?> ДОРОГА ДО ХРАМУ | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
23.12.2007, рубрика "Духовність"

ДОРОГА ДО ХРАМУ

 Прищепа 2

Кожному з нас життя посилає випробування. І кожен з нас намагається ті випробування здолати. В цій боротьбі один проявляє мужність і силу духу, інший навпаки, ламається і пливе по течії життя далі. А дехто, долаючи перешкоди, стає другом чи й, на жаль, негідником... 

Інколи ж доля взагалі ставить нас на межу життя і смерті, на межу виживання. Ось тоді сповна проявляються справжня сутність людини, всі наявні сили організму, її фізичний і духовний  потенціал. Тоді людина здатна перемогти сама себе...

Життя Володимира Івановича Прищепи - тому доказ.

  Прищепа 1

Вперше на межі життя і смерті Володимир Прищепа, пожежний-респіраторник ППЧ-17 м. Чорнобиля опинився в ніч 26 квітня 1986. Серед руїн четвертого енергоблоку ЧАЕС, уламків графіту, по коліна в радіаційній воді, він разом з товаришами боровся з ядерним монстром. В цій боротьбі перемогли люди. Однак ціна перемоги була надто високою...

В числі пожежних, які отримали дуже велику дозу радіації і підлягали лікуванню у Москві, був і Володимир Прищепа. Проте, дома залишалась молода дружина з двома малесенькими дітьми, недобудований будинок і щойно зораний город, з яким дружина сама впоратись не могла, бо тільки-но перенесла операцію. Як ти поїдеш? І Володимир приймає досить зухвале рішення – він просто тікає з лікарні і пішки йде додому...

Ті п’ятнадцять кілометрів, які здолав Володимир, втікаючи від біди, стали початком його подальшої   виснажливої боротьби за життя. Бо невдовзі він уже не міг працювати, отримав інвалідність і страшний діагноз – гостра променева хвороба. Тепер уже він не тікав з лікарень і санаторіїв, намагався підправити здоров’я, але підступна радіація міцно тримала його в своїх обіймах і крок за кроком вела до небуття. Колись молодий і красивий юнак, що відслужив армію, не цурався будь-якої фізичної роботи, згасав на очах.

Багато важких післячорнобильських днів випало на долю Володимира Івановича. Та мабуть найважчим був той, коли він дізнався, що у нього рак. Це маленьке і страшне слово дістало до самого серця. Воно так заболіло, що якусь мить Володимир Іванович був чи то уві сні, чи в забутті. Але точно пам’ятає, що просив Бога допомогти йому. І обіцяв, натомість, служити Господу до кінця свого життя.

Він знову стояв на межі. На межі онкологічного пекла…   Володимир Прищепа переніс три складних і дуже серйозних операції на легенях і серці. На щастя, на висоті виявились лікарі. І поруч були небайдужі люди. Працівники Головного управління МНС в Київській області Василь Мельник, Микола Куценко, Анатолій Бондаренко, Микола Семиног, Петро Гутник, Орест Туркевич і багато інших колишніх колег підтримували його і морально і матеріально. Володимир Іванович щиро вдячний цим людям.

Та все ж найбільше дякувати Володимир Іванович повинен сам собі. Він не біг перекладати особисті проблеми на плечі держави (яка насправді в боргу перед ним), не вимагав по всіх високих кабінетах ніяких собі привілеїв і не заливав горе горілкою. Він з останніх сил, опираючись на ніжне і надійне плече дружини Ольги, боровся за початок кожного нового дня у власному житті. Він дуже вірив у майбутнє...

Протягом 12 років цю віру підтримував і отець Сергій (Денисенко), священик церкви с.Гоголів. Під благословенням цієї доброї людини Володимир Прищепа вісім років був послушником і майже 4 роки – дияконом. За цей час закінчив Київську духовну семінарію і зараз, у 52 роки, навчається у духовній академії.

Коли Володимир Прищепа виявив бажання збудувати церкву у с.Тарасівка Броварського району, мало хто вірив, що йому це вдасться. Однак Володимир Іванович виявився настільки наполегливим, що невдовзі його повністю підтримали голова сільської ради Тетяна Зубко, колишній голова колгоспу, а нині приватний підприємець Микола Миронець, народний депутат Михайло Тепляк.

Прищепа 7

За сприяння і кошт Михайла Тепляка виготовлено проектну документацію сучасної церкви у селі. Однак її будівництво вимагає певного часу, тож Микола Миронець за власний кошт придбав колишнє приміщення магазину і в квітні передав громаді у тимчасове користування. Парафіяни, особливо Микола Цугаєв, Марія Соболевська, Григорій Бала та інші, разом з Володимиром Прищепою і членами його родини за менш ніж три місяці власноруч зробили тут капітальний ремонт. А Микола Миронець придбав для громади весь церковний інвентар і Євангеліє для богослужінь, Михайло Тепляк та Тетяна Зубко купили килимове покриття для вівтаря та саме церкви. Мешканці села передали в дар ікони, рушники та гроші, за які придбали все необхідне. Зусиллями багатьох людей церква набула окраси і релігійної величі.

Нещодавно церква Різдва Пресвятої Богородиці у с.Тарасівка Броварського району була урочисто відкрита. Понад 200 людей прийшли цього дня до святого храму.

Прищепа 4Прищепа 9

Прищепа 10Прищепа 11

Голова Броварської райдержадміністрації Микола Діденко зачитав Розпорядження про реєстрацію Статуту релігійної громади, підписане головою Київської облдержадміністрації Вірою Ульянченко та подарував Євангеліє. Теплі слова вітання висловив і голова Броварської райради Юрій Кушніренко. А колишній начальник пожежної частини м.Бровари полковник внутрішньої служби у відставці Петро Гутник побажав колишньому колезі-пожежному успіхів на новій життєвій дорозі. Були на урочистостях і священнослужителі всього Броварського району, які заклали камінь на місці майбутньої церкви та освятили його.

Весь час урочистостей був осяяний сонцем.   А вже під час трапези пішов рясний-рясний дощ. Прихожани вважають, що це сам Бог благословив їх церкву і нового священика отця Володимира на добро.

...Довгою і важкою була дорога до храму. Але саме на цій дорозі Володимир Прищепа, колишній солдат, пожежний, чорнобилець, нагороджений орденами «Знак Пошани» та «За мужність» ІІІ ступеня,  і, безумовно, справжній мужчина, черпав сили, волю і власну мужність, повсякчас балансуючи між життям і смертю.

Він знову переміг.

Успіхів вам, Володимире Івановичу!  І радості. По самі вінця вашого змореного, доброго і щедрого серця...

Ольга ТЕРЕЩЕНКО,

співробітник Центру пропаганди

ГУ МНС в Київській області

Надруковано "ПЧ" № 23-24 (71-72) грудень 2007

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 23 декабря 2007 г. в 9:07
и размещена в разделе Духовність.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта