?> Олена ТРЕММЕРІ | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
02.02.2012, рубрика "Трибуна"

Справа персоналу ЧАЕС – невинні, але засуджені

В продовження пропозиції до суспільства щодо складання символічного списку резонансних справ, які потребують Всенародного Публічного розгляду на «Соборі»,  окрім вже заявлених справ Тимошенко та Луценко, хочу зосередити увагу на не менш резонансній, а може, і епохальній справі реабілітації персоналу ЧАЕС, що був невинно засуджений у 1986 році.

Після вироку минуло чверть століття, але печальна історія спроб реабілітації працівників станції досі триває. Детально, з наведенням документів, свідчень на суді, експертних висновків ця справа описана у книзі Миколи Карпана «Чорнобиль - помста мирного атому». Але не зважаючи на це, довести її до логічного кінця зусиллями лише кількох ентузіастів неможливо.

Люди, що ініціювали процес реабілітації, стикнулися з величезною протидією двох держав: Російської Федерації як правонаступниці та України, яка несе відповідальність за гарантування прав і свобод чорнобильців. Жодній з держав не вигідне публічне обговорення теми винуватців у Чорнобильській трагедії, бо тягне за собою глобальні питання щодо дій комуністичного керівництва та якості комуністичної системи загалом. З трьох ініціаторів судового Позову до Російської Федерації як правонаступниці СРСР щодо реабілітації персоналу ЧАЕС – одна людина померла від серцевого нападу під час відновлення раптово зіпсованого жорсткого диску, інша – знаходиться у тяжкому стані, третя – прикладає титанічних зусиль, аби залишити якомога більше інформації про небезпеку ядерної енергетики і не знає, чи вистачить сил ще й на цю справу. Однозначно, процес реабілітаціх працівників ЧАЕС не може проводитися у приватний спосіб, дане питання потребує суспільного Всенародного розгляду.

Розумію, що від того, реабілітують тих людей, що обслуговували ЧАЕС і рятували станцію під час аварії чи все залишиться як є, нічого не зміниться у тому факті, що всі ми живемо у забрудненому середовищі. Тих людей вже багатьох нема з нами на цьому світі, але для родин тих людей і для їхніх дітей та онуків дуже важливо розуміти, що їхні батьки – невинні і що справжні винуватці трагедії – це творці реактора РБМК-1000 (академіки Александров А.П. і Доллежаль Н.А.), а також політичне керівництво СРСР того часу (президент Горбачов М.С.).

Тому, на початку викладаю листи, що були офіційно послані до обох президентів: до В. Медведєва та до В.Януковича восени 2011 року.

ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ

ЯНУКОВИЧУ В. Ф.

Шановний Вікторе Федоровичу!

Через чверть століття ми, ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи, звертаємося до Вас із проханням відновити справедливість і скасувати своїм Указом неправосудне судове рішення (кримінальна справа № 19-73) щодо засудження персоналу ЧАЕС, який незаконно визнаний винним у Чорнобильській катастрофі. Справжніми винуватцями того, що сталося у 1986 р., є творці реактора РБМК-1000 (академіки Александров А.П. і Доллежаль Н.А.), а також політичне керівництво СРСР того часу (президент Горбачов М.С.).

Причини Чорнобильської катастрофи та ступінь провини персоналу ЧАЕС завжди хвилювали суспільство. Аналізом причин аварії, масштабів її наслідків і пошуком шляхів їх подолання з 1989 року розслідувала Комісія Верховної Ради СРСР з розгляду причин аварії на ЧАЕС та оцінки діяльності посадових осіб в післяаварійний період. У складі цієї Комісії працювала Постійна експертна група (ПЕГ), що включала близько 200 провідних фахівців - представників багатьох галузей науки та техніки з трьох республік, що найбільшою мірою постраждали від катастрофи (Білорусь, Україна та Росія). Робота ПЕГ тривала до кінця 1991 року і закінчилася випуском Експертного висновку з чотирьох частин. Окрім технічних, медичних, біологічних аспектів Чорнобильської катастрофи, експерти ПЕГ проаналізували й правову сторону кримінальної справи № 19-73, порушеної проти персоналу ЧАЕС. Експерт ПЕГ А.І. Трусов, полковник юстиції виконав і опублікував [«Чернобыльская катастрофа: причины и последствия» (экспертное заключение в четырех частях),Москва-Киев-Минск, 1983 г.]. «Аналіз матеріалів кримінальної справи № 19-73».

Провина персоналу станції в Чорнобильській аварії не підтвердилася. Інкримінування у вину персоналу катастрофічних наслідків аварії вимагало ретельних досліджень надійності аварійного захисту реактора з точки зору відповідності його вимогам нормативно-технічної документації (ПБЯ-74 і ОПБ-82). Цього ані на слідстві, ані на суді зроблено та доведено не було. Між тим матеріали справи свідчать (т.34, л.д.205; т.50. с. 150), що нормативно-технічна документація, що існувала на момент аварії, не давала персоналу необхідної і достатньої інформації. Дане питання також ані на слідстві, ані у суді навіть не піддавалося дослідженню, хоча на суді його неодноразово ставили і адвокати, і підсудні. Суд такого роду питання просто безпідставно ігнорував, що, до речі, свідчить про утиск прав захисту.

Основний висновок «Аналізу ...» справи такий: «Вирок у кримінальній справі № 19-73 явно необґрунтований, а значить – незаконний». На підставі цього «Аналізу ..» Комісія Верховної Ради СРСР ще у 1991 році визнала за необхідне звернутися до Генеральної прокуратури Росії та Україні, для внесення протесту по даній справі до Пленуму Верховного Суду України, у порядку нагляду, для виправлення неправосудних рішень, що допущені у справі.

На жаль, Верховна Рада СРСР не змогла довести цю справу до кінця у зв'язку із припиненням її роботи наприкінці 1991 року. Сьогодні, після появи нових даних про причини аварії на енергоблоці № 4 ЧАЕС, висновки Комісії Верховної Ради СРСР тільки підтвердилися. Три нові роботи, що написані вітчизняними та зарубіжними експертами

1. Про причини та обставини аварії на 4 блоці Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р. Доповідь Комісії Держпроматомнадзору СРСР, 1991 р., УДК 621. 039. 586. [Л.1].

2. INSAG-7. Доповідь міжнародної консультативної групи з ядерної безпеки. МАГАТЕ, Відень, 1993 рік [Л.2].

3. Національна доповідь України «Двадцять п'ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього». МНС Україна, Київ, 2011 рік [Л.3].

це юридично підтверджують та переконливо показують, що:

- Проект 4-го блоку ЧАЕС мав істотні відступи від норм і правил з безпеки в ядерній енергетиці, що діяли на момент узгодження і затвердження технічного проекту 2-ої черги Чорнобильської АЕС у складі блоків № № 3 і 4;

- Розробниками проекту ці відступи не були виявлені, проаналізовані, обґрунтовані та узгоджені в установленому порядку;

- Не було розроблено технічних і організаційних заходів, що компенсують відступи від вимог норм і правил з безпеки в ядерній енергетиці.

Від терміну введення в дію ОПБ-73 і ПБЯ-04-74 до моменту катастрофи минуло більше 10 років, протягом яких здійснювалося проектування, будівництво, а потім і експлуатація блоку № 4 ЧАЕС. Однак, протягом усього цього періоду Головним конструктором, Генпроектувальником, Науковим керівником не було зроблено ефективних заходів щодо приведення конструкції РБМК-1000 у відповідність до вимог норм і правил з безпеки в ядерній енергетиці. Настільки ж бездіяльними у питаннях приведення АЕС з реакторами РБМК-1000 у відповідність до вимог діючих правил з безпеки в ядерній енергетиці виявилися Мінсередмаш СРСР, Міненерго СРСР і органи Державного нагляду та контролю.

«Комісія відзначає, що проект не був приведений також і у відповідність з "Загальними положеннями забезпечення безпеки" (ОПБ-82), що набрали чинності в 1982 р. [Л.1, стр.15]».

Заходи щодо усунення недоліків реактора РБМК-1000 реалізовані не були. Конструктори не попередили експлуатаційників щодо наслідків реалізацій прорахунків, що були допущені при створенні реактора і не дали рекомендацій персоналу, як треба діяти в критичних ситуаціях, поки не будуть реалізовані заходи, що виключають прояви проектних недоліків реактора. Слід зазначити, що навіть якби всі дії, що були описані в інформації СРСР, спрямованої в МАГАТЕ в 1986 році і які були інкриміновані персоналу, дійсно мали б місце, вони ніяк не позначилися би на виникненні та розвитку аварійного процесу.

Повільність в усуненні виявлених дефіцитів безпеки РБМК-1000 пояснити важко, але сукупність недбалості та самовпевненості проектантів разом із недостатністю знань стали однією з корінних причин катастрофи. Безперечним фактом є і те, що важливі для безпеки деталі свідомо не доводилися до персоналу ЧАЕС. Персонал практично нічого не знав про аварію на Ленінградській АЕС у 1985 році, про інші експлуатаційні інциденти з реактором РБМК-1000, що сталися на цій провідній АЕС. Один з найважливіших принципів безпеки - облік досвіду експлуатації однотипних енергоблоків - ігнорувався [Л.3, стор.17].

Реактор РБМК до аварії на ЧАЕС вважався вибухобезпечним, тому він проектувався і оснащувався приладами та обладнанням за вимогами для звичайного, а не вибухонебезпечного підприємства. Тільки в 1987 році, на суді над персоналом ЧАЕС, заступник Генерального прокурора СРСР Сорока О.В. зарахував РБМК до вибухонебезпечних ядерних енергетичних установок. У жодному доаварійному документі - у проекті РБМК, Технологічному регламенті або експлуатаційних інструкціях такої класифікації не було. Оскільки він насправді є вибухонебезпечним, як стверджує заступник Генерального прокурора Сорока О.В., а не вибухобезпечним, як стверджували проектанти і конструктори РБМК-1000, то судити за аварію на 4-му енергоблоці ЧАЕС потрібно розробників небезпечного реактора, а не персонал, якому передали в експлуатацію атомну бомбу уповільненої дії зі словами: «цей реактор настільки безпечний, що його можна ставити біля стін Кремля в Москві» [Л.2, стр.100]. Відповідно з цим ствердженням про безпеку РБМК-1000 були розроблені Технологічний регламент і всі інструкції з експлуатації реактора. На всіх АЕС з цими реакторами ніколи до аварії на ЧАЕС конструкторами та розробниками не були видані попередження про небезпечні властивості і вибухонебезпечність РБМК-1000. Навіть після схожої аварії на головному блоці № 1 Ленінградської АЕС (1985 рік).

Результати досліджень організації - головного конструктора реактора РБМК-1000, опубліковані в 1993 році, дозволяють припинити дискусію про технічні причини аварії. Конструкторами реактора показано, що ядерно-фізичні та теплогідравлічні особливості, а також конструктивні недоліки вели до руйнування реактора РБМК-1000 навіть при проектній аварії на малій потужності. Таким чином, головний конструктор підтвердив, що реактор був приречений в силу своїх проектних характеристик і лише чекав реалізації відповідних вихідних умов [Л.3, стр.13, 14].

На думку експертів, обвинувачення й засудження п'ятьох працівників з персоналу ЧАЕС (Брюханова В.П., Фоміна Н.М., Дятлова А.С., Коваленко О.П. і Рогожкіна Б.В.) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.220 КК УРСР, є незаконним і необґрунтованим.

У роботах психологічної галузевої науково-дослідної лабораторії "Прогноз" Мінатоменергопрому СРСР були отримані результати аналізу особистісних і соціально-психологічних характеристик персоналу ЧАЕС до і після аварії, що показали, що особистісні дані оперативного персоналу ЧАЕС не мали таких відмінностей від даних персоналу інших станцій, які могли б бути прямою причиною аварії. І в цілому колектив ЧАЕС у 1986 р. характеризується як досить зрілий, сформований, що складається з кваліфікованих фахівців - на рівні, визнаному в країні задовільним. Колектив відповідав усім вимогам роботи на атомних станціях.

Персонал ЧАЕС був професійно підготовлений і в умовах аварії проявив високий професіоналізм, що не дав розвинутися аварії до масштабів катастрофічного поширення її на інші блоки ЧАЕС. При цьому викид радіоактивності у навколишнє середовище міг бути на порядки вище, з небезпечним забрудненням усього світу. Розуміючи важливість роботи з локалізації аварії, персонал діяв швидко, ефективно, самопожертвенно. На цьому етапі роботи 32 особи з персоналу ЧАЕС отримали дози опромінення, що були несумісні із життям, і померли в травні-червні 1986 року у пекельних муках.

Стаття перша нашої Конституції говорить - «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Тому просимо Вас, пане Президенте, через інструменти, що є у Вашому розпорядженні, вимагати від вищого керівництва Російської федерації (Медведєва Д.А. і Путіна В.В.), як правонаступниці СРСР, скасування всіх судових рішень щодо персоналу ЧАЕС та виплати довічних грошових компенсацій сім'ям загиблих та постраждалих учасників ЛНА. Тим більше, що напередодні 25-річчя Чорнобильської катастрофи Росія висловила готовність надати допомогу у вирішенні цих проблем. Приклад ставлення до чорнобильців в Росії показує, що вони вже забезпечили своїм чорнобильцям більш гуманне ставлення, ніж ми це відчуваємо в Україні. Наприклад, відповідно до міжнародної практики, окрім пенсії по інвалідності, чорнобильцям виплачується довічне відшкодування завданої здоров'ю шкоди (перевищує пенсію) і надаються інші види соціальної підтримки.

Експерти постійної експертної групи Карпан М.В.

Юрченко О.С.

2.08.2011

ПРЕЗИДЕНТУ

РОССИЙСКОЙ

ФЕДЕРАЦИИ
МЕДВЕДЕВУ Д. А.

Уважаемый Дмитрий Анатольевич!

26 апреля 2011 в Чернобыле Вы сказали: «Один из уроков Чернобыля – нужно говорить гражданам правду о катастрофах…и надо признаться, государство не всегда правильно себя вело. …То, что было сделано ликвидаторами, помогло выжить огромному количеству людей».

Замечательные слова, поэтому через четверть века мы обращаемся к Вам с просьбой восстановить справедливость и отменить своим указом неправосудное судебное решение (уг. дело № 19-73) об осуждении персонала ЧАЭС, незаконно признанного виновным в Чернобыльской катастрофе. Истинными виновниками происшедшего в 1986 г., является создатели реактора РБМК-1000 (академики Александров А.П. и Доллежаль Н.А.), а также политическое руководство СССР того времени (президент Горбачев М.С.).

Причины Чернобыльской катастрофы и степень вины персонала ЧАЭС всегда волновали общество. Анализом причин аварии, масштабов ее последствий и поиском путей их преодоления с 1989 года занималась Комиссия Верховного Совета СССР по рассмотрению причин аварии на ЧАЭС и оценки деятельности должностных лиц в послеаварийный период. В составе этой Комиссии работала Постоянная экспертная группа (ПЭГ), включавшая в себя около 200 ведущих специалистов - представителей многих отраслей науки и техники из трех республик, которые в наибольшей степени пострадали от катастрофы (Беларусь, Украина и Россия). Работа ПЭГ продолжалась до конца 1991 года и закончилась выпуском Экспертного заключения с 4-х частей. Кроме технических, медицинских, биологических аспектов Чернобыльской катастрофы, эксперты ПЭГ проанализировали и правовую сторону уголовного дела № 19-73, возбужденного против персонала ЧАЭС. Эксперт А.И. Трусов, полковник юстиции, выполнил и опубликовал «Анализ материалов уголовного дела № 19-73» [«Чернобыльская катастрофа: причины и последствия» (экспертное заключение в четырех частях),Москва-Киев-Минск, 1983 г.].

Вина персонала станции в Чернобыльской аварии не подтвердилась. Инкриминирование в вину персоналу катастрофических последствий аварии потребовало тщательных исследований надежности аварийной защиты реактора с точки зрения соответствия его требованиям нормативно-технической документации (ПБЯ-74 и ОПБ-82). Этого ни на следствии, ни на суде сделано и доказано не было. Между тем материалы дела свидетельствуют (т.34, л.д.205; т.50. С. 150), что нормативно-техническая документация, которая существовала на момент аварии, не давала персоналу необходимой и достаточной информации. Данный вопрос также ни на следствии, ни в суде даже не подвергался исследованию, хотя на суде его неоднократно ставили и адвокаты, и подсудимые. Суд такого рода вопросы просто безосновательно игнорировал, что, кстати, свидетельствует об ущемлении прав защиты.

Основной вывод «Анализа ...» дела такой : «Приговор по уголовному делу № 19-73 явно необоснованный, а значит - незаконный». На основании этого «Анализа ..» Комиссия ВС СССР еще в 1991 году сочла необходимым обратиться в Генеральную прокуратуру России и Украины, чтобы внести протест по данному делу до Пленума Верховного Суда Украины, в порядке надзора, для исправления неправосудных решений, допущенных в деле.

К сожалению, Верховный Совет СССР не смог довести это дело до конца в связи с прекращением его работы в конце 1991 года. Сегодня, после появления новых данных о причинах аварии на энергоблоке № 4 ЧАЭС, выводы Комиссии ВС СССР только подтвердились. Три новые работы, написанные отечественными и зарубежными экспертами:

  1. О причинах и обстоятельствах аварии на 4 блоке Чернобыльской АЭС 26 апреля 1986 г. Доклад Комиссии Госпроматомнадзора СССР, 1991 г., УДК 621. 039. 586. [Л.1].
  2. INSAG-7. Доклад международной консультативной группы по ядерной безопасности. МАГАТЭ, Вена, 1993 год [Л.2].
    3. Национальный доклад Украины «Двадцать пять лет Чернобыльской катастрофы. Безопасность будущего ». МЧС Украины, Киев, 2011 год [Л.3].
    убедительно показали, что:
  3. - Проект 4-го блока ЧАЭС имел существенные отступления от норм и правил по безопасности в ядерной энергетике, которые действовали на момент согласования и утверждения технического проекта 2-й очереди Чернобыльской АЭС в составе блоков № № 3 и 4;
    - Разработчиками проекта эти отступления не были обнаружены, проанализированы, обоснованы и согласованы в установленном порядке;
    - Не было разработано технических и организационных мероприятий, компенсирующих отступления от требований норм и правил по безопасности в ядерной энергетике.

От срока введения в действие ОПБ-73 и ПБЯ-04-74 до момента аварии прошло более 10 лет, в течение которых осуществлялось проектирование, строительство, а затем и эксплуатация блока № 4 ЧАЭС. Однако, в течение всего этого периода Главным конструктором, генпроектировщика, Научным руководителем не было сделано эффективные меры для приведения конструкции РБМК-1000 в соответствие с требованиями норм и правил по безопасности в ядерной энергетике. Столь же бездействовать в вопросах приведения АЭС с реакторами РБМК-1000 в соответствие с требованиями действующих правил по безопасности в ядерной энергетике оказались Минсредмаш СССР, Минэнерго СССР и органы Государственного надзора и контроля.

«Комиссия отмечает, что проект не был приведен также и в соответствие с "Общими положениями обеспечения безопасности "(ОПБ-82), вступившими в силу в 1982 г. [Л.1, стр.15]».

Мероприятия по устранению недостатков реактора РБМК-1000 реализованы не были. Конструкторы не предупредили эксплуатационников о последствиях реализации просчетов, допущенных при создании реактора и не дали рекомендации персоналу, как надо действовать в критических ситуациях, пока не будут реализованы меры, исключающие проявления проектных недостатков реактора. Следует отметить, что даже если бы все действия, описанные в информации СССР, направленной в МАГАТЭ в 1986 году и которые были инкриминируемы персоналу, действительно имели место, они никак не сказались бы на возникновении и развитии аварийного процесса.
Медлительность в устранении выявленных дефицитов безопасности РБМК-1000 объяснить трудно, но совокупность небрежности и самоуверенности создателей РБМК-1000, вместе с нехваткой знаний стали одной из коренных причин аварии. Бесспорным фактом является и то, что важные для безопасности детали сознательно не доводились до персонала. Персонал практически ничего не знал об аварии на Ленинградской АЭС в 1985 году, и о других эксплуатационных инцидентах с реактором РБМК-1000, которые произошли на этой ведущей АЭС. Один из важнейших принципов безопасности - учет опыта эксплуатации однотипных энергоблоков - игнорировался [Л.3, стр.17].

Реактор РБМК до аварии на ЧАЭС считался взрывоопасным, поэтому он проектировался и оснащался приборами и оборудованием по требованиям для обычного, а не взрывоопасного предприятия. Только в 1987 году, на суде над персоналом ЧАЭС, заместитель Генерального прокурора СССР Сорока О.В. причислил РБМК до взрывоопасных ядерных энергетических установок. Ни в одном доаварийном документе - в проекте РБМК, Технологическом регламенте или эксплуатационных инструкциях такой классификации не было. Поскольку этот реактор в действительности является взрывоопасным, как утверждает заместитель Генерального прокурора Сорока О.В., а не взрывобезопасным, как утверждали проектанты и конструкторы РБМК-1000, то судить за аварию на 4-м энергоблоке ЧАЭС нужно разработчиков этого опасного реактора. А не персонал, которому передали в эксплуатацию атомную бомбу замедленного действия со словами: «этот реактор настолько безопасен, что его можно ставить у стен Кремля в Москве» [Л.2, стр.100]. Соответственно с этим утверждением о безопасности РБМК-1000 были разработаны технологический регламент и все инструкции по эксплуатации реактора. На всех АЭС с этими реакторами никогда до аварии на ЧАЭС конструкторами и разработчиками не были выданы предупреждения об опасных свойствах и взрывоопасности РБМК-1000. Даже после похожей аварии на главном блоке № 1 Ленинградской АЭС (1985 год). «Необходимо констатировать, что авария, подобная Чернобыльской, была неизбежной» [Л.1, стр.36].

Результаты исследований организации - главного конструктора реактора РБМК-1000, опубликованные в 1993 году, позволяют прекратить дискуссию о технических причинах аварии. Конструкторами реактора показано, что ядерно-физические и теплогидравлические особенности, а также конструктивные недостатки вели к разрушению реактора РБМК-1000 даже при проектной аварии на малой мощности. Таким образом, главный конструктор сам подтвердил, что реактор был обречен в силу своих проектных характеристик и лишь ждал реализации соответствующих исходных условий [Л.3, стр.13, 14]. По мнению экспертов, обвинение и осуждение пятерых сотрудников из персонала ЧАЭС (Брюханова В.П., Фомина Н.М., Дятлова А.С., Коваленко А.П. и Рогожкина Б.В.) в совершении преступления, предусмотренного ч. 2 ст.220 УК УССР, является незаконным и необоснованным.

В трудах психологической отраслевой научно-исследовательской лаборатории "Прогноз" Минатомэнергопрома СССР были получены результаты анализа личностных и социально-психологических характеристик персонала ЧАЭС до и после аварии, которые показали, что личностные данные оперативного персонала ЧАЭС не имели таких отличий от данных персонала других станций, которые могли бы быть прямой причиной аварии. И в целом коллектив ЧАЭС в 1986 г. характеризуется как достаточно ординарный, зрелый, сформированный, состоящий из квалифицированных специалистов. Персонал ЧАЭС был профессионально подготовлен и в условиях аварии проявил высокий профессионализм, не дал развиться аварии до масштабов катастрофического распространения ее на другие блоки станции. При этом выброс радиоактивности в окружающую среду мог быть на порядки выше, с опасным загрязнением всего мира. Понимая важность работы по локализации аварии, персонал действовал быстро, эффективно, самопожертвенно. На этом этапе работы 32 человека из персонала ЧАЭС получили дозы облучения, которые были несовместимы с жизнью, и скончались в мае-июне 1986 года в страшных мучениях.

К большому сожалению, наше государство Украина, в лице высших должностных лиц, с момента катастрофы забыло что участники ликвидации аварии, в том числе семьи погибших и умерших, нуждаются в социальной защите и помощи государства. Мы считаем позорным, для Украины, такое положение дел. Этим нарушается Статья первая украинской Конституции, которая гласит - «Украина есть суверенное и независимое, демократическое, социальное, правовое государство». Поэтому просим Вас, господин Президент, через инструменты, имеющиеся в Вашем распоряжении, обратиться к высшему руководству Украины для отмены всех судебных решений относительно персонала ЧАЭС и выплаты пожизненных денежных компенсаций семьям погибших и пострадавших участников ЛПА, как это принято в России. Пример отношения России к чернобыльцам показывает, что Вы уже обеспечили своим чернобыльцам более гуманное отношение, чем в Украине, что должно служить достойным примером для нее.

Всеми необходимыми материалами, подтверждающими невиновность персонала ЧАЭС в катастрофе, мы располагаем и можем выслать копии. Ожидаем Вашего понимания и ответа.

Эксперты постоянной экспертной группы Карпан Н.В.

Юрченко А.С.

3.08.2011

Через чверть століття…. Скільки ще пройде часу, допоки ми віддамо шану людям, які не втікли з робочих місць, а намагалися в силу свого досвіду та знань зупинити ядерні процеси в реакторі?

При тому, що справи Тимошенко та Луценко важливі для суспільно-політичного розвитку держави, для проведення легітимних виборів та усунення конфронтації з Євросоюзом, для чорнобильців питання реабілітації невинно засудженого персоналу ЧАЕС є справою честі і тому важливіше. І допоки політичні, в тому числі і опозиційні діячи розмірковують, яким чином пристосувати слово «Суд» до свого рейтингу, ліквідатори, усі чорнобильські організації без виключення можуть взяти за основу саме цю справу і ініціювати її розгляд на «Соборі». До того моменту через справу, яка була заявлена у статті «А судді хто?» (http://politiko.ua/blogpost67266), будуть наочно продемонстровані інструменти «Собору» і передані для впровадження у суспільство. Тому і справа реабілітації персоналу ЧАЕС, і друге, не менш важливе питання забезпечення соціальних гарантій по всім категоріям населення будуть розглянуті на «Соборі» вже в робочому порядку. Потім можна буде розглядати будь-які справи політичних «діячів», і не лише Тимошенко та Луценко!

Наразі, чорнобильці не мають уподібнюватися до політичних діячів, які ладні один одному заплювати обличчя, якщо не гірше, а за лаштунками потискають один одному руки. Допоки кожна чорнобильська організація буде відстоювати своє «корито» і вирішувати, до кого краще приєднатися, «Тигипки», «Андреєви», «Азарови», «Ляшки», перелік довгий, матимуть людей за «протестне м'ясо» заради власних рейтингів. Враховуючи, що все населення України є постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС, не може бути відокремлення, типу: «то є справа чорнобильців, наразі все минуло, а ми живемо у екологічно чистій зоні і нам байдуже». Чорнобильська АЕС і досі становить небезпеку радіаційного забруднення. І мова вже не йде лише за Київську область та окремі регіони. Якщо ядерне паливо, що наразі зберігається у сховищах, потрапить у р.Припять і далі у Дніпро, це буде катастрофа загальноєвропейського масштабу. Вчені та лікарі протягом 25 років багато публікують правди про Чорнобиль минулого, сьогодення і про перспективи надалі. Експерти аналізують стан навколишнього середовища в Україні, пишуть книги, щоб запобігти подібним аваріям у світі. Всі ми чорнобильці, по великому рахунку, і маємо знати, за яких умов живемо. Маємо розуміти, що на нас чекає радіактивне майбутнє, якщо і надалі будемо вважати, що нас це не обходить.

Тому, чи то партія ВЧНП, чи інша, чи чорнобильська громадська організація, чи то просто громадяни – це все спільнота людей, які відстоюють своє право на здорове життя у екологічно безпечній країні.

Олена Треммері,

незалежний журналіст

31.01.2012

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 2 февраля 2012 г. в 7:18
и размещена в разделе Трибуна.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта