?> Іван КІРІМОВ | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
01.06.2006, рубрика "Поезії"

ОРІЯН-ГРАД Івана КІРІМОВА

Кірімов 3

Про Івана Кірімова просто писати. Його життєвий шлях прозорий, як і він є сам. Українець. Народився у Вінницькій області. Здобув освіту філолога, вчительствовав, служив на флоті, працював журналістом, військовим перекладачем, лектором у райкомі партії та головою селищної ради. Був обраний народним депутатом України другого та третього скликань. Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС. Заслужений журналіст України.

У його доробку багато поетичних збірок: „Радість і сум”, „Уже на серце, як на луг”, „Збираю по перлині”, „Останні гомони”, „Мене втіша пелюстка свічки”, „Минуло літ...”, „Гаванські ночі”, „Гірких слів не кажить”, „Біль”, „Помаранчеві дні”, історична повість „Оріян-град”.

У своїй поезії він оспіває свій рідний край, де він живе і працює. Але він патріот свого краю не тільки у віршах. Патріотизм його життєве кредо, його громадянська позиція. Не можливо краще сказати про це, як він сам написав у своєму вірші:

Не летіть, українці, у вирій,

Полишайтесь на рідній землі,

На Вкраїні моїй світлокрилій, -

Хай у вирій летять журавлі.

Ми їх будем чекати всю зиму,

А як березень зрушить сніги,

Їм простелимо руну озиму

І чарівні весняні луги.

Заспіваємо пісню ми дружно,

Наше серце здіймем до небес...

Так, віками нам було сутужно,

Тепер сіємо щастя, як ратай овес.

Не летіть, українці, із дому,

Не кидайте хати і поля...

Як вас важко чекати з-за кордону, -

Шепче рідна вкраїнська земля.

(08.09.2004р)

Побажаємо Івану Захаровичу творчого натхнення у поезії, успіхів у його депутатській роботі (це вже за підсумками останніх виборів). Багато друзів тобі та щастя у житті, Іване Захаровичу, - патріоту та оспівачу Іванівського району, що на Київщині – краю поліщуків – нащадків древлян.

Анатолій КОЛЯДІН

 

Іван КІРІМОВ

ЧОРНОБИЛЬ

Уривок із поеми

Усім, хто Чорнобиль тримає у серці

 

…За Яновим, де шепоти озер,

де літо відігрілось скільки сили,

в одну миттєвість ясний день завмер,

печалі свою пісню розповили.

Був січень. Голубі сніги

під місяцем щосили слались,

над Прип'яттю високі береги,

немов хороми білії, здіймались.

Так вірилось, що все уже позаду –

розруха, війни, сталінський терор,

так водилося дати миру раду

і відчинити для людей притвор(1).

Дітей ростити і плекати льон,

оселі зводити і тишу пильнувати,

та для коханої збирать чарівний сон

й сердечно пісню рідную співати.

Снігів лапатих січень не шкодує,

Гуде, мете, у шелюзі свистить,

і так зима повсюдно патрикує,

що аж мороз від радості тріщить.

Ідуть глибоким снігом люди,

про щось говорять і червоний кіл

вбивають в лугу задубілі груди

серед древлянських дерев'яних сіл.

Коли весна побігла раннім квітом,

враз навіжений гуркіт тишу розіп'яв,

й щосили поплило Вкраїною і світом,

що атом тут вже чорний стяг підняв.

Томилась техніка, чорніли котловани,

сила людей впряглася у нелегкий плуг,

й не вгледіли тоді чорнобиляни,

що поруч таки звився чорний пруг.

Московські соромітники щосили

кричали смачно на усенький світ,

що атом вже надійно підкорили,

а він дрімав над Прип'яттю, як кіт,

а він кублився і стогнав від втоми,

і денно й нощно воду тяг з ріки,

і чорний жах, як чорнії ворони,

уже тоді летів на всі боки.

Тим часом поруч підростало місто,

назвалось іменем поліської ріки,

в реакторі ж нещастя, наче тісто,

з недоброї здіймалося руки.

Гайнуло дев'ять літ, строк невеликий

розтанув у туманах терпких днів,

і засурмив враз Ангел(2) темноликий,

й посунувся Чорнобиль в чорний рів.

Так безпросвітне вирувало горе,

оселі вмить наповнила печаль,

і суму вже не Прип'ять - ціле море

топило і Полісся, й ясну даль.

Двигтить, тремтить дорога Київ-Прип'ять,

швидкі карети мчаться без кінця,

від болю й ліс почав ридать і хлипать,

відчувши яд тернового вінця.

І люди, і автобуси голосять:

куди всі їдуть, ще ніхто не знав,

спрагла земля дощу у Бога просить,

та хмари хтось із неба поскидав.

Нема дощу. І довго ще не буде.

Четвертий блок на білий день сичить.

не скоро, ой не скоро світ забуде,

як третій Ангел угорі сурмить.

Десятки сіл зоря Полин накрила,

спалила Прип'ять подихом біди,

все атомом довкола спопелила

і впала в трепет згірклої води.

Чорнобиль побілів умить від смутку,

від горя очі опустив свої,

нуклідів у росу упалу грудку

клювали жальним співом солов'ї.

Ридав, а як же не ридати,

коли біда крізь'душу пролягла,

І на журбі почала вигравати,

бо в музиканти горе найняла.

Тече, як завше, повноводна Прип'ять,

а містом Прип'ять протяги одні

збігали в заозер'я, в цвіт латать,

скорботу хлюпаючи у спекотні дні.

Несуться, наче коні, дні та роки,

високий берег Прип'ять обійма,

але нуклідів знавісніли кроки

зоря Полин ще й досі розкида.

Чорнобильці розбіглися по світу,

суми колишуть десь в чужім краю,

за землю рідну, предками зігріту,

я разом з ними Господа молю,

щоб скинула нуклідову полуду,

щоб розцвіла, як в древнії часи,

щоби хронічну атомну простуду

забули люди, ріки та ліси...

Пасеться на галявині косуля,

спроквола рись між соснами іде,

невтомно знов кує в гаю зозуля,

бджолиний рій між вербами гуде.

Незнані коники(3) раюють на роздоллі,

реактори погасли назавжди,

але ще довго в нашій терпкій долі

чорнітиме вировисько біди.

І люди, й села полягли в могили,

колючий дріт іржавий ще висить,

якого демона завиграшки сповили,

що досі мороком в серцях тремтить.

Завмерло, притаїлось, вже й не плаче

колись чарівне місто, впало в ніч,

по нім весна грозою не проскаче,

замовкла Прип'ять, наче згасла піч.

Невже її ніхто і не розбудить,

невже Мохенджо-Даро(4) доля жде?

І необачно котрий рік вже блудить

і, мов труба холодная, гуде.

Чорнобиль ледве диха, весь у ранах,

зализує крізь безнадію біль

і тулиться до Прип'яті в туманах,

що на губах тримає зшерхлу сіль.

До неї таки часто я приходжу,

в думках і, певно ж, наяву,

і берегом знайомим мовчки йду,

із серця виливаючи весну.

Від Господа чекаю я розради

і прошу: "Відверни і заступи

від катастроф, непевності і зради

і необачність нашу нам прости.

Нехай Чорнобиль феніксом воскресне,

і Прип'ять, і Поліське, й зона вся,

і розцвіте усе земне й небесне,

і покаянням зцілена земля".

2-4.02.2004

1-Притвор - передня частина церкви з папертю.

2-Ангел - мова йде про об'явлення святого Івана Богослова (8:10,11):

"І засурмив третій ангол, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона па третину річок та на водні джерела.

А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона."

3-Незнані коники - у кінці 90-х років XX століття у 30-кілометрову зону ЧАЕС були завезені коні Пржевальського із заповідника Асканія-Нова, які добре прижилися й дали потомство.

4-Мохенджо-Даро - залишки міста 3-2 тисячоліття до нашого часу у провінції Сінд у Пакистані. Історія не повідомляє, чому це багатоквартальне місто з цегляними водостоками, укріпленнями залишили люди.

 

Надруковано «ПЧ» № 10 (34) травень 2006

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 1 июня 2006 г. в 20:55
и размещена в разделе Поезії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта