?> І третя частина вод зробились гіркими | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
16.06.2006, рубрика "Духовність"

І третя частина вод зробились гіркими ...

У 2001 році до 15-ї річниці аварії на ЧАЕС поруч з Національним  меморіальним комплексом жертвам Чорнобиля, що на вулиці Чорнобильській у м. Києві було закладено православний храм святителя Феодосія Чернігівського, а 22 вересня 2002 р. у храмі відслужили першу літургію.

Це одразу ж надало завершеності архітектурній композиції Комплексу, а також відчутно змінило загальний настрій  почуттів, які переживаєш на цьому місці. У багатьох, хто бачив пам’ятник раніше, споглядання смертельного польоту металевих птахів викликало почуття тривоги.

1

Лаконічний, суворий силует храму в обрамленні високих сосен, золотий хрест на тлі блакитного неба притягують погляд і спонукають до роздумів про вічне. На гранітних плитах з іменами загиблих живі квіти навіть узимку, бо за бронзою імен і досі живе чийсь біль: у одних “мирний атом” забрав батька, у інших - дитину, коханого чи друга. Кому понесеш цей біль, і хто, крім Господа, почує його? Тому і протоптані звідусіль стежинки до нового храму, що отримав у народі  назву “чорнобильського”.


– Служити у чорнобильському храмі, що це означає особисто для Вас ? – наше запитання адресоване настоятелю храму святителя Феодосія Чернігівського протоієрею Олександру Білокуру.

“Чорнобильська катастрофа за декілька днів поміняла світогляд людей; ті, що ще вчора були впевнені у власному майбутньому, вірили у всесильність людського розуму, сьогодні не знали що їм робити далі, де знайти безпечне місце для своїх дітей. У важкі весняні дні 1986 року багато людей вперше в житті переступили церковний поріг, зрозумівши що можуть розраховувати лише на Господа. Серед загального настрою безпорадності, приреченості, чуток про кінець світу ( не було, мабуть, жодної газети у ті часи, яка б не писала про те, що “упала зірка Полин”), церква стала для багатьох місцем духовної допомоги та захисту. Можна сказати, що разом з пожежниками, будівельниками та лікарями для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було мобілізоване й духовенство.

Мені, як і багатьом іншим священикам у ті часи, довелось сповна розділити з людьми чашу їх страждань. Тому коли у 2000 р. до мене звернулись представники Спілки інвалідів Чорнобилю Святошинського району з пропозицією очолити релігійну громаду і розпочати будівництво храму, що мав стати духовним пам’ятником жертвам Чорнобиля, я знав, на що погоджуюсь, приймаючи цю пропозицію.

Переселенці із зони відчуження, ліквідатори та їх родини, вдови загиблих під час аварії – всі ті, кого називають чорнобильцями, несуть на собі тягар численних втрат. Війна з незрозумілим, невидимим ворогом у мирний час позбавила їх дому, малої батьківщини з батьківськими могилами, вони втратили здоров’я, рідних та друзів. Суспільство, що свого часу оцінило всі їх втрати певною грошовою сумою, згадує про цю категорію населення раз на рік, у чергову річницю катастрофи.

Але людям важливо, щоб про них пам’ятали. Розуміння, духовна підтримка та допомога людині потрібні завжди. Наш храм духовно гуртує чорнобильців не лише нашого Святошинського, але й сусідніх районів міста. Голова парафіяльної ради храму Анісімов Яків Григорович знає про їх проблеми не з чужих уст; сам працював біля реактора у травні 1986 р.

На кожній літургії у храмі відноситься молитва до Господа за здоров’я та зцілення всіх постраждалих від аварії на ЧАЕС, служаться панахиди за упокій душ тих, що вже відійшли у вічність, пожертвувавши своїм здоров’ям та життям заради безпеки інших. У міру своїх можливостей громада храму турбується про інвалідів Чорнобилю, вдів загиблих та їх родини, допомагаючи їм матеріально.

Людська душа найбільше страждає від зневіри, зцілення її від цієї хвороби - процес довготривалий. Пастирське служіння у церкві, серед прихожан якої багато чорнобильців, вимагає від мене подвоєної уваги і пильності, багато терпіння. Щоб не пропустити таку зневірену душу, а знайти потрібні слова і кожному, хто з надією переступає поріг храму, допомогти відчути, що Господь любить його і турбується про нього.

– Чому храм  названо саме на честь святителя Феодосія Чернігівського?

Церква глибоко шанує пам’ять святителя Феодосія Чернігівського (помер у 1696 р., канонізований у 1896 р.) за його благочестиве життя і подвижницьку діяльність по відбудові православних храмів, зміцненню духовних засад чернецтва. Святий вважається також небесним покровителем чорнобильців. “Сильний Господь у святих своїх”. Заступництвом святих Бог проявляє милосердя до нас грішних. Відомо, що напередодні трагедії, у ніч з 25 на 26  квітня 1986 року, одній вірянці з Чернігова увісні з’явився святитель Феодосій, який молився Богу і чорні хмари з заходу обминали місто. Подальші події засвідчили, що жодна радіоактивна хмара не впала на Чернігів (а це всього 50 км від реактора). Крім того, віра народу в те, що свт. Феодосій дійсно допомагає чорнобильцям утвердилась численними випадками зцілень від променевої хвороби, раку крові та щитовидної залози у дітей та дорослих, що просили про допомогу святителя біля раки з його чудотворними мощами у Свято-Троїцькому храмі м. Чернігова.

Отец Александр

У 1995 році рішенням Священного Синоду Української православної церкви був підтверджений статус святителя як небесного патрона  чорнобильців.

– Мені відомо, що Вам доводилось бувати у зоні відчуження, брати участь у богослужіннях у самому Чорнобилі. Чи виникали у Вас якісь особливі відчуття від перебування на цій землі?

Зі свого дитинства та юності я пам’ятаю Чорнобиль як улюблене місце відпочинку: купання в річках Прип’яті та Уж, прекрасні краєвиди, чисті джерельця. Тепер тут зона, реальність якої перевершує всю фантастику фільмів А. Тарковського: чагарі та бур’яни п’ятиметрової висоти ховають залишені людські оселі, понівечені мародерами, а звичайне яблуко з яблуні у покинутому саду може містити смертельну дозу невидимої отрути.

Людина покликана бути співтворцем Божого творіння, піклуючись і дбаючи про нього, відступаючи від Творця, вона стає руйнівником і тоді страждає все творіння. Якщо людство не засвоїть урок Чорнобилю, то зона відчуження може стати страшним прообразом Землі майбутнього. Бо вже тепер засохли чисті колись поліські джерела, а отруєна Прип’ять напуває полинною гіркотою Дніпро – головне джерело питної води для третини українських міст, ту саму біблійну “третю частину вод, що стали гіркими”. (Одкровення 8:11).

Церква молиться про Божу милість, закликає людей до покаяння та милосердя, бо наша жорстокість не лише шкодить всьому живому, але й повстає проти нас самих.

У сучасному Чорнобилі проживає декілька тисяч людей: працівників ЧАЕС, науковців, самоселів. У місті діє храм - Свято-Ільїнська церква. Ще одним чудесним виявом Божого милосердя до нас є те, що за весь час, навіть у перші дні після трагедії, радіаційний фон усередині храму не підвищувався. Багато хто знає настоятеля храму - “чорнобильського батюшку” протоієрея Миколая Якушина, з яким мене єднає особиста приязнь, а приходи наших храмів братерська дружба. Чудотворна ікона святителя Миколая ХVII ст. зі Свято-Ільїнського храму перебувала для поклоніння у храмі Феодосія Чернігівського.

– У засобах масової інформації давно вже поширений термін “духовний Чорнобиль”. Який зміст Ви вкладаєте у ці слова?

У довгому ланцюжку перебігу історичних подій Чорнобиль був наслідком попередніх явищ бездуховності: терору, репресій та гонінь на церкву, примусової атеїзації. Подвійні моральні стандарти тоталітаризму призвели до самознищення системи, і у цьому процесі аварія на ЧАЕС подіяла як детонатор. Залишились руїни системи, а на руїнах, як відомо, будувати щось нове важко. І поки держава шукає прийнятні форми ідеології та відповідні напрямки культурно-освітньої політики, інформаційний простір країни заполонили культурні сурогати західного зразка. Духовний Чорнобиль наступив непомітно: моральні цінності потрапили до зони відчуження, а їх місце посіли гроші, вміння заробляти їх та витрачати відповідно до сформованих рекламою смаків.

Церква вбачає своє завдання у поверненні людей до християнських цінностей, життя має сенс лише тоді, коли воно наповнене любов’ю до Господа та ближнього. При храмах відкриті недільні школи, у нашому храмі – навіть три школи: для дітей, молоді та дорослих. Видається духовна література, існують фестивалі православного кіно та музики. Церква потроху нарощує свій освітній потенціал, але сьогодні вплив її на суспільство ще порівняно малий: відповідно до статистики віруючі люди складають усього 2% населення країни.

– Щороку 26 квітня – в день катастрофи до пам’ятника жертвам Чорнобилю покладають квіти представники уряду, міської та районної адміністрації. Чи цікавився хтось з них храмом, що стоїть поруч, проблемами його прихожан?

Уже багато років поспіль 26 квітня до Національного меморіального комплексу жертвам Чорнобиля приходять школярі, родичі загиблих під час аварії, представники влади, духовенство. Громада храму святителя Феодосія Чернігівського цього дня відправляє тут панахиду за всіх, хто загинув у чорнобильській катастрофі. Цього року у храмі служилась всенощна літургія. Коли відзначались 15 роковини з дня трагедії, наш храм відвідали представники міської та районної адміністрації. Нам тоді обіцяли фінансову підтримку для завершення будівництва дзвіниці. Ми сподівались, що до 20-ї річниці аварії на ЧАЕС храмова дзвіниця, що носить назву “Дзвони Чорнобиля”, оживе, зазвучить, нагадуючи людям про трагедію, що сталась, про високу ціну сплачену за бездуховність та неправду.

Але дзвони мовчать, кошти на наш рахунок не надійшли. Віримо, що з Божою поміччю вони все таки оживуть і будитимуть людську пам’ять, що завжди поспішає забути, щоб не докоряти собі скоєним. Забуття ж – найкоротший шлях до повторення лиха.

3

2

Церква, шануючи жертовну працю ліквідаторів на благо спільноти, багатьох з них відзначила церковними нагородами. Орденом Святого Володимира ІІ ступеня нагороджений Голова парафіяльної ради нашого храму Анісімов Яків Григорович, орденом Нестора-літописця – Доценко Марія Олександрівна.

А поки дзвонів немає, звучать молитви за здоров’я, за упокій і слова “за тих, що, в чорнобильській катастрофі постраждали” посеред молитви раптом втрачають свій трагізм, даруючи надію “живим і мертвим і ненародженим”.

Запрошуємо всіх чорнобильців на спільну молитву, до сповіді та причастя. Якщо вам потрібні духовна допомога, підтримка одновірців – телефонуйте нам. Телефон храму 451-07-41.

Інтерв’ю записала прихожанка
храму святителя Феодосія Чернігівського
Галина Бондаренко.

Надруковано «ПЧ» № 11-12 (35-36) червень 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Пятница, 16 июня 2006 г. в 5:57
и размещена в разделе Духовність.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта