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
19.11.2009, рубрика "Гідромет в Чорнобилі"

Гідромет в Чорнобилі

До Дня працівників гідрометеорологічної служби

Метеостанція Обсерваторія Зонд

У сьогоднішній зустрічі була передісторія. 26 квітня 2009 року, коли чорнобильці під керівництвом «Союзу Чорнобиль України» зібралися на Майдані, мені, як редактору газети «Пост Чорнобиль» пощастило познайомитися з дуже цікавими людьми. Доречи, це головна користь від будь яких зборів чорнобильців. Серед цієї цікавої кампанії, так сталося, були два чорнобильці – ветерани гідрометеорологічної служби України, два Віктори - Кортилев і Соколов. Відбулася цікава бесіда про участь метеорологів у ЛНА на Чорнобильської АЕС. Багато чого для мене було відкриттям. З одним із них Соколовим Віктором Володимировичем було продовження теми. Віктор Володимирович познайомив мене зі всіма структурами гідрометеорологічної служби, познайомив з цікавими людьми. Набралося багато матеріалів. Все це з часом буде викладено читачам часопису.

Ліпінський в кабінеті

Сидимо ми у кабінеті голови державної гідрометеорологічної служби України Ліпінського В’ячеслава Миколайовича. Він розказав нам про структуру гідрометеорологічної служби на той час, про зміни цієї структури після того, як почали будувати атомні станції в Україні. Домовилися, що він розкаже нам про роботу метеорологів в Чорнобилі. Слухаємо його спокійну розповідь про минуле.

- Чорнобильська метеостанція (начальником була Кордик Зінаїда Федорівна), вона знаходилася у самому місті Чорнобилі і вона першою офіційно зафіксувала підвищенні дози радіації.

Наші станції тоді (ніхто ж не знав, що буде така аварія на Чорнобильській АЕС) працювали в такому режимі, що спостереження велося постійно а передавали дані тільки тоді, коли щось перевищувало. Таким чином Зінаїда Федорівна передала в Київ дані про підвищений фон. В Києві ні повірили, що таке може бути.

І це при тому, що перші потужні викиди були у протилежний бік від Києва – на північ, на захід. Але мені не сподобалось, коли один із великих наших великих діячів сказав: «К счастью ветер дул не в сторону Киева». А для кого це було щастям? Я не згоден с цим, тому що у Білорусі або у Західної Україні жили наші люди. А ми були тоді однією країною.

Але з 30 квітня вітер все ж таки був у бік Києва – на південь. Можна згадати про те як вітер був у бік Москви, але ж всі опади відбулися на Смоленщині, на Брянщині, тому що примусово осаджали опади. Москва наша білокамінна залишилась недоторканною.

Після першого попередження із Чорнобиля, і вже після того, коли узнали про те, що на Чорнобильській АЕС щось трапилось, ми перейшли на, так званий, «штурмовий метод» роботи – всі метеорологічні станції були переведені на погодинне спостереження.

Тут у нас у цьому будинку (на Золотоворітській, 6) був організований такий собі вузол зв’язку, можна назвати це штабом, якщо на військовий зразок. До кабінету начальника управління провели спеціальний телефонний зв'язок, якщо не помиляюсь, с назвою «Іскра». Тепер вже можна по «ВЧ» телефонувати куди завгодно, або приймати зв'язок від кого завгодно. Тоді була така система, тоді все було таємно.

Можу і зараз підтвердити, що метеослужба давала ті дані, яки були фактичними. У нас служба  така: що бачимо – то пишемо; що не бачимо – то не пишемо.

В’ячеславе Миколайовичу, але давайте згадаємо вашого головного начальника всієї метеослужби СРСР Ю.А.Ізраеля. Хоча я впевнений, що його заяви того часу в угоду політичному керівництву країни, не мають ні якого відношення до Вас і Ваших працівників.

- Я нічого не можу сказати щось негативного на адресу Юрія Антонійовича Ізраєля. Дані, які ми отримували, ми видавали керівництву країни правильні, ті які були. Як вони використовувалися, далі йшли або десь «осідали» в якісь інстанціях, це друге питання. Але зараз знаходимо в архівах документи, і ми бачимо, що дані, які ми видавали, вони відображалися точно. Я сам ще пам’ятаю, як вимірювали (я тоді працював в обсерваторії начальником відділу гідрометеорології), ми самі на свої очі бачили ті показники.

Тоді була мода розробляти самодільні прилади по вимірюванню радіації. Це вже потім промисловість освоїла випуск таких невеличких індивідуальних приладів.

Була тоді паніка. Як тут не згадати про сьогоднішню епідемію на грип?

- Звичайно, я впевнений, була помилка щодо проведення першотравневої демонстрації. І зараз я можу поставити питання: демонстрація чого? Увесь світ знав про аварію на Чорнобильській АЕС, а тут – демонстрація.

Але не можна викреслити із того минулого, що була велика паніка серед населення. Може все-таки треба було дати більше інформації для населення. Я пам’ятаю, як одна наша  робітниця, а було вже тепло,  прийшла на роботу укутана в наглухо застебнутий плащ, на голові гумова хустка, гумові рукавиці. Ясна річ, що людям треба було поясніти, що на голові треба щось мати кепку для чоловіків, або легку хустку для жінок.

Не було в Києві небезпечного для життя рівня радіації, але для дітей, вагітних жінок умови були небезпечні. Це факт, що їх треба було вчасно вивезти із Києва.

Щось змінилося у Вашій роботі за ці 23 роки після аварії на Чорнобильській АЕС?

- Ми тоді як увійшли в «штурмовий» режим роботи, так і зупинилися  такому режимі. Але, якщо тоді працював людський фактор, ручні заміри, зараз ведуться заміри на автоматичному сучасному обладнанні. Це стосується контролю за радіаційним фоном. Є ще планшетний спосіб контролю. Але, якщо згадати Чорнобильську метеостанцію, з якої ми почали бесіду, то вона як працювала до аварії на Чорнобильській АЕС, так і зараз працює. Назви своєї не змінила!

Що стосується нашої роботи в 1986 році з огляду нинішнього часу. Наше завдання під час ліквідації аварії та її наслідків було подвійне. По-перше, це спостереження за погодою. Тому що велися дуже відповідальні роботи по будівництву «Саркофагу», інших об’єктів на Чорнобильській АЕС і зони відчуження. Дуже важливий був прогноз погоди. Особливо контролювався вітер, сила його. Тому що вітер розносив аерозолі. Контроль вівся на всіх рівнях. Наприклад ми і зараз ведемо контроль зондами до 30 км, хоча це не дешевий контроль. Для прикладу, Білорусь не веде зондування, Кавказ не зондує. Один зонд, щоб його запустити, коштує близько 150 доларів. По-хорошому, треба його запускати два рази на день на дев’яти метеостанціях.

Повертаючись до робот у 1986 році в Чорнобилі, нам важливо було надавати дані про опади, силу вітру, температуру. По-друге, це спостереження за радіаційним фоном, складом аерозолів тощо. Ми тоді на своїх машинах їздили по зоні, брали проби, робили заміри. Багато машин у зоні ми оставили, тому що вони стали «забрудненими». А нам потрібні були «чисті» машини, тому що із Чорнобиля кожен день їхала машина на Київ із пробами, замірами. Іноді два рази на день. Ми на метеостанції готували ящики з пробами, а із Києва нам привозили посуду, ящики для наступного рейсу на Київ.

Ми на кожне засідання урядової комісії доповідали про стан погоди, і загальну оцінку фонового спостереження. Ми хоча і називали його фоновим спостереженням, але воно було не зовсім фоновим. Правильніше це було б назвати незалежним загальним спостереженням. Спостереження за радіаційним фоном велося і іншими службами. Наприклад, на Чорнобильській АЕС була своя служба радіаційного контролю, у військових те ж була радіаційна розвідка, але загальну оцінку мали можливість надати тільки ми.

Ліпінський мал

Скільки приблизно працівників Вашої гідрометеорологічної служби пройшло через Чорнобильський котел?

- Понад 150 робітників. Треба якось уточнити всі ці дані, але основні дані про людей є у моїх записних книжках.  Багатьох людей вже немає в живих. Царство їм небесне!

Але якщо бігло пробіжать цей перелік, який у мене, можна не знайти у ньому тих, хто теж був у Чорнобилі. Є і інші приклади, треба і про це говорити. Була у нас прокуратура, була перевірка. Були і такі люди, які хотіли б бути чорнобильцями, але вони там не були.

Якщо розказати про Корнейчука Володимира Олександровича, то він справжній герой. Вони коли гелікоптером літали, та ще на низьких висотах, «нахваталися» багато, наглиталися пилюки. У нього до сіх пір щось світиться в легенях.

Повертаючись до переліку чорнобильців наших, я бачу тих хто був у Чорнобильській зоні декілька разів. І це добровільно!

Скажу відверто, що були і такі, що взагалі не хотіли їхати у Чорнобильську зону. Але це стосується тільки лише працівників Держкомприроди. Ми ж метеорологи були фактично напіввійськовою організацією і не мали можливості відмовитися від поїздок до зони відчуження. Тому и багато хто був по декілька раз. Здоров’я це нікому не додало, без сумніву. І все ж таки, хочу підкреслити, щоб ми тоді не повністю понімали небезпеку для нашого здоров’я. Аналізуючи, скажемо, своє дозове навантаження, я можу назвати з великою точністю, два – три випадка, де я за короткий відрізок часу отримав дозу більше ні за два-три місяця вахти.

Спасибі, В’ячеслав Миколайович, за спогади? Бажаємо Вам особисто успіхів, здоров’я. Також бажаємо Вам створити при музею гідрометеорологічної служби куточок, присвячений чорнобильцям-метеорологам.

Записав Анатолій КОЛЯДІН

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 19 ноября 2009 г. в 3:12
и размещена в разделе Гідромет в Чорнобилі.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта