?> Перед Україною чітка альтернатива: або докорінна зміна принципів управління, або загибель держави | «ПостЧорнобиль»
 
 

«ПостЧорнобиль»

Газета Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86". Всеукраїнський часопис для інвалідів Чорнобиля, ліквідаторів, чорнобилян.
09.04.2012, рубрика "Дайджест, Трибуна"

Перед Україною чітка альтернатива: або докорінна зміна принципів управління, або загибель держави

Громадсько-політичний портал «ВОЛЯ НАРОДУ», 08 квітня 2012 11:14

Олег К. РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу “Універсум”

Зосередивши у неконституційний спосіб усю повноту влади у своїх руках, президент здобув тотальний вплив на всі без винятку гілки влади в Україні. “Об’єднання всіх гілок влади” лише сприяє холоднокровному нищенню паростків незалежного судочинства, опозиції та подальшому використанню “грошових мішків” для поглиблення процесу реалізації “об’єднання всіх гілок влади”.

Демократія — це незалежність засобів масової інформації. Найдієвішим засобом запобігання перетворенню демократії в охлократію та диктатуру є свобода мас-медіа, які примушують обивателя замислитись. Саме цього чи не найбільше боїться номенклатурна бюрократія. Бо в обивателеві, який замислився, прокидається громадянин. Недарма перші кроки будь-якої диктатури спрямовані на придушення і підпорядкування мас-медіа власним цілям і завданням.

Про Владу, Свободу і «проФФесіоналізм»

“Найстрашніше — це коли влада приймає безглузді рішення”.

Ірина Бекешкіна, соціолог

“І я вже хочу, щоб у країні був порядок, стрункість і досить сильна система влади…

Вам сьогодні абсолютно невідомо — хочуть люди диктатури чи ні”.

Юлія Тимошенко

Що таке влада? Влада у Євангелії — це привілей, дарований дияволом за поклоніння йому. Sic! “Донбас — ставка диявола, а отже, все його оточення перебуває при ньому”. Ця емоційна сентенція для характеристики українського “фронтиру” належить, до речі, не галичанину, не полтавчанину, не волинякові, а вихідцеві з донецького краю Александру Аксьонову, народному цілителю.

Та не в цьому, зрештою, суть. На Донбасі проживає дуже багато справжніх українських патріотів, фахівців своєї справи. Але похмура оцінка цього своєрідного “Дикого Сходу” таки має певне підґрунтя. Образ, сотворений Александром Аксьоновим, мимоволі постає/вигулькує/зринає, коли починаєш аналізувати причини обвальних процесів ресовєтизації, що почалися в Україні два роки тому.

На запитання, до якої групи можна віднести українську владу, Лесь Подерв’янський не без сарказму відповів: “Усе це якраз совки. Жлоби, які насправді нічого не вміють, і завдання яких — не допустити до влади тих, хто вміє. Тому що головний ворог нинішньої влади — професіонал”.
Справді. Коли при ухваленні епохальних рішень домінують “бичачі” емоції, коли за доленосні кроки відповідає не ліва півкуля головного мозку, а права, то сумні наслідки для народу та держави невідворотні.
Показовою стала історія невдалої спроби української влади закрити інтернетівський файлообмінник EX.UA. Наочно була продемонстрована волаюча нефаховість “проФФесіоналів”, які виявилися безпорадними у незграбних спробах втрутитися в український сегмент віртуального простору.

Сама собою державна незалежність/суверенність у жодному разі не є запорукою соціального благополуччя. Здобути/вибороти незалежність, як і скористатись нею можуть лише ті, хто знає, для чого вона потрібна. Для тих, кому свобода дісталась волею випадку, хто не усвідомлює конечної необхідності творення державної ідеології, не шукає шляхів і методів для її втілення, саме поняття Української держави залишається пустим звуком. Чи не тому значна частина українського суспільства досі не самоорганізувалася у суспільство громадянське? Чи не тому в Україні досі не сформувався в тотальних масштабах по-справжньому вільний і розкутий громадянин?

Держава має виховувати не просто законослухняних індивідів, а громадян, які усвідомлюють особисту відповідальність за все, що відбувається в країні та особисту причетність до всього, що в ній коїться. Натомість значній частині українського суспільства все ще притаманний брак вольової енергії для будівництва самодостатньої державної структури, що відчутно позначається на моральному самопочутті громадян, на їхній здатності об’єктивно оцінювати історичні обставини, усвідомлювати своє місце в світовому співтоваристві.

Совєтському/постсовєтському рабові (“прастому савєтскаму чєлавєку”) не притаманне відчуття реального часу й простору. У нього спотворене уявлення про поняття рівності. Її він розумів/розуміє як рівність у злиднях, як рівність пайка, за яким треба вистояти у черзі, аби отримати з рук партфеодала/партфункціонера. Рабові не відома справжня формула рівності — рівність у можливостях самому зробити самого себе. І коли у раба щезає страх усвідомлення підконтрольності вчинків господареві, він вдається до руйнування і нищення. Совєтський феодал-партноменклатурник також мав рабську свідомість — атрофоване почуття до рідної землі, до свого народу, своєї держави, своєї мови. І коли раптом “усвідомив свободу” (для злочинця, що опинився в буцегарні, заповітною мрією є “свобода, влада і баба”), відчув її “смак”, відразу ж узявся нищити паростки Української державності, її економіку, культуру, інформаційний простір, почав затягати в тінь власну корупційну діяльність, взявся інтенсивно вивозити награбоване за кордон, ховати в офшорах неправедно нажитий капітал.

Криза сучасної Української держави — це насамперед криза соціально-психологічна. Ще двадцять років тому треба було починати з лікування совісті, душі й свідомості мас, окремих груп і кожного громадянина зокрема, всіляко плекати інтелект нації, інтенсивніше й ефективніше прищеплювати народові притлумлене прагнення до волі. Цього, на жаль, зроблено не було. Саме тому всі рецепти/засоби політичного та економічного характеру, які виписують/надають українцям усілякі щирі та не зовсім щирі радники й доброзичливці, ніяк не можуть вилікувати задавнені соціально-психологічні хвороби.

Загальновідомо, що демократія — це децентралізація влади. Але навіть за чіткого розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову без одночасного розвитку місцевого самоврядування й повноцінної передачі влади громадам держава зберігає за собою весь апарат насильства. А зберігаючи його, доволі легко може трансформуватися в державу авторитарну, затим у тоталітарну з усіма згубними для громадян (держави також) політичними та економічними наслідками.

У квітні 2011 року щойно створений Європейський єврейський парламент відзначив Віктора Януковича нагородою “за послідовну боротьбу проти героїзації фашизму”. No comment.
Через чотири місяці, 24 серпня, Віктор Янукович звернувся до українців з привітанням з нагоди 20-річчя незалежності Української держави, в якому наголосив, що “нині всі гілки влади об’єдналися”. Отже, про жодну децентралізацію влади не йдеться. Отже, про жодну демократію в Україні вести мову не можна. Закони логіки непорушні.

Таке враження, що нагородою “за послідовну боротьбу проти героїзації фашизму” Ігор Коломойський, президент Європейського єврейського парламенту, “закаламутив усе це для хохми”, як кажуть в Одесі. Бо за повідомленням УНІАН, згідно з доповіддю правозахисних організацій “Права людини в Україні 2011”, в укладанні якої взяли участь понад 30 правозахисних організацій з усіх регіонів нашої держави, майже 1 мільйон осіб постраждали від насилля в українській міліції 2011 року. А ще існує промовиста хроніка судових процесів за участю Юлії Тимошенко і Юрія Луценка, а ще викликає запитання і здивування болісна реакція влади на вчинок “афганців”, які під час торжеств з нагоди річниці виведення військ з Афганістану повернулися спиною до президента, а ще непокоять скандальні подробиці перетворення Верховної Ради на клуб із “затвердження” рішень Банкової тощо.

Зосередивши у неконституційний спосіб усю повноту влади у своїх руках, президент здобув тотальний вплив на всі без винятку гілки влади в Україні. Анонсоване 24 серпня 2011 року “об’єднання всіх гілок влади” лише сприяє холоднокровному нищенню паростків незалежного судочинства, опозиції та подальшому використанню “грошових мішків” для поглиблення процесу реалізації “об’єднання всіх гілок влади”.
Абсурдність преміювання двох європейських лідерів (Ангели Меркель і Хосе-Марії Аснара) у компанії з Віктором Януковичем більш ніж очевидна.

Показовою в цьому плані є історія торішнього гучного скандалу довкруж німецької премії “Квадриґа” (Quadriga-Affare um Putin //www.spiegel.de/politik/ausland/0,1518,775172,00.html), яку намірились вручити Владіміру Путіну “за активну позицію у відстоюванні суспільного добробуту”. Як відомо, “Квадриґою” були відзначені екс-канцлери Німеччини Гельмут Коль і Герхард Шредер, екс-президент СССР Михаїл Горбачов, екс-президент Чехословаччини Вацлав Гавел, президент Афганістану Хамід Карзай та інші політики. Коли премію було вирішено присудити прем’єр-міністру Росії, то співголова партії “зелених” Джен Оздемир на знак протесту покинув журі, а один із колишніх лауреатів Олафур Еліассон повернув нагороду. Те саме пообіцяв зробити і Вацлав Гавел. “Frankfurter Allgemeine” написала, що вручення “Квадриґи” Владіміру Путіну суперечило б принципу демократичних засад колишніх лауреатів. Бо з тексту-обґрунтування премії випливає, що всім її лауреатам “притаманний дух першопроходця і прагнення до суспільного блага”. У результаті демаршу Вацлава Гавела преміювання скасували — європейська демократична спільнота у такий спосіб відреагувала на відверте неподобство і знущання над загальнолюдськими моральними цінностями.

Демократія — це незалежність засобів масової інформації. Найдієвішим засобом запобігання перетворенню демократії в охлократію та диктатуру є свобода мас-медіа, які примушують обивателя замислитись. Саме цього чи не найбільше боїться номенклатурна бюрократія. Бо в обивателеві, який замислився, прокидається громадянин. Недарма перші кроки будь-якої диктатури спрямовані на придушення і підпорядкування мас-медіа власним цілям і завданням.

Населення може тривалий час перебувати у стані інформаційного голоду, не беручи участі в ухваленні рішень влади. Але такий стан неминуче призводить до втрати ініціативи, до політичної апатії. “Пофігізм” набуває характеру пасивного опору владі. Апатія стає небезпечною для існування авторитарного режиму, для диктатури. Економічні програми не виконуються — чим вищий рівень розвитку науки і техніки, тим більшу роль відіграють індивідуальна активність й зацікавленість. А оскільки їх унаслідок апатії відчутно бракує, то все в державі робиться абияк. Система/держава поступово стає некерованою.

Як наслідок — влада/команда “проФФесіоналів” припускається традиційної/фатальної помилки — намагається боротися з некерованістю шляхом збільшення апарату управління й структур насильства, гадаючи, що коли буде “з кого спитати”, то врешті-решт все налагодиться. Насправді влада досягає протилежного ефекту — починається дезорганізація господарства, дезорганізація управління. Узгодження дій різних відомств призводить до втрати часу. Апарат стає незграбним, задихається від інформаційних потоків, запізнюється з ухваленням рішень.

Природною реакцією влади/команди “проФФесіоналів” стає механічне збільшення власної фізичної (не інтелектуальної) моці. Підтверджень “фаховості” нинішніх “проФФесіоналів” у владних структурах цілком досить. Показовою є історія виклику 14 березня 2012 року всього складу Вченої ради Інституту соціології НАН України на допит в СБУ (http://www.unian.net/ukr/print/491714). Навіть Віктор Янукович був змушений розцінити цей випадок як непрофесійний підхід. Услід і Служба безпеки визнала необдуманість рішення свого слідчого стосовно працівників знаної і поважаної в усьому світі наукової установи…

Політичні перспективи для Української держави загалом доволі похмурі. Результати виборів до Верховної Ради можуть посилити нинішню владу. Інакше кажучи, реальність перед Українською державою висуває чітку альтернативу: або докорінна зміна принципів управління, або загибель держави. Вона більше не може існувати без подолання корупції, без негайного запровадження демократичних принципів справжнього народовладдя (не декларацій), без дотримання законів природного самоорганізовування людей в ефективне громадянське суспільство.

Слово просвіти

http://volianarodu.org.ua/uk/Publikatsiji/Pered-Ukrajinoiu-chitka-alternatyva-abo-dokorinna-zmina-pryntsypiv-upravlinnya-abo-zagybel-derzhavy

Запись была опубликована: glavred(ом) Понедельник, 9 апреля 2012 г. в 16:07
и размещена в разделе Дайджест, Трибуна.
Вы можете следить за ответами к этой публикации через ленту RSS 2.0.
Вы можете оставить ответ или trackback с вашего сайта.

Оставить комментарий

 

Полный анализ сайта