POST CHERNOBYL – Fiat lux! Да будет свет! Хай буде світло!

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
03.09.2009, рубрика "731 батальон"

Сімнадцять діб в Чорнобильському пеклі

Все те , що описано нижче, взято не з інтерв‘ю очевидців-керівників часів аварії в квітні 1986 року,

а з пережитого, винесеного на плечах рядових бійців і їхніх командирів під час локалізації аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС.

Босый с президентом

Пішло в небуття ХХ століття. На зміну йому  почало свій відлік чергове. Сімнадцять років тому вибухнув реактор четвертого енергоблоку ЧАЕС, який без попередження об‘явив непримириму війну людській безграмотності, безвідповідальності і вседозволеності по відношенню до науково-технічного прогресу людства. Мирний атом показав свої хижі зуби. В одну мить поставив людську безпечність з ніг на голову, показав всьому світові, яким чином потрібно відноситись людині-творцю до своїх винаходів, до своєї наукової думки, до свого бажання підкорити енергію природи на свою користь.

Мирний атом показав на скільки людина безпорадна в екстремальній ситуації, наскільки вона безпорадна і слаба в приборканні механізму свого ж витвору, що вийшов з під контролю. Вибухнувший реактор за декілька хвилин зруйнував багаторічні напрацювання вчених-ядерщиків, фізиків, хіміків, медиків зі світовими іменами. Без великих зусиль вщент зруйнував правлячу верхівку держави, показавши при цьому її недосконалість, пагубність, брехливість по відношенню до своїх громадян. Мирний атом розвіяв міф про стратегічність всієї цивільної оборони об’єкту, міста, області і держави в цілому, спроможність формувань ЦО всіх рівнів, діяти в умовах, подібних до катастроф, їх підготовку та навчання в повсякденні.

Як показали перші години після аварії, вся цивільна оборона ЧАЕС була паралізована починаючи з її керівників. Все робилось стихійно. Вся екіпіровка формувань ЦО залишилась на складах під замком.

Всі ті напрацювання і плани, які були чітко відображені на папері, після вибуху енергоблоку так на папері і залишились. Мені, як командиру спецзагону по ліквідації можливих аварій на ЧАЕС, який був сформований на базі в/ч 01646, та затверджений належним чином, ці плани в дозволеному обсязі були знайомі. В складі групи спеціалістів ЦО Київської області я неодноразово брав участь в заняттях, які проводились безпосередньо на ЧАЕС.

Подальша доля показала нежиттєздатність усіх тих планів, напрацювань та навчальних занять по ЦО, а особисто мені та усім моїм підлеглим, в подальшому бійцям 731 окремого батальйону спеціального захисту (в/ч 50937), в повному обсязі довелось відчути її на своїх плечах. Вибухнувший реактор з перших секунд визначив для фахівців усіх напрямків та рангів три основні шляхи  приборкання стихії, які по своїй суті та важливості різні по об‘єму і часу виконання.

Це:

1) Проведення робіт, направлених на попередження повторного вибуху та руйнування решти працюючих енергоблоків.

2) Локалізація аварії 4 енергоблоку, який після вибуху продовжував викидати в атмосферу радіоактивну пилюку в об‘ємі 12 мега/кюрі на добу.

3)Проведення ліквідації наслідків цієї аварії.

Першим і основним завданням в чорнобильській епопеї, звісно, була локалізація самої аварії. Але, на превеликий жаль, виконанню цієї роботи засоби масової інформації і  законодавчі акти приділяли і приділяють дуже мало уваги. Складається враження, що аварія локалізувалась сама по собі.В своєму “звіті” я хочу оприлюднити дії купки українських “Камікадзе” по локалізації аварії 4 енергоблоку, в складі спецзагону 731 0БС3 (в/ч 50937). Але все по порядку.

Хочу звернути увагу читачів, особливо військових.

Далі піде розмова про деякі  положення, що межують з таємністю станом до 1991року, адже тоді був СРСР і була Радянська Армія. Сьогодні такої держави вже нема, армії нема, то і питання таємності знімаються.

Отже. Рік 1986, 26 квітня 3 години ранку. Черговому по в/ч 01646 надходить сигнал за кодовою назвою “Теодоліт”, який означав збір спецзагону по ліквідації можливих аварій на ЧАЕС. О 6.00 загін покинув місце дислокації і виїхав на місце свого призначення -– ЧАЕС. В м. Прип‘ять спецзагін прибув 26.04.86р. о 10.00  і ,одразу  приступив до виконання своїх професійних обов‘язків. В зв‘язку з тим, що радіаційний стан був незрозумілим і інформацію отримати не мали можливості, тому всі сили і засоби радіаційно-хімічної розвідки загону були кинуті на проведення замірів рівнів радіації на самій станції і прилеглих до неї районів, з метою виявлення радіаційного сліду та напрямків забруднення місцевості ( Прип‘ять, Лельов, Луб‘янка, Обуховичи).

Босый Палаточный городок

Керівництво радіаційною розвідкою було доручено начальнику хімічної служби полку – заміснику командира спецзагону - майору Демішкевичу А.Ф. З техніки та приладів спецзагін мав:

БРДМ-РХ – 1 одиниця з приладом ДП – 63, ДП – 5. Командир взводу РХР старший лейтенант Логачев А.Н.

УАЗ-469 з приладом ДП – 5, ДП – 22.

ГАЗ-69 – РХ з приладом ДП – 5, Л – 1, ДП – 22.

27 квітня розвідувальний підрозділ був посилений ще двома ГАЗ – 69 РХ.

Перші дані розвідки урядовій комісії були надані 26.04.86 р. о 16.00, що дало можливість і підставу для прийняття нею рішення по евакуації населення з забруднених територій.

Наявні засоби дезактивації були задіяні для дезактивації м. Прип‘ять ( ГОВД, центральних вулиць, під‘їздів до міськкому, шкіл, дитячих садків, маршрутів виходу в напрямку Обуховичи, Лельов, Луб‘янка). 27.04.86 р. в с. Лельов був організований ПУСО – АТ (пункт спецобробки техніки), за три доби яким було оброблено 425 одиниць автомобілів та 185 автобусів, які перевозили евакуйованих.

В зв‘язку з неясністю ситуації на ЧАЕС, загальне керівництво всіма діями спецзагону і підрозділами взяв на себе командир в/ч 01646 полковник Гребенюк Володимир Васильович, за що ми усі повинні бути йому вдячні. Особливо це стосується керівників ЦО ЧАЄС: п. Бірюкова, начальника штаба ЦО станції п. Воробь‘ова, партійного керівника станції п. Парашина, та і самого начальніка штабу ЦО України генерал-лейтенанта Бондарчука, бо, внаслідок вмілого керування полковником Гребенюком В.В. діями особливого складу спецзагону, уникнули позору перед урядовою комісією СРСР. Ідучи на доповідь, він користувався даними радіаційної розвідки спецзагону ЦО збройних сил, бо даних своїх підрозділів не мав, та й не міг мати, за їх відсутністю. Як показало подальше життя, що перший світлий промінь в катастрофічному стані, який виник після вибуху 4 енергоблоку, надійшов внаслідок умілих дій якогось там спецзагону ЦО збройних сил, а не від вихваленої Цивільної оборони ЧАЕС, м. Прип‘ять, Київської області з її “божими одуванчиками” в управліннях і штабах, і дуже дивно, що за цей спецзагін ніде ні словом не обмовлено. Замість вдячності, спецзагін пішов у небуття, як непотріб. А вдячними повинні бути і ті 150 тисяч громадян, які були евакуйовані майже своєчасно із забруднених територій, на основі зібраних даних радіаційної обстановки спецзагону в/ч 01646.

Дії спецзагону – це маленька крапля в морі виконаної роботи по приборканню стихії. З‘явились перші правдиві дані наслідків цієї катастрофи глобального масштабу, хоча вони були далеко не втішні. Прикладом можуть послужити дані розвідки, які привіз старший лейтенант Олександр Логачов. В районі столової ЧАЕС рівень досяг 2080 рентген за годину (16.16 26.04.86р.). Трохи подалі від столової -1446 р/год (16.18. 26.04.86р.). До 22.15 26.04.86р. рівень радіації на цих точках зоставався без змін. Це дало можливість визначити напрямок розповсюдження радіаційного забруднення – на південний захід. В подальшому, цей напрямок  був підтверджений даними розвідки, яку проводив майор Олександр Демішкевич (нині покійний).

Реакція керівного складу на ці дані була неоднозначною. Так начальник штабу ЦО України генерал-лейтенант Бондарчук Микола Степанович довго дививсь на ці цифри, напевне не вірячи своїм очам і своєму розумові, потім, як ошпарений схопив кальку-схему з нанесеними даними розвідки, зібгав її на оберемок і, бігом на доповідь до начальника ЦО СРСР генерал-полковника Иванова, котрий на той час прибув на ЧАЕС. Там, напевно, не повірили, тому що терміново на ЧАЕС прибув начальник хімічних військ Радянської Армії генерал-полковник Пікалов, і , як подали ЗМІ, мало не вперше сам проїхав по всій території станції, визначаючи рівні радіації.

Можливо пан Пікалов і проїжджав, а що вперше – то це брехня чистої води. Керівництво ЧАЕС в перші дні навіть не знало, що на ввіреній їм станції 26.04.86р. працював спецзагін ЦО збройних сил, вів радіаційну розвідку та дезактивацію. Так, директор станції пан Брюханов В.П. (він же і на начальник ЦО станції), в своєму інтерв‘ю журналісту, редактору газети “Труд України” Станіславу Федоровичу Прокопчуку сказав: “А радіація була високою. Кому положено, про неї знали, всі дані вважались таємними. Всі боялись паніки. Стосовно правильності цифр та їхніх доповідей урядовій комісії, то в першу ж добу на станцію прибули фахівці  генерал-полковника із Москви - головнокомандувача хімічних військ”. (Олег Гусєв. “ З Чорнобилем ми пов‘язані навіки” стор. 82)

Як видно, острах перед панікою, став основою для таємності. Живі люди повинні горіти в радіаційному Аду спокійно.

Для виконання режиму таємності в державі були мобілізовані всі служби, включаючи КДБ, МВС, урядові і партійні органи.

27 квітня 1986 року Урядовою комісією було прийнято рішення про локалізацію аварії 4 енергоблоку. Необхідно було провести засипання реактора свинцевими матеріалами (пісок, керамзит, доломит) з добавкою свинцю. Використовували при цьому гелікоптери. 27.04.86р. проводились перші спроби засипки   з використанням контейнерів, що розкривалися. Контейнери завантажувались необхідним матеріалом вручну, і чіплялися на гак гелікоптера. Гелікоптер зависав над реактором на висоті приблизно 200 метрів, контейнер розкривався і вся сипуча маса летіла в жерло реактора. Так як з жерла реактора постійно викидався радіаційний бруд з високою температурою, то сипучі матеріали змішувались з ним  і становились радіоактивною пилюкою, яка під дією  температури піднімалася в атмосферу в виді жовто-бурих хмар, і по вітру розносилась, забруднюючи територію. Одночасно цей потік радіації потужністю до 100000 кq/сек. бомбардував і сам контейнер і гелікоптер, що зависав над потоком радіації  на 15-30 секунд, опромінював його, визиваючи при цьому, так звану, “наведену радіацію. Повертаючись на завантажувальний майданчик, гелікоптер, з повною таблицею Мендєлєєва на своєму корпусі, примушував всі прибори радіаційного контролю повністю зашкалювати. Звісно, такий стан не міг не хвилювати людей, які виконували роботи по завантаженню контейнерів. Вони починали тиснути на керівників, урядовців, захисника трудящих – пані профспілку. Останні, в свою чергу, тиснули на урядовців і партійні апарати, вимагаючи позитивних рішень. Ті не стоять осторонь, і приймають вольове рішення:

Всю територію навколо ЧАЕС розділити на три сектори.

Локалізацію аварії на 4 енергоблоку, тобто засипку реактора, доручити начальнику сектора №2 - заміснику командувача ККВО по ЦО генерал-майору Суятінову Олексію Федоровичу. Для цього в розпорядження начальника сектора №2 виділити зі складу збройних сил (військово-повітряних сил) необхідну кількість гелікоптерів.

Також було прийнято рішення провести засипку реактора сипучими матеріалами, попередньо завантаженими в мішки. Мішки комплектувати вантажними парашутами  по вантажопідйомності гелікоптерів. Ці парашутні кукли підвішувалися до автоматичного гака гелікоптера, а останній, зависаючи над реактором скидав  їх в жерло реактора. Завантаження мішкотари необхідними матеріалами доручити підрозділам ЦО Київської області на чолі з начальником п. Плющом І.С., попередньо провівши дезактивацію їх в кар‘єрах. Безпосереднє завантаження гелікоптерів було доручено ЦО збройних сил СРСР ( ЦО ККВО) на вантажних майданчиках, під кодовими назвами “Кубок 1”, “Кубок 2”, “Кубок 3”, які знаходились на відстані 3 –5 км від ЧАЕС.

Прошу вибачення за можливо неточне формулювання, але роботи виконувались по такій схемі.

Слід зазначити, що при виконанні цих робіт на ділянці завантаження , необхідно було використовувати людські ресурси на території з високими рівнями радіації. Для цього потрібно було б створити такі умови, які б дозволили виконання цих робіт. Використання людських ресурсів на таких роботах суперечить Конституції і деяким міжнародним правовим документам і можливе лише при введенні державою “надзвичайного стану”. В демократичній правовій державі так воно і було б, та тільки не в колишньому Радянському Союзі. В цій державі подібні питання вирішувались просто і з порушенням усіх правових норм. А простота подібних рішень складалась ось з чого: на використання людських ресурсів на території з високим рівнем радіації накладено режим Державної таємниці.

За кілька годин силами 11 військкоматів м. Києва і 4 військкоматів Київської області за допомогою представників МВС було відловлено, не призвано, а саме відловлено 353 простих законослухняних громадян України, поспіх переодягнених у військову форму і скомплектованих у групи, з наступною об‘явою: “Ви є військовою частиною №731 – окремим батальйоном спеціального захисту (в/ч пп 50937). Направляєтесь на ЧАЕС для виконання важливого урядового завдання. Роботи виконуватимете за умов стану війни. За порушення і невиконання завдань Уряду відповідатимете за “Законами війни”. Було об‘явлено також номер директиви генерального штабу Радянської Армії. Її номер 4/190 від 28.04.86р., та розпорядження командування ККВО №15/2/0556 від 28.04.86р. З цього дня почався відлік таємного життя 731 ОБС3 (в/ч п.п.50937). Для уточнення (умовне найменування п.п. 50937 батальйону було присвоєно на час стану війни). 3 червня 1986 року умовне найменування 731 ОБС3 було змінено на в/ч 32207 на стан мирного часу.

731 ОБС3 станом на 28.04.86р. представляє собою переформовану колишню в/ч 01646. Вона була військовою частиною з терміном використання в третьому ешелоні, зі ступенем бойової готовності в “Ч” + М-3, тобто-72 години.

Босый У карты

На 28 квітня 1986 року в наявності було:

Командир  батальйону - начальник хімічної служби в/ч 01646 майор Демішкевич Олександр Федорович (замісник командира спецзагону по ліквідації наслідків можливих аварій на ЧАЕС). З 26 квітня 1986 року він безпосередньо приймав участь в проведенні радіаційної розвідки на ЧАЕС).

Начальник штабу батальйону - капітан Волков Олександр Борисович (офіцер  в/ч 01646).

Спецтехніка, усі матеріали і засоби знаходились на складах формувателя.

Особовий склад батальйону постачався згідно мобілізаційних планів 4-ма військкоматами м. Києва в першу добу.

Необхідний автомобільний транспорт в цей період постачався з народного господарства.

Як проводилось формування цього батальйону і в якій послідовності відпрацьовувались питання плану формування я не відав. Усі ці питання одне за одним доходили до моєї свідомості пізніше і поступово.

Так 29 квітня 1986 року начальник штабу оперативної групи сектору №2, приблизно о 8.00, полковник Оберемок Анатолій Єгорович (нині покійний) віддав попереднє розпорядження - бути готовими прийняти під командування 731 ОБС3, який видвигається маршем з м. Києва. Таке рішення було прийнято командуванням оперативної групи.  На цей час спецзагін майже в повному складі вже набрав свої призначені рентгени і готувався до виводу із зони зараження на постійне місце дислокації в м. Київ.

731 ОБС3 повинен був прибути на околицю селища Лельов, що за 5 км. від м. Прип’яті, приблизно в 10.30 – 11.30.

Виконавши призначену військову процедуру, я виїхав в призначений район для проведення рекогносцировки місця майбутнього району розміщення прибуваючого батальйону. До приїзду колони майже встиг намітити основні елементи  військово-польового табору. Колона прибула приблизно об 11.00. З великими потугами особовий склад був вишикуваний, і я був представлений як новий командир. Особовому складу було ще раз доведено, що батальйон знаходиться в умовах воєнного положення, і йому належить виконувати особливо важливе Урядове завдання по локалізації аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Наглядно показано ЧАЕС, трубу 4-го енергоблоку, з якої піднімався димок рожевого відтінку. Було також зорієнтовано бійців і офіцерів на ту роботу, яку їм прийдеться виконувати, та на її важливість.

Одночасно мені було об‘явлено розпорядження про виділення трьох рот для робіт на вантажних  майданчиках по  завантаженню гелікоптерів. Характерною особливістю цього і усіх наступних розпоряджень було те, що комбату вони доводились в усній формі не на пряму, а через посередників, і з зазначенням не об‘єму робіт, а кількості військовослужбовців, яких треба було відправляти на ці роботи. Але згідно усіх бойових статутів, всі розпорядження, особливо бойові накази, повинні видаватися тільки у письмовій формі, певного затвердженого змісту (для їх подальшого відображення в штабних документах військової частини).  Для командира таке положення як добрим - бо  відповідальність за виконання бойової задачі, як такої, замикається на кількості виділених військовослужбовців,так і поганою - бо робить  неможливим планування забезпечення виконання поставлених задач.

Але я розумів, що за все і вся в такій ситуації доведеться відповідати мені особисто, незалежно від того, є причини чи немає. То з перших же хвилин свого вступу на посаду командира 731 ОБС3 я всіма силами старався підпорядкувати особовий склад одній особі – командиру. Самим важчим було справитись з великою кількістю радників комбата, які понаїхали з усіх сторін, ніби на ярмарок, мудрих та напищених полковників. Я знав чітко, що в батальйоні повинна бути одна “нянька”.

Після початкового знайомства з прибувшим особовим складом, офіцерами і їхніми характеристиками, я зрозумів, що  в даному складі, за відсутністю життєво необхідних засобів індивідуального радіаційного контролю, ПУСО, запасів військової форми та інших невирішених під час формування питань, виконувати роботи на місцевості з високим рівнем радіації - повне безладдя та злочин. Для порівняння, в 1956 році на Семипалатинському полігоні при проведенні випробувального ядерного вибуху на різних відстанях від епіцентру були прив‘язані беззахисні тварини. Тварин використовували в наукових цілях. Така доля чекала і бійців поспіх сформованого 731 ОБС3- молодих громадян України. Це ще раз показало ціну прав і свобод людини в бувшому Радянському Союзі. Військовозобов‘язані, призвані на військову службу з самого початку були приречені. За ради спасіння України, її народу, а також народів Європи від страшної катастрофи, бійцям 731 ОБС3 потрібно було віддати своє здоров‘я і ,навіть, життя. А масштаби насуваючої глобальної катастрофи для України, як держави, для її народу могли бути фатальними. За висновками академіка Легасова, “в разі можливого провалу серцевини розжареного реактора у воду, котра була під його дном, у так званому барботері, може статися вибух, наслідки якого стануть нищівними для всього живого у радіусі 500 км".

З інтерв‘ю Олега Гусєва з Віталієм Масолом стор. 28.( О.Гусев: “З Чорнобилем ми пов‘язані навіки”). “Якщо був би вибух, могло загинути одночасно 35-40 мільйонів людей”. Стор. 32.

А загроза такого вибуху була імовірна.

Чому ж все таки в Чорнобильське пекло  в квітні 1986 року були кинуті громадяни України, військовозобов‘язані в солдатських шинелях, люди, які ніякого відношення до атомної енергетики не мали, які не мали ніякого відношення і до цивільної оборони по своїм ВОС? Чому прості, законослухняні громадяни України рішенням державного чиновника перетворилися в беззахисних “камікадзе”? Чому загрозу знищення України не взяли на себе підрозділи цивільної оборони в першу чергу самої ЧАЕС, м. Прип’ять та, в решті решт, Київської області зі своїми керівниками: панами Брюхановими, Плющами, Бондарчуками та Ревенками, а переклали на плечі цивільної оборони збройних сил, які за призначенням використовуються на військових об‘єктах? Чому пан Герасимов з паном Таракановим не надав можливості своєму заміснику по цивільній обороні - генерал-майору Суятінову Я.Ф. та формувателю 731 ОБС3 (в/ч 01646) виконати всі вимоги в повному обсязі, передбачені мобілізаційним планом, щоб сформований батальйон був військовою частиною, а не партизанським збродом? Чому пан Герасимов не використовував для завантаження гелікоптерів наявні підрозділи першого ешелону 29 та 30.04 86р., які, доречи, займалися невідомо чим? Чому, при формуванні 731 ОБС3 за умов мобілізації, не було надано дозволу на зняття з консервації спецтехніки і матеріальних ресурсів зі складів “НЗ”(запаси на випадок війни, чи надзвичайного стану) для комплектації вищезгаданого батальйону, а всі матеріальні ресурси використовувались за рахунок складів поточного забезпечення, в наслідок чого особовий склад не отримав ні засобів захисту органів дихання, ні засобів індивідуального контролю опромінювання організму, ні комплектів для проведення щоденної спецобробки бійців та техніки? Такі запитання можна перелічувати довго і усі вони мають свою вагу. Та тільки ними справі не зарадити ні в далекому 1986 році, ні тепер. Тільки одна різниця, що стан справ у 1986 році визивав страх перед загрозою біди, безпорадність і безпомічність, душевний біль в безвиході. Дивлячись у очі беззахисних і напівроздягнених бійців, приречених на неминуче радіаційне згоряння, тяжкі хвороби, безслав‘я, серце обливається кров‘ю. Нормальній людині і придумати таке немислимо. Але воно було придумано і втілено в життя.

Босый Пр Мира 26 апреля Босый Пр Мира 26 апреля 2

Так, станом на 11.00 29.04.86р., головне ударне угруповання для наступу на атомного монстра в обличчі 731 ОБС3 (в/ч п.п.50937) включало в себе:

353-х бійців, виловлених 14-ма військкоматами міста Києва та Київської області, лише на 70% переодягнених у військову форму;

не сформований штаб (мозок військової частини), бо капітан Сергій Борисович Волков- начальник штабу з відсутньою штабною документацією - це ще не штаб;

підрозділи батальйону (взводи, роти, тилові підрозділи сформовані не були), які не мали штабного обліку і не були укомплектовані згідно штабно-посадового розкладу;

наявну техніку, яка не відповідала штабній комплектації, а спецтехніка, необхідна для спецбатальйону, залишилась на складах збереження (ДДА, АРС, хімлабораторії, засоби РХР та інше);

відсутність техніки тилових підрозділів, бо вся вона також залишилась на складах (похідні кухні, продукти, засоби індивідуального захисту і т.д.);

відсутність засобів індивідуального контролю радіаційного опромінювання;

зі зброї - 4 штик-ножі, в наслідок чого весь добовий наряд, окрім чергового по батальйону, чергового по парку, чергового по ПХД і чергового по медичній роті, були озброєні кийками з гілляк;

інструментом особовий склад був забезпечений тільки на 20%.

І от цей “ударний кулак” із 353-х бійців 731 ОБС3, маючи на озброєнні тільки голі руки та плечі військовозобов‘язаних стали опорою і надією всієї України в нерівній схватці з атомним монстром – 4 енергоблоком ЧАЕС. Порівняти таке можна хіба що з битвою під Москвою в 1941році, коли сотні тисяч ополченців направлялися на передову без зброї, з наказом дістати зброю у супротивника та зупинити і знищити його. Різниця тільки в тому, що зброю у  атомного монстра  не дістанеш і не повернеш проти нього.

Бійцям батальйону прямо з колес була надана зелена вулиця до місця виконання особливо важливого Урядового завдання. Для підняття бойового духу бійців, проведення контролю і надання допомоги, був поставлений на ноги весь партійно-політичний апарат ККВО, штаби, оперативні групи, незадіяні офіцери і прапорщики частини-формувателя. Але на превеликий жаль, ця маса помічників більш виконувала контролюючі дії і не на вантажних майданчиках, де кувалась перемога і знаходилась основна кількість бійців, а в розташуванні польового табору, бо там знаходився штаб, добовий наряд з числа військовозобов‘язаних богатирів, на яких не надівалась військова форма, пункт господарчого забезпечення (ПХД) та залишки медичної роти в очікуванні комплектуючих ПУСО, які поступили тільки на четверту добу. Відомо, що недоліки знайти легко і легко відчитатись за виконану роботу.

Для зустрічі та супроводження “помічників” в батальйоні були спеціально визначені посади офіцера-куратора та замісника командира по техніці. Батальйон був удостоєний відвідуванням місця розташування самим паном Герасімовим, та добродієм Таракановим (командувач  ККВО і нач. політичного управління), наслідком чого увесь табір був поставлений на вуха! Голос, дійсно , у ціх панів-добродіїв чисто командний, набір слів багатющий а вислови сочні. Благо, що комбата на той час не було в розташуванні, а то прийшлось би висіти йому на тому місці, за яке погрожував підвісити суддів наш президент. А причиною тому була різниця кількості закладання в котел зазначених в меню-розкладці банок тушеного м‘яса з наявністю пустих банок в ямі для відходів на ПХД. Начальнику ПХД старшому прапорщику Еріку Тавмосяну ця зустріч напевне запам‘яталась на все життя.

Наслідок - солдатам показане хвилювання та увага високих чинів за їхню долю. Для начальника ПХД- поставлена так служба, що ні одна тварина (кіт чи собака) не з‘являлась в районі розташування, щоб не робили шкоди та не “підводили під монастир”.

Взагалі, в бувшій Радянській Армії, для того, щоб загнати підлеглого у глухий кут і не дати можливості виходу з нього, знявши при цьому з себе відповідальність, великого розуму не потрібно, були б солідні зіркі на погонах, або відповідна посада. Для цього потрібно іти напрацьованим шляхом, виходячи з положення “я начальник – ти дурак”.  Перш за все запозичити у “Сірка” очей. Обов‘язково поставити підлеглого в стійку “струнко” і зробити неприступний вираз обличчя, насупивши при цьому брови, які прикрити козирком кашкета. Швидко і чітко віддати розпорядження без будь яких пояснень. Слово “наказую” можна не вживати. Письмово своє розпорядження можна не оформляти, але попередити підлеглого, що воно буде надано пізніш. Взявши “під козирок”, випалити слово: “виконувати” і швиденько піти, не давши підлеглому часу прийти до тями.  Неясних питань задати нікому, вся надія у підлеглого залишається на письмово оформлене розпорядження. По такій схемі і був сформований 731 ОБС3. Коли було прийнято рішення засипати реактор сипучими матеріалами з використанням гелікоптерів, виникло питання, хто ж їх завантажуватиме? Складність була у слідуючому: коли гелікоптер з парашутною куклою, вагою 5-8 тон, зависав над реактором на висоті 150-200 метрів в продовж 15-30 секунд і, скинувши вантаж, повертався на майданчик, де до нього причіплювалась наступна парашутна кукла, попадав в струм радіаційного бруду потужністю 80-100 тисяч кюрі на секунду, вилітаючого з жерла реактора, корпус його сильно опромінювався і, як наслідок, виникало додаткове джерело радіоактивного випромінювання (наведена радіація). Низько зависаючи над майданчиком завантаження, гелікоптер здіймав потужним потоком повітря страшенну пилюку, змішуючи її з принесеними на корпусі радіаційними частками  розпаду важких ядер (α та β) частин, створюючи умови для внутрішнього опромінювання працюючих на майданчику. Використовувати в таких умовах формування цивільної оборони об‘єкту чи району ніяк не можна, бо прийдеться відповідати перед законом. Використовувати для цієї цілі бойові підрозділи збройних сил теж страшнувато, бо потрібно мати певні умови, а от сформувати спецпідрозділ, переодягнути в солдатський мундир, накласти режим таємності та ще і об‘явити їм “стан війни” безпідставно і словесно – інша річ. І відповідальності буде уникнуто і пряма дорога до глухого куту. В тамтешніх урядових кулуарах на ЧАЕС доля 731 ОБС3 була визначена ще 27.04.86р. Урядова комісія попередньо віддала розпорядження начальнику оперативної групи ККВО генерал-лейтенанту Іванову ( нині покійному, царство йому небесне) – першому заміснику командувача Київським військовим округом. Доречи,  стан війни бійцям 731 ОБСЗ був  об‘явлений за вказівкою генерал-лейтенанта Іванова, а озвучений командиром в/ч 01646 полковником В.В. Гребенюком. В подальшому це розпорядження було переадресовано начальнику оперативної групи сектору №2 генерал-майору Суятінову А.Ф – першому заступнику замісника командувача ККВО по цивільній обороні. Для забезпечення завантаження гелікоптерів наявними військовими підрозділами цивільної оборони збройних сил можливості не було і останні прийняли рішення звернутись до командувача ККВО за дозволом на формування 731 ОБС3 зі ступенем бойової готовності 72 години. Формувачем вищезгаданого спецбатальйону була військова частина 01646.  27.04.86р. командир в/ч  полковник Володимир Васильович Гребенюк та командир 731 ОБС3 майор Олександр Федорович Демішкевич були відправлені з району ЧАЕС в місце дислокації частини формування - м. Київ для вирішення питань по підготовці до прийому людських ресурсів та техніки.

Офіційне розпорядження на формування 731 ОБС3 (в/ч п.п 50937) надійшло о 22.00  28.04.86р., водночас почали поступати з військкоматів необхідні ресурси. Розпорядженням було передбачено провести формування в термін з 22.00  28.04.86р. – до 6.00 29.04.86р. і на 11.00 29.04.86р. вийти в район дій на ЧАЕС. В такий термін сформувати військову частину з усіма її елементами можна, хіба тільки в казці. З самого початку командир-формуватель був загнаний в глухий кут. Дилема, яку необхідно було розв‘язати командиру полку ні в якій мірі не відповідала жодним чинникам . Якими запасами користовуватися для формування в розпорядженні теж не було висвітлено. Якщо використовувати запаси зі складів “НЗ” (на випадок війни), то це є компетенцією командувача ККВО, а не командира полку. Якщо використовувати запаси зі складів поточного забезпечення, які підвласні командиру, то на них не передбачено усіх необхідних комплектуючих.

Враховуючи те, що кожна посадова особа зобов‘язана діяти в межах своїх повноважень, було прийнято рішення на забезпечення особового складу зі складів поточного забезпечення.

Наслідки такого забезпечення висвітлено вище. Звинувачувати командира-формувателя немає ніяких підстав, бо він діяв в межах своїх повноважень. Розпорядження командувача ККВО №15/2/0556 від 28.04.86р. виконано повністю і в зазначений термін. 731 ОБС3 був сформований і прибув на ЧАЕС своєчасно.

Босый У могилы

Слід зазначити, що  перші хвилини прибуття військовозобов‘язаних на пункт формування звели нанівець всі напрацювання командира батальйону Демішкевича О.Ф. та його начальника штабу Волкова С.Б. згідно з мобпланів. З комплектуючими військкоматами постійно уточнювались поіменні списки приписаних військовозобов‘язаних, включаючи їхні розміри взуття, головних уборів, уніформ і т.д. Це потрібно для контролю правильної закладки амуніції та майна на склади “НЗ”. В наслідок того, що людські ресурси поступали не з 4-х військкоматів,  згідно плану, а з 14-и, уніформи необхідних розмірів не було. Час на її поновлення був відсутнім, тому військовозобов‘язані були переодягнені на 70%. Решта стояла в одязі, в якому прибула на пункт формування. В цьому ж одязі вони і виконували бойові задачі в перші дні. Зовнішній вигляд цього війська був дуже неприглядним.

Спеціальна техніка, так необхідна батальйону для задоволення хоча б своїх потреб, залишилась на складах “НЗ”. Зняти її з консервації командир права не мав. Необхідної кількості польових кухонь теж не було, бо вони теж лишились на складах “НЗ”. Користувались кухнями, виділеними командиром полку з свого резерву.

Як з‘ясувалось пізніше, наказ 14-и військкоматам постачати людські ресурси був не випадковим. В разі виходу з цього пекла бійців живими  було б простіше розсіяти 353-х громадян в майже трьохмільйонній масі населення Києва та Київської області і забути про існування 731 ОБС3 (в/ч п.п. 50937). Один боєць на 100000 населення – це крапля в морі. Принцип простий: немає особи – немає проблеми, немає проблеми – немає військової частини.

Якби була можливість зібрати увесь склад урядовців та генералів, які безпосередньо забезпечували керівництво та планування робіт по локалізації аварії і її наслідків, і представити їм цей сміхотворний, срамний  731 ОБС3, то не відомо, куди дивились би їхні очі. І от це напіввійсько повинно було вступити в нерівний бій з атомним монстром та врятувати Україну. Багатотисячні кадрові частини і підрозділи, на той час виведені в район ЧАЕС, постійно знаходились в русі. Одна колона йшла в одному напрямку, а інша в протилежному. Напевне займали вигідні ісходні позиції для наступу на вибухнувший 4-й реактор.

На їхнє щастя наступати не довелось, бо 29.04.86р. для виконання цієї важливої роботи прибув “тренований 731 батальйон спеціального призначення”. З цього моменту наявні війська  до 5 травня перетворились в багатотисячну аудиторію спостерігачів. Побачити таке можна в селі на пожежі, коли на її гасіння збігаються сотні мешканців, а безпосередньо гасять вогонь  півтора – два десятки смільчаків. Решта спостерігає та дає вказівки. Різниця лише в тому, що після пожежі, незалежно від її наслідків усі повертаються до своїх осель громадянами, якими були такими і залишились. Але у даному випадку уся ця аудиторія повертається не просто громадянами, а ліквідаторами та постраждалими з прямим доступом до “чорнобильського корита”.

Кузня по вирощуванню “ліквідаторів” почала активно працювати з перших днів після аварії. Наслідок  - на одного  реального ліквідатора, який дійсно приймав участь в виконанні тих чи інших робіт, припадає 5-6 ліквідаторів-спостерігачів та спостерігачів-потерпілих. Особливо активно поставлена ця справа після прийняття Верховною Радою закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок аварії на ЧАЕС”. З метою зменшення кількості ліквідаторів та постраждалих було запроваджено заміну чорнобильських посвідчень. Швидко були сформовані комісії при Облдержадміністраціях. В наслідок їхньої роботи ліквідаторів та постраждалих  не зменшилось а, навпаки, стало більше з 650000 до 1200000 осіб. При повторній перереєстрації ця цифра збільшиться до 3000000 чоловік. Ніякий бюджет не витримає такої кількості чорнобильців, не кажучи вже про  виконання інших чорнобильських програм. Так що прийдеться нам ще років 40 жити у злиднях та старцях.

В наказі військового командира є такий пункт “Порядок виконання задач ”. Як, і в яких умовах виконувались поставлені 731 ОБС3 задачі розмова піде далі. Так от:

напівроздягнутий особовий склад,  напівсформованого підрозділу з приставленим до нього комбатом на прізвище Босий (якщо покласти за халяву ніж, то й вийде “голий-босий, ще й ніж за халявою”);

об‘єкт атаки  - 4-й енергоблок ЧАЕС;

технічні засоби – гелікоптери з прогрітими двигунами на вантажних майданчиках, готові до атаки, в очікуванні завантаження;

сипучі матеріали, затарені в мішки, грузові парашути;

оперативний час 11.00  29.04.86р.

головна задача батальйону – термінове завантаження гелікоптерів, крім цього влаштувати військово-польовий табір;

організувати чергування добового наряду;

організувати харчування особового складу;

організувати роботу штабу;

провести уточнення особового складу підрозділів батальйону згідно штабного розкладу.

У вертолета Вместе

Віддавши розпорядження підлеглим офіцерам по виконанню вищезгаданих робіт, згідно посадових зобов‘язань, комбат з бойовими підрозділами відбув на місце виконання важливого Урядового завдання. Перший гелікоптер з причіпленою парашутною куклою піднявся в повітря о 12.20 29.04.86р. Цей час увійшов в історію, говорячи язиком військових, як час “Ч”. Починаючи з часу  “Ч” 29.04.86р. і аж до кінця світового дня 6.05.86р., на маршрутах польотів гелікоптерів від майданчиків завантаження до реактора 4-го енергоблоку постійно стояв гул моторів гвинтокрилих машин. Для повного і своєчасного завантаження їх бійцям 731 ОБС3 необхідно було докласти надлюдських зусиль. Кожен з бійців розумів, що найменша затримка гелікоптера послабить наступальний тиск на реактор. А  тиск був дійсно максимальним. Особливо він посилився після прибуття пілотів-асів, пройшовших через Афганістан. Своїми гелікоптерами вони керували ніби ювеліри, з майже 100% попаданням в ціль. Умілі дії пілотів були одним з найважливіших факторів підйому морального духу наземних бійців. Між пілотами та бійцями 731 ОБСЗ з‘явилось взаєморозуміння та взаємоповага. Кожна парашутна кукла, що влучила в ціль, придавала сили і наснаги бійцям. А сил потрібно було ой як багато.

Що ж відбувалось на майданчиках завантаження? Самоскид, наповнений мішками з піском, скидав їх на кордоні вантажного майданчика. Вага одного мішка дорівнювала 60-80 кг. На утворену купу, як мурашки накидались бійці. Мішки носили хто сам, хто в парі. Ці мішки транспортувались до розстелених вантажних парашутів і складались по 5 штук у два ряди. Інша група бійців поверх мішків складала свинцеві злитки вагою в 50 кг. Зверху знову клали мішки у звязуючому порядку. Так  комплектувалась кукла для гвинтокрилих машин. В подальшому стропи парашутів збирались в пучок і зв‘язувались мертвим вузлом.  Кукла була готова. Бійці починали комплектувати наступну. Мішки та свинцеві чушки на плечах переносились на відстань 30-50 метрів і більше.

Гелікоптер, повертаючись за наступним вантажем, виконуючи  сигнали наземного керівника ( командира працюючої роти), зависав над завантаженим парашутом на висоті до 1,5 метра, піднімаючи при цьому брудну радіоактивну пилюку. Два спеціально призначені  бійці, переборюючи неймовірними зусиллями потоки повітря, чіпляли гак вагою 30-40 кг. за причіпний пристрій гелікоптера, з великою загрозою бути захопленими парашутним стропом і стати частиною вантажу. Такий випадок мав місце. Солдат забарився і стропа затиснула його ногу, а гелікоптер, піднімаючи затарений парашут, підняв і бійця. Благо, що пілот побачив тривожні сигнали з землі і опустив вантаж.

Два-три підлетівших гелікоптера піднімали таку пилюку, що працювати на майданчиках було неможливо без засобів захисту. Ця пилюка, розбавлена важкими частками радіоактивного розкладу безбожно покривала спітнілу і незахищену шкіру бійців, виїдала очі, забруднювала органи дихання, товстим шаром покривала мокрий від солдатського поту верхній одяг. Умови були пекельні, враховуючи те, що в квітні 1986р. денна температура повітря досягала 28ºС і більше.

29.04.86р. особовим складом батальйону було завантажено близько 350 тон. Могло б бути і більше, якби були затарені мішки. В цей день польоти закінчились о 20 годині. Планом на наступний день передбачалось розпочати роботи о 7 годині ранку. Оцінюючи обстановку на наступний день ( 30.04.86р.) виявилось, що затарована мішкотара на завантажувальних майданчиках відсутня. Надії, що вона поступить своєчасно було мало. Такий стан справ робить неможливим своєчасне завантаження гелікоптерів, що рівнозначно зриву виконання бойової задачі – важливого Урядового завдання. Тому командуванням батальйону було прийнято рішення:

вечерю бійцям доставити на вантажні майданчики;

весь наявний шанцевий інструмент в батальйоні зібрати і передати командирам бойових рот;

силами цих же рот заповнити необхідну кількість мішкотари на перші три вильоти (приблизно по тридцять тон на майданчик).

В цей день бійці прибули в розташування о 23.00 втомлені, брудні, з червоними від пилюки очима та з повною таблицею Мендєлєєва на солдатському одязі. Кожен з бійців перетворився на ходячий радіоактивний реактор. Треба було б пропустити їх усіх через ПУСО, зняти б з них забруднену радіоактивним пилом одежу, помити ї переодягти у все чисте- так передбачає військова наука, але цього не передбачили ні генерал Суятінов, ні генерал Іванов, ні сам пан Герасимов та Тараканов. Все йшло за принципом “Давай! Давай!”. Подібні військові частини  за своїм призначенням та можливостями в змозі вирішувати такі питання за умов наявності штатної техніки ( ДДА, АРС ) та спецзасобів. Нажаль, вся техніка та спецзасоби залишились на складах “НЗ” та складах поточного забезпечення. Ці питання вирішуються у відведений мобпланом термін – сімдесят дві години, а батальйон було сформовано лише за тринадцять.

В наслідок непроведення дезактивації особового складу, який повернувся з робіт на завантажувальних майданчиках, на ранок наступного дня вся територія військового табору, всі намети, матраци та ковдри перетворились на радіоактивні випромінювачі, постійно збільшуючи дозу опромінювання усіх мешканців. В такому стані табору бійці перебували на протязі всього терміну служби. Міняючи місце дислокації табору, всі намети та їхній вміст перевозилися на нове місце, що категорично заборонено  навіть при веденні бойових дій при ядерній війні. На той час для 731 ОБСЗ питання захисту бійців від радіоактивного опромінювання або його зменшення, навіть не стояло на порядку денному. Все було підпорядковано одному: найшвидше закидати реактор, навіть ціною життя особового складу батальйону. Тому нічого в цьому напрямку і не робилось, правда, постійні вказівки “непереопромінювати людей” по телефону і через гінців поступали, хоча, нажаль, не доповнювались матеріально.

Першу дезактивацію особового складу я зміг провести 3 травня 1986р. і то завдяки командиру полку Володимиру Васильовичу Гребенюку, який через своїх підлеглих зміг завезти в батальйон б/у уніформу солдат та реставроване взуття і виділити одну одиницю ДДА-66. Для бійців це означало “на тобі небоже, що мені не гоже”, бо вся ростовка була далеко не такою, яка була потрібна. 70% взуття та 50% верхнього одягу так і залишились на купі.

За перші два дні бійцями було затарено та завантажено більше 1000 тон вантажів. Розвідувальний проліт гелікоптера показав, що реактор не зменшив викидів радіаційного бруду. Поступає розпорядження “посилити наступ”, і бійці батальйону посилювали наступ попри все: злиденне триразове харчування з концентратів та сухої картоплі та неймовірні фізичні навантаження. Першого та другого травня 1986р., коли весь СРСР святкував першотравневі свята, а керівний склад держави ганяв чаї на дачах, бійці 731 ОБСЗ вели нерівну боротьбу з вийшовшим з під контролю мирним атомом. За ці два дні було завантажено і скинуто в реактор 1200 тон суміші.

Контрольний розвідувальний проліт над реактором ранком 3 травня показав зменшення радіоактивних викидів. Хоч і не значний, але це вже був успіх. Післясвяткові дні 3,4,5 та 6 травня 1986р. були піковими. Було збільшено кількість гвинтокрилих машин, з батальйону був вибраний весь наявний особовий склад, зменшено добовий наряд. Медики, зв‘язківці, штатні та технічні військовослужбовці - усі перетворились на вантажників. В ці дні була здерта різниця між офіцерами, прапорщиками, сержантами та солдатами, включаючи і приданих полкових офіцерів. Уся виховна робота проводилась на практичних прикладах, а  не на словах. В ці дні дійсно можна було побачити масовий героїзм простих громадян України, одягнених в солдатський мундир. Слід зазначити, що пік наступу на 4-й енергоблок припадав на 5,6 травня 1986р. В ці дні особовим складом батальйону завантажувалось понад 800 тон на день. Такі навантаження були майже неможливими, але для вищого командування і цього було замало. 5 травня на залізничну станцію “Вільча” прибули ешелони з свинцем, піском та мармуровою крихтою. Для їх розвантаження не знайшлося із багатотисячного контингенту ліквідаторів, які знаходились в Чорнобильській зоні, півтори – дві сотні чоловік. Цю роботу також було перекладено на плечі бійців 731 ОБСЗ. 5 травня поступило розпорядження відрядити 170 бійців на розвантаження ешелонів, хоча виконання головної задачі не знімалось, і виконувати її довелось залишкам батальйону. Наслідки героїчної праці не забарились - розвідувальний проліт гелікоптера 7 травня показав, що реактору 4-го енергоблоку ЧАЕС “дихання” було перекрито. Викиди радіоактивного бруду в атмосферу зменшились з 12 до 0,01 мегакюрі на добу. Аварія 4-го енергоблоку була локалізована. 731 ОБСЗ повністю виконав поставлені перед ним задачі. Втрат з літальними наслідками серед особового складу допущено не було. Були створені умови для переходу до другого етапу чорнобильської епопеї – етапу проведення робіт по попередженню повторного вибуху та недопущенню розповсюдження радіаційного бруду ґрунтовими водами. Для виконання цих робіт були задіяні інші підрозділи, формування та організації (геодезисти, підрозділи Укрбудвод, шахтарі, метробудівники та інші). Не обійшли стороною і бійців 731 ОБСЗ. Після засипки реактора сипучими матеріалами та свинцем утворилась захисна плівка, яка не давала можливості реактору “дихати”, тобто викидати в атмосферу радіоактивний бруд, але в реакторі швидко почала підніматись температура. Виникла загроза  підйому  її до критичної відмітки, після якої починається ланцюгова реакція (водневий вибух). Постало питання термінового зниження температури реактора. Збивати її було вирішено за допомогою рідкого азоту. Для того, щоб закачати азот в систему охолодження реактора необхідно було спочатку відкачати звідти воду. Виконання цієї важливої та небезпечної роботи було доручено спецкоманді, до якої входило 25 бійців 731 ОБСЗ, на чолі з капітаном Зборовським П.П. Небезпечність цієї роботи полягала в тому, що вся територія ЧАЕС по периметру була обнесена бетонним парканом та дротяною огорожею під напругою.  Розповідає сам Петро Петрович Зборовський: - “Ситуація тоді була складна. Побоювались вибуху реактора. Ввечері надійшла команда “Вперед”. Під‘їхали ми до парканів 362-ї дільниці станції. Я кинув шматок дроту на огорожу - посипались іскри. Даю команду зруйнувати БТРом бетонні плити паркана. Потім направили БРДМ  на огорожу, завели його, водій вистрибнув і машина пішла м‘яти дріт. Усе навкруги заіскрило. Відключилася ділянка огорожі метрів 18. Пробили другій прохід у паркані, та почали складати трубопровід, а це майже півтора кілометри. Кожні 20 метрів потрібно було з‘єднувати муфти. На дільниці метрів з 250 було особливо небезпечно. Рівні радіації були від 250 до 800 рентген на годину, а потім, ближче до першого блоку, спад до 80 – 50 рентген на годину.” (Газета “Народна армія” від 28 вересня 2001р.)

Відкачка води дала можливість заповнити вивільнене місце рідкім азотом, що і було зроблено за допомогою спецтехніки. Температура в реакторі почала падати. Загроза водневого вибуху зникла.

В подальшому особовий склад 731 ОБСЗ використовувався для проведення різних експериментальних робіт по вибору ефективних методів та способів ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Пропозиції по цим питанням вносились науковцями та інженерами, а впроваджувались вжиття бійцями батальйону. Окремі пропозиції були настільки безглузді, що навіть не вкладались в головах простих бійців. Їх навіть соромно описувати. В період з 8.05.86р. по 14.05.86р., особовий склад батальйону використовувався для виконання робіт по:

обслуговуванню трубопроводу по відкачуванню води з реактора;

відстрілу та вивезенню бродячих тварин;

виконанню завантажувальних  робіт;

несенню служби в оперативних групах КВО;

несенню патрульної служби в м. Чорнобиль;

проведенню дезактивації в населених пунктах (перекопуванню вручну подвір‘їв з метою захоронення радіоактивного бруду);

дезактивації доріг і та ін.

15 травня 1986р. особовий склад 731 ОБСЗ, який був призваний 28.04.86р., було замінено новосформованим батальйоном. Заміна проводилась в населеному пункті Городище.

З почуттям виконаного обов‘язку бійці повертались до своїх рідних з надією, що держава не забуде їх героїчний труд, оцінить їхні дії та соціально захистить їхнє подальше життя. Та на жаль цього не сталося. Які ж висновки можна зробити стосовно діяльності 731 окремого батальйону спеціального захисту?

Bosiy april Пикет администрации

Після  вибуху реактора 4-го енергоблоку ЧАЕС негайної необхідності в такому поспішному формуванні окремої військової частини як  731 ОБСЗ не було. Підрозділи Цивільної Оборони самої станції, з їх технічнім обладнанням, були спроможні вирішити усі питання, направлені на забезпечення проведення необхідних робіт. Підстрахувати та посилити їх мали можливість формування Цивільної Оборони Чорнобильського району та Київської області. На папері і в планах дій формувань Цивільної Оборони усіх рівнів така можливість передбачалась. Штаби усіх рівнів були в змозі організувати подібні взаємодії. Така готовність неодноразово підтверджувалась під час проведення навчань штабів і підрозділів, котрі проводились на самій ЧАЕС.

Виконання задач, які були покладені на плечі бійців 731 ОБСЗ не потребують ніяких наукових знань та фахової підготовки. Все залежало від організаторських можливостей керівного складу Цивільної Оборони усіх рівнів. На папері ці можливості розписані дуже добре і фахово. В дійсності, як показав час, все навпаки. За одну мить після вибуху уся система керування Цивільної Оборони лопнула, як мильна куля. Хоч і був час 26 та 27 квітня 1986 року для організації та мобілізації формувань Цивільної Оборони, його не було використано. А от після появи перших даних радіаційної розвідки, які надали підрозділи спецзагону в/ч 01646, переважна більшість членів формувань ЦО зібрали свої сім ‘ї, сіли на автобуси і гайда подалі від станції. Керівний склад Цивільної Оборони та  штаби, прибувши в район ЧАЕС для організації робіт по локалізації аварії та попередженню повторного вибуху і ліквідації ії наслідків, залишились без своїх формувань. Організовувати було нікого.

Виникло питання відповідальності за стан справ в Цивільній Обороні. Відповідальність –відповідальністю, а спасати Україну все таки необхідно. Тому і було вирішено залучити для цих цілей Збройні Сили, в тому числі і їхні війська Цивільної Оборони. Наявні війська Цивільної Оборони, за їх малою чисельністю та віддаленим місцем дислокації, не були спроможні вирішити терміново поставші питання в повному обсязі та часі. Враховуючи складні обставини, було вирішено терміново сформувати 731 ОБСЗ за принципом “Давай! Давай!”, на базі Київського полку ЦО.

На формування цієї частини, згідно планів, відводилося 3-и доби (72 години), а сформована вона була лише за 13 годин. Звідси і витікає неповне вирішення усіх питань при формуванні.

Планувалось розформувати її після закінчення робіт і забути про її існування. Так воно і сталося. І, станом на 2002 рік, в такий спосіб вирішені дві задачі:

аварія на 4-му енергоблоці ЧАЕС була локалізована;

ціною здоров‘я бійців 731 ОБСЗ були захищені задні місця тамтешніх керівників-урядовців Цивільної Оборони, діями котрих Цивільна Оборона була доведена до небоєздатного стану.

А питання долі бійців 731 ОБСЗ і їхніх рідних як не стояло 17-ять років тому, так і не стоїть зараз. Навіть суди відмовляються вирішувати їхні скарги та захищати їхні права.

Микола БОСИЙ,

полковник у запасі,

ліквідатор 1-ї категорії

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 3 сентября 2009 г. в 20:26
и размещена в разделе 731 батальон.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта