?> Добрий день, шановна редакціє! | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
27.05.2004, рубрика "Поезії, Сторінка читача"

Перш за все хочеться від щирого серця поздоровити Ваш колектив з цим чудовим весняним святом Воскресіння Христа.

Побажаємо всім міцного здоров’я, щастя та злагоди, миру та любові, наснаги та успіхів у праці, такій нелегкій, але дуже потрібній людям.

Вашу газету дуже люблю, перечитую всю від початку і до кінця. Особливо люблю поетичну тематику, може тому, що і сам пишу вірші, здебільшого про чорнобильські події, про героїв пожежників та навіки залишений край у мальовничому Поліському краї. Незабаром виповниться 18 років з того жахливого дня 26 квітня 1986 року коли мирний атом, мов лютий звір, вирвався на волю, щоб забрати тисячі людських життів, залишити сиротами дітей, понівечити наші серця і душі. З болем у душі пишу ці рядки тому, що все пережив своїм серцем. Хочу через Вашу газету, якщо це можливо, побажати моїм друзям ліквідаторам здоров’я, міцного семейного щастя, любові палкої, та мирного сонячного неба. Хай радісно світить сонце і його буде більше у Ваших оселях. Нехай ніколи не повториться Чорнобиль! Вірш “Память сердца” – це пам’ять про тих, хто ніколи не повернеться додому, хто геройськи загинув у горнилі Чорнобильської трагедії.

З повагою до Вас ліквідатор аварії ЧАЕС Володимир Предченко з м. Херсона.

Будьте здорові. Всього Вам найкращого.

Память сердца

Как будто ничего и не было:
По-прежнему земля моя цветет.
Нам не забыть о горе, о Чернобыле.
Нам не забыть страшный день и год.

Мчались к реактору пожарные машины
Огонь смертельный атомный тушить.
Порой, казалось, иссякали силы,
Нам нужно выстоять и пламя победить.

И вы не дрогнули, не отступили, не ушли,
Не испугались атомной стихии,
А лишь сказали, как один: «Пошли!»
И ценой жизни пламя победили.

Спасибо вам, родные лейтенанты –
Владимир Правик, Виктор Кибенок –
За укрощенный атомный реактор,
Спасибо тебе, Коля Тытенок.

Пред Родиной в долгу вы не остались,
Отчизна не забудет никогда!
Как с пламям атомным смертельным вы сражались –
Иначе поступить было нельзя.

Мы помним все: и грохот в небе синем
Винтокрылых боевых машин,
Что над блоком атомным застыли
Как один – всего лишь только миг.

Помним все и сердцем, и душою
Порыжевший лес той атомной войны.
В сердцах с нарастающей болью
Оставляли мы дома свои.

Бывают в жизни нашей даты,
Но эту не забыть нам никогда,
Так давайте выпьем горькой, ликвидаторы,
Вспомним тех, кто ушел от нас навсегда.

Как молоды и дороги вы были,
Мечтали все о жизни, о любви,
Собой от смерти нас вы защитили,
Мы кланяемся, дорогие, до земли.

Пусть на могилку там в Мытищах
Положит мама мальчику венок:
Тебе, родной Владимир Правик,
Тебе, Мыкола Тытенок!

Опубликовано «ПЧ» №5/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Четверг, 27 мая 2004 г. в 11:40
и размещена в разделе Поезії, Сторінка читача.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта