?> До ювілею Центральної Геофізичної Обсерваторії | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
17.05.2010, рубрика "Гідромет в Чорнобилі"

До ювілею Центральної Геофізичної Обсерваторії

Image2_sm

В травні цього року Центральна Геофізична Обсерваторія святкує ювілей і немалий – 155 років з моменту заснування. Колектив ЦГО готується до ювілею, а нам теж можна згадати ветеранів колективу ЦГО, які були з самих перших днів після вибуху 4-го енергоблоку на Чорнобильський АЕС.

А зараз надамо інформацію щодо історії  ЦГО, яку ми взяли з офіційного сайту Центральної Геофізичної Обсерваторії – www.cgo.kiev.ua

Центральна Геофізична Обсерваторія заснована при університеті Св.Володимира у 1855 р.

В XXI сторіччі людство змушене буде вирішувати нові глобальні проблеми. Інформація про стан навколишнього природного середовища, в тому числі гідрометеорологічна, стає для людства визначальним фактором економічного і соціального прогресу.

В Україні щоденно гідрометеорологічна мережа отримує понад 50 тисяч параметрів навколишнього природного середовища, в т.ч. атмосфери та гідросфери. Збір цих даних, їх опрацювання, накопичення і зберігання, забезпечення доступу до них на сьогодні є важливим напрямком діяльності національної гідрометеорологічної служби.

Центральна геофізична обсерваторія є найбільш функціонально розгалуженою методичною організацією системи державної гідрометеорологічної служби. Крім виконання цих загальнодержавних функцій обсерваторія безпосередньо керує метстанцією «Чорнобиль», агрометстанцією «Миронівка», гідрологічною станцією «Київ» та ще 8 метстанціями, розташованими на території Києва і столичної області.

З грудня 2005 року ЦГО входить до структури управління МНС України.

Технічний та фаховий потенціал Центральної геофізичної обсерваторії дозволив за останні роки значно розширити дослідження стану навколишнього природного середовища, зокрема, посилити моніторинг забруднення повітря в місті Києві.

Ми сподіваємося, що знайомство з основними напрямками багатогранної діяльності обсерваторії зацікавить вас і слугуватиме підґрунтям для нашого майбутнього співробітництва.

Директор Центральної геофізичної обсерваторії Олександр Косовець

 Історія ЦГО

Перший період

23 травня 1844 року Петербурзька (Російська) академія наук звернулась з листом до опікуна Київського учбового округу з пропозицією: «…основать при тех из гимназий и школ, при которых почтется это за лучшее, метеорологические обсерватории и учредить в самом Киеве центральные заведения такого же рода, откуда наблюдатели станций могли бы в это же время получать наставления и сведения, которые им необходимы…»

24 серпня 1846 року опікун Київського учбового округу затвердив пропозицію В. Чеховича «Об организации сети метеорологических станций и центрального заведения этого рода в самом Киеве». На думку В. Чеховича «для устройства Метеорологической обсерватории все необходимое имеет Киевский университет святого Владимира».

В. Чехович звернувся в Академію наук з проханням про виділення приладів для організації обсерваторії та мережі метеорологічних станцій, але через відсутність коштів Академія наук не змогла виділити прилади для мережі і запропонувала обмежитись облаштуванням Метеорологічної обсерваторії в самому Києві при університеті.

12 лютого 1851 року в Києві був отриманий лист із Санкт-Петербурга директора Головної фізичної обсерваторії професора Купфера А.Я. зі схваленням проекту будинку Метеорологічної обсерваторії в Києві, зробленого архітектором Беретті. Цей будинок, що знаходився на вул. Л. Толстого, 14 мав табличку пам'ятки архітектури,але кілька років тому був зруйнований і на його місці з'явився «дуже важливий» для столиці об'єкт — казино «Маріо».

Будівництво обсерваторії почалось 18 травня 1851 року, тобто травень є щасливим місяцем в роботі обсерваторії, адже офіційно відкриття обсерваторії відбулося 15 травня 1855 року .

Першим директором обсерваторії з 1855 по 1858 роки був професор фізики Київського університету Е.О. Кнорр.

Метеорологічним спостереженням в Київській обсерваторії приділяли велику увагу. Уже в травні 1855 року в Відомостях Київського університету були опубліковані спостереження за погодою, проведені з 15 по 20 травня того ж року. Публікації цих матеріалів і в подальшому надавалась велика увага.

Керівниками обсерваторії в XIX столітті були, як правило, визначні вчені.

М.І. Тализін, професор фізики і математики Київського університету був директором обсерваторії з 1858 по1865 роки. За цей період він організував щомісячну публікацію метеорологічних спостережень в «Известиях университета».

1865 по 1885 роки обсерваторією керував М.П. Авенаріус, один з видатних фізиків другої половини XIX століття. Йому належать одні з перших робіт по метеорології «Некоторые из результатов 12-ти летних наблюдений Университетской Метеорологической обсерватории», надрукованої у «Ведомостях Университету» в 1868 році.

М.П. Авенаріус добився матеріального заохочення спостерігачам, зміцнив матеріальну базу обсерваторії, розширив обсяг метеорологічних спостережень, створив школу метеорологів.

Учнем і послідовником М.П. Авенаріуса був А.В. Клоссовський. Протягом 90-х років XIX століття він організував і керував діяльністю метеорологічної мережі Південно-Західної Росії. Ця мережа охопила губернії: Бессарабську, Херсонську, Таврійську, південні повіти Київської і Подільської губерній. Всі організовані ним метеорологічні станції вели спостереження за опадами, грозами, висотою снігового покриву, а також вели докладний або скорочений сільськогосподарський щоденник. Основну увагу А.В. Клоссовський приділяв ролі та значенню погоди в сільськогосподарському виробництві.

Мережа утримувалась за рахунок коштів губерній, міст та державних установ. Матеріали спостережень публікувались в метеорологічний оглядах, працях метеорологічної мережі Південно-Західної Росії. Всього вийшло 6 томів цього видання.

Ще більше авторитет обсерваторії зріс в період керівництва П.І.Броунова (1891—1895 роки). Роботу в обсерваторії він почав з розширення програми спостережень на мережі з підпорядкованих обсерваторії метеостанцій. Незабаром він організував регулярний випуск «Спостереження Метеорологічної обсерваторії» (всього вийшло більше 40 випусків) та видання «Праці по сільськогосподарській метеорології».

В період роботи в обсерваторії П.І. Броунов організував Придніпровську мережу метеорологічних станцій, до складу яких входили метеостанції, розташовані в басейні річок Дніпра, Оки, Дону (губернії Київська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Курська, Орловська, Могілевська, Мінська і Гродненська). До складу цієї мережі в 1896 році входило понад 700 метеостанцій, тобто набагато більше ніж сьогодні.

Організована П.І. Броуновим Придніпровська метеорологічна мережа успішно працювала до початку Першої світової війни.

Багаторічна робота у сфері сільськогосподарської метеорології принесла П.І.Броунову світову славу і він по праву належить до засновників агрометеорології, підвалини якої були закладені саме в Києві.

Двадцять років з 1896 по 1915 роки обсерваторію очолював І.І. Косоногов. Під його керівництвом в обсерваторії отримали розвиток нові спеціалізовані види спостережень: за зливами, сонячною радіацією. При ньому була організована служба інформації про вегетацію і врожай сільськогосподарських культур.

При Косоногові І.І. було видано 52 випуски «Сільськогосподарського метеорологічного бюлетеня Київської метеорологічної обсерваторії», який користувався великим авторитетом і попитом у земствах.

Під час Першої світової війни гідрометеорологічна мережа забезпечувала потреби оборони країни інформацією про погоду. Роль і значення служби особливо зросли у зв'язку з початком використання німецькими військами отруйних речовин. Відгоміном на це явище стала книга О.Ф. Вангенгейма «Газовая метеорология», що була надрукована у 1916 році в типографії 9-ї армії. В книзі надавались рекомендації щодо захисту військ в випадку використання ворогом газів на окремих ділянках фронту. Олександр Федорович Вангенгейм, родом з Чернігівщини, після утворення єдиної гідрометслужби СРСР став її першим начальником і був розстріляний, «в ознаменованіє» 20-річчя Радянської влади. Дійсну дату смерті славетного співвітчизника вдалось встановити Косовцю О.О і Дугінову В.І., про що була відповідна публікація у 1988 році в журналі Росгідромету «Метеорология и гидрология».

За свідченням ветеранів обсерваторії, в часи Української Народної Республіки з роботою обсерваторії знайомився головний отаман УНР Симон Петлюра. На жаль, в наступні роки колектив не удостоювався честі бути відвіданим хоча б міністром.

У 1924 році магнітно-метеорологічна обсерваторія була виведена зі складу університету і підпорядкована Укрнауці. В 1928 році при Укрнауці була організована кафедра геофізики і сільськогосподарської метеорології, яку очолив Б.І. Срезневський, залишаючись в той же час директором обсерваторії. З 1929 року обсерваторія ввійшла до складу створеного тоді Гідрометеорологічного Комітету УРСР.

Умови міста ускладнили проведення ряду метеорологічних спостережень. Обсерваторія у зв'язку з ростом міста все менше і менше відбивала кліматичні умови простору, де розташовано місто. Тому за ініціативою керівника Укрмету Н.І. Данилевського в 1925 році було прийнято рішення організувати геофізичну обсерваторію в заміських умовах. З цією метою було вибране місце поблизу села Тимки в 20 км на південь від м.Бобровиці Чернігівської області. В січні 1926 року в обсерваторії в Тимках були розпочаті метеорологічні спостереження. Основний напрямок робіт в Тимках був аерологія. Однак близьке розташування лісового масиву стримувало розвиток цього виду спостережень. Обсерваторію було вирішено перенести в м.Бориспіль.

Регулярні метеорологічні спостереження в Борисполі були розпочаті в липні 1931 року. Сюди ж в 1934 році була переведена з Києва магніто-метеорологічна обсерваторія.

Бориспільська геофізична обсерваторія по наявності в ній сучасного на той час устаткування і приладів, по кваліфікації співробітників була найбільшим метеорологічним і геофізичним закладом України.

75-річчя обсерваторії було відмічено статтею І.К. Половка в п'ятому номері журналу «Погода й життя» за 1930 рік.

З 1935 року в обсерваторії почали проводитись запуски радіозондів Молчанова (найновіші на той час). В тому ж році радіозонд був запущений в м.Києві з площі Б.Хмельницького. Свідком цього запуску був Михайло Сергійович Гальченко, який згодом у 1976—1981рр. був директором Української гідрометобсерваторії.

Першим директором Бориспільської обсерваторії був Т.К. Богатир, майбутній багаторічний керівник гідрометслужби України. Надалі керівниками обсерваторії були Н.Ф. Гельмгольц, Н.З. Пинус, В.М. Личикаки, а з 1940 до початку війни — А.П. Федосеєв. Всі вони відомі вчені в області метеорології.

Після визволення Києва від німецьких окупантів в 1944 році відновлюється науково-дослідна геофізична обсерваторія. Її директорами були В.П. Попов (1946—1952рр.) і І.І. Данільцев (1952—1953рр.).

В обсерваторії проводились різні гідрометеорологічні дослідження. Наприклад, в 1947 році почались спостереження за атмосферною електрикою.

Агрометеорологічні спостереження і дослідження Геофізичної обсерваторії були продовжені на агрометстанції Київ, яка була відкрита на тодішній околиці міста. Нині тут (Проспект Науки, 37) розташована гідрометеостанція Київ, метеодані з якої щодня звучать в ефірі українського радіо, а за високу якість аерологічних спостережень у 2005 році станція нагороджена Похвальною грамотою Всесвітньої метеорологічної організації.

В 1953 році на базі геофізичної і гідрологічної обсерваторій в Києві був відкритий Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут. До його складу ввійшли науково-дослідні відділи, сектори і лабораторії вказаних обсерваторій. Створення УкрНДГМІ ознаменувало закінчення першого періоду в діяльності обсерваторії.

 Другий період

В 1956 році розпочався новий етап в діяльності обсерваторії, коли на базі режимних відділів Українського управління гідрометслужби була організована Київська метеорологічна обсерваторія. Її першим директором були І.З. Лапа (1956—1961рр.), якого потім змінив А.А. Мороз (1961—1965рр.). Після нього обсерваторією керували А.П. Приходько (1965—1971рр.), В.М. Шмаков (1971—1976рр.), Гальченко М.С. (1976—1981рр.).

Київська гідрометеорологічна обсерваторія з 1956 по 1959 роки розташовувалась в приміщенні Управління гідрометслужби (вул. Золотоворітська, 6); з 1959 по 1964 роки — по вул. Толстого, 14, а з 1964 року — за сучасною адресою: Проспект Науки, 39, корпус 2.

До складу відновленої обсерваторії увійшли наступні відділи, лабораторії і групи: відділ метеорології і клімату, група актинометрії, аерологічний відділ, відділ гідрології, гідрографічна партія, лабораторія хімії поверхневих вод і атмосфери, відділ гідрометеорологічного фонду даних.

Цей час характеризується стрімким розвитком спостережень за станом хімічного забруднення та радіаційного забруднення.

Знаменним в історії обсерваторії був 1973 рік. В цьому році на території України була в основному створена державна служба спостережень і контролю за забрудненням природного середовища (ОГСНК — російською). В зв'язку із збільшенням об'єму робіт і враховуючи велику питому вагу нових видів спостережень 15 травня 1973 року Київська ГМО була реорганізована в Українську Гідрометеорологічну обсерваторію.

Найбільшого розвитку мережа ОГСНК досягла на початку 90-х років. Потім починаючи з 1992-93 років її розвиток загальмувався, що пов'язано з погіршенням економічного стану в країні. Однак нам вдалось в цілому зберегти мережу ОГСНК і якість спостережень за станом забруднення природного середовища.

На жаль, 125-річний ювілей обсерваторії, який випав на 1980 рік був проігнорований керівництвом, хоча за два роки перед ним до 25-річчя створення УкрНДГМІ в «Гидрометиздате» вийшла брошура під редакцією тодішнього директора інституту Логвинова К.Т.

Другий період почав наближатись до завершення в 1983 році при Падуні Миколі Миколайовичу, який був директором обсерваторії в 1981 — 83 роках. Згідно з наказом колишнього Держкомгідромету СРСР на базі республіканських обсерваторій та бюро погоди були створені республіканські гідрометцентри, зокрема в Києві, відомий нині Український гідрометцентр. З 1983 року обсерваторія перетворилася на Київський центр спостережень та контролю забруднення навколишнього середовища, що з 1 липня 1986 набув назву Український центр радіаційного контролю забруднення природного середовища, яким з 1 серпня 1986 року керував Серебряков Олег Васильович. З 1 листопада 1988 року центром керує Косовець Олександр Олександрович. Поступово до складу центру ввійшли всі гідрометстанції Київської області та Києва. З травня 1996 року центру повернули статус і назву обсерваторії — Центральної геофізичної обсерваторії. Таким чином другий період в житті обсерваторії завершився і розпочався її нинішній етап.

Третій період

Останні 17 років відзначаються поступовим зміцненням авторитету обсерваторії, більшою самостійністю у вирішенні фінансово-господарських питань.

Зокрема в I кварталі 1989р. організація перейшла на самостійний фінансовий баланс і вперше в своїй історії набула рис повноцінної організації.

У 1992р. в обсерваторії було відкрито спеціальний рахунок і вона фактично прийняла естафету в частині надання спеціалізованої гідрометеорологічної інформації споживачам із різних галузей господарювання від колишнього бюро розрахунків і довідок ( більш відома російська назва — БРИС), яке не змогло втриматись в нових економічних умовах.

У серпні 1994 р. було відзначено 70 річчя метеостанції Яготин і з того часу ми кожні пять років святкуємо ювілеї підпорядкованих гідрометстанцій чи структурних підрозділів ЦГО.

Цей почин поширився на всю мережу гідрометслужби і слугує пропаганді гідрометеорологічної діяльності.

В 1995р. Постановою Уряду до складу Республіканського центру спостережень за станом природного середовища — так на той час називалась ЦГО, створено Галузевий державний архів гідрометслужби України.

З травня 1996р. обсерваторія отримала сучасну назву, яка дозволила прокласти місток із середини XIX століття в кінець XX. Більше того, назва «Центральна геофізична обсерваторія» вписана в Закон про гідрометеорологічну діяльність, який було прийнято Верховною Радою України в лютому 1999 року.

Матеріали ЦГО складають основу багатьох наукових праць, зокрема монографія Вишневського В.І та Косовця О.О «Гідрометеорологічні характеристики річок України», а також «Екологічний атлас Києва».

З 2005 році відновлено випуск праць ЦГО.

За заслуги перед українським народом, з нагоди 150-річчя заснування, ЦГО нагороджено у лютому 2006 року грамотою Верховної Ради України.

 Структура ЦГО

До складу ЦГО входять 9 відділів:

— відділ гідрології та державного водного кадастру

— відділ господарського забезпечення

— відділ організації виробництва і кадрів

— відділ кліматології

— відділ метеорології

— відділ інформації про хімічне забруднення

— відділ техніки

— відділ спостережень за станом хімічного забруднення природного середовища

— відділ радіоекологічного контролю

Структурним підрозділом ЦГО також є Галузевий державний архів гідрометслужби

 Відділ радіаційно-екологічного контролю

Історія створення відділу

Початок спостережень за радіоактивним забрудненням довкілля відноситься до 1964 року, коли на території України були відкриті перші 16 пунктів по відбору проб атмосферних випадів. Організація систематичних спостережень за радіоактивним забрудненням навколишнього середовища саме у ті часи була обумовлена необхідністю оцінки наслідків використання ядерної енергії у різних сферах діяльності людини, найбільш масштабними з яких на ті часи було розповсюдження продуктів ядерних вибухів, що проводились Радянським Союзом та США.

У 1964 році в складі Київської гідрометобсерваторії була створена радіометрична лабораторія, фахівці якої виконували первинну обробку пробоматеріалу, визначення сумарної бета-активності проб, здійснювали експедиційні обстеження території у випадках радіаційних інцидентів. Так, у 1980 році співробітники лабораторії, яку на той час очолював В.О.Корнійчук, брали участь у дослідженні наслідків аварії, що сталась на Рівненській АЕС; у 1982 році у складі інспекційної групи колишнього Держкомгідромету СРСР проводили рекогносцировочне обстеження території, що прилягає до Чорнобильської АЕС, з метою виявлення зон забруднення ґрунту, що утворились внаслідок викиду радіоактивних речовин в атмосферу.

До 1986 року розвиток мережі пунктів спостереження за радіоактивним забрудненням природного середовища здійснювався постійно в плановому порядку. Усі плани щодо розвитку мережі було порушено після катастрофи на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. У зв’язку із суттєвим збільшенням обсягів робіт по визначенню вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі, розшифруванню радіонуклідного складу забруднення і для більш детального і оперативного контролю за радіаційною обстановкою, у липні 1986 року на базі лабораторії радіометрії організовано відділ радіаційно-екологічного контролю з функціями регіональної лабораторії.

Структура та штат відділу

На теперішній час відділ є структурним підрозділом Центральної геофізичної обсерваторії МНС України, до складу якого входять лабораторія радіаційного контролю повітря (ЛРКП), лабораторія радіохімії та пробопідготовки (ЛРХіПП), сектор спектрометрії (СС) та сектор підготовки інформації (СПІ). У відділі та його структурних підрозділах працюють висококваліфіковані досвідчені фахівці:

— начальник ЛРКП Парнєва С.Л., випускниця фізичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, загальний стаж роботи в гідрометслужбі 12 років;

— начальник сектору підготовки інформації Лук’янова Ж.В., у системі гідрометслужби працює з 1990 р., закінчила географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка;

— начальник сектору спектрометрії Загревський В.В., призначений на посаду у 2008 році, у ЦГО працює з 1995 року, випускник геологічного факультету КДУ;

— начальник ЛРХ і ПП Варивода В.В. працює в ЦГО з 1996 року, на посаді – з 2005 р, закінчив Одеський державний екологічний університет;

а також інші досвідчені фахівці, серед них провідний гідрохімік СПІ Дубровіна І.В, провідний радіолог ЛРКП Корнійчук В.О., радіологи ЛРКП Майоренко Д.Т, Садовська З.В, хімік ЛРХ і ПП Смирнова Л.І.

Очолює відділ Гірій В.А., кандидат фізико-математичних наук, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Фахівці відділу брали активну участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Крім згадуваних уже Корнійчука В.О. (нагороджений орденом „Знак Пошани”) та Гірія В.А. це, з тих що працюють зараз, Скаржинська І.В; з тих що працювали раніше — Пряміцина Т.К. (нагороджена грамотою Верховної Ради України), Дурицький М.С. (медаль «За трудові заслуги»), Берко В.Й. (орден "Знак Пошани”), Табачний Л.Я, Лаптєв Г.В., Храпачевський В.М., Супруненко Т.В.

Завдання та функції відділу

Основними напрямками діяльності відділу є:

— збір, аналіз, систематизація та узагальнення даних по радіоактивному забрудненню довкілля на території України; формування банків даних по забрудненню радіонуклідами ґрунту, поверхневих вод, повітря, атмосферних опадів;

— забезпечення державних органів, народногосподарських організацій та населення оперативною та режимною інформацією про радіаційний стан навколишнього середовища;

— методичне керівництво підрозділами мережі гідрометслужби з радіоекологічного розділу питань та контроль за якістю їх роботи.

Відділ спеціалізується на виконанні:

— відбору та лабораторних аналізів проб природного середовища з використанням радіометричного, радіохімічного та спектрометричного методів досліджень;

— вимірювання потужності експозиційної дози гамма-випромінення у повітрі, в промислових та житлових приміщеннях, на земельних ділянках;

— побудови карт забруднення території України цезіем-137 та стронцієм-90, у тому числі прогностичних (з урахуванням розпаду на конкретні дати);

— визначення вмісту радіонуклідів у продуктах харчування, будівельних та пиломатеріалах, тощо.

На замовлення зацікавлених організацій та громадян зазначені види робіт відділ виконує на договірній основі.

У сферу постійної діяльності відділу залучені 179 станцій СЛК, 58 пунктів контролю радіоактивного забруднення атмосферних випадань, 8 пунктів контролю повітряних аерозолів, 9 пунктів відбору проб поверхневих вод. Існуюча сьогодні радіометрична мережа охоплює всю територію країни і дозволяє здійснювати контроль за основними факторами, що формують або можуть негативно вплинути (у випадку порушення технологічного циклу на радіаційно-небезпечних об'єктах) на радіоактивне забруднення повітря. Радіаційно-екологічний моніторинг поверхневих вод України охоплює Дніпровську водну систему (р. Дніпро, Десна, Дніпро-Бузький лиман), а також ріки Південний Буг та Дунай.

 Здобутки та досягнення

Фахівці відділу брали активну участь в оцінці масштабу наслідків Чорнобильської аварії, виявленні та уточненні контурів зон радіоактивного забруднення території європейської частини СРСР. Одним з найважливіших напрямків роботи було проведення повітряної та наземної радіаційної розвідки, перша з яких відбулась вранці 26 квітня 1986 року. За 1986—1987 роки було виконано детальне обстеження близько 520 населених пунктів, відібрано 3500 проб ґрунту, 2150 проб води, досліджено близько 300 джерел водопостачання.

У наступні роки, окрім режимних спостережень, продовжувались роботи в рамках “Програми уточнення радіаційного стану на території України, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС”, які включали в себе подвірне обстеження населених пунктів, відбір та аналіз на вміст радіонуклідів проб ґрунту, рослинності, продуктів харчування. На основі отриманих даних, а також результатів аерогаммазйомки та даних інших організацій, у 1992 році фахівцями відділу складено детальні карти забруднення території України цезієм-137 та стронцієм-90 станом на 01.01.1992р.

За період свого існування відділ виконав оцінку достовірності, аналіз та систематизацію великих обсягів інформації. Були створені банки даних по радіоактивному забрудненню складових довкілля: ґрунтів в населених пунктах (76,4 Мб), сільськогосподарських угідь та лісів (2,3 Мб), атмосферного повітря (93,5 Мб), поверхневих вод (1,0 Мб), потужності експозиційної дози гамма-випромінення (178,6 Мб).

Систематизована та узагальнена інформація з різних аспектів радіаційного забруднення навколишнього середовища надається зацікавленим міністерствам і відомствам, у тому числі МНС та МОЗ, іншим державним організаціям відповідно до їх запитів.

Діяльність відділу проходить у тісному співробітництві з УкрНДГМІ, ДСНВП “Екоцентр”, ІЕМ “Тайфун” (Обнінськ, Росія).

З липня 2004 р. фахівці відділу беруть участь у реалізації проекту МАГАТЕ UKR/9/023 “Розвиток радіаційного моніторингу довкілля в Україні”. В рамках проекту були проведені курси підвищення кваліфікації для працівників державної мережі спостережень за радіоактивним забрудненням довкілля, стажування провідних фахівців відділу у науково-методичних центрах Європи, а також передбачається надання технічної допомоги від МАГАТЕ у вигляді поставки обладнання.

Дуже цікавим є погляд на історію радіометричної лабораторії її колишнього начальника Володимира Олександровича Корнійчука. Володимир Корнійчук – особистість, яка сама є легендою радіометричної лабораторії. Про 1986 рік він згадує: «Двадцать шестого вечером мне позвонил заместитель начальника УГКС Георгий Георгиевич Потуридис и приказал с утра явиться в управление. Двадцать седьмого в восемь утра я к нему явился. Он говорит: авария на станции, машина ждет внизу, вертолет в порту Жуляни, бери приборы и лети. Мы с заместителем начальника Гидрометцентра Деревцем Валерием Васильевичем взяли приборы и вылетели в район аварии…»

Корнейчук пробы

Фото: Пробу ґрунту відбирає начальник радіометричної лабораторії Володимир Корнейчук.  

До спогадів Володимира Олександровича про Чорнобиль ми ще повернемось в інших статтях, а зараз повернемось до теми: До ювілею Центральної Геофізичної Обсерваторії.

Володимир Корнейчук доповідає про свій погляд на  історію радіометричної лабораторії, якою він керував багато років.

История радиометрии в гидрометслужбе

После ядерного взрыва на заводе «Маяк», одном из первых заводов, на котором создавался «Ядерный щит СССР», в 1957 году в Челябинске-40, группу специалистов, получивших различные дозы облучения, разослали по регионам Советского Союза для реабилитации и создания радиометрических наблюдений и лабораторий.

В Украинское Управление гидрометслужбы прибыла Прямицына Тамара Константиновна, которая приступила к работе с января 1958 г. в должности дозиметриста Киевской гидрометобсерватории.

В апреле 1964 года была создана радиометрическая лаборатория при Киевской гидрометобсерватории Украинского УГКС. Этой датой можно назвать рождения радиометрической службы Украины в системе Госкомгидромета СССР. Исполняющим обязанности начальника этой лаборатории назначили Прямицыну Тамару Константиновну. Работая и.о. начальника лаборатории начала создавать в Украине сеть станций наблюдения и лабораторного контроля (СНЛК). В задачу сети СНЛК входило измерение гамма-излучений, индикация отравляющих веществ в районе метеоплощадок. Таким образом, радиометрическая сеть вела наблюдение за радиоактивными выпадениями (планшеты), радиоактивными аэрозолями (фильтрующие установки), отбор проб воды рек и морей на Стронций-90 и Тритий, отбор проб атмосферных осадков на Тритий.

В 1964 году было установлено 3 планшета (Киев, Львов, Барышевка), которые обрабатывались и измерялись на общую Бета-активность в лаборатории ГО. Доформирование и расширение радиометрической сети продолжалось до 1977 года. В ноябре 1977 года Управлением по контролю загрязнения окружающей среды Гскомгидромета СССР было разработано «Типовое положение о радиометрической лаборатории» и «Положение о СНЛК», в которых были сформулированы задачи сети СНЛК, радиометрической сети и радиометрической лаборатории. Методическое руководство осуществлялось Институтом экспериментальной метеорологии (ИЭМ), г. Обнинск. Оперативная информация направлялась в Гидрометцентр Госкомгидромета, г Москва.

В 1978 г. были обусловлены требования к СНЛК. К 1980 году по всей Украине было организовано и работало 28 планшетных установок по отбору радиоактивных выпадений, 4 фильтрующих установки по отбору проб радиоактивных аэрозолей (Барышевка, Рахов, Одесса, Севастополь), 4 пункта по отбору осадков на Тритий (Львов, Одесса, Киев, Севастополь), 6 пунктов по отбору проб пресной воды из рек и 2 пункта по отбору проб морской воды на Стронций-90 и Тритий. Работало 195 пунктов СНЛК. Пробы с сети поступали в лабораторию, где проходили предварительную обработку и измерение на общую Бета-активность. Зольные остатки отправлялись в региональную лабораторию Института экспериментальной метеорологии. Штат лаборатории состоял из 5 человек.

В феврале 1980 г. начальником лаборатории был назначен Корнейчук В.А., который осенью 1980 года принял участие в исследовании последствий аварии на Ровенской АЭС.

Осенью 1982 года начальник лаборатории Корнейчук В.А. и старший инженер лаборатории Прямицына Т.К. приняли участие в комплексном обследовании 30-км зоны вокруг Чернобыльской АЭС, которое проводилось специалистами Обнинского Института экспериментальной метеорологии, после крупной аварии на Чернобыльской АЭС. В составе лаборатории была создана группа контроля АЭС и режимных предприятий. Эта группа была экспериментальной в СССР, руководителем этой группы была назначена Прямицына Т.К... До 1986 года группой было организовано ежедневное измерение гамма-фона на всех четырех пунктах вокруг каждой из 4-х АЭС работавших в Украине, отбор проб выпадений на господствующих направлениях ветра каждой АЭС, отбор проб воды в прудах-охладителях и реках возле АЭС, почвы, плановые радиальные измерения гамма-фона в 30-км зоне АЭС.

В задачи радиометрической лаборатории входило проведение воздушной радиационной разведки на всей территории Украины, Белоруссии и Молдавии по 2-м маршрутам. Группу операторов-дозиметристов бессменно и по сегодняшний день возглавляет начальник лаборатории.

26 апреля 1986 года, в первый день аварии на ЧАЭС, в Чернобыль на вертолете вылетели начальник группы контроля АЭС Прямицына Т.К. и заместитель начальника УГКС Украины Потуридис Г.Г... Они провели замеры на метстанции «Чернобыль», дали соответствующие инструкции работникам метстанции, подлетели к АЭС, замерили МЭД и вернулись в Киев. 27 апреля в Чернобыль вылетел начальник радиометрической лаборатории Корнейчук В.А. и заместитель начальника Центра Деревец В.В... Были проведены замеры гамма-излучения в Чернобыле, в Полесском, Овруче, Тетереве, определена ось распространения радиоактивного загрязнения радионуклидами выбрасывающихся из 4-го блока ЧАЭС.

Затем началось планомерное ежедневное обследование 30-км зоны вокруг ЧАЭС. 1 мая 1986 г. по личному указанию председателя Госкомгидромета СССР, члена Правительственной комиссии Израэля Ю.А., были отобраны пробы почвы и сделаны вертикальные замеры уровней радиации («этажерка») западной и восточной зоны ЧАЭС. Полет осуществляли две бригады на 2-х вертолетах. Работы проводились в населенных пунктах с уровнем МЭД до 1 рентгена в час. Такие полеты продолжались до конца 1986 года и даже в 1987 году. И все это время проводились детальные измерения МЭД в 30-км зоне и за ее пределами, отбор проб почвы, воды из рек и водоемов, отбор проб воды из колодцев, пробы растительности и другие работы. Сотрудники лаборатории работали по измерению проб без выходных, по 10-12 часов в сутки. Вот их имена: ст. техник Майоренко Д.Г., техник Садовская З.В., техник Парнева С.Л., инженер Трифонова В.Д., старший инженер Прямицына Т.К., старший инженер Карнаух А.И., Мартынюк Л.Б., Берко В.И., Смиронва Л.И.

Пробы были высокоактивные, превышающие доаварийные в сотни и тысячи раз. Нагрузка на лабораторию была огромная. Тогда было принято решение создать отдел с несколькими лабораториями, что и было сделано. Были созданы лаборатории спектрометрии, воды, почвы, воздуха, группа информации, объединенные в радиоэкологический отдел. Набирались и обучались новые специалисты, руководители лабораторий, инженеры-радиометристы, техники. Начальником спектрометрической лаборатории был назначен Берко В.И., который в срочном порядке осваивал новую аппаратуру и измерения... Лабораторией воды руководил Лаптев Г.В., почвы – Дурницкий М.С., воздуха – Корнейчук В.А. (он же начальник отдела). Затем был принят на работу начальник отдела радиационно-экологического контроля Табачный Л.Я... В срочном порядке инструктировались другие сотрудники центра и направлялись в 30-км зону на отбор проб воды, почвы, измерения МЭД. Это, в первую очередь, Тюрменко Н.Ф., Дубровин В.Н., Серебряков О.В., Клименко С.И., Сугак М.Ю., Пахомова Я.В., Хиц Т.Г., Галенко Г.Ф., Брыль Л.В., Помазкин А.И., Маляренко В.Г., Ильчевский С.Ю., Полинкевич Е.Н. и много других. Больше всех в «Зоне» находились начальники лабораторий.

В самих лабораториях осваивались новые методики, новые приборы и оборудование. Методика измерения мощности экспозиционной дозы (МЭД) местности с помощью вертолетов была разработана Корнейчуком В.А., отбора измерения воды – Карнаухом А.И... Эти методики были немедленно утверждены руководством Госкомгидромета СССР. Сотрудники отдела работали в тесном контакте с руководством Госкомгидромета СССР, с учеными Обнинска, Москвы и других институтов. Общее руководство работами осуществляли начальник отдела Института экспериментальной метеорологии (ИЭМ) Вакуловский С.М., начальник Управления Госкомгидромета Гасилина Н.К., начальник Госкомгидромета Израэль Ю.А. Большую работу проводило руководство Укргидромета в лице начальника Скрипника Н.П. и особенно его заместителя Потуридиса Г.Г... Активно работали начальник отдела Косовец А.А., заместитель начальника отдела Зеленев В.М., а также руководство Центра. При Управлении Укргидромета был создан штаб по приему оперативной информации по МЭД со всей сети Украины. Информация поступала круглосуточно, наносилась на карту и передавалась в руководящие органы республики и различные организации.

Расширялась радиометрическая сеть. В течение 1986 года были установлены фильтрующие установки в Чернобыле, в Киеве, Полесском, Остре, Щорсе. Установлено много планшетов. Радиометрической лабораторией обрабатывались пробы из Центрально-черноземных областей России в количестве 20 шт., Молдавии – 4 шт., Украины – 36 шт. Интенсивные работы продолжались и весь 1987 год. В начале 1988 года были введены новые приборы для измерения МЭД гамма-излучения ДРГ-01Т вместо приборов ДП-5В, которые уже не фиксировали малые уровни гамма-излучения. Такими приборами впоследствии была оснащена вся сеть станций наблюдения Украины. В феврале 1991 года были введены должности областных радиологов во всех областях Украины, которые прошли специальные курсы в нашем Республиканском Центре наблюдения за природной средой.

Созданы две мини-лаборатории по обработке и измерению проб по указанию МАГАТЭ (Рахов, Остер), созданы крупные радиологические лаборатории в г. Ровно и г. Новой Каховке. В то время отбирались пробы радиоактивных аэрозолей в 11 пунктах Украины, радиоактивных выпадений – в 70 пунктах. Проводился плановый отбор проб воды, почвы, осадков вокруг АЭС и по всей территории Украины.

Большие работы в Отделе радиоэкологического контроля (ОРЭК) ведутся и в настоящее время. Работают лаборатории спектрометрии, воздуха и радиохимии, экспедиционная партия, группа информации. Отбираются и анализируются пробы со всей территории Украины, анализируется информация по гамма-излучению, составляются карты загрязнения территории Украины, создан банк данных радиометрической информации, проводится плановое обследование загрязненных территорий.

ОРЭК осуществляет методическую работу с радиометрической сетью и сетью СНЛК Украины, осуществляет общее руководство всеми радиационными работами Госкомгидромета Украины, делает полугодовые и годовые обзоры и годовой отчет. Сеть станций наблюдения и лабораторного контроля насчитывает 182 станции.

aup@cgo.kiev.ua

Приємно, що ветеран української служби радіометрії, патріот своєї справи, герой-чорнобилець, до того ж інвалід Чорнобиля, Корнейчук Володимир Олександрович оптимістично вглядається в майбутнє. Побажаємо йому здоров’я!

На такій високій ноті ми і зупинимось.

Запись была опубликована: glavred(ом) Понедельник, 17 мая 2010 г. в 10:25
и размещена в разделе Гідромет в Чорнобилі.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта