?> Екологічний проект “Захисні квіти” | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
12.05.2011, рубрика "Живопис"

Що може відбутися без тебе: розмірковуючи над мистецько-екологічним проектом Захисні квіти

Що може захистити нас від повторення Чорнобильської катастрофи? На жаль, повної безпеки не можуть гарантувати ні найновіші досягнення інженерної думки, ні передові будівельні технології. Чи готове людство повністю відмовитися від використання атомної енергії? Будьмо відвертими, на теперішній момент – ні. Що ж тоді нам залишається робити? Тремтіти від передчуття нещастя, а потім жахатися і голосити, коли воно приходить? Чи заспокоювати себе тим, що аварія відбулася далеко, десь аж в Японії, і нас не зачепить?

Група художників-тральфреалістів “Стронцій-90” – Валерій Голейко, Олексій Бреус і Тетяна Чеброва – пропонують інший вихід: побудувати колективний мистецький захист, долучившись до проекту “Уявна точка захисту: Захисні квіти”.

 Умови участі у проекті дуже прості: надіслати організаторам паперову квітку: або намалювавши її, або зробивши фото чи колаж, або й просто вирізавши з листівки чи журналу. Далі всі квіти складаються у велике полотно-панно – в художній еквівалент Чорнобильського саркофагу. Зараз на полотні квіти з багатьох країн: звичайно, насамперед з України, а також з Франції, Польщі, США, Панами тощо; їх надіслали діти й дорослі, професійні митці й люди, не пов’язані за своїм фахом з творчістю.

На відміну від багатьох заходів, приурочених до двадцять п’ятої річниці Чорнобильської катастрофи, проект “Захисні квіти”, маючи 26 квітня 2011 року кульмінаційну точку, не завершується цією датою – панно розширюватиметься й далі.

І далі – це справа твоя і моя – кожного з нас, узяти участь у цьому проекті.

Навіщо? – запитаєш ти, мій заклопотаний сучасник. “Я вже не дитина, щоб вирізати щось з паперу, у мене немає на це часу, я маю багато важливих справ, поза роботою мені треба підтримувати соціальні зв’язки з друзями і знайомими, та й відпочити не завадить. До того ж я не вірю у всілякі там квіточки. Побудувати новий саркофаг над Чорнобилем – це може бути діло, але щоб якесь мистецьке панно, нехай воно буде навіть шедевром, могло убезпечити нас від аварій на кшталт Чорнобильської 1986 року чи Японської 2011 року? – ні, вибачайте,” – і іронічно посміхнешся.

Я добре уявляю тебе. Ти – ділова й успішна людина, ти знаєш, чого хочеш, ти просуваєшся кар’єрною драбиною, але й не забуваєш будувати сімейні стосунки, ти в міру цікавишся новинками культури – щоб бути в курсі і не осоромитися в компанії (тут і незнання якогось чергового бестселеру, і занадто глибокі знання якогось з нерекламованих, але високохудожніх творів є однаково небезпечними). Ти вмієш заробляти на життя. Колективні соціальні проекти тебе не надто приваблюють, адже запорука успіху в сучасних компаніях – переконлива демонстрація індивідуальних знань та вмінь у процесі роблення грошей.

І тому ти подивишся на мене, як на дитину, як на невиправну мрійницю, і порадиш викинути подібні речі з голови. Дякую за пораду. А тепер послухай, будь ласка, мене.

Щодня високого в горах Тибету лами здійснюють колективні духовні зусилля з очищення інформаційної структури Землі. Вони упорядковують увесь той безлад, який ми коїмо своїми хибними діями і думками, своєю жадібністю, розбещеністю, незгуртованістю, егоїзмом, невіглаством.

Ти заперечиш мені, що про це йдеться в літературі, котра видається сумнівною, принаймні такою, що не заслуговує на повну довіру щодо відповідності розказаного в ній реальній дійсності. Нехай так, описане вище, звісно, не може стати аргументом, подібним до другого закону Ньютона, але хіба ти не читаєш гороскопи, хіба не пробуєш упорядкувати свій дім за правилами фен-шую? Будь же хоч трошки послідовним.

Даєш мені ще один шанс? Добре. Як щодо колективної молитви? Не доводилося стикатися? Це зовсім поруч. Наступного разу, коли до тебе звернуться баптисти, не поспішай відвертатися, запитай їх, чому вони прийшли до церкви. І більшість розкажуть тобі, що не вірили ні в Бога, ні в молитву, але мали проблеми, шукали вихід і спробували прийти в церкву, але сумнівалися, приєднуватися чи ні. А потім громада тієї церкви запропонувала разом помолитися за неофіта, і хоча той не вірив, що це якось допоможе, погоджувався. І ставалися справжні дива: люди кидали курити, хоча до того марно намагалися зробити це роками, їхні рідні виліковувалися від страшних хвороб… Ти знову недовірливо кривишся? Я знаю трьох таких конкретних людей – дивися, я не намагаюся перебільшити, вразити великим числом, я кажу тобі чесно – трьох, але скільки чудес тобі треба, щоб ти повірив?

Ну, гаразд. Ось зовсім реалістичний приклад. Згадай про традицію толоки – це коли наші пращури збиралися, щоб спільно, разом виконати якусь велику або/і важку роботу, причому безоплатно. Так будували хати молодятам, так допомагали відбудовуватися після пожежі, так косили отаву, щоб встигнути, поки не пожухла. Я глибоко переконана, що в такій роботі була не лише практична доцільність, а потужний енергетичний смисл: об’єднання енергій багатьох людей для доброї справи резонувало в утворенні стійкої й сприятливої щодо життєдіяльності людини структури.

Тож, можливо, саме твоєї квітки не вистачило, щоб не трапилася аварія на  АЕС Фукусіма-1.

Тому я звертаюся до тебе: в обідню перерву візьми звичайний листок паперу А4, намалюй на ньому контр квітки, виріж її, трохи розфарбуй маркерами, – ти якраз справишся, поки твій друг чи колежанка збиратимуться піти з тобою на каву. І тоді ти ніколи не прокинешся у світі, показаному у фільмі жахів.

 

 

Тетяна ЛУНЬОВА,

письменник, художник, дослідник, видавець

(Структури Гармонії)

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 12 мая 2011 г. в 14:13
и размещена в разделе Живопис.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта