Завдяки незалежності до нас повертаються із небуття втрачені імена і люди, проо яких ми раніше нічого не знали.
Цього не скажеш про Нестора Махна.
Якраз його ми знали. Радянська пропаганда завдяки літературі, кінематографу представила карикатурний образ цієї людини: алкаш, кат, анархіст, який невідомо за що боровся. Гасав зі своїми дикими зграями півднем України, вбивав усіх підряд. Жодної об”єктивної книжки, статті, нарису. Портрети розмазані, на них важко розгледіти риси обличчя.
Давно настав час розповісти бодай трохи правди про цю людину. Якщо це бандит – тоді чому він мав таку підтримку місцевого населення. І хіба кількість членів злочинної зграї може перевищувати тисячу осіб?
25 липня цього року виповнилося 70 років від дня смерті цієї непересічної особи, селянського ватажка і справжнього революціонера.
Ця легендарна людина народилася 26 жовтня 1888 року у місті Гуляй-Полі Олександрівського повіту на Катеринославщині (тепер – Дніпропетровська область). Хоча його день народження завжди чомусь відзначали на Покрову – 14 жовтня. Батько – державний селянин Іван Радіонович Махно, мати – Євдокія Матвіївна.
Нестор був наймолодшою дитиною у родині. Первістком був Карпо, далі Омелян та Савка. Григорій та Нестор були пізніми дітьми. Усі діти, крім Нестора проходили військову службу, брали участь у Першій світовій війні і повернулися із неї інвалідами. Фактично, вся родина Махна, крім його батька, який помер власною смертю 15 вересня 1889 року, заплатила за участь Нестора у анархізмі та громадянській війні в Україні у 1919-20 роках. Карпа замордували білогвардійці, Омеляна розстріляли австрійці, Григорій загинув у бою з денікінцями, Савку вбили червоні.
Савка був у анархістській організації “Спілка бідних хліборобів” разом із братом Нестором, згодом він та Григорій воювали у повстанській армії.
Нестор Іванович ніколи не готував себе до військових дій, не закінчував не те що військових академій, а бодай військового училища. Революційний вир захопив його, і 1905 року він познайомився з ідеями анархістів, а вже за два роки заслужив довічну каторгу за пограбування повітової скарбниці для партійних потреб.
Півтора року слідства і перебування у Олександрівській тюрмі, 5 січня 1909 року його вивели і повезли до Катеринославської губернської тюрми.
20-22 березня 1910 року відбувся суд. Тимчасовий військовий суд (судили з законами воєнного часу, що діяли із часів революції 1905 року) виніс вирок: Нестора Махна, Єгора Бондаренка, Клима Кириченка, Юхима рлова, Наума Альтгаузена стратити через повішення. Сергія Заблодського, Казимира Лісовського та інших прирекли до різних термінів ув`язнення. Марії Мартиновій за переховування зброї – п`ять років тюрми. Над іншими слідство тривало й через рік список смертників поповнився іменами Назара Зуйченка та Пилипа Чернявського.
Однак Несторові замінили страту довічним ув`язненням, бо мати записала його рік народження, як 1889-й. Повнолітніми в Росії на той час вважалися особи 21 року. Тож страчувати неповнолітнього не стали.
З Катеринослава Нестора та ще 13 арештантів привезли у “столипінському” вагоні до Москви у серпні 1911 року. Сім років він відсидів у Московській центральній пересильній тюрмі (Бутирках), в одній камері із Петром Аршиновим, відомим анархістом. Разом це склало вісім років та вісім місяців Махно
Оскільки Махно постійно бунтував, то часто потрапляв до вогкого й холодного карцеру, і в Москві у нього з`явився й розвинувся туберкульоз. У 1911 році у в`язничній лікарні Нестору Івановичу видалили одну легеню, інша теж на той час була вражена туберкульозом.
Жовтневий переворот дав йому волю, у 1917 році він повернувся із заслання і став головою волосного земського комітету в рідному Гуляй-Полі. Одночасно очолював Селянську спілку, був помічником голови громадського комітету, головою земельного комітету, головою профспілки металістів та деревообробників і головою лікарняної каси. Згодом Селянську раду було пеерйменовано на Селянську спілку, а останню – на Гуляйпільску Раду робітничих і селянських депутатів. Всі ці організації очолив саме він.
На початку 1918 року у Гуляй-Полі було створено ревком. До нього увійшли представники різних політичних рухів: анархісти, комуністи, ліві есери та українські есери. Більшовиків у Гуляй-Полі не знайшлося. Керівництво ревкомом доручили Н.Махну, головою Ради обрали Луку Коростильова, колишнього анархіста.
и размещена в разделе Архіви історії.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.
