?> ДО ДНЯ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ „ЧОРНОБИЛЬ”

14 грудня 2006 року презентував фотодокументальну виставку "Ми вийшли із Чорнобильського бою".

Виставка присвячується людям, які, знехтувавши небезпеку, виконали свій обов'язок в ім'я спасіння тих, що живуть на Землі.

Виставка 4 

В основі виставки – 180 фотографій Ю. Щокова з його особистого архіву, а також матеріали  з фондів музею.

Відкриває експозицію великий стилізований макет відомої чорнобильської нагороди (ліквідатори називають її – Чорнобильський Хрест), на якому понад 80 портретних фото учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і поєднує їх, людей різного віку, професій слова: „Когда стране трудно, мы ее не бросим”, що сказані заступником головного інженера ЧАЕС з ліквідації наслідків аварії, керівником робіт з дезактивації дахів ЧАЕС Юрієм Самойленко. 

Понад 600 тисяч ліквідаторів - людей різних професій, працівників більш ніж 40 міністерств і відомств України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу – цивільних та військових – пройшли  Чорнобильською дорогою, дорогою війни з радіацією. Кожна друга – людина у військових погонах: солдати та офіцери військ Радянської Армії – хімічних, інженерних,  авіації, мотострілкових частин, спецполків і батальйонів Цивільної оборони. 7 військових округів: Київський, Сибірський, Уральський, Ленінградський, Середньоазіатський, Одеський та Прикарпатський, 210 військових частин і підрозділів. Це вони, кадрові військові та військовозобов’язані, призвані із запасу, не шкодуючи свого здоров’я і навіть життя, йшли на реактор, на війну із смертоносним атомом за наказом Батьківщини, самовіддано трудились у зоні радіоактивного зараження. На їх плечі було покладено значну, найбільш небезпечну та трудомістку частину робіт по ліквідації наслідків катастрофи: проведення радіаційної розвідки на великій території, дезактивація заражених населених пунктів, АЕС, проммайданчику, забезпечення локалізації і захоронення аварійного блоку.

Про нелегку роботу цих героїв розповідають фотодокументи прапорщика Юрія Щокова – учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нині – підполковника української армії у відставці, інваліда Чорнобиля. У перші післяаварійні місяці (травень-червень 1986-го), знаходячись у складі оперативної групи Київського військового округу в 30-км зоні ЧАЕС як  військовий фотокореспондент та начальник клубу, він закарбував обличчя ліквідаторів, їх ратний труд. Ці фотографії публікувалися в газеті Київського військового округу „Ленинское знамя”, центральних та республіканських періодичних виданнях. У військових частинах 30-км зони видавалися агітлистівки, фотогазети про подвиги окремих воїнів-ліквідаторів. Активну участь у підготовці таких матеріалів брав прапорщик Щоков.

Постчорнобильський період для Юрія Щокова був насичений іншими подіями. Він проводив фотозйомки буднів української армії, був у Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговині... Вийшовши у відставку, працює у прес-центрі Міністерства оборони України, у Державній компанії „Укрспецекспорт”. Неодноразово у складі військових делегацій виїзджав у країни дальнього зарубіжжя, брав участь у різних святкових військових заходах і завжди з ним поруч була фотокамера. Сподіваємось, що постчорнобильські фотографії підполковника Юрія Щокова увійдуть у фотолітопис української армії.

Виставка 1Виставка 2

Розширюють тематику виставки документи двадцятирічної давнини з фондів музею ”Чорнобиль”: газети, листівки, перепустки у зону, листи до рідних, посвідчення, грамоти, лікарняні... Мислі та почуття звичайних людей, які опинилися в дійсно надзвичайній ситуації, на війні з радіацією, ми читаємо у листах ліквідаторів з 30-км зони ЧАЕС.

З листа М.Загреби дружині, травень, 1986 р: „Родина одна...! Одна твоя семья, одни твои дети. И ты – мужчина, когда какая-либо опасность над ними, обязан! На то ты мужчина обязан! Их защитить, даже прикрывши своим телом. В этом я убежден! И буду убежден до конца”. Михайло Загреба, призваний Радянським військкоматом м. Києва на “спецзбори”, з травня по серпень 1986 р. брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС. Згодом, уже як журналіст, у 1990 р. повернувся у зону відчуження у складі Чорнобильської експедиції з вивчення історико-культурної спадщини, працював кореспондентом у газеті “Вісник Чорнобиля”, журналі “Пам’ятки України”, Національному музеї “Чорнобиль”. Він автор численних публікацій, тисяч фотографій, двох фотокниг “Під полиневою зорею” та “Пропусти Чорнобиль крізь серце”, інвалід Чорнобилю, помер у 2001 році.

З листа О.Векленко дружині, травень 1986 р.: „Вот здесь жизнь! Это я понимаю. И считаю, что мне крупно повезло, что участвую в этом деле. Сейчас я немного по-другому смотрю на нашу молодежь, и вообще, людей. Надо… и вперед, без оглядки. А если не я, так другому достанется …  Мне приходится встречаться со многими людьми, говорить, и я убеждаюсь, что где-то был неправ, думая, что все сейчас гонятся за деньгами, шмотками и т.п. И это не высшие материи и ура-патриотические настроения, так оно и есть на самом деле. Простой человек, работяга, это кремень...”. Член Союзу художників СРСР О. Векленко – ліквідатор 1 категорії, призваний з запасу Харківським військкоматом у зону  ЧАЕС, ст. лейтенант,  начальник пересувного клубу  хімбригади з дезактивації об'єктів і території 30-км зони (25 бригада радіаційно-хімічного захисту), нині – заслужений діяч мистецтв України, професор, завідувач кафедрою Харківського художньо-промислового інституту.

Одне з центральних місць в експозиції виставки займає фрагмент Червоного Прапору, що був піднятий 1 жовтня 1986 р. на 150-метрову відмітку вентиляційної труби ЧАЕС як символ мужності тих, хто працював на дезактивації кровель в умовах надвисоких радіаційних полів, на честь того, що саму небезпечну роботу у 30-км зоні зроблено. Цю реліквію протягом 17 років зберігав доктор біологічних наук М. Архипов (1932-2003) – видатний вчений, радіоеколог, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з травня 1986 р., директор Чорнобильського науково-технічного центру, який працював у зоні відчуження до 2003 р.

Чим далі ми відходимо від тих тривожних днів, тим гостріше відчувають люди, обпалені Чорнобилем, масштаби та жах лиха, яке випало на їх долю. І якщо воно не прийшло у кожний дім, то заслуга в цьому якраз цих людей, що утримали лихо, як уламки радіоактивного графіту, в своїх руках. Ім’я їм – “Ліквідатори”.

Анна  КОРОЛЕВСЬКА,

заступник генерального директора

Національного музею „Чорнобиль” з наукової роботи,

заслужений працівник культури України

 

Надруковано «ПЧ» № 23-24 (47-48) грудень 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 14 декабря 2006 г. в 11:18
и размещена в разделе Національний музей "Чорнобиль".
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта