Філософія Чорнобиля
24.04.2009 ___ Володимир Шандра, для УП
Час лікує. З часом менш гостро відчувається трагізм тієї чи іншої події. Коли перший шок проходить, завжди виникає бажання розібратися, докопатися до суті. А вже потім, після того, як істину буде встановлено, виникає інша потреба – потреба аналізу, усвідомлення. Людина таким чином хоче застрахувати себе від повторення болі і помилок, від відчуття трагедії.
Чорнобиль залишився на відстані двадцяти трьох років.
Вже з’явилися діти у тих дітей, які народилися в рік Чорнобильської катастрофи. Вже слово “Чорнобиль” перестало бути похмурою візиткою України у світі.
Вже прийнято рішення про закриття Чорнобильської АЕС і про поступовий демонтаж об’єкту “Укриття” – до 2064 року. “Ветеран Чорнобиля” – це словосполучення звучить як елемент нашої історії, данина пам’яті про трагедію, хоча самі ветерани Чорнобиля є нашим сьогоденням, і їх проблеми є водночас болючими проблемами суспільства…
Чорнобиль досі не усвідомлено як явище, як фактор нашої історії. Це можливо лише з історичної ретроспективи, з урахуванням усіх подій, які відбулися після Чорнобильської трагедії – причому не лише в Україні, а й у світі. З урахуванням тенденцій ядерної доби і глибинних тектонічних змін у світовій геометрії.
Перший момент, на який необхідно звернути увагу. Чорнобиль – хотілося б нам цього чи ні – лежить у підвалинах нашої новітньої національної свідомості, нашої незалежності. Як один із факторів національного збурення. Як один з чинників, що сприяли пробудженню народу і усвідомлення себе Нацією.
Вибух на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року, спроби радянського керівництва приховати біду, цинічні паради на вкритому радіацією Хрещатику – все це призвело до впевненості у тому, що Радянський Союз не може гарантувати своїм громадянам повну безпеку.
Фото з сайту www.olegda.pp.net.ua
Міф про щасливе і безпечне життя в Країні Рад було зруйновано. Легенди про те, що Кремлівські Мрійники можуть подбати про всіх і про кожного, було розвіяно. Народ зіштовхнувся з невидимою, незнаною, і тому вдвічі небезпечною бідою, від якої їх ніхто не міг захистити.
Запевнення радянського керівництва і президента Академії Наук Александрова в тому, що ядерна енергетика настільки безпечна, що реактори можна ставити ледве не вдома під ліжком, виявилися обманом – з’ясувалося, що Україна протягом тривалого часу жила на пороховій діжці.
Обман став настільки очевидним, що викликав протест. Перші мітинги, спрямовані проти радянського керівництва, носили екологічний характер. Синьо-жовтий прапор, який так довго забороняли радянські ідеологи, вперше відкрито було піднято на екологічному мітингу 26 квітня 1989 року – в день третьої річниці Чорнобильської катастрофи.
Чорнобиль об’єднав усіх – і прихильників націонал-демократичної ідеї, і комуністів, і тих, хто перебував поза політичним процесом, – оскільки спільна біда об’єднує. Чорнобиль – попри трагізм події – став і фактором єднання українців, бажання захистити себе самих від можливого повторення трагедій у майбутньому.
Безпорадність радянського керівництва породила бажання самозахисту. Інстинкт самозахисту, помножений на усвідомлення власних сил і власного потенціалу, власної історії і перспектив дня завтрашнього, призвів до проголошення Незалежності.
Другий момент. Чорнобиль став фактором глобальних змін в світовому масштабі. Це – не просто слова. Правда полягає в тому, що саме Чорнобиль підштовхнув світових лідерів до усвідомлення тієї небезпеки, яку несе в собі ядерна зброя.
Не випадково 1986 рік – це не лише рік Чорнобиля. Це й рік Женевського процесу, який започаткував процес роззброєння в світовому масштабі. Керівники СРСР і США домовилися про поступове скорочення ядерного потенціалу.
Протягом наступних п’яти років розвалився Радянський Союз, трансформувалися деякі військово-політичні блоки, зміцнів Європейський Союз, виникли нові незалежні держави. Отримали старт нові економічні процеси.
Світ був наляканий Чорнобилем. У перші роки незалежності слова “Україна” і “Чорнобиль” сприймалися як синоніми. І Україні було потрібно докласти чимало зусиль для того, щоби довести світу: ми – це не лише Чорнобиль. Це і Помаранчева революція з задекларованими нею демократичними принципами. Це і флагман політичних процесів у Східній Європі. Це і економічний потенціал. Це і спортивні досягнення. Це і самобутня культура.
