?> КРИЛА АНАТОЛІЯ ГНАТЮКА | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
28.01.2008, рубрика "Театр"

КРИЛА АНАТОЛІЯ ГНАТЮКА

m1

Анатолій ГНАТЮК. Актор, ведучий і співак. Його ім’я спочатку укорінилося на сцені Національного академічного театру ім. І Франка, згодом стрімко вирвалося на сцену з піснею й закріпилося на телебаченні у ролі ведучого популярної передачі “Лото Забава”. Та мало хто знає про те, що Анатолій Гнатюк чорнобилець другої категорії. Йому не один раз довелося бувати в зоні відчуження. Сьогодні Анатолій ГНАТЮК, заслужений артист України – наш гість.


Пане Анатолію а яким чином вас торкнувся Чорнобиль?

У 1985-у році, після закінчення після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого пішов до лав Радянської армії. Служив у Київському військовому окрузі. Співав у хорі. У 1986-у, тільки-но вибухнув Чорнобиль, 9 травня наш ансамбль в повному складі вже виступав у зоні. Ми давали концерти для вахтовиків. А в червні за 11 днів ми об’їхали всю 30-ти кілометрову зону. Я був і ведучим, і співав.

Тоді ми ще мало розуміли, а швидше не хотіли того усвідомлювати, якої шкоди нам завдав “мирний атом”.

І так минуло 20 років. Чи доводилося ще бувати в тих місцях?

Так. Минулого року поїздку в зону організував Олександр Рябека, голова всеукраїнської організації “Афганці Чорнобиля”.  Трохи моторошно було бачити картину: порослі бур’янами двори, колюча проволока, шлагбаум...  Нас перевіряють за прізвищами, ніби ми перетинаємо кордон. Дорогу нам переходить табун коней Пржевальського... Проїжджаємо справжнісінькі хащі, крізь них пробиваються мертві очі сільських хатин. Ця картина вражає до сліз. А колись тут вирувало життя. Згадую, як їздили тими місцями у 86-у році. Бігали вулицями покинуті кури, коти, собаки... Звисали достиглі черешні, промовляючи:” Нас їсти заборонено”.

Особливо запам’ятався концерт, присвячений пожежникам у Прип’яті. Опівночі почали сходитися до майданчика люди. Варто лиш уявити. Ніч. Тиша навкруги і постаті з свічками у руках. У той самий час, коли вибухнув реактор, включають сирени пожежники. Мороз по шкірі. І ледь-ледь накрапає дощик. Кажуть, що і в ту злощасну ніч також накрапав дощ. Таке враження, що й небо плаче за героями, які врятували світ. І немає сумніву, що з цих сльозин проросте жито й пшениця. А потім ми співали пісень, читали вірші, пам’яті загиблих. Завжди думаю про те, що ті хлопці, які врятували нам життя були сміливі й відважні, певно так любили цей світ, що подарували його нам.

Здається, ім’я Анатолія Гнатюка наші читачі відкрили після того, як ви на сцені палацу культури “Україна” заспівали разом з Миколою Гнатюком пісню “Ой, смереко”?

–              Все дуже просто, і все дуже складно. Так, спасибі моєму рідному братові Миколі Гнатюку. Він, почувши як я співаю, запропонував заспівати дуетом. Мої ж вокальні дані розвивалися з часом. Дякуючи педагогу Олександру МИХАЙЛОВУ ( на жаль, покійному), який, коли я вчився в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого, ствердно говорив: “Толя, ти обов’язково заспіваєш на професійній сцені. Так і сталося. Знамениту нині “Ой, смереко” ми заспівали з Миколою 1996 року. Ясна річ, що спеціально Микола не задумував мені допомагати. То був для мене лише поштовх. У мене своя дорога на естраді. Я скоріше співаючий актор. Перше моє крило – це театр, а пісня – друге. Є ще телебачення. Але це ніби як хвіст, мов у птаха.

1

–                  Та все ж, ви, пане Анатолію, обрали театр. Для вас він – головне крило. Про театр ви любите говорити годинами.

–                  Так. Це моя професія, тут моє серце. Мені, вважаю, пощастило. Адже після інституту влитися в трупу франківців... А ще, відкинувши скромність, додам, що зайнятий я у головних ролях. Так, і в мене був складний творчий період, але зараз моя театральна зірка яскраво запалала. Я відчув себе в своїй професії, я люблю свій театр як рідний дім. Він для мене – найкращий у світі. Тут згуртувався колектив дуже талановитих акторів. І коли я досяг якоїсь висоти, а це, до речі, як у стрибках у висоту – відступати нікуди. Серед головних ролей які я зіграв, – Санчо Панса у “Дон Кіхоті”, Барильченко в “Суєті”, Шельменко-денщик в однойменній виставі, Голохвастов у “За двома зайцями”, Куп΄єло в “Різдво в домі Куп΄єло”. Словом, за останні  роки велика низка головних яскравих ролей випала на мою долю.

А ще я люб’язно відгукуюся на запрошення режисерів. Якось головний режисер молодіжного театру в Запоріжжі Віталій ДЕНИСЕНКО побачив мене по телевізору у ролі Голохвастова. Повірив у мене і запросив. Тепер я з повагою згадую всіх акторів, які працювали зі мною в Запоріжжі.

–                  Складається враження, пане Анатолію, що ви ще з дитинства мріяли про театр?

–                  Був період у моєму дитинстві, коли я мріяв бути військовим. Це певно тоді, коли мій двоюрідний брат вступив до військового училища. Згодом я пішов до музичної школи по класу баяна. Жили ми на той час з батьками в селі Монастирок, що на Хмельниччині. Двічі на тиждень треба було долати тридцять кілометрів і не запізнитися на заняття.  Це ще раз говорить про те, що коли дитина хоче, вона сама собі знайде заняття. Мене ніхто не заставляв, навпаки я попросив маму віддати мене до музичної школи. На той час то коштувало не дешево. Батьки пішли мені назустріч. Тоді я мріяв бути музикантом. Навіть вступав до музичного училища і, слава Богу, провалився. Тепер, оглядаючись в минуле, бачу й розумію, що навряд чи став би я достойним музикантом. Взагалі у нас з Миколою дуже артистичні тато й мама. Мама працювала вчителькою молодших класів. Часто організовувала концерти в школі, клубі. Тато з юних літ грав на трубі. Хоча він , як кажуть, з крові і кості – хлібороб.

4-7-1237-6-1

55-6-151-6-2

Я не задавав батькам можливості перейматися: ким буде Толя? Пізніше мені сподобався театр і я пішов до шкільного драматичного гуртка. Коли ми переїхали до Києва, я був десятикласником. Я й тут знайшов драматичну студію у палаці імені Островського. Там я здобував ази театрального мистецтва. А ще й музична школа за плечима. Отож з першого разу і вступив до інституту.

–                  Ви часто згадуєте село, дитинство. Можливо ваша пам’ять береже якийсь особливий спогад?

–                  Ой, на все життя запам’ятав свято в клубі до міжнародного жіночого дня 8 Березня. Мені років п’ять було. В селі мене вже як маленького артиста знали. Я мав заспівати пісню “ Ой, чий то кінь стоїть”. Тільки я з’явився на сцені, як зірвався шквал аплодисментів. Я, набравши повітря на повні груди впевнено розпочав, а після слів “сподобалась мені тая дівчинонька” раптом забув слова, але не розгубився. Я почав вказувати рукою на всіх жінок і дівчат приспівуючи: “тая дівчинонька, “тая дівчинонька”...  Низенько поклонився й пішов за куліси. Зала аплодувала ще гучніше. Певно, вирішили, що так було задумано.

–                  До речі, а свою дівчиноньку Анатолій Гнатюк де зустрів?

–                  Свою кохану, любу, розумну і вродливу дружину Олену я зустрів у театральному інституті. Вона за фахам – театральний критик. Олена мені дуже багато допомагає. До речі, до загсу ми йшли  довго й виважено. Коли я служив в армії, Олена мене чекала. Службу, я вже говорив, проходив у Києві, а закінчував в Кіровоградській області. А річ у тім, що все це через любу мою Оленку. Частенько ходив у “самоволку”. От і вирішили генерали й полковники перевірити наші почуття. Як бачите, ніщо не змогло нас роз’єднати. Одружився я в 24 роки. В мене чудова сім’я. Син Богдан уже студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

–                  Пане Анатолію, ви людина від землі. А чи не маєте садової ділянки, городу?

–               Ой як доречно! Щойно з садової ділянки. Саме займаюся облаштуванням. Минулого року посадив черешню, вишню й абрикосу. А цього року посадив грушу і яблуню. І це мене гріє і радує.

–                   Сам люблю майструвати. Власноруч зробив з натурального дерева два ліжка, два стільці і стіл. З гілок робив перетинки, бильця. Все натуральне, нічим не оброблено. У дворі спиляв засохлу вишню, поставив на неї кошика, виплетеного з лози, засипав землі й посадив чорнобривці! Краса неповторна! Оце ще мрію зробити воза й поставити у дворі й також засипати землею, засіяти квітами.

–                  А чим займається актор, співак, телеведучий на дозвіллі, які любить свята?

–                  Було б дозвілля! А ось коли трапляються вільні хвилини, люблю перечитувати класиків великої літератури. Сам змайстрував кухню. Здається, немає такої роботи, яку б я не зміг виконати. Було б бажання.

Коли маю час і бажання, люблю на кухні почаклувати й порадувати своїх домашніх чимось смачненьким. Залюбки поділюсь рецептом. Він скоріше з турецької кухні. Баранину (можна свинину), але не пісну нарізаємо шматочками й викладаємо на фольгу. Додаємо цибулю, перець, кріп, петрушку. Загортаємо щільно і – в духовку. Паралельно в фользі запікаємо картоплю. А через кілька хвилин – пальчики оближете! Ви тільки спробуйте! Смачного!

Зі свят люблю Новий рік, Різдво, Великдень. Особливо Великдень. Люблю відстояти всеношну у Володимирському соборі, прийти додому й посидіти за родинним столом. Дотримуюся принципу, що друзів багато не буває. Не люблю гучних компаній, тусовок.

Анатолій ГНАТЮК. Він зайнятий у багатьох виставах,  зіграв багато головних ролей. Для нього кожна роль, кожен жест – це насолода творчості. Для нього слово – продовження дії. Саме театр зробив його особистістю. Бо він справді актор.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Надруковано «ПЧ» №1-2 (73-74) січень 2008

Запись была опубликована: glavred(ом) Понедельник, 28 января 2008 г. в 6:33
и размещена в разделе Театр.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "КРИЛА АНАТОЛІЯ ГНАТЮКА" 3 комментария

  1. марта сказал(а):

    А де підпис автора???

  2. света сказал(а):

    Театр им.Франко я начала посещать после знакомства с такими замечательными людьми и актерами как Володя Коляда и Валя Илляшенко.Но когда я увидела как играет Анатолий Гнатюк-этот театр стал для меня вдохновением,отдушиной и покоем. Очень жаль, что Анатолий не участвует абсолютно во всех спектаклях.Какой-то он в моем преставлении чистый,открытый и интересный.Я даже регулярно смотрю его игру в студии,когда он ведет передачу Лото Забава и верю,что обязательно выиграю миллион доллоров.

  3. Ольга сказал(а):

    Вчера в очередной раз была В театре им. Франка, на комедии “Укрощение строптивой”. Гнатюк просто гениальный актер! Настроение просто на высоте, море эмоций. Анатолию БРАВО!!!

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта