Гідромет в Чорнобилі
До Дня працівників гідрометеорологічної служби
У сьогоднішній зустрічі була передісторія. 26 квітня 2009 року, коли чорнобильці під керівництвом «Союзу Чорнобиль України» зібралися на Майдані, мені, як редактору газети «Пост Чорнобиль» пощастило познайомитися з дуже цікавими людьми. Доречи, це головна користь від будь яких зборів чорнобильців. Серед цієї цікавої кампанії, так сталося, були два чорнобильці – ветерани гідрометеорологічної служби України, два Віктори — Кортилев і Соколов. Відбулася цікава бесіда про участь метеорологів у ЛНА на Чорнобильської АЕС. Багато чого для мене було відкриттям. З одним із них Соколовим Віктором Володимировичем було продовження теми. Віктор Володимирович познайомив мене зі всіма структурами гідрометеорологічної служби, познайомив з цікавими людьми. Набралося багато матеріалів. Все це з часом буде викладено читачам часопису.
Сидимо ми у кабінеті голови державної гідрометеорологічної служби України Ліпінського В’ячеслава Миколайовича. Він розказав нам про структуру гідрометеорологічної служби на той час, про зміни цієї структури після того, як почали будувати атомні станції в Україні. Домовилися, що він розкаже нам про роботу метеорологів в Чорнобилі. Слухаємо його спокійну розповідь про минуле.
— Чорнобильська метеостанція (начальником була Кордик Зінаїда Федорівна), вона знаходилася у самому місті Чорнобилі і вона першою офіційно зафіксувала підвищенні дози радіації.
Наші станції тоді (ніхто ж не знав, що буде така аварія на Чорнобильській АЕС) працювали в такому режимі, що спостереження велося постійно а передавали дані тільки тоді, коли щось перевищувало. Таким чином Зінаїда Федорівна передала в Київ дані про підвищений фон. В Києві ні повірили, що таке може бути.
І це при тому, що перші потужні викиди були у протилежний бік від Києва – на північ, на захід. Але мені не сподобалось, коли один із великих наших великих діячів сказав: «К счастью ветер дул не в сторону Киева». А для кого це було щастям? Я не згоден с цим, тому що у Білорусі або у Західної Україні жили наші люди. А ми були тоді однією країною.
Але з 30 квітня вітер все ж таки був у бік Києва – на південь. Можна згадати про те як вітер був у бік Москви, але ж всі опади відбулися на Смоленщині, на Брянщині, тому що примусово осаджали опади. Москва наша білокамінна залишилась недоторканною.
Після першого попередження із Чорнобиля, і вже після того, коли узнали про те, що на Чорнобильській АЕС щось трапилось, ми перейшли на, так званий, «штурмовий метод» роботи – всі метеорологічні станції були переведені на погодинне спостереження.
Тут у нас у цьому будинку (на Золотоворітській, 6) був організований такий собі вузол зв’язку, можна назвати це штабом, якщо на військовий зразок. До кабінету начальника управління провели спеціальний телефонний зв'язок, якщо не помиляюсь, с назвою «Іскра». Тепер вже можна по «ВЧ» телефонувати куди завгодно, або приймати зв'язок від кого завгодно. Тоді була така система, тоді все було таємно.
Можу і зараз підтвердити, що метеослужба давала ті дані, яки були фактичними. У нас служба така: що бачимо – то пишемо; що не бачимо – то не пишемо.
В’ячеславе Миколайовичу, але давайте згадаємо вашого головного начальника всієї метеослужби СРСР Ю.А.Ізраеля. Хоча я впевнений, що його заяви того часу в угоду політичному керівництву країни, не мають ні якого відношення до Вас і Ваших працівників.
