?> Наболело! | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
03.02.2010, рубрика "Дайджест"

На одну тему

Логотип Киевского Вестника

Что может быть страшнее человеческого равнодушия? А если равнодушие проявляется на уровне самой гуманной профессии – врача? А если равнодушие – на уровне самых высоких правительственных чиновников? Об этом – два письма из разных уголков страны.

Фамилии авторов писем изменены – по вполне понятным причинам.

Голодомор для чернобыльцев

Только и слышим по телевидению и радио, читаем в газетах заявления о том, как правительство борется за нацию. А что на самом деле? Фактически – уничтожение собственного народа.

Нам вешают «лапшу на уши», что все больницы снабжены лекарствами и необходимыми медикаментами. Главным образом это свое «достижение» озвучивает первый заместитель киевского мэра госпожа Кильчицкая.

Возможно, я и поверила бы этой сверхбогатой чиновнице, но мне довелось полежать три недели на так называемом в Чернобыльской больнице №27 по адресу ул. Жукова, 10, что на Лесном массиве г. Киева. То, что я увидела, характеризуется одним простым словом: ужас…

В этой больнице не один десяток лет работают высококвалифицированные врачи, замечательный персонал – медсестры, санитарки. Чистота, прекрасное отношение к больным. Но вот медикаментов в больнице нет никаких! Нет даже «Корвалола» в отделении кардиологии, врачи его сами покупают, тонометры – даже не знаю, каких годов. Больным тоже все надо покупать самим, и если нет 2-3-х тысяч гривен, в больнице делать нечего. Это при нашей-то чернобыльской пенсии! При больнице работает аптека «Фармация» №119, медикаменты есть все, но цены заоблачные. Кто, интересно, их контролирует? Через дорогу, буквально в сотне метров, работает аптека «Сириус-95». Но цены на одно и то же лекарство отличаются друг от друга. Например, актовигин в «Сириусе» - 195 грн упаковка, а в аптеке «Фармация» - 164 грн. В аптеке «Фармация» препарат «Корвитин» стоит 67 грн, в «Сириусе» - 55 грн.

Это при том, что последний препарат производит Борщаговский фармацевтический завод. Почему такая разница? Власть имущие могли бы поинтересоваться, но им не этого, поскольку они все лечатся за рубежом, им до народа дела нет.

Питание – отдельная тема. Настоящий голодомор! Утром – ячневая каша на воде, кусок черного хлеба, чай без сахара. На обед – пшеничный суп. Знаете, как он готовится? Варится каша, разводится кипятком – вот вам и супчик. На второе – та же пшеничная каша. Настает время ужина… По коридору кричат: кому воды? Вот и весь ужин. Или утром предупреждают – обеда и ужина не будет. О какой-то капле жира или ложке сахара и речи нет.

За что положили свои жизни и здоровье чернобыльцы? За вас, господа миллионеры! Дайте по миллиону в эту больницу! Или хотя бы посетите эту больницу, Раиса Богатырева, Катерина Ющенко, работники Минчернобыля… Или пусть Юлия Владимировна пройдется по палатам. Во время обеда или ужина. Неужели вы не знаете об ужасающем положении больницы для чернобыльцев?

О какой нации может идти речь? Спасите хотя бы еще оставшихся в живых чернобыльцев, их осталось немного, больно на это все это смотреть…

Л. ЯКОВЛЕВА,

инвалид Чернобыля

Мовчати вже не можна!

Я довго вагалась, чи писати вам і порушувати тему з приводу процвітання хабарництва у Бершадській райлікарні Вінницької області.

Одного разу зі мною трапився гіпертонічний криз, і мене швидка допомога о 2-ї годині ночі забрала до прийомного відділення цієї лікарні. За моє транспортування із села до лікарні я заплатила «на бензин» 100 гривень. Коли мене попід руки завели до приміщення, то там на носилках лежала жіночка з прізвищем Катерина Нізельська із села Яланця. Наскільки я зрозуміла, з нею стався інфаркт. Через деякий час зайшов дуже сердитий черговий лікар і став запитувати, «чи має ця баба гроші»? І чому її таку стару привезли серед ночі? Замість того, аби поцікавитись станом хворої, він почав запитувати про кошти. Свідком цієї розмови був її чоловік, який, не витримавши такого ставлення лікаря, почав з ним сваритись…

Мене було госпіталізовано. Сусідка по палаті сказала, що під час обходу потрібно лікарю дати хабар 150 гривень, і коли вона буде мене виписувати, то ще дати таку суму. Я так і поступила. Під час перебування у лікарні мені багато довелось побачити і почути. Приміром, якщо хворий хоче, аби його помістили у двомісну палату, то потрібно лікарям заплатити хабар у сумі 250 гривень. Якщо є багато грошей, то можуть надати палату із комфортом типу «люкс». За таке «задоволення» потрібно заплатити 400 гривень.

У кафе, яке знаходиться у підвальному приміщенні поліклініки, я випадково зустріла заплакану жіночку. Вона мені розповіла, що у гінекологічному відділенні знаходиться на лікуванні її донька. Вона потребувала консультації завідуючого реанімаційним відділенням. Вона йому за огляд дала хабара 50 гривень. Так він ті гроші кинув їй в обличчя. Знаючі люди розповіли, що він за консультації бере по 200 гривень.

Колись у приймальному відділенні Бершадської райлікарні я оформляла історію своєї хвороби. Швидка допомога привезла молодого хлопця з села Фльорине Понятовського Сергія. Він розбився на мотоциклі і поламав собі руки. Здається, права рука у нього була відірвана і трималася лише на шкірі.

Боже, як він несамовито кричав від болю! Замість того, аби надати йому першу медичну допомогу, лікарі і медсестри почали нишпорити у нього по кишенях, шукаючи гроші, аби купити знеболювальні ліки. Між собою працівники лікарні сперечались, чи мають його батьки гроші. На моїх очах 23-річний хлопець помер від больового шоку. Через деякий час приїхав його батько і, побачивши мертвого сина, став сваритись із лікарями і кидати у них гроші: «А щоб ви подавились!» Такі були його слова.

А чого лише варта історія з одним місцевим жителем Цимбалом Миколою? Він та двоє його друзів назбирали в лісі отруйних грибів. Приготувавши їх і скуштувавши, вони отруїлись. Двоє з них були із заможної родини, і тому батьки відвезли їх на лікування до Винниці. Третій, Цимбал, був із бідної родини. Нещодавно він повернувся із місць позбавлення волі, де відбував покарання. Із рідних у нього була лише сестра Ліда. Завідуючий реанімаційним відділенням дав їй список ліків на 1400 гривень. Таких грошей у неї не було. Через те, що були відсутні ліки, цей чоловік помер. Уже потім бершадські лікарі в історії хвороби почали писати і заявляти у пресі, що лікували його буцімто за рахунок лікарні. І понаписували цілу купу ліків, які, мовляв, давали хворому.

Я ніколи не забуду, як 3 листопада побивалась і хотіла жити Рибак Ніна. Вона знаходилась у третій палаті. Зранку їй стало зле. Вона лежала, голосила і запитувала: «Де ті лікарі? Чому вони мене не спасають? Я їм усі гроші віддам». Під час обходу до неї підійшов лікар, і я сама бачила, як Ніна поклала йому у халат хабар 200 гривень. Аж тоді вони забігали! На носилках її об 11 ранку винесли до реанімаційного відділення, де вона через три години померла. Напередодні Ніна зі мною за одним столом у їдальні вечеряла і сказала мені, що під час обходу лікар її дуже розтривожив і перелякав, сказавши, що вона помре, якщо у Києві їй на серці не зроблять операцію. Я вам скажу так: вона померла від того, що було втрачено час. Вони чекали, поки вона їм дасть хабара.

Якщо так сталось, що хворий помер, а родичі не хочуть, аби робили розтин, то потрібно завідуючій відділенням дати хабар 800 гривень. Я була свідком, як померла у палаті одна жіночка. Її через 25 хвилин після смерті одразу винесли до моргу на носилках. Через деякий час до мене підійшла її сестра і попросила, аби я позичила 100 гривень, бо санітарка моргу не хоче одягати покійницю, вимагаючи гроші. Одного разу я побачила, як на каталці везли у морг щойно померлу людину. Це було моторошне видовище. Із простині виднілися руки, і там з вени капала кров. Санітарки дуже бігли,ледь не перевернули каталку із тілом. Одного разу я стояла біля вікна і побачила, як на каталці до моргу повезли покійника. Вони дуже спішили, і біля шлагбаума каталка перекинулася, покійник випав. Санітарки не могли його підняти і покликали кочегарів, які висадили покійника боком на каталку і так повезли.

Я не знаю, чи буде якась реакція на мого листа. Не знаю, але мовчати вже не можна. Уряд обіцяє, обіцяє… А лікарі живуть на хабарах.

З повагою бльга ШРАМКО,

Бершадський район Вінницької області

Наш комментарий. А вообще-то – какой здесь может быть комментарий? Система, призванная обеспечить самое главное – здоровье человека, прогнила насквозь и, наверное, никакому ремонту уже не подлежит. Только замене!

Наверное, нет ни одного человека, который бы не сталкивался с вопиющей ситуацией, сложившейся в наших лечебных учреждениях. Побори, взятки, унижение человеческого достоинства – на каждом шагу. Правда, это не касается тех, у кого есть деньги: для них сегодня открыты лучшие специализированные клиники и Украины, и зарубежья.

И не видно просвета…  Поневоле соглашаешься с тем, что гриппозная истерика начала года, последовавший за ней фармацевтично-аптечный беспредел и факты, изложенные в письмах наших читательниц – звенья одной преступной цепи…

Статья опубликована в газете «Киевский вестник» №12 (6689), 2 февраля 2010г

Запись была опубликована: glavred(ом) Среда, 3 февраля 2010 г. в 23:21
и размещена в разделе Дайджест.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта