?> Пам’ять | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.

ПРОСТУЄМО ЗАЛАМИ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ “ЧОРНОБИЛЬ”

Чорнобильська дорога привела нас у минуле,  до квітучої весни  1986-го.

Interior14

Понад 600 тисяч ліквідаторів - людей різних професій,  працівників більш ніж 40 міністерств і відомств України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу – цивільних та військових – пройшли  Чорнобильською дорогою, дорогою війни з радіацією.

Кожний другий – людина у військових погонах: солдати та офіцери військ Радянської Армії - хімічних, інженерних,  авіації, мотострілкових частин, спецполків і батальйонів Цивільної оборони. 7 військових округів: Київський, Сибірський, Уральський, Ленінградський, Середньоазіатський, Одеський та Прикарпатський, 210 військових частин і підрозділів. Це вони, кадрові військові та військовозобов’язані, призвані із запасу, не шкодуючи свого  здоров’я і навіть життя, йшли на реактор, на війну із смертоносним атомом по приказу Родини,   самовіддано трудились у зоні радіоактивного зараження. На їх плечі було возложено значну, найбільш небезпечну та трудомістку частину робіт по ліквідації наслідків катастрофи: проведення радіаційної розвідки на великої території, дезактивація заражених населених пунктів, АЕС, промайданчику, забезпечення локалізації і захоронення аварійного блока.

Перед вами унікальна карта міста Прип’ять, на неї рукою полковника Володимира Гребенюка - командира 427-го окремого механізованого полку ЦО Київського військового округу - нанесені дані радіаційної розвідки, яку він провів у місті після 10 годин ранку 26 квітня. Потім була розвідка території АЕС, розташованих поблизу сіл, роботи по завантаженню вертольотів, які тривали до 5 травня з ранку до ночі, потім – шпиталь.

Ще одна унікальна карта – польотна, яку передав музею військовий льотчик  1-го класу капітан Сергій Володін. З цією картою, яка була закріплена на коліні льотчика, він провів 26 квітня   перший виліт вертольоту на аварійний реактор з метою візуальної та радіаційної розвідки. Те, що він здійснив, - це справжня розвідка боєм.  Далі проходимо під завислим над нами величезним вертолітним ґвинтом – тривожним символом 1986-го, а сьогодні своєрідним пам’ятником авіаторам, які одними з перших піднялись назустріч радіаційної загрози та не затремтіли в польоті над реактором. “Удивительный народ летчики! Первые экипажи скрывали полученную дозу облучения, чтобы больше поработать и больше сбросить (мова йде по операцію закидання дихаючого радіоактивними викидами реактора – Авт.)”, - читаємо за вітринним склом записки начальника штабу ВПС КВО генерал-майора Миколи Антошкіна.

Interior02

Увагу маленьких відвідувачів завжди привертає макет вертольоту МИ-8 з закріпленою на його днищі термопарою, за допомогою якої льотчик-снайпер  полковник Микола Волкозуб 7 травня вперше провів вимірювання температури у зруйнованому реакторі  і складу виходячих з нього газів. Макет зроблений руками сина полковника, який теж мріяв про небо.

Згадаємо  екіпаж трагічно загиблого 2 жовтня 1986 р.  вертольота МІ-24 – Володимира Воробйова, Олександра Юнгкинда, Леонида Христича, Миколи Ганжука. Екіпаж займався проведенням дезактивації покрівель блоків ЧАЕС, перевезенням роботів на дах машинного залу, перевезенням людей, щодня робив 3-4 вильоти в умовах високої радіації. 2 жовтня 1986 р. був останній, третій у цей день, виліт екіпажу на дезактивацію даху машинного залу ЧАЕС. При обльоті вентиляційної труби вертоліт потрапив у трособлочну систему, що стояла поруч крана. Лопаті вертольота обірвалися, він перевернувся, упав за машзал у 5 метрах від стіни і зайнявся. В пам’ять про героїчний екіпаж, який пройшов війну у небі Афганістану, а потім - у  небі Чорнобиля,  український скульптор Микола Білик створив композицію “Ікар”, яку бачать відвідувачі музею поруч з матеріалами, розповідаючими про життєвий шлях героїв.

Чим далі ми відходимо від тих тривожних днів, тим гостріше відчувають люди, обпалені Чорнобилем, масштаби та жах лиха, яке випало на їх долю. І якщо воно не прийшло у кожний дім, то заслуга в цьому якраз цих людей,  що утримали лихо,  як уламки радіоактивного графіту, в своїх руках. Ім’я їм – “Ліквідатори”.

Анна КОРОЛЕВСЬКА,
заступник ген. директора
Національного музею „Чорнобиль”
з наукової роботи 

Надруковано «ПЧ» №2(14) лютий 2005

Запись была опубликована: glavred(ом) Суббота, 5 февраля 2005 г. в 17:39
и размещена в разделе Національний музей "Чорнобиль".
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта