?> Людина чорнобильської долі | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
20.02.2004, рубрика "Спогади"

Цей допис присвячується кандидату технічних наук, заслуженому винахіднику України Леоніду Тимоновичу Хлопкову, який уже через декілька днів після аварії опинився у зоні чорнобильських подій, у самому їх пеклі.

Хлопков

Леонід Тимонович Хлопков

Переді мною лист Анатолія В’ячеславовича Голодовича, співробітника та друга Леоніда Тимоновича.
Ось що він пише...

Віра КРУГЛЕНКО

* * *

“Дух, що тіло рве до бою...”
“Гімн”. Іван Франко.

Я згадую тривожні дні початку травня 1986 року, коли чутки про Чорнобильську трагедію та подальші події круг неї вже долинули і до нас в більш-менш правдивому обсязі, вони одразу змінили і наше життя.

Пригадую, як Леонід Тимонович Хлопков, тоді керівник науково-дослідної лабораторії комплексної переробки сировини та утилізації відходів Запорізького титаномагнієвого комбінату, зібрав співробітників та керівників груп лабораторії і запитав: “Чим і як будемо допомагати в ліквідації біди?” Ми ще мало розумілись на тому, що і як склалось після аварії в Чорнобилі, тому зійшлися на тому, що треба спочатку розібратися в ситуації на місці. Всі ми бачили, що в подумках своїх він уже був там. І дійсно, уже через декілька днів наш наскрізь проникаючий “нейтрино” (так охрестила Хлопкова кореспондент “Літературної газети” Валерія Шубіна в статті “Димова завіса”) був уже в зоні чорнобильських подій, у самому їхньому пеклі.

Через тиждень він повернувся, але тільки для того, щоб взяти дослідницькі матеріали та зразки відходів металургійного виробництва титану та відвезти все це в Чорнобиль, у комісію з ліквідації наслідків аварії.

Пізніше зразки цих матеріалів були нами достатньо опрацьовані в науково-дослідному інституті комплексної енергетичної технології в м. Ленінграді і при використанні їх в дезактивації показали справді позитивні результати.

Будучи в Чорнобилі в ті нелегкі часи, він посилав керівництву телеграми про продовження строку його перебування в Чорнобилі і напружено там працював.

Чорнобильська біда засіла йому в серці, як скалка, і він сприймав її, як своє особисте горе.

Після закриття комбінату і нашого скорочення з 1994 року, де б не працював Леонід Тимонович опісля в рідному місті, частіше його можна було б зустріти в самому Чорнобилі, або ж в Києві, а ніж у Запоріжжі.

Найбільш творчо він був зв’язаний з ДСП “Техноцентр”, яким керував доктор технічних наук Володимир Васильович Токаревський, і до останніх днів життя Хлопков Л.П. співпрацював з цією організацією.

Не можна перелічити багатогранні творчі пошуки і досягнення кандидата технічних наук, заслуженого винахідника України Леоніда Тимоновича Хлопкова, їх надто багато. В реалізацію його творчих задумок були задіяні керівники Запорізької обласної адміністрації, Запорізької АЕС, міністерства промполітики та енергетики України, наукові працівники хіміко-технологічного інституту ім.. Д.І.Мендєлєєва та інституту тонкої хімічної технології ім. М.В. Ломоносова (Москва) і безпосередньо Міністерство атомної промисловості Росії.

Це була талановита людина – каталізатор. Він умів запалити своїми ідеями працівників наукових установ та відомчих організацій і зв’язати їх довкола одної проблеми міцним вузлом. Сфера його діяльності не знала кордонів і поширювалась особливо активно на три країни: Україну, Росію та Бєларусь.

Я мав нагоду і щастя співпрацювати з цією людиною двадцять років. В нашій останній сумісній програмі ставилася мета переробки і знешкодження не тільки ядерних відходів (твелів діючих АЕС країн СНГ), а й переробка радіоактивно забруднених матеріалів на об’єкті “Укриття” та виробництва виробів з пірографіту в м. Запоріжжя, що мали до цього пряме відношення.

З подібними проблемами ми ознайомились з ним на об’єктах Російської Федерації. Але у нас був інший, більш раціональний підхід, і це розуміли науковці обох країн.

Це була робота велетенського напруження. Вона захоплювала Хлопкова Л.Т. повністю, не відпускаючи ні на хвилину, ні на секунду:

Он в черепе сотни губерний ворочал.
Людей носил
до миллиардов полутора.
Он взвешивал мир
в течение ночи,
А утром…

Ці слова великого поета теж і про нього, про Хлопкова Леоніда Тимоновича.

Давайте заглянемо в залишені ним записні книжки. Там, поряд з іменами міністрів, депутатів та членів Уряду чи академіків – імена безробітних, безпорадних, або скривджених людей, що потребували його допомоги. Він уміщав у себе все, що може вмістити талановита, працьовита і правдива людина. Він любив людей і вони любили його. Та тільки не ті, кому він завдавав зайвого клопоту. Нічого ніколи собі, крім книг, не накопичував, щедро ділився усім, собі ж залишав тільки невтомну працю.

На початку липня 2001 року Леонід Тимонович Хлопков закінчував підготовку матеріалів для двохсторонього договору із підприємствами Атоменерго Росії та Запорізьким підприємством “Вуглокомпозит”.

Сюди, на Запорізьку землю, в середині липня мав приїхати від Російської федерації заступник міністра Іванов В.Б., але доля розпорядилась по-своєму. За якийсь тиждень до появи високого гостя головного диригента і виконавця цієї події не стало.

Не знаючий перепочинків та ремонтів, “реактор” цієї надзвичайної людини не витримав напруги, а може й років людської недовіри та чиновницької байдужності. Він разплавився, як реактор Чорнобильської АЕС.

Голодович А.В.,
співробітник Л.Т.Хлопкова, к.т.н.
м. Запоріжжя, 14.07.2003р.

Надруковано: ПЧ № 2/ 2004

Запись была опубликована: (ом) Пятница, 20 февраля 2004 г. в 14:28
и размещена в разделе Спогади.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта