?> Олександр СИМОНЕНКО | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
22.01.2012, рубрика "Трибуна"

ПРО НАГОРОДЖЕННЯ

Сімоненко Олександр Васильович - мешканець міста Суми. Він учасник ліквідації наслідків аварії у 1986 році (вересень - жовтень), 16 виїздів до зони № 3, військовий пожежний, доза опромінення 25 рентген по військовому квитку.

Його точка зору цікава, тому впевненні, що читачі із задоволенням ознайомляться з цим поглядом на тему «Про нагородження».

Редакція

ОБРАЗЛИВЕ ВШАНУВАННЯ

Так склалося що державні нагороди України мають якийсь незрозумілий статус, ордени роздаються, а не заслуговують, медалі треба спочатку, купити, а потім ними нагородять, грамоти не стали товаром бо не дають пільг, але вони в більшості як подарунок до свята для своїх.

А святкові дні завжди зустрічаєш з острахом то 8 березня не для наших українок, то 23 лютого не таке вже й свято. Але ж існують дні які треба розуміти й поважати не залежно від своїх політичних або історично - націоналістичних уподобань.

Для кого день вшанування ліквідаторів?

Я сам учасник ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році, військовий пожежний, доза опромінення гранично допустима (25рен.),тому я вважаю, що маю право висловлювати думку стосовно ставлення держави до нас, ліквідаторів.

Сама ідея призначити День вшанування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС зрозуміла, необхідна та не викликає ніяких заперечень, тим більше, що неофіційно його заснували ліквідатори - будівельники, які вважали 14 грудня днем завершення роботи по будівництву саркофагу над четвертим блоком.

Але чи вважати цей день святом чи днем скорботи не знає, і не розуміє жодна людина, жоден посадовець, окрім дійсного учасника тих подій, і тому не існує офіційних правил, і порядку щодо відзначення цього дня.

А якщо не існує ніяких правил, то вступає в силу «закон лову риби в каламутній воді», і починають одні чиновники нагороджувати інших чиновників, або списувати кошти на проведення заходів по вшануванню дати. І, як правило, при цьому не забувають пильнувати власні інтереси й ущент забувають про тих, хто заслужив на увагу в цей день. Та забувають так сильно, що, навіть, не розуміючи суті участі в ліквідації аварії, не маючи жодного уявлення, кого й за що треба вшановувати, навіть, не пильнуючи термінів, коли і які роботи відбувались під час ліквідації аварії, вчиняють дії, які ображають ліквідаторів. Від такої необізнаності та забудькуватості в їхніх головах, заклопотаних піклуванням про «благо» народу, раптом виникає, осяяння, а чом би до Дня ліквідатора не нагородити орденом свого начальника, знайомого або родича, бо вони колись там щось натякали про Чорнобиль.

І так званий процес вшанування ліквідаторів починається. У кращому разі справжніх ліквідаторів запросять на збори, де покажуть їм «хроніку» про аварію, яку вони й так не можуть забути. А потім на очах у цих опромінених людей чиновники почнуть нагороджувати самих себе грамотами, цінними подарунками, орденами, при цьому, приписуючи собі досягнення, про які тільки що дізнались з фільму.

Як із людей робили ліквідаторів і добровольців

Тут треба детально зупинитись на специфіці самої участі в ліквідації. Цю роботу називають подвигом або героїчним вчинком, але це докорінно не правильно, бо подвиг - це блискавична дія окремої людини в конкретній не ординарній ситуації, без огляду на власне життя. Це однозначно подвиг.

Героїчний вчинок також має свій вимір, це коли поставлена, конкретна, майже не можлива до виконання без ризику для життя задача перед групою людей, але на її виконання відважується тільки декілька чоловік. Це однозначно герої.

Що стосується участі в ліквідації аварії на ЧАЕС, то тут не все так конкретизовано. Нас, військовозобов’язаних ліквідаторів, у примусовому порядку, без пояснень і постановки цілей, призивали на виконання військового обов’язку. І із цієї ситуації було кілька виходів – це або ховатись від призову під страхом суду, або купити медичну невідповідність, або чесно виконати присягу, яку давав державі.

Але є ще й «добровольці-ліквідатори», цих людей від підприємств направляли до Чорнобиля. Як правило, це водії, будівельники, шахтарі, зв’язківці. Їх викликали до керівництва установи, яке вже мала вказівку «згори», і повідомляли їм, що вони добровільно їдуть на ліквідацію аварії. Із цієї ситуації теж було кілька виходів: це - бути звільненим із таким записом у трудову книжку, що роботу вже не знайдеш, або відкупитись, або дійсно стати «добровольцем».

Наведені приклади - це засоби, до яких вдавались державні, партійні, військові чиновні структури, щоб виконати рознарядку й загнати на станцію як можна більше людей. Основна ж кількість людей, які виконали роботи по ліквідації наслідків аварії, їхали щиро, не думаючи й, не знаючи, що їх там чекає й про майбутні наслідки, бо їх просила про допомогу держава, якій вони вірили.

І в цьому випадку постає проблема: хто може визначити, керуючись чим (страхом, примусом, чи сумлінністю) поїхала людина на ліквідацію аварії, хто, окрім цієї людини, може оцінити вчинок.

А як може теперішній державний службовець оцінити поведінку людини там, на станції, чи може та людина служила писарчуком, чи може відсиджувалась в місцях, які їй здавались безпечними, чи взагалі не була в забрудненій зоні, а документи підробила? Чиновник цього визначити не може, це визначають ті, хто це пройшов і ще живий, а службовець повинен запитати в людей, як треба поводитись в цій ситуації, саме в людей, а не в кишенькових громадських діячів.

Виявляється, чиновник може все

Тепер, що стосується безпосередньо виконання робіт, за які зараз намагаються нагороджувати, формулюючи це таким чином, що виникає відчуття зневаги до нас, ліквідаторів, а це в свою чергу викликає бажання детально розібратись на прикладі і кричати на весь світ: «СХАМЕНІТЬСЯ І ЗУПИНІТЬСЯ, НЕ ВСЕ МОЖНА ПРОДАТИ АБО КУПИТИ!».

Ось випадково знайдена замітка на сайті Сумської обласної Державної адміністрації.

«Президент відзначив нашого земляка з нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За мужність, самовідданість, високий професіоналізм, виявлені під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вагомі трудові досягнення, активну громадську діяльність голову правління акціонерного товариства "Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту" Т…….ГО М. М. нагороджено орденом "За заслуги" III ступеня.»

А це її детальний аналіз безпосереднім учасником тих подій:

1. Про мужність.

Яка мужність мається на увазі при роботі з ганчіркою під час відмивання забрудненого пилу групою людей з 30-50-ти, осіб що постійно замінювались відповідно до суворої черговості. Виходить, одні мужньо шатирили ганчіркою, а інші так, по - простому.

2. Про самовідданість.

Виходить, поки всі відпочивають у чистій зоні, одробивши свою чергу, він сам, один на станції чистить, і чистить по три зміни без перерви.. Якщо самовіддано, нехтуючи перервами, чергою й часом, працювати біля радіоактивної плями, то нагорода була б посмертною.

3. Про професіоналізм.

Високий професіоналізм у відношенні до роботи із совковою лопатою чи кайлом під час очищення від графіту даху четвертого блоку, або руйнування будинків, виглядає смішно, і образливо. Якщо мається на увазі високий організаційний професіоналізм, то за таку організацію роботи, яка в той час була на станції не нагороджувати, а судити треба. Про який професіоналізм може йти мова, якщо в історії людства такої катастрофи ще не траплялось, а саме відсутність професіоналізму й призвела до аварії, де ж він набрався професіоналізму, це що - гість із майбутнього?

Усі інші види робіт, як то кухня, баня, забезпечення життєдіяльності, штабні роботи, поставка запчастин, не мають зв’язку зі словами «мужність» та «самовідданість» у нашому випадку.

4. Про громадську діяльність.

Я, сумчанин, чорнобилець, не чув про громадську діяльність цього чоловіка, не зустрічав на акціях, не бачив його виступів у ЗМІ, не чув схвальних відгуків від інших чорнобильців. Можливо, його громадська діяльність утаємничена, а він таємний громадський агент, тоді це не є причиною для нагороди до Дня вшанування ліквідаторів.

5. Про трудові досягнення.

Залишились вагомі трудові досягнення, можливо, вони дійсно вагомі й мають право бути відзначені, можливо, ця людина, професіонал своєї справи й дійсно заслуговує на нагороду, але яке відношення це має до Дня вшанування ліквідатора? За професійні досягнення й нагороджувати треба до дня професійного свята.

У ліквідаторів Чорнобильської катастрофи професійного свята бути не може. Бо 26 квітня - це день, коли сталася світова катастрофа, яка забрала життя, здоровя, домівки в сотень тисяч людей. І тому кожен рік 26 квітня - це день трауру, нагороджувати живих на поминках сором і зневага до загиблих. 14 грудня - це день вшанування всіх учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, і живих, і померлих, і ходячих, і обездвижених, і в містах і в селах, виділяючи когось окремо до цього дня, держава принижує вклад іншого, а хіба, бува, вшанування в приниженні.

За кожним орденом стоять кошти й пільги

Ось таке нагородження є прикладом непрофесійного, байдужого й, можливо, корисливого відношення до своїх обовязків. Як легко, нагородивши одну людину, наплювати в душу тисячам інших.

Як же відповідальна державна особа не розуміє, що нагороджувати людей, яких силою й обманом загнали в радіоактивне пекло - це блюзнірство й нагадує танок на кістках. Ви візьміть, і за один раз нагородіть усіх без винятку (і живих, і померлих) ліквідаторів, а потім не суньтеся зі своїми корисливими ідеями до їхньої памяті.

Готуючи цей матеріал, дізнався, що в Сумах є два чоловіка які були нагороджені орденами за цією схемою, вклад цих людей нічим не відрізняється від загального вкладу, а іноді й менший. Базуючись на цьому, можна дійти висновку, що це стало хибною державною практикою, і потребує громадського контролю та нагляду. Треба зрозуміти, що для справжнього ліквідатора орден - це не першочергове, найголовніше для нього це забезпечення ліками, житлом, спеціальним харчуванням, медичним обслуговуванням. І все це зазначено в Законі України «Про статус, і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але він постійно не виконується, а тільки скорочується з кожним роком. Ось на забезпечення виконання цього закону й треба спрямувати зусилля державним діячам.

Не треба орденів, не треба цінних одноразових подарунків, для окремих вибраних, не витрачайте марно гроші, краще ці кошти віддайте нашим лікарням, бо опромінені люди повинні лікуватись в спеціалізованих лікарнях. Не чіпайте чорнобильський закон, він і так схуд на половину, виконайте хоча б те, що від нього залишилось, і будемо вважати, що держава розрахувалась за скалічене життя.

Запись была опубликована: glavred(ом) Воскресенье, 22 января 2012 г. в 17:00
и размещена в разделе Трибуна.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

На сообщение "Олександр СИМОНЕНКО" 2 комментария

  1. СЕРЖ сказал(а):

    Там що там ордени.При бажанні можна проглянути списки “Героїв України”, та сама картина.Ліквідатор 86 року з 18 липня по 03 вересня.

  2. Одесса сказал(а):

    Использовали нас как призерватив.Выбросили и забыли и скоро даже по памятным датам вспоминать не будут если будем молчать.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта