?> Пам’яті друга | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
17.11.2005, рубрика "Пам'ять"

Пам’яті друга

-« Давай, Юра, відкладемо партію до завтра ...».

Помітивши його стан,  я охоче погодився, ще не знаючи, що це буде наша остання зустріч. Завтра вже не було...

Igor Zas

Влітку 2005 року «чорнобильські» болячки» привели мене на лікарняне ліжко кардіологічного центру «Медмістечка», де в сусідньому корпусі мужньо боровся за життя мій друг Ігор Засєда. Довгі роки невиліковна хвороба чіпко тримала його у своїх обіймах.

Після серії крапельниць, перейшовши у категорію «ходячих» хворих, я став відвідувати Ігоря, намагаючись впевнити його в остаточному видужанні. Ми говорили про різне, згадували пам'ятні епізоди з нашого життя, жартували, підбадьорювали один одного. На моє твердження, що ми ще будемо брати участь у спортивних олімпіадах, Ігор з посмішкою відповів -«Хіба що в шахових!»

Це дало привід на другий день принести партію шахів, але зіграти так і не довелося - доля розпорядилася інакше.

…Моє перше знайомство з Ігорем відбулося ще в далекі п'ятидесяті роки в молодіжних спортивних «тусовках». Уже тоді Ігор виділявся в нашій компанії своєю інтелігентністю, внутрішньою культурою. Він ніколи не підкреслював свій високий спортивний статус призера олімпійських ігор, але вмів об'єднати навколо себе яскравих особистостей, неординарних людей. Доречно сказати, що цю рису характеру він зберіг і на всі роки життя.

Далі наші шляхи розійшлися. Наша повторна зустріч відбулася, коли Ігор вже став  відомим журналістом, автором десятка  книг. За його плечима була  професійна відповідальна робота в редакції «Робітничої газети», журналі „Ранок”.

Катастрофа на Чорнобильської  АЕС застала його на посаді власного кореспондента Агентства преси „Новости”. Одним з  перших  журналістів, Ігор виїхав у Чорнобиль і став літописцем трагедії планетарного масштабу. Бажання довідатися правду про те, що трапилося, допомогло йому домогтися особистої зустрічі й інтерв'ю з академіком Велиховим у період самої напруженої роботи з ліквідації наслідків аварії. Разом з академіком він облетів на вертольоті жерло зруйнованого атомного реактора, що випромінював невидимі й не відчутні хвилі  смертельної радіації.

Як потім мені розповідав Ігор, у нього не було навіть простого полотняного респіратора, що б закрити порожнину рота й носа від радіоактивного пилу й кіптяви.

Чи не стало це причиною його тривалої хвороби й передчасного відходу з життя?

Професію журналіста слушно називають небезпечною. І не тому, що журналісти гинуть у гарячих „точках”, або їх відстрілюють  за правдиві принципові публікації, а, насамперед тому, що ця професія вимагає повної самовіддачі, жертовності, щоденного трудового подвигу, особистої  сміливості й мужності.

Як принципова, чесна людина, як журналіст - професіонал, Ігор Іванович напрочуд гостро й болісно реагував на соціальну несправедливість, на прояви черствості й байдужності. Він не боявся висловити своє критичне відношення до негативних процесів, що відбувають у нашому суспільстві, відкрито вказати чиновникам високого рангу на їхні зловживання, на використання службового становища.

Важко переоцінити роль Ігоря Засєди в організаційному зміцненні Київської Спілки журналістів, посиленні ролі творчого громадського об’єднання у вирішенні  проблем, які щодня виникають у нашому багатополюсному журналістському світі. Його завжди хвилювали питання виховання молодого покоління журналістів, соціального захисту ветеранів, що пройшли нелегкий і не завжди  всипаний трояндами життєвий шлях. У своїй практичній роботі він прагнув повернути Слову загублену цінність і відстоював наше право на волю говорити правду.

В останнє десятиліття, очолюючи первинну організацію - Асоціацію Спілки «Міжнародне співробітництво», мені неодноразово доводилося звертатися до нього за допомогою і я завжди одержував необхідну підтримку й слушну пораду.

У моїй пам'яті, та й не тільки в моєї, Ігор залишиться як винятково світла чиста  людина, „трудоголик”, закоханий у життя у всіх її проявах. Як духовно багата особистість, що сповідає  християнські чесноти. Як професіонал високого ґатунку, для якого журналістика була не роботою або простим захопленням, а, власне кажучи, способом життя.

Навіть, будучи прикутий до лікарняного ліжка, він продовжував робити запис у своєму блокноті, будував плани на перспективу, телефонував, вирішуючи ті або інші питання. Я бачив, як йому було важко, але й у цих екстремальних умовах, він не зрадив своєї професії й таким я запам'ятав його назавжди.

Прости, Ігор, за відкладену партію, за нереалізовані задуми. Почату тобою справу продовжать твої друзі й колеги журналісти. Перо, що випало із твоїх рук, підніме молоде покоління. Воно буде гідно твоєї  пам'яті.

Їх об'єднає, як ти говорив, одна загальна риса - причетність до подій сучасності, неспокій, вболівання за майбутнє Батьківщини, за долю багатостраждального українського народу й патріотичне служіння обраної професії.

Їм буде з кого брати приклад.

Юрій СЄДИХ,
професор, учасник ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС 1 кат.

Надруковано «ПЧ» № 11 (23) листопад 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Четверг, 17 ноября 2005 г. в 13:54
и размещена в разделе Пам'ять.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта